Рішення

від 10.03.2025 по справі 910/10919/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.03.2025Справа № 910/10919/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроснаб Дніпро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Кор"

про стягнення 625 256,68 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Кор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроснаб Дніпро"

про стягнення 287 456,57 грн.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Сиромятников Е.О., ордер серія АЕ № 1314746;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Тіньковський О.Г., ордер серія АА № 1442686.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроснаб Дніпро» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Кор» про стягнення 625 256,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 23/07 від 23.07.2024, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

11.09.2024 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

24.09.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

Також, 24.09.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Кор» подано зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроснаб Дніпро» про стягнення 287 456,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 23/07 від 23.07.2024, в частині поставки обумовленого Договором товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Кор» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроснаб Дніпро» про стягнення 287 456,57 грн. до розгляду з первісним позовом у справі № 910/10919/24, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, постановлено розгляд справи №910/10919/24 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 28.10.2024.

01.10.2024 представником позивача за первісним позовом подано відповідь на відзив.

08.10.2024 представником відповідача за первісним позовом подано заперечення на відповідь на відзив.

14.10.2024 представником позивача за первісним позовом подано заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

16.10.2024 представником відповідача за зустрічним позовом подано відзив на позовну заяву.

21.10.2024 представником позивача за зустрічним позовом подано відповідь на відзив.

23.10.2024 представником відповідача за зустрічним позовом подано заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання 28.10.2024 представник позивача за первісним позовом з`явився, представник відповідача за первісним позовом не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 25.11.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

25.11.2024 представником відповідача за первісним позовом подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 25.11.2024 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 23.12.2024.

20.12.2024 представником позивача за первісним позовом подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

23.12.2024 представником позивача за первісним позовом подано клопотання про долучення нотаріальної заяви свідка до матеріалів справи.

У судове засідання 23.12.2024 представники сторін з`явились.

За результатами розгляду у судовому засіданні клопотання представника позивача за зустрічним позовом про витребування доказів, судом залишено означене клопотання без розгляду, оскільки заявником не підтримано заявлене клопотання.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2025.

24.01.2025 представником позивача за зустрічним позовом подано клопотання про стягнення судових витрат.

У судове засідання 27.01.2025 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 17.02.2025.

У судове засідання 17.02.2025 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 10.03.2025.

04.03.2025 представником позивача за первісним позовом подано письмові пояснення.

У судове засідання 10.03.2025 представники сторін не з`явились.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні первісний позов підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечив.

Представник відповідача за первісним позовом не визнав заявлені первісні позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні первісного позову повністю та задовольнити зустрічний позов, підтриманий позивачем за зустрічним позовом у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.03.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроснаб Дніпро» (далі - постачальник, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-кор» (далі - покупець, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) укладено Договір поставки № 23/07 (далі - Договір) за умовами якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити товар.

Предметом Договору є поставка ячменю (далі - товар) відповідно до умов даного Договору.

Одиниця виміру: тонна.

Остаточною для визначення кількості зерна, що підлягає оплаті за даним Договором, являється вага, визначена покупцем в місці приймання товару.

Місце приймання зерна: ДП «Морський торгівельний порт «Південний»/Тіс-Міндобрива/Тіс-Зерно, Україна.

Вид товару, його ціна, кількість та терміни поставки на кожну партію визначаються додатковими угодами сторін, яка є невід`ємною частиною Договору (пункти 1.1-1.5 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору якість зерна, що підлягає поставці, має відповідати показникам згідно ДСТУ 3769:98 для ячменя натура 580, вологість 14%, домішки 2%.

Згідно з п. 3.1 Договору термін поставки: постачальник поставляє покупцеві товар на умовах і в терміни, які узгоджені сторонами в Специфікації на кожну партію товару, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Умови поставки визначаються в додатковій угоді сторін, яка є невід`ємною частиною Договору.

За умовами п. 3.5.1 Договору оплата здійснюється партіями за кожні 250 тон: 86% - протягом 3 банківських днів з моменту поставки та отримання реєстру поставки, 14% - протягом 14 календарних днів з моменту реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 3.6 Договору постачальник зобов`язується скласти в електронній формі та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних оформлену відповідно до вимог чинного законодавства податкову накладну.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригувань до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків відповідно до вимог чинного Податкового законодавства України.

Пунктом 4.4 Договору узгоджено, що зерно повинно поставлятись згідно з додатковими угодами.

У відповідності до п. 5.2 Договору у випадку не поставки або не повної поставки товару у кількості і в терміни, передбачені цим Договором, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 5% вад вартості непоставленої або неповністю поставленої продукції, що не звільняє його від виконання зобов`язань.

Згідно з п. 5.3 Договору у випадку порушення умов вказаних в п. 3.5 покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

Термін дії Договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 (п. 9.1 Договору).

У пункті 9.5 Договору сторони погодили, що якщо в цьому Договорі прямо не зазначено інше, документи або повідомлення, які відправлені електронною поштою, мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватися стороною, від імені якої вони були відправлені, якщо вони були відправлені з дотриманням положень цього Договору. Для обміну документами або повідомленнями засобами електронної пошти, сторони у цьому Договорі зазначають відповідні адреси електронної пошти. Якщо отримання будь-якого документа чи повідомлення оскаржується або заперечується, тяга доказування передання таких документів або повідомлень покладається на відправника, який, у випадку спору, зобов`язаний надати достатні докази того, що документ або повідомлення були насправді відправлено адресату.

На виконання умов Договору постачальником поставлено товар згідно видаткової накладної № 27/07/24 від 27.07.2024 на суму 1 950 873,17 грн. та товарно-транспортних накладних № 7484 від 26.07.2024, № 122 від 26.07.2024, № 0943 від 26.07.2024, № 3818 від 26.07.2024, № 2105 від 26.07.2024, № 4439 від 26.07.2024, № 06 від 26.07.2024, № 08 від 26.07.2024, № 2543 від 26.07.2024, № 25 від 26.07.2024.

Також, на виконання умов Договору постачальником зареєстровано податкову накладну № 19 від 27.07.2024 на суму 1 950 873,17 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач за первісним позовом зазначає, що свої зобов`язання за Договором виконав належним чином, поставивши відповідачу за первісним позовом замовлений товар, натомість покупець, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, в зв`язку з чим, за ТОВ «Агро-кор» обліковується заборгованість у розмірі 600 873,17 грн.

Також, у зв`язку з порушенням взятих на себе зобов`язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 9 591,86 грн., інфляційні втрати в розмірі 13 219,21 грн. та 3% річних в розмірі 1 572,44 грн.

Відповідач за первісним позовом в свою чергу, у відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідно до умов договору, підставою для проведення оплати у розмірі 86% - протягом 3-х банківських днів є не тільки сам факт поставки товару але і факт отримання покупцем реєстру поставки з підписом особи, що складає такий документ від імені сторони, однак постачальник, зазначених умов не дотримався та не направляв на адресу покупця відповідного реєстру поставки оформленого належним чином. Відповідач за первісним позовом зазначає, що оскільки постачальник порушив умови договору, не здійснив повної поставки товару в об`ємі 1000 тон у строки визначені договором, що призвело до негативних наслідків, оскільки покупець має договори зовнішньоекономічної діяльності з іншими суб`єктами господарювання щодо поставки товару на експорт через морські порти України, що призвели до порушення умов договору покупцем перед своїми контрагентами, в зв`язку з чим, відповідач за первісним позовом прийняв рішення призупинити проведення оплати, до

виконання постачальником своїх зобов`язань а саме поставки всього об`єму товару та надання повного комплекту документів, як про те зазначено в Договорі.

В свою чергу, звертаючись із зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом зазначає, що 23.06.2024 між сторонами була підписана специфікація №1 до Договору, пункт 2.1 якої передбачає наступне: «Назва товару: Ячмінь, врожаю 2024 року; Тара: насипом; Кількість: 1000 тон +/- 10%; Ціна за тону 7700,00 грн., з урахуванням ПДВ; Загальна вартість: 7 700 000,00 грн., з урахуванням ПДВ; Термін поставки товару 25.07.2024 - 08.08.2024 включно»

Однак, як зазначає позивач за зустрічним позовом, станом на дату подачі даної позовної заяви, постачальник відвантажив покупцю лише 253,36 тон товару на загальну суму 1 950 873,17 грн., а отже кількість не поставленого товару складе 746,64 тон на суму 5 749 131,44 грн.

З огляду на викладене, у зв`язку із невиконанням постачальником умов Договору, позивачем за зустрічним позовом нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 287 456,57 грн. на підставі п. 5.2 Договору.

Відповідач за зустрічним позовом в свою чергу, заперечуючи проти зустрічного позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що ставить під сумнів надану покупцем копію Специфікації, оскільки відсутні будь-які належні і допустимі докази укладення між сторонами такої Специфікації. Також відповідач за зустрічним позовом зазначає, що покупцем не надано жодних доказів накладення на Специфікацію електронного цифрового підпису відповідно до вимог законодавства. Продавець також зазначає, що покупцем не надано будь-яких доказів в підтвердження намірів сторін поставити товар у більшій кількості ніж вже було поставлено на підставі видаткової накладної.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вид товару, його ціна, кількість та терміни поставки на кожну партію визначаються додатковими угодами сторін, яка є невід`ємною частиною Договору (пункти 1.1-1.5 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору якість зерна, що підлягає поставці, має відповідати показникам згідно ДСТУ 3769:98 для ячменя натура 580, вологість 14%, домішки 2%.

Згідно з п. 3.1 Договору термін поставки: постачальник поставляє покупцеві товар на умовах і в терміни, які узгоджені сторонами в Специфікації на кожну партію товару, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Умови поставки визначаються в додатковій угоді сторін, яка є невід`ємною частиною Договору.

Як зазначає відповідач за первісним позовом, 23.06.2024 між сторонами була підписана специфікація №1 до Договору, пункт 2.1 якої передбачає наступне: «Назва товару: Ячмінь, врожаю 2024 року; Тара: насипом; Кількість: 1000 тон +/- 10%; Ціна за тону 7700,00 грн., з урахуванням ПДВ; Загальна вартість: 7 700 000,00 грн., з урахуванням ПДВ; Термін поставки товару 25.07.2024 - 08.08.2024 включно».

Натомість позивач за первісним позовом зазначає, що ставить під сумнів надану покупцем копію Специфікації, оскільки відсутні будь-які належні і допустимі докази укладення між сторонами такої Специфікації. Також позивач за первісним позовом зазначає, що покупцем не надано жодних доказів накладення на Специфікацію електронного цифрового підпису відповідно до вимог законодавства.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи Специфікації № 1 від 23.06.2024, остання підписана представниками сторін та скріплена печатками, при цьому, жодних заперечень щодо відповідності як підписів, так і печаток сторін, позивачем за первісним позовом не висловлено.

В свою чергу, у пункті 9.5 Договору сторони погодили, що якщо в цьому Договорі прямо не зазначено інше, документи або повідомлення, які відправлені електронною поштою, мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватися стороною, від імені якої вони були відправлені, якщо вони були відправлені з дотриманням положень цього Договору. Для обміну документами або повідомленнями засобами електронної пошти, сторони у цьому Договорі зазначають відповідні адреси електронної пошти. Якщо отримання будь-якого документа чи повідомлення оскаржується або заперечується, тяга доказування передання таких документів або повідомлень покладається на відправника, який, у випадку спору, зобов`язаний надати достатні докази того, що документ або повідомлення були насправді відправлено адресату.

Отже, сторонами у пункті 9.5 Договору узгоджено можливість обміну документами електронною поштою, які мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами таких документів, що є відмінним від підписання документів за допомогою накладення на електронного цифрового підпису, в зв`язку з чим, з огляду на наявність на Специфікації як фізичних підписів представників сторін, так і печаток, і жодних заперечень проти таких підписів та печаток сторонами не висловлено, суд відхиляє посилання позивача за первісним позовом на не накладення на Специфікацію електронного цифрового підпису відповідно до вимог законодавства.

Поряд з цим, відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За положенням частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з вимогами частин першої, восьмої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (пункт 22 постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3713/18.

Оскільки з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Договір сторонами виконувався у відповідності до умов Специфікації, якою сторонами визначено вид товару, його вартість, кількість, термін поставки, у суду відсутні підстави стверджувати про неукладеність вказаної Специфікації.

