Постанова

від 18.03.2025 по справі 703/6927/24

НЕ ВКАЗАНО

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/406/25Головуючий по 1 інстанціїСправа №703/6927/24 Категорія: 351000000 Пономар В.О. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Івануса А.Д.

учасники справи:

заявник Комунальне некомерційне підприємство «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради»;

особа, стосовно якої розглядається заява - ОСОБА_1 ;

представник ОСОБА_1 адвокат Гудзь Олександр Сергійович;

за участю прокурора Барбаш Оксани Анатоліївна;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Гудзь Олександр Сергійович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гудзя Олександра Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 січня 2025 року у справі за заявою виконувача обов`язків директора Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар без його згоди,

в с т а н о в и в:

10.01.2025 року із Смілянського міськрайонного суду Черкаської області до Соснівського районного суду м. Черкаси у зв`язку з неможливістю автоматизованого розподілу справ між суддями надійшли матеріали справи за заявою виконувача обов`язків директора Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 без його згоди.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 госпіталізований до КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» на підставі направлення, виданого 27.12.2024 року фельдшером Черкаської станції швидкої медичної допомоги ОСОБА_2 , який після особистого огляду ОСОБА_1 , зробив висновок про необхідність його госпіталізації у психіатричний стаціонар для обстеження або лікування у зв`язку з наявністю у нього тяжкого психічного розладу, який обумовлює вчинення дій, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.

Підставою необхідності примусової госпіталізації є наявність тяжкого психічного розладу, що виражається в погрозі викинути дружину з вікна, відчутті, що за ним слідкують, прояві агресії до працівників поліції, а також відомості, що надійшли від дружини ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 .

На підставі вказаних відомостей ОСОБА_1 був оглянутий лікарем-психіатром ОСОБА_5 у приймальному відділенні КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» 27.12.2024 року, який підтвердив висновок про необхідність госпіталізації.

Крім цього, 27.12.2024 року ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня ЧОР», яка підтвердила обґрунтованість рішення про госпіталізацію згідно зі ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» та дійшла висновку, що лікування ОСОБА_1 можливе тільки в умовах стаціонару, однак останній від запропонованої госпіталізації відмовився.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 січня 2025 року заяву виконувача обов`язків директора Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_6 у психіатричний стаціонар без його згоди задоволено.

Госпіталізовано ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» у примусовому порядку.

Задовольняючи заяву виконувача обов`язків директора Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на момент розгляду заяви проявляє реальні наміри вчинити дії, що являють безпосередньо небезпеку для оточуючих, в зв`язку з наявним у нього тяжким психічним розладом. Оскільки, ОСОБА_1 відмовляється від добровільного лікування, суд дійшов до висновку про задоволення заяви.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Гудзь О.С. подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні заяви КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар без його згоди відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права. Вказує, що суд першої інстанції при розгляді справи не взяв до уваги, що у матеріалах справи немає доказів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , психічних розладів, які є підставою для його примусової госпіталізації. Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував висновки, які сформульовані в рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме рішення від 28 жовтня 2003 року у справі «Ракевич проти російської федерації», від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти російської федерації».

Вважає, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 на даний час проявляє реальні наміри вчинити дії, що являють безпосередньо небезпеку для оточуючих, в зв`язку з наявним у нього тяжким психічним розладом, у добровільному порядку відмовляється від лікування, а збуджена поведінка, тим паче в період війни в країні могла бути спровокована третіми особами.

Скаржник посилається на норму ст. 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» та вказує, що в даному випадку встановлений законом строк на госпіталізацію в примусовому порядку було порушено, а саме особу госпіталізовано 27.12.2024 року, в той час як заява датована 30.12.2024 року.

Вказує, що суд першої інстанції не навів у своєму рішенні, якими доказами та обставинами підтверджується, що стан останнього такий, який дозволяє дійти переконливого висновку, що є підстави для його примусового тримання у психіатричній лікарні, зокрема, що свідчать про його реальні наміри вчинити дії, що являють собою небезпеку для нього самого та/або оточуючих.

17 лютого 2025 року на адресу Черкаського апеляційного суду від директора КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» - Косенкової І.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, а доводи скаржника такими, що не заслуговують на увагу, оскільки районним судом повністю та об`єктивно досліджено всі обставини справи, які вказують, що ОСОБА_1 дійсно потребував примусового лікування в закладі з надання психіатричної допомоги та являв собою безпосередньо небезпеку для себе та оточуючих.

Зазначається, що посилання скаржника на відсутність відомостей у заяві закладу підстав для надання психіатричної допомоги є хибним, оскільки в заяві чітко вказано, що підставою відповідно до ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» є наявність тяжкого психічного розладу особи, внаслідок чого вона виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять собою безпосередньо небезпеку для себе та оточуючих. Вказує, що висновок комісії лікарів-психіатрів відповідно до ст. 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» доданий до заяви.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При розгляді справи судом встановлено, що 27.12.2024 року о 15 год. 55 хв. ОСОБА_1 було госпіталізовано до КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» на підставі направлення, виданого 27.12.2024 року фельдшером Черкаської станції швидкої медичної допомоги Коваленком М.М., який після особистого огляду ОСОБА_1 , зробив висновок про необхідність його госпіталізації у психіатричний стаціонар для обстеження або лікування у зв`язку з наявністю у нього тяжкого психічного розладу, який обумовлює вчинення дій, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих (а.с.1).

Підставою необхідності примусової госпіталізації є наявність тяжкого психічного розладу, що виражається в погрозі викинути дружину з вікна, відчутті, що за ним слідкують, прояві агресії до працівників поліції, а також відомості, що надійшли від дружини ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 (а.с.1).

На підставі вказаних відомостей ОСОБА_1 був оглянутий лікарем-психіатром ОСОБА_5 у приймальному відділенні КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» 27.12.2024 року, який підтвердив висновок про необхідність госпіталізації (а.с.1).

В подальшому ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня ЧОР», яка підтвердила обґрунтованість рішення про госпіталізацію згідно зі ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» та дійшла висновку, що лікування ОСОБА_1 можливе тільки в умовах стаціонару, однак останній від запропонованої госпіталізації відмовився.

Статтею 3 Конституції Українипередбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Законодавство України про психіатричну допомогу базується наКонституції Україниі складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я»,Закону України «Про психіатричну допомогу»та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Відповідно до частини першоїстатті 339 ЦПК Україниза умов, визначенихЗаконом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно із частинами першою, другоюстатті 340 ЦПК Україниу заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Відповідно достатті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відповідно до вимогстатті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу»особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбаченихстаттею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цьогоЗакону. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цьогоЗакону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність такої госпіталізації.

Статтею 17 Закону України «Про психіатричну допомогу»передбачено, що перебування особи в психіатричному закладі в примусовому порядку може здійснюватися лише протягом часу наявності підстав, за якими було проведено госпіталізацію. Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації.

З висновку комісії лікарів від 30.12.2024 року № 9099/02 вбачається, що перші хронічні захворювання в ОСОБА_1 відмічалися 2008 року у вигляді хронічного афективно-маячного розладу. В перший раз знаходився в КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» в 2011 році з діагнозом «Шизоафективний розлад маніакального типу, маячний синдром. Вдома підтримуюче лікування не приймав, в подальшому ще двічі лікувався у вказаному закладі, останній раз з 10.11.2016 року до 10.02.2017 року. При огляді ОСОБА_1 комісія лікарів прийшла до висновку, що пацієнт виявляє ознаки загострення психічного розладу у вигляді шизоафіективного розладу з маячною симптоматикою та агресивними тенденціями і виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих. Тому на підставі ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» лікування ОСОБА_1 можливе тільки в умовах психіатричного стаціонару в примусовому порядку (а.с.2).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на день звернення директора КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради Щербатюк Л.О. із заявою про госпіталізацію в примусовому порядку ОСОБА_1 були наявні правові підстави для такої госпіталізації. Судом першої інстанції враховано поведінку останнього, небезпеку дій, які ним вчинялися для оточуючих та самого себе, висновок комісії лікарів-психіатрів та те, що його лікування можливе лише в умовах психіатричного стаціонару.

Не приймаються до уваги колегію суддів доводи апеляційної скарги стосовно того, що відносно ОСОБА_1 було допущено судом першої інстанції порушення п. 1 ст. 5 Конвенції, так як не встановлено, що психічний розлад ОСОБА_1 при огляді у приймальному відділенні свідчив про агресивність та психічну збудженість, виходячи з наступного.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Колегія суддів зазначає, що матеріали даної справи містять належні, допустимі та достовірні докази, які у своїй достатності та взаємозв`язку свідчать про наявність підстав для надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги у примусовому порядку, що встановлені законом, тобто, наявні ознаки того, що психічні розлади в останнього досягли такого рівня, які виправдовують примусову госпіталізацію його до психіатричного відділення, а протилежні доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та жодним чином таких не спростовують.

Не приймаються також до уваги колегією суддів доводи скаржника стосовного того, що КНП «Черкаськаобласна психіатричналікарня Черкаськоїобласної ради» пропущено строк звернення до суду з заявою про примусову госпіталізацію, виходячи з наступного.

Колегія суддів враховує той факт, що ОСОБА_1 був госпіталізований до КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» 27.12.2024 року о 15 год. 55 хв., в той час як робочий день 27.12.2024 року в Смілянському міськрайонному суді Черкаської області був до 15 год., а робочий день адміністрації КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» до 16 год.

Відповідно до п. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Заява про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 було подано наступного робочого дня після вихідного, а саме в понеділок 30.12.2024 року.

Судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, при розгляді справи вірно застосовано положенняЗакону України «Про психіатричну допомогу»,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року, зокрема, підпункт «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За такихобставин,колегія суддівприходить довисновку,що апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 адвоката ГудзяОлександра Сергійовича слід залишити без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 січня 2025 року без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гудзя Олександра Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 19 березня 2025 року.

Судді