Постанова

від 18.03.2025 по справі 742/2955/24

НЕ ВКАЗАНО

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 березня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2955/24

Головуючий у першій інстанції Фетісова Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/537/25, № 22-ц/4823/538/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

секретар: Шкарупа Ю.В., Герасименко Ю.О.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Міністерство розвитку громад та територій України

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство « Південна залізниця», Акціонерне товариство « Українська залізниця»,Линовицька селишна рада Прилуцького району, Чернігівської області.

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 грудня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 7 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації прав, (суддя Фетісова Н.В. ), ухвалене у м. Прилуки о 08 годині 26 хвилин, повний текст рішення складено 25 грудня 2024 року.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року позивача звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку громад та територій України про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації прав.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Будинок позивачем набуто у власність шляхом безоплатної приватизації на підставі розпорядження №1 від 01.02.2010 року Гребінківського будівельно-монтажного експлуатаційного управління та рішенням від 12.03.2010 року державного реєстратора Комунального підприємства «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради зареєстроване за позивачем право власності на даний будинок в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №25547973. Маючи намір відчужити належний житловий будинок, позивач звернувся до приватного нотаріуса Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Бич В.М. для укладення та нотаріального посвідчення договору. 25.03.2024 при перевірці нотаріусом інформації щодо належності позивачу житлового будинку на праві власності було виявлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності на один і то й же об`єкт нерухомого майна, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 за різними суб`єктами. Згідно розділу «Відомості з Державного реєстру речових прав», власником житлового будинку АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 462962974241 є Держава в особі Міністерства інфраструктури України, код ЄДРПОУ 37472062, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданого 12.02.2008 Линовицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області, а підставою внесення запису до реєстру було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Левченко Тетяни Миколаївни Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, індексний номер 16075124 від 26.09.2014. За наведених обставин право власності позивача на житловий будинок є порушеним і позивач змушений звернутись до суду за його захистом. Позивач вважає, що рішення державного реєстратора Левченко Т.М. Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, індексний номер 16075124 від 26.09.2014 прийняте з порушенням закону, відповідно підлягає скасуванню, речове право власності відповідача на житловий будинок - припиненню.

Рішенням суду у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації прав відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з наданої позивачем Інформаційної довідки, а також копій свідоцтв про право власності вбачається, що Мінінфраструктури на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданого 12.02.2008 Линовицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області зареєстровано право власності на житловий будинок А-1, сарай Б-1, загальною площею 108,1, позивачем же на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 , виданий 11.03.2010 Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 108,1 кв. м., житловою площею 44,7 кв.м. Отже право державної власності зареєстровано на майно, що має складові - будинок і сарай, позивачем же зареєстровано право приватної власності лише на будинок, проте метраж якого повністю співпадає з метражем складових майна належному відповідачу. Тому, позивач звертаючись до суду з позовом жодним чином не зазначив якими саме діями Міністерства, як відповідача порушено його права, а суд жодних порушень Міністерства у спірних правовідносинах не вбачив та дійшов висновку, що належним відповідачем у справі є державний реєстратор Левченко Т.М. Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, який не залучений до участі у справі, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, позивач вважає, що його право порушене тим, що належне йому право зареєстроване за іншою особою або щодо його нерухомого майна неправомірно зареєстроване право іншої особи чи обтяження, то порушене право позивача може бути захищене способами, передбаченими ЦК України. У таких випадках способи захисту, передбачені статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є неналежними і застосовуватися не можуть.

Додатковим рішенням клопотання позивача ОСОБА_1 про ухвалення додатково рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду. Суд дійшов до такого висновку врахувавши положення ч.2 ст. 141 про те, що у разі відмови у позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача, та не стягуються на його користь з інших учасників справи. При ухваленні рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації прав відмовлено, тому питання розподілу судових витрат судом було вирішено відповідно до вимог ч.2 ст.141 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції було встановлено законність набуття права власності позивачем на житловий будинок. Крім того, судом було встановлено, що при отриманні позивачем майна у приватну власність розділ права державної власності Мінінфраструктури на майно підлягав редагуванню, скасуванню та закриттю. Водночас, ні надана позивачем інформація з Державного реєстру, ні надана ДП « Південна залізниця» інформація відомостей про закриття ( скасування) розділу права державної власності на майно не містять, а отже такий розділ був відкритий. Позивач в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що судом першої інстанції було застосовано Порядок ведення Реєсру прав власності на нерухоме майно, який не був чинним на дату внесення запису про право власності позивача а на цю дату діяла інша редакція Порядку, яку і слід було застосовувати при розгляді даної справи. ОСОБА_1 не погоджується також з висновком суду про відмінність майна на яке зареєстроване право власності за позивачем з майном на яке зареєстроване право власності за відповідачем. Не погоджується позивач і з висновком суду про те, що позивачем позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки в даній категорії справ та за тих правовідносин, що склались, належним відповідачем є виключно особа, яка є законним володільцем майна і право власності якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав. При цьому державний реєстратор не є належним відповідачем, що узгоджується і з правовими висновками Верховного суду у подібних справах. Право володіння позивача не є припиненим, а порушується виключно його право на розпорядження житловим будинком, то за таких правовідносин належним способом захисту порушеного права є не витребування житлового будинку, а скасування рішення державного реєстратора на державної реєстрації прав, що відновить порушене право позивача, та є ефективним захистом порушеного права. Відповідач, звертаючись до державного реєстратора з заявою про реєстрацію права власності на житловий будинок 26.09.2014 року, залишив поза увагою, що будинок переданий позивачу у приватну власність шляхом приватизації та помилково не виключив з балансу юридичної особи.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови у позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача та не стягуються на його користь з інших учасників справи, тому відсутні підстави для їх стягнення. У випадку скасування рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 141 ЦПК України скасує додаткове рішення та ухвалить рішення про відшкодування витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство розвитку громад та територій України просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Міністерство розвитку громад та територій України погоджується з рішенням суду першої інстанції та встановленими обставинами судом та вважає, що право власності на будинок було зареєстровано 20.03.2008 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 18173883 та на сьогоднішній день є державним майном. Відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо застосування судом до спірних правовідносин нормативного акту, який не діяв у тій редакції на яку посилається суд. Зазначає відповідач також, що цілком очевидним є не доведення позивачем того, що надана ним на розгляд суду першої інстанції інформація відомостей про закриття ( скасуваня) розділу права державної власності на майно не містила, тобто такий розділ був відкритий при перереєстрації права власності державного майна за Міністерством. Законними є також висновки суду першої інстанції на думку Міністерства про те, що складові частини майна загальним метражем 108,1 кв.м. зареєстрованого Міністерством у 2008 році на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 будинку та сараю, не можуть вважатись майном загальним метражем 108.1 кв.м. зареєстрованим позивачем у 2010 році на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 . Відповідач погоджується також з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не зазначено якими саме діями відповідача порушено його права, що дозволяє стверджувати про невірне визначення позиваем суб`єктного складу спірних правовідносин, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Посилання позивача на практиру розгляду аналогічних спорів у даному випадку не може бути застосована, оскільки наведені правовідносини не є подібними.Крім того, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що належне йому право зареєстроване за іншою особою або щодо його нерухомого майна неправомірно зареєстроване право іншої особи чи обтяження, то порушене право позивача може бути захищене способами, передбаченими ЦК України. Тому обраний позивачем спосіб захисту через скасування реєстраційних дій на майно не може вважатись ефективним, адже майно має статус державного і станом на сьогодні Міністерство розвитку громад та територій України набуло право державної власності на майно законно та раніше позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство « Українська залізниця» просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Акціонерне товариство « Українська залізниця» у відзиві зазначає про те, що позивач заявляючи позовні вимоги прагне захистити право власності, яке він вважає порушеним, шляхом скасування державної реєстрації на нерухоме майно проведеної у 2014 році на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 виданого Линовицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області. У апеляційній скарзі позивач зазначає, що його право володіння не є припиненим, а порушується виключно його право на розпорядження житловим будинком, а отже і обраний ним спосіб захисту є належним. Проте позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів щодо обмеження у розпорядженні житловим будинком. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх порушених чи оспорюваних прав або інтересу є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Також не вірно обраний спосіб захисту призвів і до невірного визначення позивачем суб`єктного складу спірних правовідносин. Крім того, позивач жодним чином не спростовує презумпцію правомірності дій державного реєстратора Левченко Т.М. Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області. Акціонерне товариство « Українська залізниця» звертає увагу апеляційного суду на те, що у рішенні суду першої інстанції суд дійшов вірного рішення, що із матеріалів справи жодним чином не випливає, що будинок і сарай із реєстраційним номером об`єкта 462962974241 ( належить державі) та будинок під реєстраційним номером 22100902( належить позивачу) за адресою АДРЕСА_1 є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Линовицькою селищною радою 12.02.2008, власником житлового будинку АДРЕСА_1 є Держава Україна в особі Міністерства транспорту та зв`язку України, в господарському віданні Статутного територіально-галузевого об`єднання «Південна залізниця». Житловий будинок А-1, сарай Б-1. Підстава набуття: рішення виконавчого комітету №17 від 28.02.2007.

