Рішення

від 10.03.2025 по справі 908/3051/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/232/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2025 Справа № 908/3051/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" (юридична адреса: пров. Біологічний, буд. 2А, м. Дніпро, 49005; фактична адреса: вул. Полякова, 13-В, м. Запоріжжя, 69098, ідентифікаційний код юридичної особи 40413159)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КІМТРЕЙД" (юридична адреса: вул. Любецька, буд. 40-А, м. Чернігів, 14021; фактична адреса: вул. Дослідна Станція, буд. 76, м. Запоріжжя, 69031, ідентифікаційний код юридичної особи 32272970)

про стягнення 98 462 грн 89 коп.

за участю представника

від позивача: Лупанова Н.В., довіреність № 025-03/2 від 01.01.2025

від відповідача: не з`явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КІМТРЕЙД" 97 626 грн 72 коп. заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком, 836 грн 14 коп. пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3051/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3051/24, присвоєно справі номер провадження 27/232/24. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 16.12.2024.

Судове засідання 16.12.2024 не відбулося з поважних причин, у зв`язку з тим, що 16.12.2024 з 10 год. 30 хв. по 13 год. 30 хв. електромережі Господарського суду Запорізької області знеструмлено, що унеможливило проведення судового засідання.

Про що складено Акт №14 від 16.12.2024 комісією у складі: керівника апарату Господарського суду Запорізької області Вознесенської О., заступника начальника автоматизованого документообігу суду, обробки та контролю виконання документів Бичківської О, старшого інспектора відділу захисту інформації, адміністрування баз даних та інформаційних технологій Гоцало М додано до матеріалів справи № 908/3051/24.

Ухвалою суду від 16.12.2024 перенесено підготовче судове засідання на 13.01.2025.

Ухвалою суду від 13.01.2025 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 27.01.2025.

22.01.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" подано до суду клопотання про долучення доказів - доказів про направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на фактичну адресу відповідача за місцем виконання договору.

Ухвалою суду від 27.01.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 12.02.2025.

Ухвалою суду від 12.02.2025 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 10.03.2025.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

10.03.2025 представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд стягнути з відповідача 97 626 грн 72 коп. заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком, 836 грн 14 коп. пені.

Представник відповідача у судове засідання жодного разу не з`явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Своїм правом бути присутніми у судовому засіданні позивач та відповідач не скористалися, письмового відзиву не надав.

Ухвали Господарського суду Запорізької області від 27.11.2024, 13.01.2025 (2), 27.01.2025, 12.02.2025 (2) направлялась судом на юридичну адресу: вул. Любецька, буд. 40-А, м. Чернігів, 14021 та фактичну адресу: вул. Дослідна Станція, буд. 76, м. Запоріжжя, 69031, проте, конверти повернулися з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: вул. Любецька, буд. 40-А, м. Чернігів, 14021, що збігається з адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві та на яку судом були направлені ухвали суду.

Крім того, позивач надав до матеріалів справи докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів також на фактичну адресу відповідача за місцем виконання договору: вул. Дослідна Станція, буд. 76, м. Запоріжжя, 69031.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.

Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "": //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Крім, того примірник ухвал суду, підписаного кваліфікованим електронним підписом направлено на електронну адресу відповідача - kimtreid2002@gmail.com, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронної скриньки відповідача та доставлено до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/3051/24.

Судом також враховано, що не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в обґрунтування позовних вимог.

Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Прикінцевими положеннями Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" № 417-VIII від 14.05.2015 визначено, що у разі неприйняття рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої він розташований.

Згідно з вимогами п. 5 ст. 13 вищевказаного Закону у разі, якщо протягом одного року з дати набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої влади, на території якої розташований багатоквартирний будинок... У такому разі ціна послуги з управління багатоквартирним будинком визначається за результатами конкурсу, який проводиться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства, а договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком строком на один рік від імені співвласників підписує уповноважена особа виконавчого органу відповідної місцевої ради, за рішенням якого призначено управителя. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Відповідно до п. 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 № 520 "Про призначення управителів багатоквартирних будинків міста Запоріжжя" признано управителем будинків у м. Запоріжжі, згідно з додатком № 1 до цього рішення, за об`єктом конкурсу (група будинків) № 1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія".

