Рішення

від 20.03.2025 по справі 905/1108/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2025 Справа №905/1108/24 Суддя Господарського суду Донецької області Хабарова М.В., розглянувши матеріали справи

за позовомАкціонерного товариства «Акцент-Банк»до1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехцентр» 2) ОСОБА_1 простягнення 278 606,41 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехцентр» та ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 278606,41 грн.

Позов обґрунтований тим, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрмехцентр» укладено кредитний договір №50.70.0000000006 від 08.04.2021. Позивач свої зобов?язання за договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу-1 кредит у розмірі 300000,00 грн двома траншами №50.70.0000000006/9 та №50.70.0000000006/10, проте відповідач-1 припинив сплачувати платежі у строки, встановлені договором, чим порушив свої зобов`язання за кредитним договором. Поручитель (відповідач-2) не виконав зобов`язання позичальника, тому позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з боржника та поручителя суми заборгованості за кредитом та процентами.

Виходячи з того, що позовні вимоги заявлені, зокрема, до відповідача-2 - фізичної особи ОСОБА_1 , з метою підтвердження інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) вказаного громадянина, судом через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру.

Згідно відповіді №752393 від 22.08.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру адресою реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .

Таким чином, на виконання приписів ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.08.2024 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості про реєстрацію у якості внутрішньо переміщеної особи фізичної особи ОСОБА_1 .

03.09.2024, 06.09.2024 та 09.09.2024 на електронну пошту суду від Міністерства соціальної політики надійшла відповідь, у якій останнє повідомило, що станом на 28.08.2024 в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб інформація про запитувану особу відсутня.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1108/24, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідачі зареєстровані у м. Маріуполь Донецької області. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, вся територія Маріупольського району з 05.03.2022 знаходиться в тимчасовій окупації. Згідно інформації з сайту Укрпошти, поштове відділення 87547 не функціонує. Таким чином, направлення ухвали про відкриття провадження від 10.09.2024 відповідачам засобами поштового зв?язку неможливе.

З метою повідомлення відповідача-2 про розгляд справи, судом було здійснено його підписку на отримання процесуальних документів по справі №905/1108/24 електронною поштою, а саме mrc-prom@yandex.ua (вказана електрона пошта зазначена позивачем на титульному аркуші позовної заяви, а також міститься в матеріалах справи).

Після підписання електронним цифровим підписом судді процесуальних документів по справі, програма «Діловодство спеціалізованого суду» направляє автоматично всім учасникам справи всі процесуальні рішення на їх електронні пошти. При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містяться не лише щодо дати доставки, а й щодо часу доставки такого електронного листа.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Проте, ухвалу про відкриття провадження від 10.09.2024 не вдалося відправити на електронну адресу відповідача-2 через помилку, що підтверджується актом про неможливість відправки в умовах воєнного стану від 20.01.2025.

З метою необхідності забезпечення прав осіб на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою забезпечення реалізації процесуального права відповідачів на подання відзиву на позов, судом здійснювалась телефонограма відповідачам від 11.09.2024 за номерами телефону, які містяться в матеріалах справи. Однак, телефонограми відповідачам судом не вдалося передати, оскільки не вдалося встановити зв?язок.

Крім того, 16.09.2024 судом були розміщені оголошення на сайті Господарського суду Донецької області для відповідачів, в яких було повідомлено зміст ухвали від 10.09.2024.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачі станом на день прийняття рішення не реалізували своє право на подання відзиву, будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з приводу процесуальних питань від відповідачів не надходило.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, Господарський суд Донецької області зазначає, що відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачі станом на день прийняття рішення не реалізували своє право на подання відзиву, будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з приводу процесуальних питань від відповідачів не надходило.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та станом на даний час строк дії воєнного стану продовжено.

