Рішення

від 05.03.2025 по справі 759/10186/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10186/23

пр. № 2/759/3417/25

05 березня 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.

за участю секретаря судових засідань Вінцковської О.І.

позивач ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва", ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва»), ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та просила суд:

усунути перешкоди в користуванні належної їй 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у сумі 1 073,60 грн, витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Ця квартира належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло відповідно до розпорядження від 11 березня 2006 року № 379. Крім неї право на іншу 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 належить її синові ОСОБА_4 . Відповідач у справі ОСОБА_3 це колишня дружина сина позивача.

Рішенням від 03 листопада 2022 року Святошинський районний суд міста Києва шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 розірвав. За рішенням суду від 29 липня 2022 року з ОСОБА_4 стягнуті аліменти на утримання його дитини.

Позивач зазначила, що з листопада 2022 року вимушена мешкати у сусідів та родичів у зв`язку з тим, що колишня невістка - відповідач у справі ОСОБА_3 , перешкоджає їй в користуванні її частиною однокімнатної квартири, не впускає позивача до житла.

Позивач неодноразово зверталася до Святошинського відділу поліції міста Києва з проханням допомогти у вирішенні питання щодо права користування її квартирою. ОСОБА_3 викликали до відділу поліції і вона давала ключі від квартири позивача, але потім змінювала замки на вхідній двері. На прохання позивача залишити квартиру відповідач відмовлялась, нецензурною лайкою ображала позивачку, але квартиру не звільнила.

Позивач зазначила, що є особою похилого віку, страждає на хронічні захворювання, потребує постійного прийняття ліків. Все це не можливо зробити за відсутності змоги жити у власній квартирі. Договори за комунальні послуги укладені з нею. Відповідач не здійснює оплату за комунальні послуги.

ОСОБА_3 не є членом сім`ї позивача, ані позивач, ані ОСОБА_4 будь-яким чином не висловили свою згоду на проживання відповідача у квартирі.

Позивач вважає, що відповідач вселилася до квартири позивача без згоди власників та чинить перешкоди у користуванні власністю, чим порушує право позивача на користування власністю і це порушене право власників підлягає захисту, а тому дає підстави для усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідача.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2023 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а. с. 20-21 т.1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче судове засідання на 26 липня 2023 року (а. с. 24 т.1).

У липні 2023 року до суду надійшов відзив на позову заяву, у якому ОСОБА_3 заперечувала проти позову та просила відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що належних доказів, які б свідчили що відповідач у справі чинить перешкоди у користуванні належною позивачці 1/2 часткою у праві власності на майно та чинить перешкоди у її проживанні у вище вказаній квартирі не надано, а тому заявлена позовна вимога не може підлягати задоволенню в судовому порядку. Позивач не надала доказів того, що з листопада 2022 року вона вимушена мешкати у сусідів та родичів у зв`язку з тим, що відповідач перешкоджає їй в користуванні належною їй частиною однокімнатної квартири.

ОСОБА_3 зазначила, що позивачка вводить суд в оману, оскільки має ключі від квартири і може в будь-який час прийти до квартири, а також і проживати в ній. Оскільки квартира АДРЕСА_1 однокімнатна, то позивачка сама не хоче проживати разом з відповідачем та онуком ОСОБА_5 у спірній квартирі, так як їй мало місця. Також позивачка вводить суд в оману вказуючи, що мешкає у сусідів, оскільки ОСОБА_1 майже двадцять років мешкає в належному їй на праві приватної власності будинку АДРЕСА_2 .

Посилання позивача на неодноразові звернення до правоохоронних органів міста Києва щодо порушення відповідачем її права на користування квартирою також не відповідає дійсності та жодним належним та допустимим доказом не підтверджено. Доказів не сплати відповідачем комунальних послуг також не надано.

У спірну квартиру відповідач вселилася коли перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , тобто як член його сім`ї і за згодою одного із співвласників квартири, де і проживає вже більше 8-ми (восьми) років.

Крім того, 18 жовтня 2017 року за № 126 ОСОБА_4 видав на ім`я відповідача довіреність, згідно з якою надав ОСОБА_3 право користуватися та розпоряджатися всім його майном, що повністю спростовує доводи позивачки.

Відповідач наголошує, що у спірній квартирі за згодою обох співвласників квартири було зареєстровано місце проживання онука позивача та сина ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на сьогоднішній день також проживає у квартирі, проте про ці обставини позивачка в своєму позові не зазначає. Вихованням та утриманням дитини займається лише відповідач, оскільки батько дитини повністю самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Виселення за рішенням суду відповідача з квартири порушить право на житло і малолітнього ОСОБА_5 (а.с. 54-59 т.1).

У листопаді 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому вона наполягала на задоволенні позову та зазначила, що надала до справи всі докази, а належні вони чи допустимі, суд буде вирішувати у нарадчій кімнаті. До свого відзиву відповідач додала копію свідоцтва про шлюб, але не зазначила, що цей шлюб був розірваний. Вважає, що відповідач намагається дати суду неправдиві покази, які в майбутньому призведуть до відповідальності. Відповідач посилається на статтю 405 ЦК України, однак, на думку позивача, вона до членів сім`ї власника квартири не відноситься. Таким чином, ОСОБА_3 не є членами сім`ї позивача, позивач та третя особа ОСОБА_4 не висловили свою згоду на проживання відповідача у квартирі. Це дає можливість зазначити, що відповідач вселилась до квартири позивача без згоди власників, чинить перешкоди у користуванні власністю, чим порушує право позивача на користування власністю і вказане порушене право власників підлягає захисту, а відтак, дає підстави вважати, що усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідача є законними і обґрунтованими (а. с. 106-111 т.1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2023 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, залишено без задоволення. Відкладено підготовче судове засідання на 25 січня 2024 року (а. с. 114-115 т.1).

У листопаді 2023 року до суду надійшли заперечення, у яких ОСОБА_3 заперечувала проти відповіді на відзив, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 пропустила строк для подачі відповіді на відзив, не заявила клопотання про його поновлення, а тому таку відповідь слід залишити без розгляду. Відповідь на відзив фактично дублює позов. У запереченнях відповідач наводить аналогічні пояснення, які були зазначені у відзиві та вважає позовні вимоги не обґрунтованими (а. с. 122-125 т.1).

У грудні 2023 року до суду надійшли письмові пояснення, у яких ОСОБА_4 підтримав позовні вимоги та наполягав на задоволенні з підстав, наведених у позові (а. с. 133-138 т.1).

У березні 2024 року до суду надійшла відповідь на пояснення третьої особи, у яких ОСОБА_3 просила суд не брати до уваги пояснення ОСОБА_4 , оскільки письмові пояснення на адресу відповідача були відправлені саме позивачем, а не третьою особою. Третя особа ОСОБА_4 жодного відношення до направлених письмових пояснень від 12 грудня 2023 року немає, а це все було зроблено його матір`ю від його імені без будь-яких на те законних підстав та повноважень, можливо і з підробленням позивачкою підпису ОСОБА_4 на отриманому відповідачем процесуальному документі. Третя особа ОСОБА_4 не є позивачем та своїх вимог про виселення ОСОБА_3 не заявляв (а. с. 153-155 т.1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року клопотання відповідача ОСОБА_3 про виклик свідків задоволено та викликано в судове засідання свідків. Закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 01 травня 2024 року (а.с. 166 т.1).

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги з підстав, виклдаених у позові, просили позов задовольнити.

Представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити, оскільки позов є надуманим, позивач має ключі від квартири і відповідач не чинить перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений судом належним чином, будь яких клопотань від нього не надходило.

Дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є власниками однокімнатної квартири АДРЕСА_1 по 1/2 частині кожний, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим згідно з розпорядженням від 11 березня 2006 року № 379 (а. с. 9).

Квартира АДРЕСА_1 є однокімнатною, жилою площею 15,78 кв. м, загальною площею 30,4 кв. м, що підтверджується технічним паспортом (а. с. 10-12).

10 лютого 2016 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та ОСОБА_1 укладений договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а. с. 13-17).

ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_2 з 25 грудня 2007 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а. с. 60).

Згідно з наданими платіжними інструкціями платником житлово-комунальних послуг є ОСОБА_1 , і лише в одній платіжній інструкції платником зазначена ОСОБА_3 (а.с.61-88).

28 березня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис 310 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , а. с. 89).

18 жовтня 2017 року ОСОБА_4 видав на ім`я відповідача довіреність, згідно з якою надав ОСОБА_3 право користуватися та розпоряджатися всім його майном,засвідчену начальником державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35), зареєстрована за № 126 (а. с. 90).

Актом від 10 листопада 2022 року начальника ЖЕД № 3, підписаним мешканцями будинку, підтверджено проживання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , разом з неповнолітнім ОСОБА_8 (а. с. 91).

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьки: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а. с. 92).

ОСОБА_5 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 06 жовтня 2015 року (а. с. 93).

ОСОБА_4 станом на 01 лютого 2023 року має заборгованість зі сплати аліментів станом у розмірі 37 357,25 грн, що підтверджується довідкою Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 27 лютого 2023 року (а. с. 94).

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що відповідач є її матір`ю та вселилася у спірну квартиру після одруження з ОСОБА_4 . Позивач постійно проживає в с. Березівка. Відповідач не перешкоджає позивачу у користуванні квартирою. Бачила позивача у квартирі неодноразово, і в травні 2023 року і при зміні замків також була присутня. Позивач змінювала замки. Раніше вона також проживала у спірній квартирі разом з відповідачем та ОСОБА_4 однією родиною, не проживає десь півтора року, має ключі від квартири та навідує мати і брата. Останній раз бачила позивача в спірній квартирі у березні 2024 року.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показала, що знає відповідача 9 років, є сусідками, їх діти товаришують, оскільки проживає на 1 поверсі цього ж будинку. Позивач змінювала замки у спірній квартирі і ОСОБА_3 не могла потрапити до квартири, викликала поліцію. Відповідач весь час проживає в цій квартирі.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК України.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном регламентоване зокрема у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, яка передбачає, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, п. 36).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56).

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60).

Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45).

Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (mutatis mutandis рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110).

Крім статті 8 Конвенції, права ОСОБА_1 як власника житла, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду при порівнянні норм ЖК України та ЦК України зазначила, що у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житла на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачене право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Сам по собі факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишнього члена сім`ї власника житла права користування займаним приміщенням

Так, суд встановив, що ОСОБА_3 на час її вселення до квартири була членом сім`ї сина позивача, який також є власником квартири. Тобто відповідач набула права користування житловим приміщенням на законних підставах.

Крім того у спірній квартирі з 06 жовтня 2015 року зареєстрований неповнолітній ОСОБА_5 , який є сином та онуком власників квартири.

ОСОБА_3 є колишньою дружиною власника частини квартири ОСОБА_4 .

При цьому ОСОБА_4 самостійних вимог до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення не заявляв, а навпаки у 2017 році видав на ім`я відповідача довіреність, якою надав ОСОБА_3 право користуватися та розпоряджатися всім його майном.

Суд не встановив та матеріали справи не містять будь-яких відомостей про наявність у ОСОБА_3 іншого, окрім спірного, житла, оскільки відповідач зареєстрована у гуртожитку на АДРЕСА_3 , однак немає окремо виділеної кімнати (а. с. 23).

Позивач не довела, а суд не встановив факту чинення відповідачем перешкод у користуванні спірною квартирою, оскільки позивач має доступ до квартири, ключ від квартири, а не проживає у квартирі у зв`язку з проживанням у ній відповідача з сином,що свідчить про відсутність порушених прав у позивача.

Суд, встановивши, що відповідач та її неповнолітній син, проживають в належній позивачу та третій особі квартирі на законних підставах, іншого житла не мають, а також з огляду на недоведеність позивачем притягнення відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення щодо неї неправомірних дій, недоведеність наявності в позивача перешкод у володінні та користуванні спірним будинком чи перешкод на вселення і проживання в ньому, оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання втрати відповідачем та її неповнолітнім сином свого права на користування житлом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Так, у рішенні від 17 січня 1970 року у справі Delcourt v. Belgium (заява № 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі Bellet v. France (заява № 23805/94,) Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України.

З огляду на відмову у позові, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва", ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації:

АДРЕСА_3. Третя особа: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва", код ЄДРПОУ 39607507, адреса: м.Київ, вул.Симиренка, 17.

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення виготовлено 17.03.2025.

Суддя Ю.О. Твердохліб