Рішення

від 12.03.2025 по справі 910/14307/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2025Справа № 910/14307/24

За позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Тайрс 1»

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 16185,22 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Мальований В.В. (в режимі відеоконференції);

від відповідача - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

У листопаді 2024 року Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Тайрс 1» (далі - відповідач) про визнання недійсним пункту 1.2 договору № 31/04 від 11.04.2022 (далі - Договір), укладеного між позивачем та відповідачем, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків, а також стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у вигляді сплаченого податку на додану вартість у сумі 13500 грн та нарахованих на цю суму на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 292,93 грн 3% річних та 2391,29 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним включенням до ціни, зазначеної в пункті 1.2 Договору, суми податку на додану вартість, чим порушено підпункт «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим, сплачені кошти у сумі 13500 грн є безпідставно набутими відповідачем.

Відповідач відзив на позов не подав, про розгляд судом справи щодо нього повідомлений в установленому законом порядку.

Суд вважає можливим розглянути справу відповідно до вимог частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) за наявними матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

11.04.2022 між відповідачем як постачальником та позивачем як замовником було укладено Договір, відповідно до якого відповідач зобов`язувався поставити та передати у власність позивача товар - шини універсальні ROSAVA КИ-113 12,00 R20 у кількості 6 шт. для транспортних засобів великої та малої тонажності код CPV 34350000-5 згідно ЄЗС ДК 021:2015 (підпункт 1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що сума договору складає: 81000 грн, в т.ч. ПДВ - 13500 грн.

Згідно з пунктом 4.1 Договору на підставі накладної (акта виконаних робіт) позивач провадить оплату по безготівковому розрахунку в термін до 5-ти банківських днів.

Відповідно до положень пункту 9.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 або до повного виконання сторонами своїх обов`язків, що випливають із умов цього Договору.

На виконання умов Договору відповідач поставив позивачу обумовлені Договором шини у кількості 6 шт. загальною вартістю 81000 грн., із яких ціна шин - 67500 грн та ПДВ - 135000 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією видаткової накладної № РН-0000029 від 11.04.2022.

Позивачем було оплачено вартість отриманого товару в повному обсязі разом із ПДВ, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією платіжного доручення № 303 від 12.04.2022 на суму 81000 грн.

Як слідує із зазначеного у цьому платіжному дорученні призначенні платежу, ця оплата проведена за придбані автомобільні шини за Договором та видатковою накладною №РН-0000029 від 11.04.2022, «у т.ч. ПДВ - 13500 грн».

Таким чином, позивачем на виконання умов пункту 1.2 Договору були сплачені кошти за отриманий товар з урахуванням ставки ПДВ у розмірі 20%.

Судом також встановлено, що 02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - Постанова № 178), якою установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України,захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Як слідує із Статуту позивача, останній є підрозділом територіального підпорядкування із статусом державної аварійно-рятувальної служби, який утворено з метою запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації їх наслідків, проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, засновником якого є Державна служба України з надзвичайних ситуацій, і до сфери управління якої належить позивач (пункти 1.1, 1.2, 1.3 Статуту).

Статутом позивача також передбачено, що за організаційно-правовою формою господарювання позивач є державною організацією і заснований на державній власності та утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України (пункти 1.4, 5.3, 5.4 Статуту).

З матеріалів справи також слідує, що Державна податкова служба України розглянувши звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - Служба) від 23.06.2022 № 04-2517/213 щодо застосування до операцій з постачання запасних частин та комплектуючих до транспортних засобів нульової ставки ПДВ з урахуванням положень Постанови № 178, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України, у індивідуальній податковій консультації від 08.07.2022 (копія долучена до матеріалів справи) повідомила Службу, зокрема, про те, що:

- нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та Постанови № 178 застосовується до операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту як безпосередньо Службі, так і її підрозділам (територіальним органам), установам та організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету та належать до сфери управління Служби;

- ця нульова ставка податку на додану вартість застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, акумуляторні батареї для автомобілів, автомобільні шини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами).

Подібні загальні роз`яснення викладені Державною податковою службою України і у листі від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06 (копія долучена до матеріалів справи).

Позивач зазначає, що проаналізувавши норми законодавства, що регулюють відносини у сфері оподаткування, а також наведені роз`яснення Державної податкової служби України, дійшов висновку, що він за Договором оподатковується за нульовою ставкою ПДВ, а тому передбачення у пункті 1.2 Договору суми ПДВ у розмірі 20% є безпідставним, а відтак 15.11.2023 звернувся до відповідача з претензією з вимогою про повернення суми ПДВ за Договором (копія претензії та докази її надіслання і вручення відповідачу долучені до матеріалів справи).

Однак, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

За таких обставин справи позов підлягає задоволенню виходячи із наступного.

За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 204 вказаного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Згідно з частиною першою цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Статтею 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що ПДВ є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.

У підпункті 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).

У статті 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою.

Так, відповідно до підпункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України).

У статті 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.

Відповідно до підпунктів «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Як вже зазначалося вище, у Постанові № 178 відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з забезпечення транспорту, зокрема, Державної служби з надзвичайних ситуацій, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

При цьому, Державною податковою службою України у своїх роз`ясненнях (зокрема, викладених у вищезазначених індивідуальній податковій консультації від 08.07.2022 та листі від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06) вказано, що норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку. Застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку. Тобто, незалежно від того, чи був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

У постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 Верховний Суд зазначив, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Отже, враховуючи викладене та встановлені судом обставини справи, зокрема, те, що предметом Договору є постачання автомобільних шин для техніки спеціального призначення для потреб забезпечення захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, та як наслідок спірна умова Договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20% суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним пункту 1.2 Договору.

До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постановах від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 918/587/23.

Правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам цієї справи № 910/14307/24.

Отже, аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178.

Частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, відповідач отримав від позивача ПДВ у сумі 13500 грн попри те, що відповідні автомобільні шини звільнені від оподаткування за ставкою ПДВ у розмірі 20%.

Відтак, наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 13500 грн, оскільки неповернення відповідачем позивачу зазначеної суми має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 625, 1212, 1214 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються встановлений індекс інфляції, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, та підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, а також постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Враховуючи обставини недійсності спірної умови Договору в частині сплати ПДВ за ставкою 20%, отримання відповідачем від позивача суми ПДВ, тобто, встановивши безпідставність набуття відповідачем коштів в сумі 13500 грн, здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат на суму сплаченого позивачем відповідачу ПДВ, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 292,93 грн 3% річних та 2391,29 грн інфляційних втрат.

Відповідачем, усупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не спростовано обставин на які посилається позивач на обґрунтування своїх позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 86, 129, частиною 9 статті 165, частиною 2 статті 178, статтями 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним пункт 1.2 договору №31/04 від 11.04.2022, укладеного між Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тайм Тайрс 1», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Тайрс 1» (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок, 8, офіс А; ідентифікаційний код 44647295) на користь Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (69035, місто Запоріжжя, вулиця Заводська, будинок, 1-А; ідентифікаційний код 34869316) 13500 (тринадцять тисяч п`ятсот) грн боргу, 292 (двісті дев`яносто дві) грн 93 коп. 3% річних, 2391 (дві тисячі триста дев`яносто одну) грн 29 коп. інфляційних втрат, а також 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 19.03.2025.

Суддя Р.Б. Сташків