При цьому, саме по собі ухилення позивача за первісним позовом від подальшого обміну оригіналами такої Специфікації у відповідності до п. 9.5 Договору не може свідчити про непогодження та неукладення такої Специфікації.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/2037/21 викладено наступну правову позицію щодо використання електронних доказів.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

У даному випадку, враховуючи, що у судовому засіданні судом досліджено електронне листування, за змістом якого сторони і здійснили обмін Специфікацією у зв`язку з обмеженим часом для початку поставки та фактичною віддаленістю представників сторін, матеріали справи свідчать, що Специфікація № 1 від 23.06.2024 була узгоджена обома сторонами.

Позивачем за первісним позовом в свою чергу, не надано суду жодних доказів на підтвердження як узгодження іншої Специфікації з умовами поставки, в тому числі вартістю товару, так і доказів невідповідності підписів та печаток сторін на означеній Специфікації.

Таким чином, як встановлено судом, сторонами на виконання умов Договору було укладено Специфікацію №1 від 23.06.2024 до Договору, у пункті 2.1 якої сторони узгодили наступні умови: «Назва товару: Ячмінь, врожаю 2024 року; Тара: насипом; Кількість: 1000 тон +/- 10%; Ціна за тону 7700,00 грн., з урахуванням ПДВ; Загальна вартість: 7 700 000,00 грн., з урахуванням ПДВ; Термін поставки товару 25.07.2024 - 08.08.2024 включно».

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору постачальником поставлено товар згідно видаткової накладної № 27/07/24 від 27.07.2024 на суму 1 950 873,17 грн. та товарно-транспортних накладних № 7484 від 26.07.2024, № 122 від 26.07.2024, № 0943 від 26.07.2024, № 3818 від 26.07.2024, № 2105 від 26.07.2024, № 4439 від 26.07.2024, № 06 від 26.07.2024, № 08 від 26.07.2024, № 2543 від 26.07.2024, № 25 від 26.07.2024.

Також, на виконання умов Договору постачальником зареєстровану податкову накладну № 19 від 27.07.2024 на суму 1 950 873,17 грн.

Отже, з наведених видаткових накладних вбачається, що постачальником поставлено товар у кількості 253,36 тон.

За умовами п. 3.5.1 Договору оплата здійснюється партіями за кожні 250 тон: 86% - протягом 3 банківських днів з моменту поставки та отримання реєстру поставки, 14% - протягом 14 календарних днів з моменту реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, покупцем поставлений товар оплачено лише частково, на суму 1 350 000,00 грн. згідно платіжних інструкцій № 720_00000/7770e39d8-4536-47dd-acdb-926bbd6db7a7 від 02.08.2024 на суму 1 200 000,00 грн. та № 740_00000/cf8cab3 3-1a9a-4d81-9544-b1f510530d93 від 16.08.2024 на суму 150 000,00 грн.

Доказів на підтвердження сплати решти заборгованості за товар в розмірі 600 873,17 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, відповідач за первісним позовом, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманого товару у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 600 873,17 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем за первісним позовом своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем за первісним позовом, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 600 873,17 грн.

Також, у зв`язку з порушенням взятих на себе зобов`язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 9 591,86 грн., інфляційні втрати в розмірі 13 219,21 грн. та 3% річних в розмірі 1 572,44 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 5.3 Договору у випадку порушення умов вказаних в п. 3.5 покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, судом встановлено, що стягненню з відповідача за первісним позовом підлягає пеня в розмірі 9 591,86 грн.

В свою чергу, статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача за первісним позовом підлягають 3% річних в розмірі 1 572,44 грн. та інфляційні втрати в розмірі 13 219,21 грн.

В свою чергу, щодо вимог за зустрічним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 ст. 265 ГК України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до п. 5.2 Договору у випадку не поставки або не повної поставки товару у кількості і в терміни, передбачені цим Договором, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 5% вад вартості непоставленої або неповністю поставленої продукції, що не звільняє його від виконання зобов`язань.

Як вже встановлено судом, сторонами укладено Специфікацію №1 від 23.06.2024 до Договору, у пункті 2.1 якої сторони узгодили наступні умови: «Назва товару: Ячмінь, врожаю 2024 року; Тара: насипом; Кількість: 1000 тон +/- 10%; Ціна за тону 7700,00 грн., з урахуванням ПДВ; Загальна вартість: 7 700 000,00 грн., з урахуванням ПДВ; Термін поставки товару 25.07.2024 - 08.08.2024 включно».

