Рішення

від 20.03.2025 по справі 905/1429/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2025 Справа №905/1429/24 Суддя Господарського суду Донецької області Хабарова М.В., розглянувши матеріали справи

За позовомФізичної особи-підприємця Саврук Інни ВікторівнидоЖитлово-комунального підприємства Маріупольської міської ради «Азовжитлокомлекс»простягнення 647 710,52 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Саврук Інна Вікторівна звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Житлово-комунального підприємства Маріупольської міської ради «Азовжитлокомлекс» суми основного боргу у розмірі 364000,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 43210,06 грн та пені у розмірі 240500,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов поставки за договором №10/2022-ЗП про закупівлю товарів від 02.11.2022 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.11.2024 відкрито провадження у справі №905/1429/24, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

27.11.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 43210,06 грн та пені у розмірі 240500,46 грн та відмовити у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу в повному обсязі. У відзиві відповідач зазначає, що під час укладення Договору позивачу було відомо, що проект реалізується за рахунок коштів місцевого бюджету, що передбачено п.4.3. Договору. Позивача було повідомлено про існуючі ризики несвоєчасного виконання зобов`язань у зв`язку з фінансуванням за рахунок бюджетних коштів. Відповідно до п. 4.2. оплата за поставлений товар буде проводитися протягом 30 календарних днів з дати поставки товару постачальником. Але, у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання коштів замовником на свій реєстраційний рахунок. Позивач свідомо прийняв на себе ці ризики, підписав договір та поставив товар. Після поставки товарів позивачем відповідач здійснив всі заходи, необхідні для проведення своєчасних розрахунків, направив пакет документів в органи ДКСУ. Пакет документів, наданий Відповідачем, був зареєстрований та прийнятий до виконання органами ДКСУ, що підтверджується листом № 02-36-06/893 від 03.10.2024 управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області. Таким чином, ЖКП ММР «Азовжитлокомплекс» в 2022 році зробило все необхідне для проведення розрахунків по договору про закупівлю товарів № 10/2022 ЗП від 02 листопада 2022 року. Було готово провести такі розрахунки в 2023 2024 роках у разі наявності бюджетного фінансування, яке на жаль було відсутнє. Відповідач зазначає, що ніколи не відмовлявся від своїх зобов`язань по договору, був готовий вести перемовини щодо врегулювання питання погашення заборгованості, але обмежений у свої пропозиціях у зв`язку з відсутністю достатніх та стабільних джерел власних доходів. У разі задоволення позовних вимог позивача єдиним джерелом виконання рішення суду є кошти місцевого бюджету, у відповідача відсутні власні кошти для погашення заборгованості по договору. У разі задоволення судом позовних вимог ФОП Саврук І.В. в частині стягнення основної суми боргу по Договору у відповідача на підставі виконавчих документів виникне можливість провести погашення прострочених зобов`язань.

ЖКП ММР «Азовжитлокомплекс» визнає наявність заборгованості за поставлений Товар по договору. Щодо нарахування штрафних санкцій, зазначає, що під час укладення договору обом сторонам було зрозуміло, що своєчасні розрахунки по договору від них не залежать, в їх функції фактично входить надати в органи ДКСУ належним чином сформований та оформлений пакет документів та чекати платежу за рахунок коштів місцевого бюджету з подальшим його перерахуванням на користь позивача. Як позивач, так і відповідач не мали та не мають можливості вплинути на строки перерахування коштів органами державної казначейської служби, оскільки це залежить від наявності коштів в місцевому бюджеті та інших факторів, які не залежать від сторін. Нарахування, а тим більше стягнення штрафних санкцій з ЖКП ММР «Азовжитлокомплекс», не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме справедливість, добросовісність та розумність. Відповідач фактично несе відповідальність за невиконання зобов`язань другою особою, на на діяльність якої відповідач не може вплинути ніяким чином. Відповідач не має можливості отримати компенсацію збитків (основної суми боргу, штрафних санкцій) від цієї особи у разі стягнення коштів безпосередньо з відповідача. Щодо судового збору просить стягнути в залежності від суми задоволених позовних вимог позивача. Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн є таким що не є співмірним із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг. Також зазначає, що надасть додаткові пояснення після отримання від представника позивача відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач можливістю подання відповіді на відзив відповідно до ст. 166 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Донецької області

