Ухвала

від 14.03.2025 по справі 341/2207/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 березня 2025 року

м. Київ

справа № 341/2207/24

провадження № 61-2299ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль» про визнання права та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Стиль», в якому просила:

- визнати кошти статутного фонду ТОВ «Стиль», набуті у власність ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 350,00 грн коштами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- стягнути з ТОВ «Стиль» на користь ОСОБА_1 половину від розміру 350,00 грн вкладу коштів чоловіка до статутного фонду ТОВ «Стиль», а саме 175,00 грн зі статутного фонду ТОВ «Стиль».

Галицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 14 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2025 року, відмовив у відкритті провадження у справі в частині вимог про стягнення половини від розміру 350,00 грн вкладу коштів чоловіка

до статутного фонду ТОВ «Стиль», а саме 175,00 грн зі статутного фонду

ТОВ «Стиль». В іншій частині вимог відкрив провадження у справі та призначив до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі в частині позовних вимог з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги до ТОВ «Стиль» про стягнення половини від розміру 350,00 грн. вкладу коштів чоловіка

до статутного фонду ТОВ «Стиль», а саме 175,00 грн. зі статутного фонду

ТОВ «Стиль» у даній справі є тотожними вимогам, по яких Галицьким районним судом вже прийнято рішення від 06 лютого 2024 року у справі № 341/1482/22.

З таким висновком суду першої інстанції погодився апеляційний суд.

19 лютого 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Лотоцька Н. В., засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року, яка залишена без змін постановою

Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2025 року, у вказаній справі за змістом якої просить скасувати оскаржене судове рішення та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини

(стаття 10 ЦПК України).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE,

№ 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається

ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу вимог цивільного процесуального законодавства суддя, після одержання заяви з`ясовує наявність/відсутність підстав для відкриття/відмови у відкритті провадження у цивільній справі, встановлених ЦПК України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) вказав, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968сво21) зазначив, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Таку правову позицію виклав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 липня 2020 року у справі

№ 922/404/19.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 146/318/20 (провадження № 61-11374св20).

Відповідно до зазначеного необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена процесуальна норма права направлена на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня

2023 року у справі № 522/13894/22 (провадження № 61-5564св23).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Підстави для відмови у відкритті провадження у справі передбачені

статтею 186 ЦПК України.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин), позивач просить про захист свого права.

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 936/598/23 зробив висновок про те, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

У справі що переглядається позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача

ТОВ «Стиль» із вимогами про визнання коштів спільною сумісною власністю подружжя та стягнення половини від розміру 350,00 грн вкладу коштів чоловіка до статутного фонду ТОВ «Стиль», а саме 175,00 грн зі статутного фонду

ТОВ «Стиль».

Судом першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі встановлено, що вимога про стягнення половини від розміру 350,00 грн вкладу коштів чоловіка до статутного фонду ТОВ «Стиль», а саме 175,00 грн зі статутного фонду ТОВ «Стиль» вже була предметом розгляду суду.

Так, Галицький районний суд Івано-Франківської області рішенням від 06 лютого 2024 року у справі № 341/1482/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Стиль», треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус ОСОБА_4 , про стягнення коштів у задоволенні позову відмовив. Вказаним рішенням розглянуто по суті вимоги ОСОБА_1 до відповідача ТОВ «Стиль» про стягнення з ТОВ «Стиль» на користь ОСОБА_1 половини від розміру 350,00 грн вкладу коштів чоловіка

до статутного фонду ТОВ «Стиль», а саме 175,00 грн. зі статутного фонду

ТОВ «Стиль». Підставами позову було те, що ОСОБА_1 вважає указані кошти, тобто вклад до статутного фонду ТОВ «Стиль» у розмірі 350,00 грн, спільною сумісною власністю подружжя.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 22 травня 2024 року у справі № 341/1482/22 рішення Галицького районного суду Івано-франківської області від 06 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення коштів змінив шляхом викладення його мотивувальної в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишив без змін.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до висновку, що сторони, підстави та предмет позову у даній справі в частині стягнення половини від розміру

350,00 грн вкладу коштів чоловіка до статутного фонду ТОВ «Стиль», а саме 175,00 грн зі статутного фонду ТОВ «Стиль» повністю збігаються (є тотожними) за складом сторін спору, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду у цивільній справі № 341/1482/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Стиль», треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Данилюк О. О., по якій судом прийнято рішення від 06 лютого 2024 року.

Рішення Галицького районного суду Івано-франківської області від 06 лютого 2024 року у справі № 341/1482/22 набрало законної сили 22 травня 2024 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установив наявність такого, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з дотриманням норм ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог на підставі положень пункту 2 частини першої

статті 186 ЦПК України, з яким погоджується й суд касаційної інстанції.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2025 року у справі № 756/3310/24 (провадження № 61-10102св24) виснував про те, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18)).

Під предметом позову, розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції надав оцінку доказу у справі, а саме статуту ТОВ «Стиль», до розгляду справи по суті, чим порушив принцип змагальності, оскільки суд першої інстанції вказав, що цей доказ не мав значення при ухваленні рішення у справі № 341/1482/22 оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження. Крім того, апеляційний суд зазначив, що посилання на нові докази у позовній заяві за своєю суттю не змінює предмет або підстави позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанції, неправильного тлумачення заявником норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Встановлена цивільним процесуальним законом неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили, яке згідно статі 129-1 Конституції України та статі 18 ЦПК України є обов`язковим для усіх органів та осіб.

Наведене повністю узгоджується із принципом юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права і відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Цей принцип гарантує остаточність рішень

(«що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» зазначав, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, а сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», заява №52854/99).

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржених судових рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту судових рішень вбачається, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржених судових рішень.

Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги.

Згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а касаційна скарга на ухвалу Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року, залишену без змін постановою

Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2025 року, є необґрунтованою, тому за таких підстав у відкритті касаційного провадження на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України слід відмовити.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль» про визнання права та стягнення коштів.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров