Рішення

від 20.11.2024 по справі 921/410/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 листопада 2024 року м. ТернопільСправа № 921/410/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Бучацької окружної прокуратури, вул. Міцкевича, 10А, м. Бучач, Тернопільська область в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації) вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль

до відповідачів:

1. Товстенської селищної ради Тернопільської області, вул. Українська, 84, смт. Товсте, Чортківський район, Тернопільська область

2. Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, вул. М. Лисенка, 20А, м. Тернопіль

3. Чортківської районної державної адміністрації (Чортківської районної військової адміністрації), вул. Шевченка, 23, м. Чортків, Тернопільська область

4. Приватного сільськогосподарського підприємства "Надія", с. Нагоряни, Чортківський район, Тернопільська область

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації), бул. Т. Шевченка, 6, м. Тернопіль.

про усунення перешкод власнику державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології місцевого значення Поселення Нагіряни І та землею, на якій вона розташована, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Товстенської селищної ради від 28.08.2024 № 4333 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва"; скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки (з врахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог ).

За участю учасників судового процесу:

від прокуратури : Безкоровайна О.А. - прокурор.

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

Бучацька окружна прокуратура звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації) до відповідачів: 1. Товстенської селищної ради Тернопільської області; 2. Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, 3. Чортківської районної державної адміністрації (Чортківської районної військової адміністрації); 4. Приватного сільськогосподарського підприємства "Надія", про усунення перешкоди власнику державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології місцевого значення Поселення Нагіряни І та землею, на якій вона розташована, шляхом:

- визнання незаконним та скасування розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації №319-од від 08.05.2012 "Про затвердження Приватному сільськогосподарському підприємству "Надія" технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право (поновлення договору) на земельну ділянку";

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №19-7461/14-19-СГ від 27.12.2019 "Про поновлення договору оренди землі";

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №64-ОТГ від 18.12.2020 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі у комунальну власність Товстенської селищної ради земельної ділянки, площею 55,9034 га з кадастровим номером 6122086600:01:001:2005;

- визнання незаконним та скасування рішення Товстенської селищної ради №3368 від 08 березня 2023 року "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04 вересня 2013 року (зі змінами) ПСП "Надія" поза межами с.Нирків, площею 55,9034 га";

- визнання недійсними договору оренди землі, площею 55,9034 га з кадастровим номером 6122086600:01:001:2005, від 04.09.2013, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Тернопільській області та Приватним сільськогосподарським підприємством "Надія" та додаткової угоди №1/57-20-ДО від 17.01.2020 про поновлення договору оренди землі від 04.09.2013, укладеної між Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області та Приватним сільськогосподарським підприємством "Надія"; додаткової угоди від 20.03.2023 про внесення змін до Договору оренди землі від 04 вересня 2013 року (зі змінами), укладеної між Товстенською селищною радою та приватним сільськогосподарським підприємством "Надія";

- скасування державної реєстрації права комунальної власності Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради на земельну ділянку площею 55,9034 га з кадастровим номером 6122086600:01:001:2005 з припиненням такого права;

- скасування державної реєстрації за Приватним сільськогосподарським підприємством "Надія" права оренди земельної ділянки, площею 55,9034 га з кадастровим номером 6122086600:01:001:2005 з припиненням такого права;

- скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 55,9034 га з кадастровим номером 6122086600:01:001:2005 з припиненням речових прав Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради та Приватного сільськогосподарського підприємства "Надія".

Відкриття провадження у справі.

Позовні матеріали розподілено на розгляд судді Боровцю Я.Я. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2024 - в матеріалах справи).

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2024 відкрито провадження у справі №921/410/24 за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 22.08.2024; до участі у справі №921/410/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залучено Департамент культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної (військової) адміністрації), бул. Т. Шевченка, 6, м. Тернопіль; запропоновано учасникам справи подати/надіслати суду заяви по суті спору та зобов`язано останніх подати/надіслати суду заяви з процесуальних питань (при наявності), передбачені ГПК України у підготовчому засіданні.

Підготовче провадження.

Ухвалами від 22.08.2024, від 12.09.2024 та від 10.10.2024, які занесено до відповідних протоколів судових засідань, підготовче засідання відкладено на 12.09.2024, 10.10.2024 та, відповідно, на 05.11.2024.

Поряд із цим, 07.10.2024 Бучацька окружна прокуратура звернулася до суду з заявою про зміну предмету позову (вх. № 7644), відповідно до якої, посилаючись на те, що після відкриття судом провадження у даній справі відповідачами самостійно поділено оспорювану раніше земельну ділянку 6122086600:01:001:2005 та виокремлено земельну ділянку, площею 2,8628 га, на якій розташована пам`ятка археології Поселення Нагіряни І, якій присвоєно кадастровий номер 6122086600:01:002:0238, та договір оренди між Товстенською селищною радою та ПСП "Надія" на даний час розірвано, про що внесено відповідні дані до Державного реєстру речових прав, просить усунути перешкоди власнику державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології місцевого значення Поселення Нагіряни І та землею, на якій вона розташована, шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення Товстенської селищної ради від 28.08.2024 № 4333 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" в частині затвердження технічної документації із землеустрою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення щодо земельної ділянки, площею 2,8628 га, за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами с.Нагоряни, Чортківського району, Тернопільської області;

- скасування державної реєстрації права комунальної власності Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради на земельну ділянку площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з припиненням такого права;

- скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з припиненням речових прав Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради.