В той же час, судом враховано, що ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від відповідачів впродовж всього строку розгляду Господарським судом Донецької області справи №905/1108/24 не надходило будь-яких повідомлень щодо обставин неможливості подати відзив на позов.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (п. 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Донецької області

ВСТАНОВИВ:

08.04.2021 між Акціонерним товариством «Акцент-банк» (банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрмехцентр» (позичальник, відповідач) укладено кредитний договір №50.70.0000000006, за умовами п.1.1 якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.

Відновлювальна кредитна лінія (далі - кредит) надається банком для здійснення позичальником платежів, пов`язаних з його господарською діяльністю, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів.

Термін повернення кредиту зазначається у п. А3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п.п. А.13, 2.3.2, 2.4.1 цього договору (п. 1.2 Договору).

Усі істотні умови кредитування наведені у розділі А цього договору - «Істотні умови кредитування» (п. 1.3 Договору).

Розділом «А. істотні умовам кредитування» встановлено наступні істотні умови.

Вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія. В рамках відновлювальної кредитної лінії надаються грошові кошти (кредит або транш) в розмірі та на умовах, передбачених цим договором. Кредитні кошти надаються банком окремими частинами - траншами. Сума запитуваного позичальником траншу не може перевищувати ліміт кредитної лінії, зазначений в п.А2 цього договору, зменшений на суму фактичної заборгованості позичальника за цим договором (п. А.1. Розділу А).

Ліміт цього договору: 300000,00 грн, в тому числі на наступні цілі: у розмірі 300000,00грн, на поповнення обігових коштів(п А.2. Розділу А).

Кредит надається на термін 24 місяці з дати укладання договору. Згідно зі ст. 212,651 Цивільного кодексу України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 07 квітня 2023 року (п. А.3 Розділу А).

Позичальник погашає повністю до нуля заборгованість по цьому договору через транзитний рахунок, зазначений у п. А.4 цього договору, у термін до 60 днів, 90 днів, 180 днів з моменту її виникнення за кожним окремим траншем.

Кожен Транш надається позичальнику на підставі поданої ним заяви, за формою, викладеною у Додатку №1 до цього договору (п. А.5 Розділу А).

Зобов?язання позичальника забезпечуються договором поруки №70.70.0000000016 від 08.04.2021 (п. А.6 Розділу А).

За користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі: для траншів строком до 60 днів - 19,9% річних, строком до 90 днів - 21,9% річних, для траншів строком до 180 днів - 23,90% річних та є фіксованою процентною ставкою у вказаний період (п. А.7 Розділу А).

У випадку порушення позичальником будь-якого грошового зобов`язання позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом згідно п.А7 від суми залишку непогашеної заборгованості (п. А.8 Розділу А).

Датою сплати процентів є 25 число кожного поточного місяця починаючи з дати підписання цього договору, якщо інше не передбачене п.7.3.договору. У випадку несплати процентів у зазначений термін вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання цього договору згідно з п. 2.3.2 договору) (п. А.9 Розділу А).

За видачу кожного траншу позичальник сплачує банку комісію в розмірі 0,5% від суми виданого траншу в межах ліміту, встановленого у п. А.2 договору (п. А.10 Розділу А).

Банк зобов`язується відкрити для обслуговування кредиту рахунки, зазначені у п. А4 цього договору. Для обліку операцій за наданим позичальнику кредитом в рамках відкритої відновлювальної кредитної лінії Банк відкриває позичальнику відповідні балансові рахунки, на яких відображається заборгованість за Кредитними траншами; Надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника на цілі, відмінні від сплати страхових та/або інших платежів, у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього договору, а також за умови виконання позичальником зобов`язань, передбачених п. 2.2.1, 2.2.13 цього договору. Для отримання кредиту (або його частини траншу) позичальник зобов`язується не пізніше дати отримання кредиту, що планується, надати до банку попередню заяву згідно з Додатком №1 до цього договору із зазначенням суми кредиту та терміну його надання. Зобов`язання з видачі кредиту або його частини траншу згідно з умовами цього договору виникають у банку зі дня надання позичальником розрахункових документів (згідно з додатком №1 до цього договору) на використання кредиту у межах зазначених у них сум у порядку, передбаченому п. 2.4.2 та з урахуванням п. 1.1. цього договору. Зобов`язання з видачі кредиту або його частини траншу на сплату страхових та/або інших платежів виникають у банку у випадку непред`явлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових та/або інших платежів за рахунок інших джерел (п.п. 2.1.1, 2.1.2 Договору).