В пункті 5 вказаного рішення зазначено, що Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради спільно з Департаментом з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради підготувати проект договору з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя, що має бути укладений від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу уповноваженою особою виконавчого комітету Запорізької міської ради, строком на один рік, з обов`язком управителя розпочати надання послуг з управління багатоквартирними будинками з 01 листопада 2017 року.

Також зазначеним рішенням (п. 6) уповноважено заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Бородая О.М. укласти договір з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу.

У відповідності до п. 7 рішення Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради зобов`язано забезпечити доведення до відома співвласників багатоквартирних будинків інформації про управителя (ТОВ "Керуюча компанія "Мрія"), з яким укладено договір, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Запорізької міської влади та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема, на інформаційних стендах у під`їздах будинків та біля них, відповідного оголошення, що має містити інформацію про повне найменування управителя, його контактні телефони, номер та дату укладення договору, ціну послуги.

Позивач у позові зазначає, що 06.09.2017 між співвласниками багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: вул. Дослідна станція, буд. 76 в м. Запоріжжя, від імені яких діє заступник голови Запорізької міської ради з питань діяльності виконавчих органів ради Бородай О.М., який уповноважений на укладання цього договору рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 № 520, згідно з Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" (Управитель) укладено Договір № К-282 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору управитель зобов`язується надавати замовникові послуги з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях (далі - об`єкт), для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації забезпечення потреби власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень (далі - мешканці об`єкта) у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості (далі - послуги), а замовник надає право управителю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово-комунальні послуги, а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати, пов`язані з управлінням об`єктом, у разі, коли управитель отримав на такі витрати письмову згоду замовника.

Згідно з п. 2 Договору, загальні відомості про об`єкт зазначаються в додатку 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3 Договору в управління передається майно об`єкта, що належить власникам (співвласникам) окремих приміщень на праві спільної власності.

Пунктом 5 Договору сторони погодили, що Замовник сплачує за надані Управителем послуги щомісяця додатково до встановленого тарифу на житлово-комунальні послуги для житлових та нежитлових приміщень на 1 поверсі: 7,78 гривень на місяць за 1 квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у об`єкті, яке перебуває у власності або користуванні кожного зі співвласників, у тому числі: 1) за утримання та інші складові послуги, - 4,35 грн/м.кв; 2) винагорода управителеві - 0,43 грн/м.кв. Для житлових та нежитлових приміщень на 2 та вище поверхах: 4,78 гривень на місяць за 1 квадратний метр загальне площі житлового або нежитлового приміщення у об`єкті, яке перебуває у власності або користуванні кожного зі співвласників, у тому числі: 1) за утримання та інші складові послуги, - 4,35 грн/м.кв.; 2) винагорода Управителеві 0,43 грн/м.кв.

Відповідно до п. 18 договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 05.09.2018.

Пунктом 23 Договору сторони визначили, що правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регулюються відповідно до законодавства.

В силу приписів п. 6 ст. 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" договір з управителем укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на наступний однорічний строк.

Відповідно до Договору № 282/р від 21.12.2023 про розірвання договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, у відповідності із рішенням зборів співвласників житлового будинку, розташованого за адресою: вул. Дослідна станція, буд. 76 м. Запоріжжя, сторони прийшли до згоди розірвати з 01.01.2024 договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № К-282.

Позивачем надано до матеріалів справи додаткову угоду до договору оренди від 20.06.2003 № 248/11 нежитлового приміщення по вул. Дослідна станція, 76 від 03.12.2021, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю "КІМТРЕЙД" є орендарем частини нежитлового приміщення № 59 першого поверху (літ. А-5) загальною площею 276,0 кв.м, у складі приміщень групи 1 №№ 32-46, 51-54 за адресою: 69031 м. Запоріжжя, вул. Дослідна станція, 76.