Окрім того, у зв`язку із зміною позовних вимог, прокуратура просить виключити зі складу відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Чортківську районну державну адміністрацію (Чортківської районної військової адміністрації) та Приватне сільськогосподарське підприємство "Надія" та вирішити питання про повернення судового збору.

Ухвалою від 31.10.2024, з огляду на перебування судді Боровця Я. Я. у відпустці у період з 04.11.2024 по 08.11.20240, підготовче засідання призначено на 12.11.2024.

11.11.2024 Товстенська селищна рада звернулась до суду із клопотанням за №03-12/2798 від 11.11.2024 (вх. №8616), відповідно до якого вказала, що не заперечує проти задоволення позовних вимог Бучацької окружної прокуратури, викладених у заяві про зміну предмету позову. Окрім того, при постановленні рішення, зокрема, вирішенні питання про розподіл судових витрат, просила застосувати приписи частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

У підготовчому засіданні 12.11.2024, яке відбулось за участі прокурора та представника третьої особи, суд оголосив перерву до 20.11.2024, про що винесено відповідну ухвалу.

У підготовче засідання 20.11.2024 прокурор прибув. Заяву про зміну предмету позову підтримав в повному обсязі, з викладених у ній підстав. Просить суд прийняти її до розгляду. Також просить суд, зважаючи на надане Товстеньківською селищною радою 11.11.2024 визнання позову, ухвалити рішення за результатами даного підготовчого засідання та, відповідно, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Слід зазначити, що можливість вчинення сторонами ряду процесуальних дій обмежена закінченням підготовчого провадження.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (пункт 2 часини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішення заяв та клопотань учасників справи здійснюється судом у підготовчому засіданні (пункт 10 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті є завданням підготовчого провадження.

За змістом принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з положеннями статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Визначення відповідача/відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (частина 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 3 статті 46 ГПК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2020 у справі №922/2775/19 та від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 Цивільного кодексу України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову.

Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами (позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 20.02.2024 у справі №922/3960/23).

Дослідивши заяву Бучацької окружної прокуратури про зміну предмета позову (вх. №7644), співставивши її зміст із змістом первісного позову, суд встановив, що у спірних правовідносинах, в результаті звернення прокуратури із вказаною вище заявою, підстави позову лише доповнено новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, правове обґрунтування позовних вимог залишилися незмінними. Позовні вимоги заявлено до Товстенської селищної ради, яка вже є відповідачем у справі.

Наведене, на переконання суду, свідчить про те, що при зверненні до суду із заявою про зміну предмета позову (вх. №7644) Бучацькою окружною прокуратурою дотримано вимог чинного процесуального законодавства, а тому суд приймає відповідну заяву до розгляду. Відповідно, предметом судового розгляду у даній справі є визначені прокурором у заяві (вх. №7644) та зазначені вище судом позовні вимоги.

Окрім того, як вже зазначалось вище, одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення складу учасників судового процесу.

За змістом статей 45, 47-48 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі позивачами та відповідачами можуть бути особи зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Визначення відповідача є процесуальним правом позивача. При цьому відповідачами у справі є особи, до яких поданий позов.

Зважаючи на те, що у прийнятій судом до розгляду заяві про зміну предмета позову позовні вимоги прокурором заявлено лише до Товстенської селищної ради, провадження у справі №921/410/24 щодо відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області; Чортківської районної державної адміністрації (Чортківської районної військової адміністрації) та Приватного сільськогосподарського підприємства "Надія", с. Нагоряни, Чортківський район, Тернопільська область суд закриває на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Інші процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області суду від 12.09.2024 суд, на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, продовжив строк підготовчого провадження у справі №921/410/24 на 30 днів.

Ухвалами від 22.08.2024, від 12.09.2024 та від 10.10.2024 суд повідомив позивача, відповідачів та третю особу про підготовчі засідання 12.09.2024 та 10.10.2024.

Аргументи сторін

Правова позиція прокурора.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що на земельній ділянці комунальної власності площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 розташована пам`ятка археології місцевого значення Нагіряни І. Законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких розташовані та не вилучені у передбаченому законом порядку пам`ятки археології, єдину форму власності державну. Наявність реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку створює перешкоди державі в особі Тернопільської обласної держаної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології та земельною ділянкою, на якій така пам`ятка розташована. Стверджує, що за приписами чинного законодавства земельна ділянка під пам`яткою археології належить до земель історико-культурного призначення. Поряд із цим Товстенська селищна рада визначаючи цільове призначення спірної земельної ділянки, будучи обізнаною про наявність на ній режимоутворюючого об`єкта пам`ятки археології, протиправно віднесла спірну земельну ділянку до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Враховуючи наведене просить, позовні вимоги, з врахуванням заяви про зміну предмета позову, задовольнити в повному обсязі.