Право власності на вказаний будинок було зареєстровано 20.03.2008 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.03.2008 за №18173883.

Відповідно до наказу Гребінківського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Державної адміністрації залізничного транспорту України «Південна залізниця» №294 від 19.10.2005 наказано: для проведення приватизації житла, яке знаходиться на балансі Гребінківського будівельно-монтажного експлуатаційного управління призначити керівником органу приватизації заступника начальника управління Запорожця А.В.

22.12.2009 ОСОБА_1 звернувся до керівника органу приватизації Запорожця А.В. із заявою про оформлення та передачу у приватну власність будинку, який він займає на умовах найму.

23.12.2009 Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління Статутного територіально-галузевого об`єднання «Південна залізниця», в особі начальника управління Гребінківського БМЕУ-8 Чічібан В.Є. звернулось з листом до КП «Прилуцького міжміського бюро технічної інвентаризації» в якому просить провести поточну інвентаризацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок наймача.

03.03.2010 Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління Статутного територіально-галузевого об`єднання «Південна залізниця», в особі начальника управління Гребінківського БМЕУ-8 Чічібан В.Є. звернулось з листом до КП «Прилуцького міжміського бюро технічної інвентаризації» в якому просить провести роботи, пов`язані з технічною інвентаризацією та реєстрацією права власності на квартиру в АДРЕСА_1 , які необхідні в процесі приватизації квартири.

Відповідно до копії розпорядження органу приватизації за №1, задоволено заяву ОСОБА_1 про приватизацію будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та передано будинок у якому він мешкає і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у приватну власність; затверджено розрахунок вартості надлишкової загальної площі будинку, що приватизується, в розмірі 13,49грн., яка сплачена в касу БМЕУ-8.

Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданого Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням 11 березня 2010 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Загальна площа 108,1 кв.м., житлова площа 44,7 кв.м.

Право власності на вказаний будинок було зареєстровано 12.03.2010 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.03.2010 за №25547973.

Відповідно до копії довідки КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 13.03.2024 за №483 вбачається, що згідно матеріалів архівної справи КП «Прилуцьке МБТІ» станом на 31.12.2012, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням 11.03.2010.

Згідно Інформаційної довідки №371242197 від 25.03.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, в розділі «Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно» власником житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 22100902, є позивач ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_2 , 11.03.2010 року, Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, дата прийняття рішення і внесення запису 12.03.2010 року. А згідно розділу «Відомості з Державного реєстру речових прав», власником житлового будинку АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 462962974241 є Держава в особі Міністерства інфраструктури України, код ЄДРПОУ 37472062, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданого 12.02.2008 року Линовицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області, а підставою внесення запису до реєстру було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Левченко Тетяни Миколаївни Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, індексний номер 16075124 від 26.09.2014 року.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що власниками житлового будинку АДРЕСА_1 , є два різні суб`єкти, зокрема позивач, право власності якого зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 12.03.2010, та відповідач Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, право власності якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 26.09.2014.