Позичальник зобов`язується: використовувати кредит на цілі та у порядку передбаченому п.1.1 договору (п. 2.2.1); сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 цього договору (п. 2.2.2); повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 1.2, 2.2.17, 2.2.18, 2.3.2 цього договору (п. 2.2.4 Договору).

За користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту, згідно з п. 1.2., 2.2.3, 2.2.4, 2.2.17, 2.2.18, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. А.7 цього договору (п. 4.1 Договору).

Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.4.1., 4.2. цього договору, здійснюється у дату сплати процентів. Дата сплати процентів зазначена у п. А.9 договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту (п. 4.3 Договору).

Позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом згідно з п. А.10 договору (п. 4.4 Договору).

У випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню.

Банківський день - день, у який банківські установи України відкриті для проведення операцій з переказу грошових коштів з використанням каналів взаємодії з НБУ.

У випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день та позичальник має відкриті в банку поточні рахунки, позичальник має право в порядку та на умовах, передбачених п.п.2.4.3, 2.4.4. цього договору, здійснити погашення кредиту та/або процентів за його користування у відповідний вихідний або святковий день (п. 4.5 Договору).

Зобов`язання за цим Договором у тому числі, строк виконання яких згідно з умовами цього договору не настав, за умов реалізації банком права щодо стягнення неустойки згідно з розділом 5 цього договору, виконуються у наступній послідовності: кошти, отримані від позичальника, а також від інших уповноважених органів/осіб, для погашення заборгованості за цим договором, перш за все спрямовуються для відшкодування витрат/збитків банку згідно з п.п.2.2.15, 2.3.13 цього договору, далі для погашення неустойки згідно з розділом 5 цього договору, далі - простроченої винагороди, далі - винагороди, далі - прострочених процентів, далі - процентів, далі - простроченого кредиту, далі - кредиту, якщо інше не передбачене п. 7.3 цього договору. Остаточне погашення заборгованості за цим договором виконується не пізніше дати, зазначеної у п. 1.2 цього договору. Під реалізацією права банку щодо стягнення неустойки згідно з розділом 5 цього договору, сторони погодили дії банку по розподілу грошей, отриманих від позичальника для погашення заборгованості, згідно з черговістю погашення заборгованості, зазначеної в цьому пункті договору. При цьому, сторони погодили, що додаткові вимоги до позичальника, щодо реалізації банком свого права по стягненню неустойки, не потрібні.

При цьому банк має право самостійно та на власний розсуд змінити черговість погашення боргових зобов`язань за цим договором і Позичальник шляхом укладення цього договору надає свою згоду на таку зміну. У випадку зміни черговості погашення боргових зобов`язань після укладання цього договору банк інформує позичальника в письмовій формі про це, позичальник зобов`язаний дотримуватися такої черговості, яка визначена у відповідному повідомленні банку.

При надходженні до банку коштів для виконання боргових зобов`язань з порушенням встановленої на момент такого надходження коштів черговості, це вважається неналежним виконанням позичальником його боргових зобов`язань. Шляхом укладення цього договору позичальник надає свою згоду банку своїм відповідним меморіальним ордером направити отримані кошти на погашення боргових зобов`язань в належній черговості, а банк має право на направлення отриманих грошових коштів на погашення боргових зобов`язань в належній черговості.

Погашення траншів здійснюється відповідно до черговості їх погашення, якщо інше не передбачене умовами цього договору. Залишок перерахованих позичальником грошових коштів, за умови відсутності непогашеної заборгованості позичальника за цим договором, повертається на поточний рахунок позичальника.

У разі, якщо банк не реалізує свого права щодо стягнення неустойки згідно з розділом 5 цього договору, банк на свій вибір телекомунікаційного способу доставки інформації, погодженими сторонами способами телекомунікацій, повідомляє позичальника про таке, протягом 5 днів з дати отримання грошей від позичальника. Погодженими сторонами способами телекомунікацій є: відповідне повідомлення, ПЗ «АБанк24», СМС-повідомлення (п. 4.7 Договору).

Розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту (п. 4.8 Договору).

Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується (п. 4.9 Договору).

Договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами (п. 6.1 Договору).

Договір набуває чинності з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором (п. 6.2 Договору).

Договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї зі сторін у встановленому законом та цим договором порядку (п. 6.3 Договору).

Сторони погодили, що дія Договору автоматично продовжується на кожні наступні 12 календарних місяців і на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін не попередить у письмовій формі іншу сторону про припинення його дії не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку цього договору (п. 6.4 Договору).

08.04.2021 між Акціонерним товариством «Акцент-Банк» (кредитор, позивач) та ОСОБА_1 (поручитель, відповідач-2) укладено договір поруки №N70.70.0000000016.

Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрмехцентр» зобов?язань за кредитним договором №N50.70.0000000006 від 08.04.2021 (п. 1.1 Договору поруки).

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов?язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності (п. 1.2 Договору поруки).

У випадку невиконання боржником зобов?язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.5 Договору поруки).

Сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов?язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію (п. 4.1 Договору поруки).

Як встановлено судом, на виконання п. 2.1.2 кредитного договору, 15.02.2022 позичальником надано банку заяву на видачу кредитних коштів (Додаток 1 до Договору №N50.70.0000000006 від 08.04.2021), відповідно до якої позичальник просить надати 15.02.2022 кредитні кошти у розмірі 200000,00 грн на поточний рахунок в АТ «А-Банк» для використання на поповнення обігових коштів з датою погашення 15.05.2022.

Крім того, 22.02.2022 позичальником надано банку ще одну заяву на видачу кредитних коштів, відповідно до якої позичальник просить надати 22.02.2022 кредитні кошти у розмірі 100000,00 грн на поточний рахунок в АТ «А-Банк» для використання на поповнення обігових коштів з датою погашення 22.05.2022.

У свою чергу, банком 15.02.2022 та 22.02.2022 видано відповідачу кредит в розмірі 200000,00 грн та 100000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними меморіальними ордерами №TR.22110773.28043.64999 від 15.02.2022 та №TR.22239528.38433.64999 від 22.02.2022.

Як вбачається з виписки по особовому рахунку відповідача-1 за період 15.02.2022-26.07.2024, останнім було здійснено часткове повернення траншу від 15.02.2022, а саме: 15.02.2022 сплачено 1000 грн комісії, 27.02.2022 - 1216,67 грн відсотків та 20.06.2022 повернуто 113050,01 грн кредитних коштів та 13505,00 грн відсотків.

По траншу від 22.02.2022, згідно виписки по особовому рахунку за період 22.02.2022-26.07.2024, відповідач-1 сплатив 500 грн комісії 22.02.2022, а також 27.02.2022 182,50 грн відсотків.

Таким чином, станом на 26.07.2024 у відповідача-1 виникла заборгованість за траншем від 15.02.2022 у розмірі 126474,73 грн (86949,99 грн заборгованість за тілом кредиту, 39524,74 грн за відсотками) та за траншем від 22.02.2022 у розмірі 152131,68 грн (100000,00 грн за тілом кредиту, 52131,68 грн за відсотками).

Відповідач-1 доказів належного виконання договору не надав, доводів позивача про порушення умов договору, не спростував.