Відповідно до даної додаткової угоди термін дії договору оренди від 20.06.2003 № 248/11 частини нежитлового приміщення № 59 першого поверху (літ. А-5) загальною площею 276,0 кв.м, у складі приміщень групи 1 №№ 32-46, 51-54 за адресою: 69031 м. Запоріжжя, вул. Дослідна станція, 76 є продовженим на 5 років, а саме по 31.05.2026 включно. Дія цієї додаткової угоди відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України розповсюджується на правові відносини, що виникли до її укладання, а саме з 01.06.2021.

Відповідач фактично є орендарем частини нежитлового приміщення № 59 першого поверху (літ. А-5) загальною площею 276,0 кв.м, у складі приміщень групи 1 №№ 32-46, 51-54 за адресою: 69031 м. Запоріжжя, вул. Дослідна станція, 76 - з 2003 року.

Відповідно до абзацу 5 п. 3.1 Додаткової угоди до договору оренди від 20.06.2003 № 248/11 до складу орендної плати не входять витрати па утримання орендованою майна, зокрема послуг з управління об`єктом нерухомості. Орендар (відповідач) несе ці витрати сам на підставі окремих договорів, укладених у тому числі з управителями будинку тощо.

Матеріалами справи підтверджено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІМТРЕЙД" встановилися та тривали фактичні договірні відносини з приводу надання послуг з управління будинком (утримання будинку та прибудинкової території) протягом періоду з листопада 2017 року по грудень 2023 року.

Як зазначив позивач у позовній заяві, за період з листопада 2017 року по грудень 2023 року за відповідачем рахується заборгованість за надані послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 97 626 грн 72 коп.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За приписами ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до ч. 1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судом вище, позивачем протягом періоду з листопада 2017 по грудень 2023 року було надано послуги з управління будинком (утримання будинку та прибудинкової території).

В матеріалах справи містяться копії актів виконаних робіт) надання послуг, картка фактичної собівартості витрат з управління будинком № 76 по вул. дослідна станція м. Запоріжжя за період з 01.11.2017 по 31.12.2023 та розрахунок заборгованості.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі регулюються Законами України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: 5) співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; 7) управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; 9) частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (далі споживач) індивідуальний або колективний споживач.

На підставі п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з управління багатоквартирним будинком результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку (далі управитель) фізична особа підприємець або юридична особа суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:

1) споживачі (індивідуальні та колективні);

2) управитель;

3) виконавці комунальних послуг.

На підставі п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний:

- укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом;

- оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

На підставі абз. 1 п. 31 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» зобов`язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

Згідно з п. 29 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 712, плата за послугу з управління вноситься щомісяця до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, якщо інший порядок та строки не визначені договором управління.

Судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини користування житлово-комунальними послугами, які надаються управителем Товариству з обмеженою відповідальністю "КІМТРЕЙД" за адресою: 69031 м. Запоріжжя, вул. Дослідна станція, 76, де знаходиться частина нежитлового приміщення № 59 першого поверху (літ. А-5) загальною площею 276,0 кв.м, у складі приміщень групи 1 №№ 32-46, 51-54.

Позивачем за вказаною адресою надаються відповідачу послуги зокрема з прибирання прибудинкової території, технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем, послуги аварійної служби, технічне обслуговування мереж електропостачання та електрообладнання та інші послуги, передбачені рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 № 520.

При цьому, щомісячні витрати по будинку розподіляються на всіх власників, наймачів (орендарів) відповідно до займаної ними площі приміщень, що належать на праві власності або користування.

Крім того, суд звертає увагу, що докази надання послуг, витрат, переліку робіт, вартості та складових тарифів надані в щомісячних інформаціях про витрати на утримання будинку (актах виконаних робіт) за адресою: 69031 м. Запоріжжя, вул. Дослідна станція, 76, які є належними та допустимими доказами.

З огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця), п. 29 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 712 (плата за послугу з управління вноситься щомісяця до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим), строк оплати наданих послуг з управління багатоквартирним будинком є таким, що настав.

Відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 97 626 грн 72 коп., щодо частини нежитлового приміщення № 59 першого поверху (літ. А-5) загальною площею 276,0 кв.м, у складі приміщень групи 1 №№ 32-46, 51-54, що знаходиться за адресою: 69031 м. Запоріжжя, вул. Дослідна станція, 76.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 97 626 грн 72 коп.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 836 грн 14 коп. пені.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі.

Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19.

Тобто, порушення суб`єктом господарювання своїх договірних грошових зобов`язань дійсно передбачає можливість притягнення його до відповідальності шляхом застосування неустойки у вигляді пені, проте розмір пені, належний до стягнення, встановлюється за згодою сторін (має бути узгоджений ними в договорі), за винятком випадків, коли певний розмір пені визначений безпосередньо в законі.

У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України зазначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних, функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки, інше) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що "положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема Законом України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Як зазначено в пункті 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

З аналізу договору № К-282 від 06.09.2017 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, судом встановлено, що сторонами не визначено відповідальність замовника за порушення умов договору, зокрема стягнення пені.

У позовній заяві позивач взагалі не обґрунтував пеню, чи то з посилання на відповідний пункт договору чи на норму відповідного законодавчого акту.

Таким чином, оскільки умовами договору стягнення пені за порушення зобов`язання не встановлено, доказів встановлення пені за допомогою інших актів законодавства у договорі - відсутні та позивачем не надано та не обґрунтовано, а тому суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення пені, як безпідставно заявлені.

Крім того, суд звертає увагу позивача на п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України яким визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається, позивач просить стягнути пеню в розмірі 836 грн 14 коп. за загальний період з травня 2019 року по лютий 2020 року.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У цій справі судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 97 626 грн 72 коп., щодо частини нежитлового приміщення № 59 першого поверху (літ. А-5) загальною площею 276,0 кв.м, у складі приміщень групи 1 №№ 32-46, 51-54, що знаходиться за адресою: 69031 м. Запоріжжя, вул. Дослідна станція, 76.

На підставі викладеного вище, за період з 01.11.2017 до 31.12.2023 з Товариства з обмеженою відповідальністю "КІМТРЕЙД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" підлягають стягненню заборгованість за надані послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 97 626 грн 72 коп., щодо частини нежитлового приміщення № 59 першого поверху (літ. А-5) загальною площею 276,0 кв.м, у складі приміщень групи 1 №№ 32-46, 51-54, що знаходиться за адресою: 69031 м. Запоріжжя, вул. Дослідна станція, 76.

В частині стягнення пені в розмірі 836 грн 14 коп. суд відмовляє.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд зокрема вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Позивач у позовній заяві зазначив, що орієнтований розрахунок судових витрат становить 3 028 грн 00 коп. сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн 00 коп., за результатами розгляду справи у суді позивачем буде подано заяву про визначення остаточної суми витрат на правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи.

Отже, питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено при наданні відповідної заяви у передбаченому ГПК України порядку та строк, а також доказів на їх підтвердження.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІМТРЕЙД" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КІМТРЕЙД" (юридична адреса: вул. Любецька, буд. 40-А, м. Чернігів, 14021; фактична адреса: вул. Дослідна Станція, буд. 76, м. Запоріжжя, 69031, ідентифікаційний код юридичної особи 32272970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" (юридична адреса: пров. Біологічний, буд. 2А, м. Дніпро, 49005; фактична адреса: вул. Полякова, 13-В, м. Запоріжжя, 69098, ідентифікаційний код юридичної особи 40413159) 97 626 (дев`яносто сім тисяч шістсот двадцять шість) грн. 72 коп. заборгованість за надані послуги з управління багатоквартирним будинком, 3 002 (три тисячі дві) грн. 29 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 20.03.2025.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.