Правова позиція позивача.

Позивач явки свого уповноваженого представника у підготовче засідання 20.11.2024 не забезпечив, причин неприбуття не повідомив, жодних заяви по суті справи, чи з процесуальних питань суду не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (довідка про доставку електронного листа (ухвали від 12.11.2024 в матеріалах справи).

Позиція відповідача.

Товстенська селищна рада явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, причин неприбуття не повідомила, хоча про дату, час та місце його проведення була повідомлена належним чином. Разом із тим, як вже зазначалось вище, 11.11.2024 Товстенська селищна рада звернулась до суду із заявою за №03-12/2798 у якій повідомила, що не заперечує проти задоволення позовних вимог, викладених у заяві про зміну предмета позову. Розгляд справи №921/410/24 просила проводити у відсутності її представника.

Позиція третьої особи.

Департамент культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації) явки свого уповноваженого представника у підготовче засідання не забезпечив, причин неприбуття не повідомив, хоча про дату, час та місце його проведення був повідомлений належним чином (довідка про доставку електронного листа (ухвали від 12.11.2024 в матеріалах справи).

Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Щодо представництва Прокурором інтересів держави у суді.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014, з наступними змінами (далі Закон № 1697-VII) передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 частини 4 статті 23 Закону № 1697-VII).

Згідно з ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено правові висновки про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.

Подання даної позовної заяви, за твердженням прокурора, спрямоване на усунення порушень законодавства у сфері охорони культурної спадщини, на забезпечення захисту інтересів держави з метою повернення земельної ділянки у державну власність, а також з метою попередження повного руйнування такої пам`ятки археології внаслідок її незаконного (нецільового) використання.

Звертаючись до суду прокурор зазначив, що оформлення права комунальної власності на спірну земельну ділянку, яка є власністю держави, порушує інтереси держави, оскільки зачіпає інтереси Українського народу та становить загрозу безповоротної втрати пам`ятки археології, як невідтворного джерела інформації про зародження і розвиток цивілізації. Внаслідок незаконної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, на якій розташовані об`єкти культурної спадщини пам`ятка археології місцевого значення Поселення Нагіряни І. (охоронний №4443-Тр), державі створено перешкоди у розпорядженні землею, у межах якої знаходиться пам`ятка археології місцевого значення. При цьому, існування земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, як об`єкта цивільних прав, з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» створює ризики пошкодження або знищення пам`ятки археології.

Преамбулою Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою і така охорона є одним із пріоритетних завдань органів державної влади.

Зобов`язання України щодо охорони культурної спадщини врегульовано Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи, підписаною 03.10.1985, Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16.11.1972, Міжнародною хартією ООН з охорони й реставрації нерухомих пам`яток і визначних місць вiд 31.03.1964, Рекомендацією ООН про збереження та сучасну роль історичних ансамблів від 26.11.1976, Міжнародною хартією ООН про охорону історичних міст (Вашингтонська хартія) від 01.01.1987. У згаданих актах передбачено, що кожна держава бере зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передання майбутнім поколінням культурної і природної спадщини.

Генеральною конференцією Організації Об`єднаних Націй також ухвалено низку міжнародних актів про охорону культурної та природної спадщини: Рекомендація про збереження краси пейзажів і місцевостей (1962 рік), Рекомендація про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських або приватних робіт (1968 рік), а також Рекомендація про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини (1972 рік) тощо.

У згаданій Рекомендації 1972 року наголошено на тому, що кожен предмет культурної та природної спадщини є унікальним і зникнення будь-якого такого предмета є невідновною та безповоротною втратою для цієї спадщини, у зв`язку з чим кожну країну, на території якої знаходяться предмети культурної та природної спадщини, зобов`язано зберегти цю частину спадщини людства і забезпечити передачу майбутнім поколінням.

З огляду на наведене, суд погоджується з доводами прокурора про те, що питання охорони об`єктів культурної спадщини, зокрема пам`яток археології, є обов`язком та інтересом держави, який становить всесвітній і загальнонаціональний інтерес.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави визначено нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність.

З контексту частини 5 статті 122 ЗК України, статей 179, 181, 183, 187 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" вбачається належність земельної ділянки та розташованої на ній пам`ятки археології до неподільних нерухомих об`єктів державної власності, розпорядження якими здійснює обласна державна адміністрація.

Згідно з частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, суд погоджується з доводами прокурора про те, що повноваженнями на розпорядження такою ділянкою та на захист інтересів держави, в даному випадку, наділена саме Тернопільська обласна державна адміністрація (Тернопільська обласна військова адміністрація).

Листом від 10.06.2024 окружна прокуратура повідомила Тернопільську ОВА про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення Песелення Нагіряни І. У вказаному листі прокуратура просила повідомити про вжиті заходи щодо усунення вказаних порушень і повернення земельної ділянки у власність держави (пред`явлення позову, тощо) та чи будуть вживатися такі заходи.