Водночас, за умовами п. 3.5.1 Договору оплата здійснюється партіями за кожні 250 тон: 86% - протягом 3 банківських днів з моменту поставки та отримання реєстру поставки, 14% - протягом 14 календарних днів з моменту реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Як було встановлено судом, з наявних у матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що постачальником поставлено товар у кількості 253,36 тон загальною вартістю 1 950 873,17 грн.

Як зазначає відповідач за зустрічним позовом, зважаючи на наявність заборгованості по оплаті поставленої продукції починаючи з 28.07.2024, відповідач за зустрічним позовом зупинив виконання обов`язку з поставки.

Так, приписами частини 3 статті 538 ЦК України регламентовано, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Така регламентація положень ч.3 ст. 538 ЦК України, щодо права на зупинення виконання зобов`язань, спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони. (такий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, від 22.08.2023 - № 920/845/22)

При цьому, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 611 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання.

Водночас, відповідно до частини 5 статті 692 ЦК України якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Отже, у разі встановлення факту часткової передачі у власність продавцем покупцю товару, який мав бути оплачений останнім, але покупець не виконав свого обов`язку, продавець не відмовляючись від виконання договору, має право на підставі норми закону змінити умови взятого на себе зобов`язання, а саме: зупинити передання іншого товару за договором до повної оплати всього раніше переданого товару, тим самим застосувавши норми про забезпечення виконання зобов`язань.(такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справи № 910/23003/16 та від 16.11.2023 у справі № 904/8964/21).

При цьому, проаналізувавши вказані положення необхідно зазначити, що обов`язковою умовою застосування частини 5 статті 692 ЦК України, щодо права продавця зупинити подальше передання товару, крім поставленого, є встановлення належного виконання продавцем своїх зобов`язань до такого зупинення.

З урахуванням вищезазначених положень законодавства, та зважаючи, що судом було встановлено поставку постачальником продукції за договором у передбаченій для оплати кількості, відповідно до поданих суду накладних, тоді як, покупцем не було доведено суду належного виконання свого обов`язку щодо повної та своєчасної оплати отриманої продукції, що встановлено при розгляді первісного позову, суд визнає правомірним зупинення постачальником виконання договірних зобов`язань з поставки продукції, на підставі частини 5 ст. 692 ЦК України.

Так, частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч. 3 ст. 220 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави стверджувати, що термін "кредитор" у ст. 613 ЦК України використовується умовно як сторона, що у зобов`язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Виходячи з чого, зазначені в ч. 4 ст. 612 ЦК України умови настають, зокрема, у разі невиконання кредитором свого зобов`язання за договором шляхом належного прийняття або неприйняття виконаного боржником зобов`язання за договором, внаслідок чого прострочення боржника не може настати до виконання кредитором свого обов`язку.

Таким чином, суд в даному випадку, не вбачає підстав для покладення на постачальника відповідальності, передбаченої пунктом 5.2 Договору, оскільки постачальником на підставі ч 5 ст. 692 ЦК України правомірно зупинено поставку товару до виконання покупцем своїх зобов`язань з оплати поставленого товару, який станом на дату розгляду справи залишається неоплаченим у повному обсязі.

За наведених обставин, суд також зазначає, що за приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Таким чином, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

У даному випадку, визначені позивачем за зустрічним позовом обставини, які за доводами позивача за зустрічним позовом свідчать про порушення продавцем умов Договору наведеним принципам не відповідають.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, суд вважає, що підстави для нарахування штрафних санкцій продавцю на підставі п. 5.2 Договору відсутні.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, з покладенням судового збору в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Кор" (01024, м. Київ, вул. Басейна, 5Б; ідентифікаційний код: 44144138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроснаб Дніпро" (49130, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Миру, буд. 6, кв. 145; ідентифікаційний код: 39176655) заборгованість у розмірі 600 873 (шістсот тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 17 коп., пеню у розмірі 9 591 (дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто одна) грн. 86 коп., 3% річних у розмірі 1 572 (одна тисяча п`ятсот сімдесят дві) грн. 44 коп., інфляційні втрати у розмірі 13 219 (тринадцять тисяч двісті дев`ятнадцять) грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 503 (сім тисяч п`ятсот три) грн. 08 коп.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову покласти на позивача за зустрічним позовом.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 19.03.2025

Суддя О.А. Грєхова