У зв?язку з порушенням відповідачем-1 строків виконання грошових зобов`язань по договору, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача всієї суми кредиту за обома траншами та процентів.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною 1 ст. 634 Цивільного кодексу України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У разі, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми (ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Дослідивши кредитний договір №N50.70.0000000006 від 08.04.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою цей договір має ознаки кредитного договору, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфів 1 та 2 глави 71 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором (ст. 1056-1 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на підставі укладеного договору позивачем 15.02.2022 та 22.02.2022 було перераховано відповідачу-1 кредитні кошти в загальному розмірі 300000,00грн, що підтверджуються меморіальними ордерами №TR.22110773.28043.64999 від 15.02.2022 та №TR.22239528.38433.64999 від 22.02.2022.

Частиною 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось, пунктом А.3 договору №N50.70.0000000006 від 08.04.2021 встановлювався термін повернення кредиту 24 місяці з дати укладення договору, тобто кінцевий термін повернення кредиту 07.04.2023.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належні та допустимі докази в порядку ст.ст. 77,78 Господарського процесуального кодексу України погашення заборгованості до суду не надано.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на умови кредитного договору №N50.70.0000000006 від 08.04.2021, суд дійшов висновку, що термін повернення відповідачем-1 кредиту, є такими, що настав, однак всупереч вимогам чинного законодавства та умовам кредитного договору відповідач не повернув кредитні кошти у загальному розмірі 186949,99 грн (за траншем від 15.02.2022 86949,99 грн, за траншем від 22.02.2022 100000,00 грн).

Судом встановлено, що позивачем нараховувались проценти за користування кредитом в розмірі 21,9% річних за період 15.02.2022-30.06.2024 по траншу від 15.02.2022, та за період 22.02.2022-30.06.2024 по траншу від 22.02.2022.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 навела висновок про те, що припис абз. 2 ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 наведено висновки про те, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, за правомірне користування кредитними коштами (в межах строку дії кредитного договору) стягуються проценти на підставі ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, а за неправомірне користування кредитними коштами (поза межами строку дії кредитного договору) - на підставі положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як зазначалося судом вище, кінцевий строк виконання обов`язку з повернення кредитних коштів 07.04.2023.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан неодноразово було продовжено та діє на теперішній час.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, з 24.02.2022 включно і до припинення воєнного стану в Україні, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України в силу п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що позичальник відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, беручи до уваги те, що кінцевий термін погашення кредиту 07.04.2023 (згідно умов кредитного договору), тому належним є нарахування відсотків за період до 07.04.2023 (включно), при цьому нарахування позивачем процентів як плати за користування кредитом після визначеного договором терміну повернення кредиту, тобто після 07.04.2023 є безпідставним.

Отже, здійснивши власний розрахунок процентів за період 15.02.2022-07.04.2023 (транш від 15.02.2022) та 22.02.2022-07.04.2023 (транш від 22.02.2022), з урахуванням здійснених оплат, суд зазначає, що їх розмір становить 15656,79 грн та 24759,16 грн відповідно, а всього 40415,95 грн.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вище встановлено господарським судом, відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов`язань за кредитним договором №N50.70.0000000006 від 08.04.2021 як солідарний із відповідачем-1 боржник, про що між позивачем і відповідачем-2, укладено відповідний договір поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 Господарського процесуального кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Суд наголошує, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є уповноваженою особою та одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехцентр», таким чином, він був обізнаний про наявну заборгованість перед банком, проте жодних дій щодо її погашення, у відповідності до договору поруки, не вчинив.

Таким чином, вимоги банку про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №N50.70.0000000006 від 08.04.2021 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехцентр» та ОСОБА_1 є правомірними та підлягають частковому задоволенню.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідачів 13930,32 грн «гонорару успіху».

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладає

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За загальним правилом розподілу судових витрат, встановленим ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд у відповідності до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч.ч. 6,7,9 ст.129 цього Кодексу.