Відповідно до копії наказу Міністерства юстиції України від 11.04.2024 залишено без розгляду по суті скаргу ОСОБА_1 від 28.03.2024, у якій скаржник просить анулювати рішення від 26.09.2014 №16075124, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області Левченко Т.М. щодо житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 462962974241). Обґрунтовуючи наступним: оскаржуване рішення прийнято 26.09.2014; Міністерство юстиції України отримало повноваження щодо розгляду скарг у сфері державної реєстрації прав з 01.01.2016; згідно з пунктом 8 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України залишає скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 01.01.2016.

Відповідно до копії інвентаризаційної картки обліку станом на 01.01.2024 на балансі виробничого структурного підрозділу «Харківська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» обліковується житловий будинок АДРЕСА_1 інвентарний номер 8950101006779.

Відповідно до п.1.11 копії Наказу Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 20 червня 2017 року «Про деякі питання діяльності філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», виробничі підрозділи «Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління», «Кременчуцьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» включити до складу виробничого підрозділу «Кременчуцьке територіальне управління» Філії БМЕС (числовий номер 877), адреса: 39612, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Ярмаркова, 1.

Згідно копії додатку до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 21.11.2018 №731 «Перелік майна виробничого підрозділу «Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління», яке передається з балансу регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та яким наділяється філія «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатаційних будівель і споруд» ПАТ «Укрзалізниця» станом на 01.04.2017, останній був наділений житловим будинком А-1 ст. Линовиця, який розташований за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н., смт. Линовиця, вул. Вокзальна, 4, ст. Линовиця.

Відповідно до копії листа Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 27.06.2024 вбачається, що згідно зі Статутом акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.12.2023 №1338), Товариство є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (зі змінами) та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (зі змінами). Рішенням засідання правління Товариства від 06.02.2017 створена філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» ПАТ «Укрзалізниця» (далі - філія БМЕС). Філія БМЕС є відокремленим підрозділом Товариства, який не мав і на теперішній час не має статусу юридичної особи відповідно до пункту 2.1. положення, затвердженого рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 17.10.2022 р. Відповідно до наказу Товариства від 21.11.2018 №731 «Про наділення майном філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» ПАТ «Укрзалізниця»», філію БМЕС наділено майном, яке передавалось від регіональних філій Товариства, у т.ч. від регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Згідно з додатком до наказу Товариства від 21.11.2018 №731 «Перелік майна виробничого підрозділу «Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління», яке передається з балансу регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та яким наділяється філія «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» ПАТ «Укрзалізниця»» філія БМЕС була наділена житловим будинком А-1 ст. Линовиця, вул. Вокзальна, 4, Прилуцького району, Чернігівської області. У процесі здійснення господарської діяльності, філія БМЕС неодноразово реформувалась, відповідно майно закріплене за підрозділами переходило від реорганізованих підрозділів філії до новостворених. Так, відповідно до наказу філії БМЕС від 20.06.2017 №ФБМЕС-3/24 «Про деякі питання діяльності філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» виробничий підрозділ «Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» включене до складу виробничого підрозділу «Кременчуцьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» філії БМЕС. На теперішній час, виробничий підрозділ «Кременчуцьке територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» увійшло до складу виробничого структурного підрозділу «Харківська дирекція» філії БМЕС (наказ філії БМЕС від 07.09.2021 №138 «Про реорганізацію територіальних управлінь Філії»). До утворення ВСП «Харківська дирекція» філії БМЕС, відповідно до акта приймання-передачі правовстановлюючих документів та технічної документації на об`єкти нерухомого майна від структурного підрозділу регіональної філії «Південна залізниця» до виробничого підрозділу «Кременчуцьке територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» по зазначеному житловому будинку були передані наступні документи: свідоцтво про право власності, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічний паспорт.

Листом АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 №ЦЦК-12/30 надано Міністерству інформацію про те, що копії правовстановлюючих документів на майно: свідоцтво про право власності, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічний паспорт відповідно до акта приймання-передачі правовстановлюючих документів та технічної документації на об`єкти нерухомого майна було передано від структурного підрозділу регіональної філії «Південна залізниця» до виробничого підрозділу «Кременчуцьке територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», у подальшому реорганізованому у виробничий структурний підрозділ «Харківська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» (далі - ВСП «Харківська дирекція» філії БМЕС).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч.1 ст. 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.

Звертаючись до суду з зазначеним позовом ОСОБА_1 як на підставу свого позову посилався на порушення його права власності, а саме права володіння на житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 внаслідок реєстрації права власності (з відкриттям розділу) на один і то й же об`єкт нерухомого майна, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 462962974241, індексний номер 16075124 від 26.09.2014р. за Державою в особі Міністерства інфраструктури України, код ЄДРПОУ 37472062, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданого 12.02.2008 Линовицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області державним реєстратором Левченко Тетяною Миколаївною Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області.

В свою чергу Міністерство розвитку громад та територій України підтверджувало своє право власності на будинок та сарай, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 та заперечувало зареєстроване за позивачем право власності на даний будинок в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №25547973.

З дослідженої в судовому засіданні апеляційного суду інвентаризаційної справи №1137 заведеної Прилуцьким міжміським бюро технічної інвентаризації , а саме абрису земельної ділянки АДРЕСА_1 вбачається, що 23.01.2007 року були проведені відповідні обміри та схематично відображено наявність споруд на зазначеній ділянці. В подальшому були весені зміни до абрису 25.12.2009 року та 05.03.2024 року. Тому висновок суду про відмінність об`єктів, право власності на які зареєстровано за позивачем та відповідачем є не вірним, оскільки на момент реєстрації права власності відповідачем згідно інвентаризаційної справи були в наявності будинок площею 108,1 кв.м. та сарай, а на момент приватизації позивачем сарай було зруйновано і відповідні зміни були внесені до інвентаризаційної справи, тому і приватизація була проведена щодо будинку розміром 108.1 кв.м. Запереченння ж представника Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України щодо наявності зареєстрованого права власності у позивача та відповідача на один і той же об`єкт не підтверджені належними, допустимими та переконливими доказами.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Водночас державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Позивач ОСОБА_1 як на підставу набуття права власності на житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 посилався на безоплатну приватизацію здійснену на підставі розпорядження №1 від 01.02.2010 року Гребінківського будівельно-монтажного експлуатаційного управління та рішення від 12.03.2010 року державного реєстратора Комунального підприємства «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради яким зареєстроване за позивачем право власності на даний будинок в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №25547973.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Статтею 12 зазначеного закону передбачено, що власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком), кімнатою (кімнатами) у гуртожитку на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

Отже, у особи яка набула право власності шляхом безоплатної приватизації, права володіння та користування таким майном виникають з часу реєстрації такого права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права та вважає, що ефективним способом є вимога про витребування будинку з чужого незаконного володіння.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем обрано належний спосіб захисту з посиланням на судову практику, а саме на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 21.12.2022 року у справі № 914/608/20 не заслуговують на увагу, оскільки у справі на яку посилається позивач, обставини справи не є подібними до тих правовідносин, що виникли у даній справі.

І крім того, у зазначеній постанові зазначено, що якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Судом у даній справі було встановлено, що сторони не перебували у договірних відносинах і позивач набув право власності на будинок по АДРЕСА_1 шляхом приватизації.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

У справі, яка розглядається, мета позивача спрямована на відновлення власником володіння нерухомим майном. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 16075124 від 26.09.2014р., яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за Державою в особі Міністерства інфраструктури України, код ЄДРПОУ 37472062, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданого 12.02.2008 Линовицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області державним реєстратором Левченко Тетяною Миколаївною Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області.

Колегія суддів апеляційного суду вважає слушними доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пред`явлено позов до належного відповідача, оскільки в даній категорії справ та за тих правовідносин, що склались, належним відповідачем є виключно особа, яка є законним володільцем майна і право власності якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав. При цьому державний реєстратор не є належним відповідачем, що узгоджується і з правовими висновками Верховного суду у подібних справах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вище вказаного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з мотивів викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що клопотання позивача ОСОБА_1 про ухвалення додатково рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягало залишенню без розгляду, оскільки враховуючи положення ч.2 ст. 141 про те, що у разі відмови у позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача, та не стягуються на його користь з інших учасників справи. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації прав відмовлено, тому питання розподілу судових витрат судом першої інстанції було вирішено відповідно до вимог ч.2 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 грудня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 7 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 20.03.2025 року.

Головуючий: Судді: