Рішення

від 19.03.2025 по справі 380/25690/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2025 рокусправа № 380/25690/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:

- Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату складових грошового забезпечення з урахуванням у складі індексації грошового забезпечення);

- Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 152 875, 17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при виключенні зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 26.07.2019 відповідач не здійснив з ним повного розрахунку, невірно провівши виплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 у справі №380/16634/24 відповідач нарахував та 06.12.2024 виплатив позивачу 32 832,98 грн., індексації грошового забезпечення. Несвоєчасність проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача стала підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою від 16.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи.

Відповідачем позову не визнано, подано відзив на позовну заяву (вх.№670від 06.01.2025). В обґрунтування вказує, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Вказує, що за змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив таке.

ОСОБА_1 проходив службу у Державній прикордонній службі України на посаді заступника начальника центру коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 26.07.2019 року №776- ОС позивача звільнено з військової служби за пп. а (у зв`язку з закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.08.2019 року №161-ос Позивач виключений із списків особового складу, всіх видів забезпечення.

Неповнота проведеного відповідачем розрахунку при звільненні була оскаржена позивачем в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 у справі №380/16634/24 зобов`язано здійснити нарахування позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 за період з квітня 2017 року по лютий 2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких виплат, індексації грошового забезпечення, та провести виплату з урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення суду від 05.11.2024 у справі №380/16634/24, відповідачем нарахована та 06.12.2024 виплачена на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 32 832,98 грн.

Позивач вважає, що виплата відповідачем належного його грошового забезпечення у виді індексації грошового забезпечення не у день його звільнення зі служби зумовлює наявність у нього права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011- XII).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 у справі №380/16634/24 встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення у належному розмірі.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що на виконання рішення суду від 05.11.2024 у справі №380/16634/24 відповідач нарахував та 06.12.2024 виплатив позивачу грошове забезпечення у сумі 32 832,98 грн.

Отже, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення позивача зі списків особового складу 01.08.2019, а лише 06.12.2024, тобто несвоєчасно.

Невиконання відповідачем обов`язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача зі списків особового складу 01.08.2019 і здійснення такого 06.12.2024 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи стаття 117 КЗпП України зазнала змін.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 06.12.2024, отже після внесених змін 19.07.2022 у частину 1 статті 117 КЗпП України.

Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 183 дні.

Надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при зменшенні розміру відшкодування суд враховує:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, оскільки ОСОБА_1 не отримав у день його звільнення 01.08.2019 всі належні виплати, а кошти в сумі 32 832,98 грн. йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою 06.12.2024, суд висновує, що позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не більш як за шість місяців.

Суд звертає увагу, що такий висновок суду відповідає правовій позиції щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, викладеній Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації на виконання рішення суду від 05.11.2024 у справі №380/16634/24, то з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 184 календарних днів (з 19.07.2022 по 19.01.2023 остаточний день розрахунку).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача становило: червень 2019-19 856,04 грн, липень 2019- 19 942,64 грн.

Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 652,44 грн. за день (19 856,04+19 942,64/61 робочих днів у червні-липні 2019 року).

За період з 01.08.2019 по 18.07.2022 року період затримки становить 1082 дні.

Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 652,44 грн. за день.

Таким чином, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до чинної з 19.07.2022 в редакції частини 1 статті 117 КЗпП України становитиме: 652.44. (середньоденне грошове забезпечення позивача)* на 184 дні (період затримки з 01.08.2019 по 18.07.2022) = 705 940,08 грн.(1082 дні х652,44 грн.).

З урахуванням принципу співмірності та пропорційності середній заробіток за час затримки становить :

(32 832,98 грн./ 705 940,08 грн х100%) = 4.65% (істотність частки невиплаченої суми у порівняні із середнім заробітком за час затримки розрахунку).

Отже середній заробіток за період з 01.08.2019 по 18.07.2022 складає 32 826,21 грн.( 4,65%х705 940,08 грн/ 100%).

За період з 19.07.2022 по 06.12.2024 сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до чинної з 19.07.2022 в редакції частини 1 статті 117 КЗпП України становитиме: 652.44. (середньоденне грошове забезпечення позивача)* на 184 дні (період затримки з 19.07.2022 по 19.01.2023) = 120.048,96 грн.

Отже середній заробіток за період з 19.07.2022 по 06.12.2024 складає 120 048.96 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд висновує що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 становить 152 875,17 грн. (32 826,21 + 120 048,96).

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки, яка є предметом оскарження.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, суд дійшов висновку, що така свідчить про бездіяльність, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.

Друга позовна вимога є похідною від першою та підлягає до задоволення шляхом зобов`язання військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 152 875, 17 грн.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та мотиви щодо кожної позовної вимоги, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 223,00 грн., сплаченого за квитанцією від 23.12.2024 №6152-4499-4674-0223.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності зобов`язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату складових грошового забезпечення з урахуванням у складі індексації грошового забезпечення).

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 152 875, 17 грн.

4.Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1 223 (одна тисяча двісті двадцять три) грн 00 к. витрат у вигляді судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна