Постанова

від 19.03.2025 по справі 620/1192/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/1192/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського апеляційного суду на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівського апеляційного суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Чернігівського апеляційного суду у відставці ОСОБА_1 станом на 01 січня 2024 року виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 3028 гривень з урахуванням регіонального коефіцієнту та відповідних доплат;

- зобов`язати відповідача видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Чернігівського апеляційного суду у відставці ОСОБА_1 із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року у розмірі 3028 гривень з урахуванням регіонального коефіцієнту та відповідних доплат.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що не відбулось зміни розміру посадового окладу судді, який розраховується виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102,00 грн, внаслідок чого відсутні підстави для видачі позивачу нової довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 1 січня календарного року підлягає застосуванню при визначенні розмірів складових суддівської винагороди при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, тобто з 01.01.2024 - 3028,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач обіймав посаду судді Чернігівського апеляційного суду та Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2022 року його звільнено у відставку, в результаті чого йому було призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці (а.с.13).

17 січня 2024 року позивач звернувся до Чернігівського апеляційного суду із заявою про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 3028 гривень (а.с.14-15).

Листом № 7-10/1/2024 від 19.01.2024 відповідач відмовив у видачі такої довідки, оскільки статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу судді становить 2102 грн., а тому немає законних підстав для видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 1 січня 2024 року з прожитковим мінімумом 3028 грн (а.с.16).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.26 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частинами 1, 2 ст.4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч.1-2 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 ст.135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Водночас, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 грн.

При цьому, відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну особу з розрахунку на місяць з 1 січня 2024 року становить 3028 грн.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин та щодо використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, при обчисленні суддівської винагороди, зокрема у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 13 вересня 2023 року у справі №240/44080/21, від 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23, від 12 вересня 2024 року у справі №580/2522/24 викладено висновок, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Цим Законом, серед іншого, ст.130 Конституції України викладено в новій редакції, за якої розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ст.135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 2 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Вказаним законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII.

Однак, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.), на підставі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є неправомірною.

За змістом п.2 розділу ІІ Порядку №3-1 до заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання додаються, зокрема, довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2), видана судом, з якого суддя вийшов у відставку, з урахуванням суддівської винагороди (винагороди судді) судді, який працює на відповідній посаді.

З огляду на викладені обставини з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновок, що відмовляючи позивачу у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунковою величиною - прожитковим мінімумом для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн.) із посиланням на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якими установлено прожитковий мінімум, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня - 2102,00 грн, відповідач діяв протиправно, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена в постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №200/1707/24, яка підлягає врахуванню судом при вирішенні спірних правовідносин.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Чернігівського апеляційного суду - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Текст постанови виготовлено 19 березня 2025 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма