Рішення

від 11.03.2025 по справі 173/714/23

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №173/714/23

Провадження №2/173/27/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючого судді - Петрюк Т.М.

при секретареві Рудовій Л.В..

розглянувшиувідкритомусудовомузасіданні,за правиламиспрощеного позовногопровадження вм.Верхньодніпровськуцивільну справуза позовом ОСОБА_1 докомунального закладу«Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат №2 Дніпропетровської обласної ради» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

17.03.2023 року до суду звернуласяпозивач, ОСОБА_1 , з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до відповідача, КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок -інтернат № 2 Дніпропетровської обласної ради»

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2023 року відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом учасників розгляду справи на 26.05.2023 року.

18.05.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

26.05.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

14.06.2024 року проведений перерозподіл цивільної справи іншому складові суду. Справу призначено до розгляду на 24.09.2024 року.

24.09.2024 року розгляд справи відкладений на 24.12.2024 року в зв`язку з неявкою позивача та представника позивача.

24.12.2024 року в судовому засіданні оголошена перерва до 11.03.2025 року

Учасникам розгляду справи роз`яснені права та обов`язки у відповідності до ст. 43, 44, 49 ЦПК України .

Згідно поданої позовної заяви позивач просить визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та поновити строк на звернення до суду. Визнати незаконним та скасувати наказ КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок -інтернат № 2 «ДОР» № 186-к від 05.12. 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 » . Поновити ОСОБА_1 , на посаді молодшої медичної сестри, санітарки-няньки КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок -інтернат № 2 «ДОР». Стягнути із КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок - інтернат № 2 «ДОР» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.12.2022 року по день винесення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: вона 04.07.2019 року була прийнята у КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок -інтернат № 2 «ДОР» на посаду молодшої медичної сестри, санітарки-няньки згідно наказу № 176-к від 03.07.2019 року.

За час її роботи жодних зауважень відносно виконання її трудових обов`язків з боку керівництва не було. Службові обов`язки, передбачені трудовим договором, вона завжди виконувала сумлінно та старанно, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась.

05 грудня 2022 року Ввідповідач звільнив її із займаної посади відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України через виявлення невідповідності працівника займаній посаді, згідно наказу № 186-к.

Вважає, що відповідач звільнив її незаконно та необґрунтовано, без належних для цього підстав, а процедура звільнення відбулась з порушенням трудового законодавства, так як згідно записів в її трудовій книжці її було звільнено з посади молодшої медичної сестри, санітарки-няньки 04.12.2022 року, коли у керівництва закладу, а саме, у директора, який приймає рішення про звільнення , був вихідний день за календарною датою. В наказі про звільнення не зазначена підстава звільнення та докази, на підставі яких проведене звільнення. При звільненні їй не була виплачена вихідна допомога. Крім того її звільнення могло бути проведеним лише за попередньою згодою виборного органу профспілкової організації.

Наказ про звільнення № 186-к від 05.12.2022 року не був підписаний директором, не містив підставу для її звільнення і вручений їй в оформленому належному вигляді у день звільнення і згодом не був. Зазначені обставини і стали підставою звернення до суду.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, давши пояснення фактично установлені матеріалами справи. В подальшому в судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату час і місце розгляду справи повідомлений належним чином під розписку в минулому судовому засіданні. Відповідно до відзиву на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечував. Свої заперечення обґрунтовував тим, що позивачку було звільнено з посади молодшої медичної сестри, санітарки-няньки відповідно до наказу № 186-к від 05.12.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». З особистих мотивів 05.12.2022 року позивачка не з`явилась до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення та запису в трудовій книжці, а в подальшому з невідомих причин ігнорувала виклики працівника відділу кадрів з даного питання. Відповідно до заяви позивача від 04.03.2022 року її трудова книжка знаходилась у позивачки, таким чином роботодавець не зміг зробити запис у трудовій книжці без особистої присутності позивача. 23.12.2022 року позивачка з`явилась до відділу кадрів, їй було зроблено запис у трудову книжку, а також позивачка відмовилась від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення № 186-к від 05.12.2022 року, про що свідчить її особистий підпис на ньому.

Тобто 23.12.2022 року кадровою службою закладу було надано позивачу оригінал наказу № 186-к від 05.12.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » для ознайомлення, з яким відповідачка ознайомилась, але відмовилась від підпису.

Наказ був оформлений належним чином. З відповідною внутрішньою реєстрацією, за підписом директора закладу. У зв`язку з тим, що позивачка відмовилась від підпису та отримання копії наказу № 186-к від 05.12.2022 року, їй було надано витяг з наказу № 186-к від 05.12.2022 року, оформлений у відповідності до вимог Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5,тому доводи позивача, що їй був виданий наказ без підпису директора і такого наказу не існує не відповідають дійсності . КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок - інтернат № 2 «ДОР» є бюджетною установою. Фінансування заробітної плати відбувається головним розпорядником коштів - Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Фінансування заробітної плати одинокими виплатами не допускається. У зв`язку з чим повний розрахунок з позивачем було здійснено 09 грудня 2022 року у виплату авансу всім працівникам закладу (платіжне доручення № 427 від 08.12.2022 року. Крім того позивачкою пропущений строк на звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, заслухавши пояснення учасників розгляду справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно даних трудової книжки позивачки ОСОБА_1 , судом встановлено, що позивачка працювала у КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок -інтернат № 2 «ДОР» з 04 липня 2019 року на посаді молодшої медичної сестри санітарки - няньки .

04.12.2022 року позивачка була звільнена із займаної посади відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується записами в трудовій книжці.

Позивачка вважає своє звільнення іззайманої посади незаконним виходячи зтого,що відповідач звільнив її незаконно та необґрунтовано, без належних для цього підстав, а процедура звільнення відбулась з порушенням трудового законодавства, так як згідно записів в її трудовій книжці її було звільнено з посади молодшої медичної сестри, санітарки-няньки 04.12.2022 року, коли у керівництва закладу, а саме, у директора, який приймає рішення про звільнення , був вихідний день за календарною датою. В наказі про звільнення не зазначена підстава звільнення та докази, на підставі яких проведене звільнення. При звільненні їй не була виплачена вихідна допомога. Крім того її звільнення могло бути проведеним лише за попередньою згодою виборного органу профспілкової організації.

Відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України - Трудовий договір,укладений наневизначений строк,а такожстроковий трудовийдоговір дозакінчення строкуйого чинностіможуть бутирозірвані роботодавцемлише увипадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці;

З аналізу ст. 40 КЗпП України вбачається, що звільнення працівника за п.2 ст. 40 КЗпП України можливе у випадках якщо виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі настала в наслідок :

-недостатньої кваліфікації;

-стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи;

-відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці

За якою із цих трьох підстав відбулося звільнення позивачки і що стало підставою для такого звільнення в наказі № 186-к від 05.12.2022 року не зазначено.

При цьому випадок, який стався 04.12.2022 року за участю позивачки та вихованців закладу не є підставою для звільнення позивачки за п. 2 ст. 40 КЗпП України, оскільки не свідчить про недостатню кваліфікацію позивачки.

При цьому невідповідність працівниказайманій посадіабо виконуванійроботі маєбути доведенопрацівникові власникомабо уповноваженимним органом,тому щосаме вониє ініціаторамизвільнення.

Згідно з п. 21Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»за цією підставою можуть бути звільнені працівники тільки в тому випадку, якщо будуть встановлені фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або втрати здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Фактами підтвердження невідповідностіможуть бути: щодо робітників: систематичне невиконання норм виробітку, порушення технологічної дисципліни та ін. Щодо керівних працівників, спеціалістів і службовців: невчасне і неякісне виконання службових обов`язків, прийняття помилкових рішень, брак достатніх знань, наявність рішення атестаційної комісії тощо.

Одним із способів виявлення невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі є проведенняатестації.

Як вбачається із наданих суду доказів жодна із даних обставин роботодавцем при звільненні позивачки не встановлена та жодним доказом не доведена.

Крім того відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України - Звільнення з підстав, зазначених упунктах 1,2і6цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідачем не надані докази того, що позивачці пропонувалось переведення її на іншу роботу, або що переведення позивачки на іншу роботу (посаду) було неможливим.

Таким чином суд приходить до висновку, що звільнення позивачки із займаної посади відбулося з істотними порушеннями Кодексу законів про працю України.

Також позивачка посилається на те, що при її звільненні були допущені і інші порушення, а саме не отримана згода профспілкового комітету на її звільнення, не виплачена вихідна допомога, винесення наказу наступного дня після звільнення.

Відповідно до ч. 1ст. 43 КЗпПУкраїни (уредакції чинній на час звільненя позивачки) Розірваннятрудового договоруз підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації),2- 5, 7статті 40пунктами 2 і 3статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодоювиборного органу (профспілкового представника)первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором,поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро Україничи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Проте відповідно ч. 2 ст. 5 до ЗУ «Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану»- У період дії воєнного стану нормистатті 43Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Оскільки звільнення позивачки відбулося в період введення в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану Україні» з подальшим його продовженням, то отримання згоди первинної профспілкової організації на звільнення позивачки не потребувалось. Крім того позивачка не надала суду доказів того, що вона була членом профспілкової організації. Тому даного порушення норм кодексу законів про працю при звільненні позивачки не було.

Позивачка також посилається на те, що вона була звільнена без виплати вихідної допомоги, але доказів цього суду не надала. Хоч мала можливість отримати виписку з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з індивідуальними відомостями про себе, як застраховану особу.

Таким чином, оцінюючи надані докази, судом встановлено, що позивачка була звільнена з порушенням вимог ст. 40 КЗпП України, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В свою чергу судом встановлено, що звільнення позивачки відбулося 04.12.2022 року відповідно до наказу № 186-к від 05.12.2022 року. З даним наказом позивачка була ознайомлена 23.12.2022 року, що свідчить її особистий напис на наданій відповідачем копії наказу. Та в цей же день позивачці був внесений запис про звільнення до трудової книжки. Оскільки позивачка будь-яких доказів про те, що запис до трудової книжки здійснений в більш пізній строк суду не надала. Крім того суд погоджується із доводами відповідача про те, що трудова книжка перебувала у позивачки, оскільки суду надана копія заяви позивачки на ім`я директора КЗ «Дитячий будинок-інтернат № 2 «ДОР» від 04.03.2022 року, згідно якої позивачка просила видати їй на руки трудову книжку і запис до трудової книжки міг бути внесений лише при особистому зверненні позивачки.

Відповідно до частини першоїстатті 233 КЗпП України(у редакції, чинній намомент звернення позивачки до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановленістаттею 233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбаченийстаттею 233 КЗпП Українимісячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогамистатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Устатті 234 КЗпП Українине наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першійстатті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

В абзаці 1 пункту 4постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»судам роз`яснено, що встановлені статтями228,223 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбаченийстатті 233 КЗпП Українимісячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оскількистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін,тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Судом встановлено, що позивачка дізналась про порушення свого права, а саме про звільнення, 23.12.2022 року. Таким чином позов повинен бути поданий до суду до 24.01.2023 року. З позовною заявою позивачка звернулась до суду лише 17.03.2023 року, тобто з порушенням строку позовної давності. Позивачка не заперечує факту порушення нею строку звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки в позовній заяві просить поновити їй строк на подання позову .

Поважність причин пропуску подання позову до суду обґрунтовує тим, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану Україні» , який продовжений до 20 травня 2023 рокув Україні був введений воєнний стан. А також тим, що наказ про звільнення № 186-к від 05.12.2022 року не був підписаний директором, не містить підставу для звільнення і вручений оформленому належному вигляді у день звільнення їй не був, тому вважає, що даний наказ не набрав чинності, і не може бути підставою для звільнення працівника.

Проте в зв`язку з введенням в Україні воєнного стану Главу XIX"Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту:

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України"Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану .

Законом України «Про правовий режим воєнного стану» - не врегульоване питання про зупинення чи продовження строків звернення до суду на час дії воєнного стану. Таким чином положення статті 233 КЗпП України щодо строків звернення до суду на час звільнення позивачки не втратили своєї сили і підлягали застосуванню при поданні позову. Крім того на території Дніпропетровської області і безпосередньо на території Верхньодніпровської територіальної громади не велось та не ведеться активних бойових дій, які б об`єктивно перешкоджали позивачці звернутись із позовом до суду. Тому дана обставина не може бути розцінена судом як поважна причина пропуску строку на подання позову до суду.

Щодо посилання позивачки на ту обставину, що їй вручена копія наказу без підпису і вона вважає його таким, що не набрав законної сили, також не може бути розцінене судом як об`єктивна непереборна підстава, яка перешкоджала позивачці звернутись із позовом до суду для захисту своїх прав. Оскільки 23.12.2022 року позивачка була ознайомлена з наказом про своє звільнення і даний наказ підписаний як директором закладу так і завізований іншими посадовими особами закладу. Даний наказ містить особистий підпис позивачки про те, що вона відмовляється його підписати, з зазначенням дати. В трудову книжку позивачки внесений запис про звільнення позивачки із займаної посади. В поданому позові позивачка сама посилається на те, що 05.12.2022 року вона не була допущена до робочого місця та не працювала. Копія виданого позивачці наказу не обов`язково повинна містити підпис керівника, оскільки на копії є запис з оригіналом згідно і міститься підпис інспектора з кадрів. Тому доводи заявниці, що їй видана копія не чинного наказу є особистою думки позивачки. Крім того ці обставини, а також порушення строку видачі копії наказу про звільнення, можуть бути підставою для визнання звільнення позивачки незаконним та поновлення її на роботі, але не є тією об`єктивною і непереборною обставиною, яка унеможливлювала чи утруднювала звернення позивачки до суду за захистом свого порушеного права.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що:«строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормамиКЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина першастатті 233 КЗпП Українипідтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення до суду, установленийстаттею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

Відповідно достатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (див. постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18).

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 зазначено, що «устатті 234 КЗпП Українине передбаченийперелік поважнихпричин дляпоновлення строку,їх поважністьвизначається судомв кожномувипадку залежновід конкретнихобставин.Як поважніпричини пропускустроку,встановленого вчастині першійстатті 233 КЗпП України,мають кваліфікуватисяті,які об`єктивноперешкоджали чистворювали труднощідля своєчасногозвернення досуду тапідтверджені належнимидоказами.Поважними причинамипропуску строкує обставини,що позбавилиособу можливостіподати заявуу визначенийзаконом строк,вони об`єктивноє непереборними,тобто незалежать відволі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України)

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, доводи сторін, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про те, що наявні підстави для визнання звільнення позивачки за ч. 2 ст. 40 КЗпП України незаконними, що малоб наслідком задоволення вимог про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак позивачка не довела належними та допустимими доказами наявність обставин, які б об`єктивно перешкоджали або утруднювали їй, як звільненому працівнику, в реалізації свого права на оскарження рішення роботодавця про звільнення у визначенийстаттею 233 КЗпП Українистрок для звернення до суду з відповідним позовом до суду.

В свою чергу пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі, в зв`язку з пропуском позивачкою строку на звернення до суду для захисту порушеного права і не встановлення судом підстав для визнання поважними причин пропуску цього строку .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд у відповідності до ст.141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог, та враховуючи, що позивачкою сплачений судовий збір в сумі 1073.60 грн., за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а за іншими позовними вимогами позивач звільнена від сплати судного збору на підставі ст. 5 ЗУ «Про судовий збір». Оскільки судом ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, сплачений позивачкою судовий збір покладається на позивачку і не відшкодовується за рахунок відповідача, а за позовними вимогами, за якими позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», судові витрати по сплаті судового збору відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259,263,264,265,268, 273 , 430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 до комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок -інтернат № 2 Дніпропетровської обласної ради», ( юридична адреса: 51600 вул. Упорна, 1-а м. Верхньодніпровськ Кам`янського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 03188234) про визнання незаконним та скасування наказу № 186-к від 05.12.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073.60грн.,за позовною вимогою простягнення середнього заробіткуза часвимушеного прогулу, покластина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 .

Заіншими позовними вимогами судовівитрати посплаті судовогозбору віднести нарахунок держави.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлений 11.03.2025 року

Суддя Петрюк Т.М.

Направлене до ЄДРСР: 19.03.2025 року

Дата набрання законної сили: 11.04.2025 року