ВСТАНОВИВ:

02.11.2022 між Фізичною особою-підприємцем Саврук Інною Вікторівною (постачальник, позивач) та Житлово-комунальним підприємством Маріупольської міської ради «Азовжитлокомплекс» (замовник, відповідач) підписано Договір №10/2022-3П про закупівлю товарів відповідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язується у 2022 році поставити Замовникові товар, зазначений в специфікації, що є додатком до цього Договору і є його невід`ємною частиною, а Замовник прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент) товару: ноутбуки для здійснення заходів з підтримки внутрішньо-переміщених та/або евакуйованих осіб, які в подальшому будуть використані для організації надання побутових послуг внутрішньо-переміщеним та/або евакуйованим особам (в містах Київ, Запоріжжя, Дніпро, Одеса) (код ДК 021:2015 (CPV)-30210000-4 машини для обробки даних (апаратна частина).

Номенклатура та кількість товарів згідно із Специфікацією (додаток №1 Договору) (п.1.2 Договору).

Згідно з п. 3.1-3.2 Договору сума, що визначена у Договорі становить 396300,00 грн з або без ПДВ. Сума цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Пунктом 4 Договору передбачено порядок здійснення оплати. Оплата здійснюється в розмірі повної вартості поставленого товару на підставі рахунку та видаткової накладної постачальника шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах у цьому Договорі. Оплата за поставлений товар буде проводитися протягом 30 календарних днів з дати поставки товару постачальником. Але, у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання коштів замовником на свій реєстраційний рахунок.

Джерелом фінансування є кошти місцевого бюджету в межах затверджених видатків замовника.

Відповідно до п. 5.1 Договору строк поставки товару товар повинен бути поставлений згідно заявки від замовника до 15 листопада 2022 року. Товар постачається у кількості та асортименті згідно із заявками замовника.

Зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника за адресою постачальника.

За змістом п. 6.1.1. Договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Цей договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2022 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх фінансових обов`язків (п.10.1 Договору).

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Специфікацією, яка є додатком № 1 до Договору передбачено найменування, кількість та вартість товару. Загальна вартість товару 396300,00 грн.

08.12.2022 між Фізичною особою-підприємцем Саврук Інною Вікторівною (постачальник, позивач) та Житлово-комунальним підприємством Маріупольської міської ради «Азовжитлокомплекс» (замовник, відповідач) було укладено додаткову угоду №1, відповідно до п.1. якої сторони домовилися зменшити суму Договору №10/2022-3П від 02 листопада 2022 року на 32300,00 грн без ПДВ.

Сторони дійшли згоди викласти п.3.1 Договору №10/2022-3П від 02.11.2022 в наступній редакції: « 3.1. Загальна ціна цього договору становить 364000,00 грн без ПДВ» (п.2 Додаткової угоди).

Додатком №1 до Додаткової угоди є специфікація, якою сторони передбачили найменування, кількість та вартість товару.

До матеріалів справи долучено рахунок №Сч-ПУ000361 від 02.11.2022 на суму 364000,00 грн.

На виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 364000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-ПУ000376 від 12.12.2022, яка підписана та скріплена печатками сторін. Товар прийняла директор Подбєльцева Н.А.

Відповідач, у свою чергу, поставлений товар не оплатив.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №34 від 11.09.2024 про сплату заборгованості у розмірі 364000,00 грн та пеню за порушення умов оплати товару в розмірі 227571,50 грн.

07.10.2024 від відповідача надійшла відповідь на претензію (вих.№87/24), в якій відповідачем зазначено, що останній визнає наявність заборгованості по основній сумі договору №10/2022 - 3П від 02.11.2022 в розмірі 364000,00 грн. Суму нарахованої пені в розмірі 227571,50 грн ЖКП ММР «Азовжитлокомплекс» на підставі п. 7.3. Договору №10/2022-3П від 02.11.2022 не визнає в повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зобов`язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов`язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором №10/2022-3П від 02.11.2022 та здійснив поставку товарів на загальну суму 364000,00 грн, а відповідач, в свою чергу, прийняв товар, що підтверджується видатковою накладною №РН-ПУ0003766 від 12.12.2022, та не заперечується сторонами.

Проте, відповідач у визначений умовами договору строк свої зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість з основного боргу у сумі 364000,00 грн.

Відповідач зазначає, що суму основного боргу у розмірі 364000,00 грн визнає, однак зазначає, що позивачу було відомо про ризики невиконання зобов`язань у зв`язку з тим, що джерелом фінансування є кошти місцевого бюджету в межах затверджених видатків замовника.

Відповідно до п. 4.3 Договору джерелом фінансування є кошти місцевого бюджету в межах затверджених видатків замовника.

Оскільки джерелом фінансування відповідача є кошти місцевого бюджету, при проведенні розрахунків відповідач повинен діяти у чіткій відповідності до вимог бюджетного законодавства.

Відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов`язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов`язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1.1 «Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 (далі - Порядок № 309), цей Порядок розроблено на виконання статей 43, 46, 48, 51, 112, 116-118 Бюджетного кодексу України та з метою забезпечення здійснення контролю органами Державної казначейської служби України (далі - орган Казначейства) при взятті бюджетних зобов`язань розпорядниками і одержувачами коштів державного та місцевих бюджетів, які перебувають на казначейському обслуговуванні, удосконалення механізмів використання бюджетних коштів та управління бюджетними коштами.

Орган Казначейства здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов`язань, бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників і одержувачів бюджетних коштів відповідно до Бюджетного кодексу України та з урахуванням вимог Закону України «Про міжнародні договори України», законодавства у сфері закупівель, інших актів законодавства України, що не суперечать бюджетному законодавству, та цього Порядку.

У відповідності до пункту 2.1 цього Порядку розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), з урахуванням планів асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), помісячних планів використання бюджетних коштів відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України.

Згідно з пунктами 2.2., 2.3 Порядку розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати взяття бюджетного зобов`язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів (далі - Реєстр) за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку в паперовій формі (у двох примірниках) разом із електронним носієм інформації, на якому записано файл проєкту цього документа, і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов`язання. Органи Казначейства звіряють поданий розпорядником Реєстр та підтвердні документи на предмет відповідності даних, уключених до Реєстру.

Документи, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов`язання та/або бюджетного фінансового зобов`язання, повертаються розпоряднику з відміткою «зареєстровано та взято на облік» (пункт 2.7 Порядку).

До матеріалів справи відповідачем долучено лист Державної казначейської служби (вих.02-36-06/893 від 03.10.2024), в якому зазначено, що пакет документів, поданий ЖКП ММР «Азовжитлокомплекс» до управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області на реєстрацію, відповідав вимогам Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов?язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309. Договір від 02.11.2022 №10/2022-3П поданий та зареєстрований 12.12.2022, видаткова накладна від 12.12.2022 №РН-ПУ000602 була подана та зареєстрована 22.12.2022. При проведені платежів Державна казначейська служба керується Порядком виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2021 року № 590, зі змінами, та відповідно до Довідника кодів напрямів видатків/витрат для реєстрації платіжних інструкції в АС «Є-Казна Видатки» (додаток 2 до Порядку організації роботи Державної казначейської служби України у процесі управління коштами єдиного казначейського рахунку, затвердженого наказом Державної казначейської служби України від 08 липня 2016 року №191, зі змінами), тому станом на 28.12.2022 включно було прийнято рішення про маркування платіжних інструкцій за деякими напрямками, видатки яких не були віднесені до поданої платіжної інструкції згідно договору від 02.11.2022 № 10/2022-3П. В кінці року всі платіжні інструкції, на яких не було надане підкріплення бюджетних коштів були видалені Центральним апаратом. Згідно зазначеного та відповідно до п.2.14 Наказу МФУ від 02.03.2012 №309 бюджетні зобов`язання та бюджетне фінансове зобов`язання повинні бути зняті з обліку.

Враховуючи положення наведених норм чинного законодавства в сукупності з обставинами даної справи, умовами спірного договору та наявними доказами в частині доводів відповідача про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за затримку бюджетного фінансування та непроведенням органами Державного казначейства України своєчасної оплати поставленого позивачем товару, суд зазначає, що згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Однак, частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За приписами частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено винятків або будь-яких особливих вимог для укладання договорів з бюджетними установами, виконання цих договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Тобто, відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати товарів, робіт, послуг за відповідним правочином.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 року справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 року по справі №904/6252/17, від 06.06.2018 у справі № 916/2456/17, від 28.01.2019 року у справі №917/611/18.

Несплата відповідачем поставленого позивачем товару призводить до порушення принципів справедливості та добросовісності у господарських зобов`язаннях.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 364000,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення пеню в розмірі 240500,46 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.3. договору сторони узгодили види порушень та санкції за них, установлені договором: у разі порушення замовником строку оплати, визначеного в розділі IV Договору (при наявності бюджетного фінансування), замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого по накладній товару, за кожний день затримки оплати, за весь період прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє замовника від виконання взятих на себе зобов`язань по даному Договору.

Вказане в п. 7.3. договору застереження є підставою для звільнення позивача від сплати пені, оскільки порушення замовником строку оплати, визначеного в розділі IV Договору ставиться у залежність від бюджетного фінансування.

Як встановлено судом, у даному випадку, відповідачем своєчасно подано на реєстрацію пакет документів до Управління державної казначейської служби України у м. Маріуполі, проте розрахунки не проведені у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення пені у розмірі 240500,46 грн слід відмовити.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Сплата інфляційних втрат не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від настання наслідків, які визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а тому правомірним є нарахування позивачем інфляційних втрат на суму основного боргу, яку не сплачено своєчасно.

З урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.2 Договору граничним строком виконання зобов`язання з оплати товару, враховуючи дату фактичної поставки товару - 12.12.2022, є 11.01.2023, а отже початком періоду прострочення та можливого нарахування інфляційних втрат є 12.01.2023. Позивачем в розрахунку інфляційних втрат вказано, що періодом нарахування є 12.01.2023-30.10.2024, однак фактично здійснено нарахування до вересня 2024 (включно).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що він є арифметично вірним.

У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1,2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи Договір №10/09/24 про надання правничої допомоги від 10.09.2024, який укладений між адвокатом Осипчуком Сергієм Володимировичем та Фізичною особою-підприємцем Саврук Інною Вікторівною, ордер серії АІ №1740472, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю серія КС №8254/10, та Додаток №1 до Договору №10/09/24 про надання правової допомоги від 21.10.2024, яким погоджено, що розмір плати за договором становить грошову суму у національній валюті України (гривня) 40000,00 грн, в суді першої інстанції незалежно від результатів розгляду позовної заяви та прийняття судового рішення.

В додатку №1 передбачено, що під платою сторони розуміють платіж, який включає в себе оплату послуг виконавця по зазначеній позовній роботі замовника, в тому числі, але не виключно, послуг по представництву інтересів замовника, працівників чи представників, а також послуг щодо вивчення та правового аналізу фактичних обставин, підготовки юридичних висновків, а також надання замовник юридичних консультацій та рекомендацій щодо подальшого плану дій по захисту його прав та інтересів тощо.

За приписами ч.ч. 3-5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У разі недотримання вимог частини 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн є не співмірним із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг.

Суд зазначає, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Суд зауважує, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2023 у справі №910/7032/17).

З матеріалів справи вбачається, що обсяг поданих доказів на підтвердження позовних вимог не є великим, позивач не скористався правом на подачу відповіді на відзив на позов, та спір у даній справі не є складним, про що свідчить наявність усталеної практики у подібних спорах.

З урахуванням наведеного, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, відсутність у матеріалах справи доказів фактичного понесення позивачем витрат на послуги адвоката у пред`явленому до стягнення розмірі, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та співрозмірності і становитиме надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Таким чином, заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн є надміру завищеною, а тому, враховуючи принципи змагальності, диспозитивності, принцип забезпечення дотримання балансу інтересів сторін, суд вважає за необхідне обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи до 10000,00 грн, яку суд вважає розумною, пропорційною та обґрунтованою.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішенням суду у справі №905/1429/24 позов задоволено частково, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Житлово-комунального підприємства Маріупольської міської ради «Азовжитлокомплекс» (87529, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Воїнів-визволителів, буд. 82, ідентифікаційний код 32320788) на користь Фізичної особи-підприємця Саврук Інни Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 364000 (триста шістдесят чотири тисячі) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 43210 (сорок три тисячі двісті десять) грн 06 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6287 (шість тисяч двісті вісімдесят сім) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 6108 (шість тисяч сто вісім) грн 24 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.В. Хабарова