Листом від 18.06.2024 №03-6330/16 Тернопільська ОВА повідомила, що не є розпорядником спірної земельної ділянки.

Листом за № 53/2-2487ВИХ-24 від 24.06.2024 Тернопільська обласна прокуратура повідомила Тернопільську обласну військову адміністрацію про звернення до суду за даним позовом.

Враховуючи наведене, суд визнає обґрунтованими аргументи прокурора про наявність у нього підстав для звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації).

Фактичні обставини, встановлені судом.

У 2020 році була виявлена пам`ятка археології місцевого значення Поселення Нагіряни І, яке належить до трипільської культури (IV кінець ІІІ тис. до н.е.), культури Ноуа (ХІІІ-ХІІ ст. до н.е.), голіградської культури (ХІ-VІІ ст. до н.е.), черняхівської культури (кін. ІІ поч. V ст. н.е.), культури Лука-Райковецька (кін. VІІІХ ст.), давньоруський час (ХІІ-ХІІІ ст.). Згадана пам`ятка археології місцевого значення знаходиться в с. Нагіряни (територія колишнього Заліщицького району) Чортківського району Тернопільської області у східній околиці села по правому березі річки Поросячка в урочищі "Говди". Площа поселення становить 12,3679 гектара.

Наказом управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації від 18.10.2005 № 112 та наказом Тернопільської обласної комунальної інспекції охорони пам`яток історії та культури від 10.02.2005 № 2 Поселення Нагіряни І було взяте на державний облік як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини.

Згідно з наказом Міністерства культури України від 18.04.2017 № 325 Поселення Нагіряни І (охоронний № 4443-Тр) занесене до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією «пам`ятка місцевого значення».

Станом на день звернення прокурора до суду з даним позовом, об`єкт культурної спадщини поселення Нагіряни І, площею 2,8628 га, розташовувався на частині земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6122086600:01:001:2005 площею 55,9034 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка перебувала в оренді Приватного підприємства "Надія".

Відомості до Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку внесені на підставі технічної документації із землеустрою щодо перенесення проекту відводу земельної ділянки в натуру та підготовки документів для оренди ПСП "Надія" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Нирківської сільської ради Заліщицького району площею 55,9034 га за кадастровим номером 6122086600:01:001:2005.

Так, розпорядженням голови Заліщицької районної державної адміністрації за № 118 від 17.02.2012 надано дозвіл приватному сільськогосподарському підприємству "Надія" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку площею 55,99 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Розпорядженням голови Заліщицької районної державної адміністрації за №319-од від 08.05.2012 приватному сільськогосподарському підприємству "Надія" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку, площею 55,9034 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт 1 розпорядження).

Відповідно до пункту 2 зазначеного розпорядження приватному сільськогосподарському підприємству "Надія" надано земельну ділянку площею 55,9034 га, з них 55,9034 га ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в оренду строком на 49 років за рахунок земель запасу Нирківської сільської ради.

04 вересня 2013 між Головним управлінням Держземагенства у Тернопільській області та приватним сільськогосподарським підприємством "Надія" укладено договір оренди землі площею 55,90 га за кадастровим номером 6122086600:01:001:2005.

Згідно з Інформаційною довідкою № 383773860 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 09.09.2013 зареєстроване право оренди земельної ділянки, орендар: приватне сільськогосподарське підприємство "Надія", договір оренди від 04.09.2013, дата реєстрації 09.09.2013.

17 січня 2020 між Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області та приватним сільськогосподарським підприємством "Надія" укладено додаткову угоду №1/57-20-ДО про поновлення договору оренди землі від 04.09.2013, про що зроблено відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області за № 64-ОТГ від 18.12.2020 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Товстенській селищній раді (Товстенській територіальній громаді) Заліщицького району Тернопільської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком. Зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 6122086600:01:001:2005 (номер 2 Додатку).

Рішенням Товстенської селищної ради за № 52 від 23.12.2020 "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність" прийнято у комунальну власність Товстенської селищної ради (Товстенської територіальної громади) Заліщицького району Тернопільської області земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які були у державній власності, загальною площею 3175,525 га, розташовані за межами населених пунктів на території Товстенської селищної ради, в тому числі і зазначену вище земельну ділянку.

Згідно з даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 383773860 державним реєстратором Товстенської селищної ради Дрозд С.П. прийнято рішення за № 56282351 від 25.01.2021 про державну реєстрацію за Товстенською селищною радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 55,9034 га, кадастровий номер 6122086600:01:001:2005, про що вчинено запис про право власності від 18.01.2021 № 40239718, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 152008961220. Також внесено зміни щодо орендодавця, яким зазначено Товстенську селищну раду.

На підставі рішення Товстенської селищної ради від 08.03.2023 за № 3368 "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.09.2013 (зі змінами) ПСП "Надія" поза межами с. Нирків, площею 55,9034 га", 20.03.2023 між Товстенською селищною радою та приватним сільськогосподарським підприємством "Надія" укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди землі від 04.09.2013, згідно з пунктом 2 якої, в оренду передано земельну ділянку загальною площею 55,9034 га, кадастровий номер 6122086600:01:001:2005 із земель сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована на території Товстенської селищної ради за межами населеного пункту с. Нирків Чортківського району Тернопільської області.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру земельна ділянка кадастровий номер 6122086600:01:001:2005, що належить на праві власності Товстенській селищній раді, зареєстрована як землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Жодних обмежень щодо її використання не встановлено. Відомості про наявність на цій земельній ділянці пам`ятки археології відсутні.

Рішенням Товстенської селищної ради від 19.07.2024 за № 4271, за наслідками розгляду відповідної заяви керівника ПСП "Надія" Николяка Богдана Михайловича про проведення поділу земельної ділянки за кадастровим номером 6122086600:01:001:2005, надано згоду на поділ земельної ділянки та розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності на території Товстенської селищної ради за межами с. Нагоряни.

Згідно з пунктом 1 вказаного рішення надано згоду на поділ земельної ділянки комунальної власності загальною площею 55,9034 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6122086600:01:001:2005, що розташована на території Товстенської селищної ради за межами с. Нагоряни, на дві окремих земельних ділянки без зміни їх цільового призначення: площею 2,8628 га та 53,0406 гектарів.

05 серпня 2024 керівник приватного сільськогосподарського підприємства "Надія" ОСОБА_1 звернувся до Товстенської селищної ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером 6122086600:01:001:2005, яка розташована на території Товстенської селищної ради за межами населеного пункту с. Нагоряни на земельну ділянку № 1 площею 53,0406 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 6122086600:01:002:0237 та земельну ділянку № 2 площею 2, 8628 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 6122086600:01:002:0238, які розташовані на території Товстенської селищної ради за межами населеного пункту с. Нагоряни Чортківського району.

Рішенням Товстенської селищної ради за № 4333 від 28.08.2024 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, яка передана в оренду приватному сільськогосподарському підприємству "Надія" терміном на 7 років, кадастровий номер 6122086600:01:001:2005, загальною площею 55,9034 га, розташованої за межами с. Нагоряни, Чортківського району, Тернопільської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення на дві новоутворені в результаті поділу, а саме:

- земельну ділянку, площею 2,8628 га, за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану за межами с. Нагоряни, Чортківського району, Тернопільської області;

- земельну ділянку, площею 53,0406 га, за кадастровим номером 6122086600:01:002:0237 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану за межами с. Нагоряни, Чортківського району, Тернопільської області.

На підставі вказаного рішення Товстенською селищною радою 29.08.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності на згадані земельні ділянки за кадастровими номерами 6122086600:01:002:0238 та 6122086600:01:002:0237.

Також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за приватним сільськогосподарським підприємством "Надія" зареєстровано право оренди земельної ділянки за кадастровими номерами 6122086600:01:002:0238 та 6122086600:01:002:0237.

Поряд із цим, 28.08.2024 між Товстенською селищною радою та приватним сільськогосподарським підприємством "Надія" укладено додаткову угоду про дострокове розірвання оренди щодо земельної ділянки площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238, яка утворилася в результаті поділу земельної ділянки площею 55,9034 га за кадастровим номером 6122086600:01:001:2005, про що внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав.

30.08.2024 між Товстенською селищною радою та приватним сільськогосподарським підприємством "Надія" укладено додаткову угоду №5 до Договору оренди землі від 04.09.2013, з урахуванням додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 17.01.2020, додаткової угоди про внесення змін до Договору оренди землі від 04.09.2013 (зі змінами) від 20.03.2023, згідно з якою внесено зміни щодо земельної ділянки, загальною площею 55,9034 га за кадастровим номером 6122086600:01:001:2005, та змінено дані кадастрового номера на 6122086600:01:002:0237, площею 53,0406 га, яка утворилася в результаті поділу земельної ділянки, площею 55,9034 га за кадастровим номером 6122086600:01:001:2005.

Так, відповідно до пункту 2 Додаткової угоди від 30.08.2024 в оренду передано земельну ділянку загальною площею 53,0406 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка знаходиться на території Товстенської селищної ради за межами с. Нагоряни, Чортківського району. До Державного реєстру речових прав внесено відповідні відомості.

Таким чином, станом на день розгляду спору в суді земельну ділянку за кадастровим номером 6122086600:01:001:2005, площею 55,9034 га, в межах якої знаходилась земельна ділянка під пам`яткою археології місцевого значення Поселення Нагіряни І, площею 2,8628 га, поділена на дві земельних ділянки комунальної форми власності: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 53,0406 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0237, яка перебуває в оренді приватного сільськогосподарського підприємства "Надія" та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238, в межах якої знаходиться пам`ятка археології місцевого значення Поселення Нагіряни І.

Посилаючись на норми Земельного кодексу України, Закону України "Про охорону культурної спадщини", прокурор стверджує, що рішенням Товстенської селищної ради №433 від 28.08.2024 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", яким затверджено технічну документацію із землеустрою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення щодо зазначених земельних ділянок порушено вимоги законодавства при здійсненні землеустрою та визначенні цільового призначення, зокрема щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 площею 2,8628 га, в межах якої знаходиться пам`ятка археології місцевого значення Поселення Нагіряни І.

Враховуючи наведене, прокурор просить визнати незаконним і скасувати зазначене вище рішення в частині затвердження технічної документації із землеустрою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення щодо земельної ділянки, площею 2,8628 га, за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами с. Нагоряни, Чортківського району, Тернопільської області.

Окрім того, посилаючись на те, що пам`ятка археології місцевого значення Поселення Нагіряни І, розташована на земельній ділянці, площею 2,8628 га, за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238, в силу приписів статті 53 Земельного кодексу України, статей 17, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" повинна перебувати у державній власності, є землями історико-культурного призначення та не може використовуватись для інших потреб, прокурор також просить скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради на земельну ділянку площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з припиненням такого права та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з припиненням речових прав Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються, зокрема, положеннями Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про Охорону культурної спадщини".

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що так буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Одним із способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Згідно з статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Відносини щодо охорони культурної спадщини регулюються не лише національним законодавством, а й на міжнародно-правовому рівні.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори" визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Зобов`язання України щодо охорони культурної спадщини врегульовано зокрема, Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16.11.1972, Міжнародною хартією ООН з охорони й реставрації нерухомих пам`яток і визначних місць вiд 31.03.1964, Рекомендацією ООН про збереження та сучасну роль історичних ансамблів від 26.11.1976, Міжнародною хартією ООН про охорону історичних міст (Вашингтонська хартія) від 01.01.1987, Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16.11.1992.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини, ратифікованої Законом України від 10.12.2003 за № 1369-IV, метою цієї (переглянутої) Конвенції є охорона археологічної спадщини як джерела європейської колективної пам`яті та засобу історичних і наукових досліджень. З цією метою складовими частинами археологічної спадщини вважаються всі матеріальні залишки та об`єкти, а також будь-які інші сліди існування людства у минулих епохах: збереження і вивчення яких допомагає з`ясувати розвиток історії людства та його зв`язок з природним середовищем; головними джерелами отримання інформації відносно яких є розкопки або знахідки й інші методи дослідження історії людства та середовища, що його оточує; які знаходяться у будь-якому місці, що знаходиться під юрисдикцією Сторін.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб`єктом права на землі державної власності, згідно положень статті 80 Земельного кодексу України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

За змістом статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини. Пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки культурної спадщини за видами поділяються на археологічні, історичні, об`єкти монументального мистецтва, об`єкти архітектури, об`єкти містобудування, об`єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтні, об`єкти науки і техніки.

Археологічна спадщина України - сукупність об`єктів археологічної спадщини, що перебувають під охороною держави, та пов`язані з ними території, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять з об`єктів археологічної спадщини (стаття 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини").

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічним об`єктом культурної спадщини є рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ч. 3 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб належать до земель історико-культурного призначення (стаття 53 Земельного кодексу України).

За приписами статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Правовий аналіз наведених вище приписів чинного законодавства свідчить про те, що в силу прямої вказівки закону земельна ділянка під пам`яткою археології належить до земель історико-культурного призначення, так як нерозривно пов`язана з нею.

Згідно з частинами 1-2 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

У постанові від12.03.2024 у справі №927/1206/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що: "зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності. Велика Палата Верховного Суду враховує, що пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно з Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності. Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" гарантовано право державної власності на пам`ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована".

За змістом статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Приписи статей 91, 96 Земельного кодексу України презюмують обов`язок землевласників та землекористувачів використовувати земельні ділянки виключно за їх цільовим призначенням.

Таким чином присвоєння або зміна цільового призначення земельної ділянки визначає обсяг прав власника (землекористувача) щодо такої земельної ділянки, а також накладає на нього та інших учасників земельних відносин обмеження, зокрема в частині обов`язку використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, з урахуванням особливостей, передбачених для певних категорій земель.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц вказано, що за змістом абз. 2 ч. 2 ст. 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу (частина 2 статті 20 Земельного кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 зазначив, що неприведення міською радою цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній об`єкта, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.10. 2021 у справі № 160/7922/20, від 19.03.2021 у справі № 813/716/16.

Згідно облікової картки об`єкта культурної спадщини, Поселення Нагіряни І належить до трипільської культури (IV кінець ІІІ тис. до н.е.), культури Ноуа (ХІІІХІІ ст. до н.е.), голіградської культури (ХІ-VІІ ст. до н.е.), черняхівської культури (кін. ІІ поч. V ст. н.е.), культури Лука-Райковецька (кін. VІІ-ІХ ст.), давньоруський час (ХІІ-ХІІІ ст.).

Поселення Нагіряни І знаходиться в с. Нагіряни колишнього Заліщицького району Тернопільської області в східній околиці села по правому березі річки Поросячка в урочищі "Говди". Поселення знаходиться на двох мисоподібних виступах, утворених вигином правого берега р. Поросячка. На І-ІІ надзаплавних терасах мису із східною експозицією. Поселення із північної сторони та півдня оточене балками, із сходу заплавою річки. Із західної сторони природні межі відсутні. Межі окреслено на підставі поширення підйомного матеріалу та особливостей форм мікрорельєфу схилів пагорба. Площа дорівнює 12,3679 га.

Поверхня поселення тривалий час розорювалася. Культурний шар на поселенні поширюється на площі 12,3679 га. Підйомний матеріал масово зустрічався під час поверхневого обстеження поселення; у розвідкових шурфах ґрунтові нашарування такі: до 0,2 м орний шар, 0,2 0,7 м темно-сірий гумусований ґрунт, з вмістом дрібних уламків археологічних матеріалів, нижче відмітки 0,6 м. залягає жовтокоричневий материковий суглинок. В культурному шарі знайдено численні фрагменти печини та кераміки. Подекуди на поверхні поселення виступають плями розорних трипільських площадок.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Поселення Нагіряни І (охоронний № 4443-Тр) занесене до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією «пам`ятка місцевого значення» згідно з наказом Міністерства культури України за № 325 від 18.04.2017.

Відтак, відповідно до приписів Закону України "Про охорону культурної спадщини" Поселення Нагіряни І є археологічною пам`яткою культурної спадщини та, відповідно, державною власністю.

З матеріалів справи також вбачається, дані обставини не заперечуються і сторонами, а тому, в силу приписів частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають доказуванню, що вказана вище археологічна пам`ятка культурної спадщини розташована на земельній ділянці площею 2, 8628 га, за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238.

Отже, відповідно до положень частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" земельна ділянка, площею 2,8628 га, кадастровий номер 6122086600:01:002:0238 є такою, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення.

Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно з Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати у приватній чи комунальній власності" (позиція Великої Палати Верховного Суду, наведена у постанові від 12.03.2024 у справі №927/1206/21).

З огляду на наведене суд погоджується з доводами прокурора про те, що земельна ділянка, площею 2,8628 га, кадастровий номер 6122086600:01:002:0238 повинна перебувати у державній власності, належить до земель історико-культурного призначення та не може використовуватись для інших потреб.

В судовому засіданні встановлено та зазначено вище, що земельна ділянка, площею 2,8628 га, кадастровий номер 6122086600:01:002:0238 утворена в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6122086600:01:001:2005 загальною площею 55,9034 га.

З матеріалів справи вбачається, що підставою поділу слугували відповідне звернення особи, яка на правах оренди використовувала вказану вище земельну ділянку та рішення Товстенської селищної ради за №4271 від 19.07.2024. Технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6122086600:01:001:2005 розроблялася після скерування прокурором позову до суду.

Наведене свідчить про те, що селищній раді було відомо, що на спірній земельній ділянці розташована пам`ятка археології Поселення Нагіряни І.

Разом із тим, приймаючи рішення №4333 від 28.08.2024, затверджуючи технічну документацію із землеустрою без зміни цільового призначення землі, зокрема, щодо земельної ділянки площею 2,8628 га, кадастровий номер 6122086600:01:002:0238 на якій розташована пам`ятка археології, відповідач наведених вище приписів чинного законодавства не врахував та, відповідно, при здійсненні землеустрою та визначенні цільового призначення спірної земельної ділянки порушив вимоги закону.

Враховуючи наведене, вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Товстенської селищної ради від 28.08.2024 № 4333 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" в частині затвердження технічної документації із землеустрою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення щодо земельної ділянки, площею 2,8628 га, за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами с. Нагоряни, Чортківського району, Тернопільської області, суд визнає правомірними.

Окрім того, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що станом на сьогоднішній день у Державному реєстрі речових прав, право власності на земельну ділянку, площею 2,8628 га, кадастровий номер 6122086600:01:002:0238 зареєстроване за Товстенською селищною радою. За наявними у Державному земельному кадастрі відомостями вказану вище земельну ділянку віднесено до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Зважаючи на те, що в силу приписів чинного законодавства для земель, на яких розташовані пам`ятки археології передбачено лише державну форму власності, що земельна ділянка під пам`яткою археології належить до земель історико-культурного призначення, так як нерозривно пов`язана з нею, суд погоджується з доводами прокурора про те, що Товстенська селищна рада не є та не може бути власником спірної земельної ділянки, а цільове призначення спірної земельної ділянки суперечить приписам статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

За даних обставин вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права комунальної власності Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради на земельну ділянку площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з припиненням такого права та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з припиненням речових прав Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради суд визнає правомірними.

Поряд із цим, як вже зазначалось вище, 11.11.2024 Товстенською селищною радою (відповідачем у справі) позовні вимоги Бучацької окружної прокуратури, які є предметом судового розгляду у даній справі згідно з прийнятою судом заявою прокурора про зміну предмета позову, визнано в повному обсязі.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 191 цього Кодексу.

Так, статтею 191 Господарського процесуального кодексу України зокрема, визначено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Судом встановлено, що про визнання позову в повному обсязі відповідачем зазначено у заяві за №03-12/2798 від 11.11.2024, яку було надано суду 11.11.2024, тобто, у підготовчому провадженні. Заява за №03-12/2798 від 11.11.2024 про визнання позову підписана повноважною особою селищним головою І. Проданик.

Визнання позову відповідачем у даній справі не суперечить закону, не порушує прав та інтересів інших осіб, тому приймається судом. За таких обставин визнання позову є підставою для ухвалення рішення про задоволення позову.

Судом дотримано приписи ч. 2 ст. 191 ГПК України щодо перевірки повноважень на визнання позову відповідача, суд наголошує на наслідках відповідної процесуальної дії, як визнання позову.

Суд зазначає, що визнання відповідачем позову це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Наведене свідчить про відсутність підстав для неприйняття вказаної заяви відповідачем щодо визнання позовних вимог .

Таким чином, позовні вимоги підлягають до задоволення, як правомірно заявлені, документально підтверджені та визнані відповідачем.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16.01.2019) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 19 379, 20 грн.

Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Основні положення щодо обчислення, сплати, звільнення або повернення судового збору, визначення його платників, об`єктів та розмірів ставок регулюються Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011, з наступними змінами.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028 гривень.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду прокуратурою заявлено вісім вимог немайнового характеру. Позовна заява Бучацької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації) подана за допомогою підсистеми "Електронний суд".

Таким чином, з урахуванням коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору, до сплати підлягав судовий збір у розмірі 19 379 грн 20 коп.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого Тернопільською обласною прокуратурою при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 19 379, 20 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області (міститься в матеріалах справи).

Поряд із цим, 07.10.2024 прокуратурою подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої предметом судового розгляду визначено три вимоги немайнового характеру. Заяву про зміну позовних вимог судом прийнято до розгляду, Відтак, з урахуванням заяви по зміну предмета позову, коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору, до сплати підлягає судовий збір в розмірі 7 267 грн 20 коп.

З огляду на наведене, судовий збір в розмірі 12 112 грн 00 коп. сплачений прокуратурою при зверненні до суду згідно доручення №1144 від 25.06.2024 на суму 19 379 грн 20 коп. підлягає поверненню на підставі частин 1, 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 статті 130 ГПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Зазначена норма процесуального законодавства кореспондується з частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Судом встановлено та зазначено вище, що заява про визнання позову Товстенською селищною радою (відповідачем у справі) подана у підготовчому провадженні, до початку розгляду справи по суті.

Таким чином, відповідно до положень частини 1 статті 130 ГПК України та частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" прокуратурі слід повернути з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до суду згідно платіжного доручення №1144 від 25.06.2024, а саме: 3 633 грн 60 коп.

Витрати по сплаті судового збору в сумі 3 633 грн 60 коп., відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 46, 53, 86, 129, 130, 191, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Прийняти заяву про зміну предмету позову, до розгляду.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 3633,60 грн покласти на відповідача, а у розмірі 15745,60 грн повернути Тернопільській обласній прокуратурі з Державного бюджету України, у зв"язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

4. Усунути перешкоди власнику державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології місцевого значення Поселення Нагіряни І та землею, на якій вона розташована, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Товстенської селищної ради від 28.08.2024 № 4333 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" в частині затвердження технічної документації із землеустрою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення щодо земельної ділянки, площею 2,8628 га, за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами с. Нагоряни, Чортківського району, Тернопільської області.

5. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради на земельну ділянку площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з припиненням такого права.

6. Скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 2,8628 га за кадастровим номером 6122086600:01:002:0238 з припиненням речових прав Товстенської територіальної громади в особі Товстенської селищної ради.

7. Стягнути з Товстенської селищної ради Тернопільської області, вул. Українська, 84, смт. Товсте, Чортківський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 02045722 на користь одержувача Тернопільської обласної прокуратури (вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль), р/р UA498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, ідентифікаційний код одержувача 02910098, код економічної класифікації видатків бюджету 2800 - 3633,60 грн судового збору.

8. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

9. Закрити провадження у справі №921/410/24 щодо відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, вул. М. Лисенка, 20А, м. Тернопіль; Чортківської районної державної адміністрації (Чортківської районної військової адміністрації), вул. Шевченка, 23, м. Чортків, Тернопільська область та Приватного сільськогосподарського підприємства "Надія", с.Нагоряни, Чортківський район, Тернопільська область.

10. Повернути Тернопільській обласній прокуратурі, вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, ідентифікаційний код одержувача 02910098, р/р UA498201720343190002000004091 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код економічної класифікації видатків бюджету - 2800, з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 15 745,60 грн, сплачений згідно платіжної інструкції №1144 від 25.06.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати учасникам справи до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "19" березня 2025 року.

Суддя Я.Я. Боровець