Ухвала

від 19.03.2025 по справі 140/2755/25

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

19 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2755/25 Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Смокович В.І., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання відсутності компетенції та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE» (далі ТОВ «INTER CARS UKRAINE», Товариство, заявник) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання відсутності компетенції (повноважень) Головного управління ДПС у Волинській області щодо призначення та проведення документальної планової виїзної перевірки Луцької філії ТОВ «INTER CARS UKRAINE» та визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДПС у Волинській області від 04 березня 2025 року № 737-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки Луцька філія ТОВ «INTER CARS UKRAINE».

Одночасно із позовною заявою, тобто до відкриття провадження у справі,ТОВ «INTER CARS UKRAINE» подало заяву про забезпечення позову, у якій просить застосувати забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта наказу ГУ ДПС у Волинській області від 04 березня 2025 року № 737-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки Луцька філія ТОВ «INTER CARS UKRAINE» до набрання законної сили рішенням у даній справі.

В обґрунтування необхідності вжиття заходу забезпечення позову Товариство зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити поновлення порушених прав та інтересів платника податків до ухвалення рішення в цій адміністративній справі та позбавить сенсу позовну заяву, як і подальший судовий розгляд цього питання.

Уважає, що дане клопотання відповідає предмету позову, є співмірним з позовними вимогами та не унеможливлює здійснення відповідачем покладених на нього положеннями Податкового кодексу України функцій та повноважень. Тобто, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого ставища до розгляду справи по суті, а вжиття заходів забезпечення позову жодним чином не виплине на можливість реалізації податковим органом його контролюючих функцій після розгляду справи по суті.

Метою ж забезпечення позову є вжиття заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення (арк. спр. 29-32).

На адресу суду представником ГУ ДПС у Волинській області 18 березня 2025 року подано заперечення на заяву про забезпечення позову, у яких зазначається, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Щодо твердження позивача про те, що недопущення працівників контролюючого органу до перевірки призведе до незворотних наслідків у вигляді застосування адміністративного арешту майна платника податків, то важливо відмітити, що такий наслідок не є неминучим, а також перевіряється судом на предмет його обґрунтованості.

Можливість застосування адміністративного арешту майна платника податків не є доказом невідворотності негативних наслідків, оскільки обґрунтованість такого арешту має бути перевірена судом протягом 96 годин та саме в межах розгляду справи про обґрунтованість адміністративного арешту платник податків може довести неправомірність проведення перевірки.

Таким чином, на думку контролюючого органу, у заяві про забезпечення позову позивачем не наведено обставин, які б свідчили про небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, для відновлення яких, як наведено раніше, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені у заяві аргументи (арк. спр. 36-38).

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відтак, розгляд заяви про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Згідно із частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.

За змістом статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Таким чином, під час вирішення питання про забезпечення позову, слід врахувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб.

Відтак, суд у кожному випадку повинен встановити чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданню правового інституту забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При цьому, використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати діям органів влади.

З приводу негативних наслідків для господарської діяльності заявника, про які йдеться у його заяві, суд зазначає, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно та є небажаними для нього. Проте, відповідно до статті 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Водночас, посилання особи на можливе порушення її прав в майбутньому, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову за викладених позивачем доводів та обставин цієї справи.

Заявник, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову просить суд зупинити дію наказу ГУ ДПС у Волинській області від 04 березня 2025 року № 737-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки Луцька філія ТОВ «INTER CARS UKRAINE» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Суд зазначає, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності дій, оспорюваного рішення та порушення такими діями, рішеннями прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваних дій, рішення та порушення ними прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Також, суд звертає увагу на те, що в заяві позивача про забезпечення позову не наведено обґрунтованих мотивів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З огляду на наведене, суд позбавлений можливості надати оцінку протиправності спірним діям відповідача під час розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки така оцінка буде надана під час розгляду справи по суті після дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Безумовно, рішення, дії та/чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно. Разом з тим, позивач не навів будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та/або витрат, що виключає можливість застосування заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин.

Суд не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного наказу може убезпечити Товариство від понесення ним майнових витрат (у разі необхідності оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами перевірки), проте варто врахувати, що такі обставини в будь-якому випадку не визначені нормами статті 150 КАС України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже, не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта, який у спірних відносинах виданий у формі наказу.

Окрім того, суд наголошує, що оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Встановлена ж у судовому порядку незаконність проведення документальної планової виїзної перевірки позивача унеможливлює виникнення правових наслідків такої, у тому числі, визначення за її наслідками зобов`язання податковим повідомленням-рішенням.

Такий підхід підтверджується послідовною практикою Верховного Суду, зокрема, але не виключно, постановами від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, від 14 січня 2021 року у справі №804/388/16, від 03 червня 2021 року у справі №822/1660/18, від 08 грудня 2021 року у справі №826/16212/18, від 25 січня 2022 року у справі №520/845/2020, від 25 листопада 2022 року у справі №640/5640/19, а також від 22.01.2025 у справі №380/14216/24.

При цьому суд вважає непереконливими твердження позивача про те, що недопущення працівників контролюючого органу до перевірки призведе до незворотних наслідків у вигляді застосування адміністративного арешту майна платника податків, оскільки такий наслідок, по-перше, не є неминучим, та, по-друге, перевіряється судом на предмет його обґрунтованості.

Так, відповідно до пункту 94.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (підпункт 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України).

Відповідно до пункту 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку (пункт 94.11 статті 94 ПК України).

Аналіз наведений норм дозволяє зробити висновок про те, що адміністративний арешт майна платника податків є можливим, а не обов`язковим наслідком недопущення працівників контролюючого органу до перевірки, про що свідчить конструкція «може бути», вжита в підпункті 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України.

Крім того, навіть у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення щодо арешту майна його обґрунтованість протягом 96 годин має бути перевірена судом. Також відповідне рішення може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2023 року у справі №640/17091/21 зауважив, що під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.

Отже, узагальнюючи вищевказане, слід зазначити, що захист прав платника податків від незаконної перевірки може здійснювати не лише та не виключно за допомогою інституту забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про перевірку. Вважаючи призначену перевірку неправомірною, платник податків має право не допускати працівників контролюючого органу до перевірки, по-перше, убезпечивши себе таким чином від незаконного (на думку платника податків) контрольно-перевірочного заходу, та, по-друге, забезпечивши своє право на оскарження у судовому порядку наказу на перевірку. Можливість застосування адміністративного арешту майна платника податків не є доказом невідворотності негативних наслідків, оскільки обґрунтованість такого арешту має бути перевірена судом протягом 96 годин та саме в межах розгляду справи про обґрунтованість адміністративного арешту платник податків може довести неправомірність проведення перевірки.

Резюмуючи наведене, суд зауважує, що ТОВ «INTER CARS UKRAINE» не довів існування реальної загрози завдання шкоди його правам, внаслідок невжиття заходів для забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у справі. Разом із тим, суд зазначає, що проведення документальної планової виїзної перевірки не призведе до зупинення роботи позивача.

Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2022 року у справі №420/21952/21 сформував наступний правовий висновок: «підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення податкових витрат та інше».

Дана позиція підтримана також постановами Верховного Суду від 06 грудня 2022 року у справі №140/8745/21, від 10 жовтня 2023 року у справі №120/2284/23, від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22, від 05 лютого 2024 року у справі №140/5638/23 та від 20 листопада 2024 року у справі №140/2609/24.

Таким чином, суд висновує, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями150,154,248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «INTER CARS UKRAINE» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання відсутності компетенції та скасування наказу, - відмовити.

Роз`яснити учасникам справи, що оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначеністаттею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя В.І. Смокович