Тобто під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19. Ці висновки було підтверджено і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Також Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Як вбачається зі змісту п. 1.1 договору про надання правової допомоги №2812-1/2023 від 28.12.2023, укладеного між адвокатом Омельченко Євгеном Володимировичем (адвокат) та Акціонерним товариством «Акцент-Банк» (клієнт), адвокат зобов`язується за дорученням клієнта на умовах та в порядку, передбаченому договором надати правову допомогу клієнту, як його представник в судах всіх інстанцій, органах державної влади та місцевого самоврядування, органах внутрішніх справ (поліції) та прокуратури, СБУ, фіскальної служби, виконавчої служби, перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами та будь-якими іншими органами та особами, а клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар за надані послуги, а також у випадку необхідності фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Згідно із пунктом 4.1 договору гонорар адвоката за загальне надання правової допомоги клієнту складає суму в розмірі 24754 гривень. Додатково за ведення кожної окремої судової справи клієнт сплачує «Гонорар успіху» відповідно до п. 4.2.

Додатковий гонорар за ведення кожної конкретної судової справи клієнта виплачується адвокату у вигляді «Гонорару успіху».

«Гонорар успіху» становить 5% від ціни позову, але не менше 3000 гривень та не більше 15000 гривень, по справах немайнового характеру «Гонорар успіху» становить 5000 гривень (п. 4.2 договору).

У відповідності до п. 4.4 договору оплата «Гонорару успіху» проводиться після отримання відповідного судового рішення по справі.

Отже, сторони у Договорі про надання правової допомоги №№2812-1/2023 від 28.12.2023 погодили, що винагорода адвоката за надання правової допомоги відбувається у формі як «основного гонорару», так і «додаткового гонорару», так званого «гонорару успіху».

Гонорар успіху - це договірна форма оплати юридичних послуг (роботи адвоката), яка здійснюється лише у випадку отримання адвокатом певного правового результату передбаченого договором про надання правової допомоги з клієнтом.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v., заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду у справі №904/4507/18 виснувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі «гонорару успіху», суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов`язки, та погодженого ними розміру гонорару (в даному випадку вирахуваного ними у відсотковому співвідношенні від суми задоволених позовних вимог), а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов`язаним з розглядом справи, які визначені адвокатським бюро та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених стороною на фактично надані реальні та неминучі послуги на правничу допомогу, і саме з метою досягнення певного правового результату вирішення конфлікту сторін, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь Позивач як судові витрати, понесені ним на сплату гонорару успіху, за рахунок Відповідача.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Враховуючи викладене, беручи до уваги складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, врахувавши результати розгляду справи, незмінність правової позиції представника позивача впродовж розгляду справи, а також те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд дійшов висновку, що розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару не є співмірним із складністю справи, є завищеним та не відповідає критерію розумності.

А отже є наявними підстави покладання на відповідачів витрат на професійну правничу допомогу загалом у розмірі 6000 грн.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, судові витраті щодо сплати судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно з абз. 3 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7 у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, враховуючи, що у даній справі позов судом задоволено частково, суд, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у складі судового збору у розмірі 2728,39 грн покладає на відповідача-1 у розмірі 1364,20 грн та на відповідача-2 1364,19 грн; витрати на оплату професійної правничої допомоги покладаються на відповідачів по 2448,25 грн відповідно пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехцентр» (87547, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Троїцька, буд. 40, кв. 154, ідентифікаційний код 40883925) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, ідентифікаційний код 14360080) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 186949 (сто вісімдесят шість тисяч дев?ятсот сорок дев?ять) грн 99 коп. та заборгованість за відсотками у розмірі 40415 (сорок тисяч чотириста п?ятнадцять) грн 95 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехцентр» (87547, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Троїцька, буд. 40, кв. 154, ідентифікаційний код 40883925) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, ідентифікаційний код 14360080) судовий збір у розмірі 1364 (одна тисяча триста шістдесят чотири) грн 20 коп. та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2448 (дві тисячі чотириста сорок вісім) грн 25 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, ідентифікаційний код 14360080) судовий збір у розмірі 1364 (одна тисяча триста шістдесят чотири) грн 19 коп та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2448 (дві тисячі чотириста сорок вісім) грн 25 коп.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.В. Хабарова