Рішення від 10.03.2025 по справі 922/4614/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2025 Справа № 922/4614/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Пугачові Д.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (адреса: 69063, м. Запоріжжя, вул. Базарна, буд. 2; код ЄДРПОУ 39969443) в інтересах держави, в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (адреса: (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (адреса: 61007, м. Харків, пр.-т Героїв Харкова, буд. 275; код ЄДРПОУ: 05750295) про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів за участю представників сторін:

прокурора - Крестьянінов А. О. (службове посвідчення № 079899 від 23.07.2024);

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Запорізька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону (далі прокурор, прокуратура) звернулась до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач) з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (далі - відповідач), в якій просить суд:

1) визнати недійсним пункт 4.2 договору № 97/АС від 31.05.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 264444,00 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та ПАТ «Харківський тракторний завод»;

2) стягнути з ПАТ «Харківський тракторний завод» на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 354674,49 грн, з яких:

264444,00 грн - сплачений ПДВ (основний борг);

20170,67 грн - 3% річних;

70363,28 грн - інфляційних втрат.

В обгрунтування своїх вимог прокурор, зокрема, вказує на те, що відповідно до умов договору купівлі-продажу №97/АС від 31.05.2022 позивач придбав у відповідача товар, за який сплатив 1 586 664,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 264 444,00 грн., що було передбачено п. 4.2. цього договору. Разом з тим, за твердженням прокурора, придбаний товар підлягав оподаткування за нульовою ставкою на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» та підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України. З огляду на викладене, прокурор вважає що п. 4.2. цього договору, яким передбачено сплату вартості товару ПДВ, не відповідає вимогам наведених вище положень чинного законодавства, а тому підлягає визнанню судом недійсним в відповідній частині, а сплачений позивачем ПДВ підлягає поверненню відповідачем з урахуванням інфляційних та 3% річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.12.2024 відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 20.01.2025 об 11:30 год.; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 задоволено заяву відповідача (вх. № 701 від 13.01.2025) про продовження процесуального строку на надання відзиву на позовну заяву та продовжено відповідачу встановлений п. 5 ухвали Господарського суду Харківської області від 26.12.2024 по справі № 922/4614/24 строк на подання відзиву на позовну заяву на десять днів.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 2049 від 24.01.2025), в якому просить суд відмовити в задоволенні позову в розмірі 250 047,95 грн., в т.ч. сплачене ПДВ в розмірі 159 514,00 грн., 3% річних в розмірі 20 170,67 грн. та інфляційні втрати в розмірі 70 363,28 грн.

В обгрунтування своїх вимог відповідач, зокрема, зазначає, що по суті неправильною є вимога прокурора по стягненню 264444,00 грн. із загальної ціни товару 1586664,00 грн., оскільки в разі обізнаності відповідача з наведеними прокурором в позові обставинами, що операції з постачання товарів за договором № 97/АС від 31.05.2022 обкладаються ПДВ за нульовою ставкою, відповідач мав би включити до собівартості товару вхідні зобов`язання з ПДВ, що мало би наслідком іншу ціну договору. З огляду на викладене відповідач зазначає, що таким чином, обґрунтованими та справедливими є вимоги позивача по стягненню зайво сплачених сум в розмірі: 1586664,00 грн. - 1481734,00 грн. = 104930,00 грн. Отже, на думку відповідача, позовні вимоги в частині стягнення зайво сплачених сум в розмірі 159514,00 грн. (різниця між заявленими вимогами в 264444,00 грн. та обґрунтованими 104930,00 грн.) є безпідставними і задоволенню не підлягають. Також відповідач заперечує проти нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Прокурор надав до суду заперчення по відзив (вх.№ 2673 від 30.01.2025), в яких заперечує проти відповідача викладених у відзиві та присить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, прокурор наполягає на тому, що п. 4.2. договору купівлі-продажу №97/АС від 31.05.2022 не відповідає вимогам Закону, а тому має бути визнано недійсним, а сплачений позивачем ПДВ підлягає поверненню відповідачем з урахуванням інфляційних та річних.

Щодо посилання позивача щодо можливого включення до собівартості товару вхідних зобов`язань з ПДВ, що мало би наслідком іншу ціну товару прокурор вказує, що зазначене питання не є предметом спору в межах даної справи, тоді як факт безпідстанвої оплати позивачем в складі вартості товару ПДВ в сумі 264444,00 грн підтверджується матеріалами справи, і ці кошти підлягають поверненню позивачу в зазначеній сумі.

Відповідач своїм правом на подання заперечень не скористався.

Позивач на стадії підготовчого провадження заяв по суті спору також не надавав.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.02.2025 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 19.02.2025 року о 14:50 год.

В судовому засіданні 19.02.2025 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 10.02.2025, про що судом винесено ухвалу-повідомлення від 19.02.2025 яку направлено на адресу відповідача.

В процесі розгляду справи по суті позивач направив на адресу суду відповідь на відзив (вх. № 3110 від 04.02.2025), в якій просить суд заявлений позов задовольнити. В обгрунтування своїх вимог позивач, зокрема, зазаначає, що ПК України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством, що у свою чергу спростовує твердження відповідача про необізнаність поставки товару для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Також позивач зазаначає, що правильність чи не правильні включення відповідачем до собівартості товару вхідних зобов`язань з ПДВ при формуванні ціни договору, не є предметом спору даного позову.

У судове засідання 03.02.2025 прибув прокурор, який просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач та відповідач своїх представників у судове засідання не направили.

Позивач надіслав до суду клопотання (вх. № 6102 від 10.03.2025), в якому просить суд розглядати справу без участі свого представника та зазначив, що позов підтримує у повному обсязі та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач надав суду клопотання (вх. № 6102 від 10.03.2025), в якому просить суд відкласти розгляд справи справи на іншу дату з огляду на неможливість прибуття свого представника на дане судове засідання.

Однак, зазначене клопотання судом відхилено, оскільки на підтвердження обставин, викладених в ньому його заявником не надано жодного доказу; явку представника відповідача в судове засідання суд не визнавав обов`язковою; а чергове відкладення розгляду справи призведе до безпідставного затягування її розгляду. До того ж, як вже зазначалося, в судовому засіданні 19.02.2025 суд вже відкладав розгляд справи за клопотанням відповідача, однак на наступне судове засідання відповідач знов не забезпечив прибуття свого представника. При цьому відповідач є юридичною особою, а відповідно може доручити представництво своїх інтересів в процесі розгляду даної справи декільком представникам; відповідно в разі неможливості прибуття в судове засідання одного представника, направити в це засідання іншого; в даному ж випадку такого представника в судове засідання відповідач не направив вдруге.

Враховуючи викладене, а також те, що неявка на судове засідання представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за їх відсутності, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд зазначає таке.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави в межах даної справи.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з вимог ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави, у випадках, передбачених законом.

У відповідності до вимог ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні № З-рп/99 від 8.04.1999, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

В даному випадку, як зазначає прокурор, органом уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є сторона договору - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка уповноважена державою здійснювати функції у спірних правовідносинах. Однак, прокуратурою здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел («Судова влада. Стан розгляду справ» https://court.gov.ua/fair), яким становлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось. Прокурором розцінена така поведінка позивача як нездійснення уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави.

З огляду на викладене, така усвідомлена пасивна поведінка позивача, на думку прокурора, є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Про вказане, 23.12.2024 (вих. Nє5-4-7931ВИХ-24) прокуратурою повідомлено позивача відповідним листом про прийняття рішення щодо пред?явлення прокурором позову щодо захисту інтересів держави.

Як визначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі Nє 912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися і порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якшо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Розглянувши зазначені доводи та докази прокурора, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо наявності підстав для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом в межах даної справи

Розглянувши спір по суті, суд встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2022 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено договір купівлі-продажу Nє97/AС (далі - Договір) про постачання товару (автомобільні запчастини).

Згідно з п. 1.1 договору, виконавець зобов`язуються поставити автомобільні запчастини, а замовник прийняти та оплатити продукцію за номенклатурою, яка зазначена у Специфікації, яка є невід`ємною частиною договору. Код за ДК 021:2015- (34330000-9).

Відповідно до п. 2.1 договору, продукція постачається згідно з установленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та зберіганні.

Пунктами 2.2, 2.4 договору, встановлено, що одержувачем продукції є військова частина НОМЕР_1 НГУ, а відвантаження продукції проводиться постачальником.

Відповідно до п. 4.2 договору, встановлено, що загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим договором, становть 1586664,00 (один мільйон п`ятсот вісімдесят шість тисяч шістсот шістдесят чотири грн., 00 коп), ПДВ 264444,00 (двісті шістдесят чотири тисячі чотириста сорок чотири грн., 00 коп)

Розрахунок за продукцію здійснюється тільки після її фактичного отримання замовником на підставі належним чином оформлених накладних постачальником на відвантажену продукцію протягом 30 банківських днів (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 5.1.1 договору постачальник зобов`язаний надати продукцію у розпорядження замовника разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти продукцію на умовах даного договору.

Пунктом 5.2.2. договору встановлено обов`язок замовника забезпечити прийняття продукції, як тільки постачальник належним чином надасть її у його розпорядження на умов цього договору.

Пунктом 5.2.3 договору встановлено обов`язок замовника сплатити вартість продукції у порядку, передбаченому цим договором.

Як свідчать матеріали справи, сторони виконали умови наведеного вище договору.

Зокрема, на виконання умов договору, згідно з видатковою накладною № 500001 від 31.05.2022 відповідач передав, а позивач прийняв продукцію (запчастини автомобільні) на загальну суму 1586664,00 грн, з яких 264444,00 грн ПДВ.

Відповідно до платіжної інструкції № 1753 від 03.06.2022 позивачем на виконнаня умов договору здійснено переказ коштів у сумі 1586664,00 грн за поставлений товар.

При зверненні до суду з позовом у даній справі прокурор вказує, що придбавний позивачем товар не підлягав оподаткування за нульовою ставкою на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» та підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України. З огляду на викладене, прокурор вважає що п. 4.2. цього договору, яким передбачено сплату вартості товару ПДВ, не відповідає вимогам наведених вище положень чинного законодавства, а тому підлягає визнанню судом недійсним в відповідній частині, а сплачений позивачем ПДВ підлягає поверненню відповідачем з урахуванням інфляційних та 3% річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою Nє3/29/10/2/1-1670 від 07.07.2022 про повернення сплачених коштів у виді податку на додану вартість за вказаним договором (ПДВ у розмірі 264 444,00 грн.). Однак, зазначені вимоги були залишені відповідачем без задоволення. Станом у на даний час, відповідач не повернув отримані кошти у виді ПДВ на виконання умов договору.

Обставини щодо визнання недійсним п. 4.2. в частині нарахування ПДВ, стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого позивачем ПДВ в сумі 264444,00 грн, а також нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України 20170,67 грн - 3% річних та 70363,28 грн - інфляційних втрат за період з 09.06.2022 по 23.12.2024 стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статей 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У статті 180 ГК України деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема в постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20..

Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.

Як вже зазначалося, підставою звернення прокурора з позовом у даній справі є те, що укладений між сторонами договір № 97/АС від 31.05.2022, за яким позивачу постачались автомобільні запчастини, в частині включення до їх ціни умов щодо суми ПДВ (20%) не відповідають положенням Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178. Як наслідок, за твердженням прокурора, включення до ціни договору № 97/АС від 31.05.2022 суми ПДВ (20%) та отримання відповідачем від позивача відповідної суми ПДВ, призвело до безпідставного набуття відповідачем коштів в сумі 264444,00 грн (суми ПДВ (20%) відповідно до вказаного договору.

У підпункті 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).

У статті 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою.

Так, відповідно до підпункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України).

У статті 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.

За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України).

02 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (надалі - Постанова № 178).

Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Державним органом контролю у сфері оподаткування зазначено, що норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку. Незалежно від того, чи був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

В даному випадку, оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але це ще передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, враховуючи також що замовником товару за договором № 97/АС від 31.05.2022 виступає Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, а товар який був придбаний в рамках договору (запчастини автомобільні), призначений для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то включення сторонами наведного договору до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 4.2 договору № 97/АС від 31.05.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

До аналогічного висновку при застосуванні постанови КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України в аналогічних правовідносинах дійшов також Верховний Суд, зокрема у постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23. Правова позиція Верховного Суду враховується судом при прийнятті даного рішення.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що в разі його обізнаності, що операції з постачання товарів за договором № 97/АС від 31.05.2022 обкладаються ПДВ за нульовою ставкою, відповідач мав би включити до собівартості товару вхідні зобов`язання з ПДВ, що мало би наслідком іншу ціну договору, а тому нібито є обгрунтованою та справедливою є вимога прокурора про повернення сплаченого ПДВ в сумі 104 930,00 грн.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 68 Конституції України, Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Окрім того, питання про можливе включення відповідачем до собівартості товару за договором № 97/АС від 31.05.2022 вхідних зобов`язань з ПДВ, та відповідно формування іншої ціни на товар не є предметом розгляду суду в межах даної справи. В даному випадку, матеріалами справи підтверджується факт незаконного включення сторонами до ціни товару ПДВ в розмірі 20% від вартості товару, та розмір такого ПДВ, що в свою чергу враховується судом при прийнятті даного рішення. У випадку ж порушення прав та інтересів відповідача при формуванні ціни товару за договором останній не позбавлений права та можливості їх захисту в передбаченому Законом порядку.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути сплачену за договором суму податку на додану вартість у розмірі 264444,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За положеннями статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 264444,00 грн отримана в складі ціни за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а пункт договору на підставі якого здійснювалася оплата ПДВ підлягає визнанню недійсним згідно з даним судовим рішенням, відповідно відповідач не має будь-яких правових підстав утримувати вказані грошові кошти, і ці кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21, від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20.

За таких обставин, заявлений прокурором позов в даній частині вимог також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 264444,00 грн сплаченого позивачем ПДВ.

Щодо вимог прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вже зазначалося, в даному випадку, на виконання умов договору № 97/АС від 31.05.2022 позивачем здійснено переказ коштів на рахунок відповідача відповідно до платіжної інструкції № 1753 від 03.06.2022 у сумі 1586664,00 грн з яких ПДВ у розмірі 264 444,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що суму ПДВ у розмірі 264 444,00 грн. відповідач отримав безпідставно, а тому такі кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Станом на час подання прокурором позову до суду, відповідач не повернув позивачу отримані кошти в якості ПДВ, та попри вимогу позивача про їх повернення продовжує їх утримувати (користуватись).

З огляду на викладене, прокурором нараховано до стягнення з відповідача на користь позивача 20170,67 грн - 3% річних та 70363,28 грн - інфляційних втрат за період з 09.06.2022 по 23.12.2024.

З цього приводу суд зазанчає, що за приписами статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 Ц України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій Верховний Суд погодився з аналогічними висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18.

Актами цивільного законодавства не визначений обов`язок боржника виконати кондикційні зобов`язання тільки після пред`явлення вимоги кредитором. Положення зазначеної статті ЦК України не визначають строк, у межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов`язань виключають існування строку для належного / непростроченого виконання таких зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №922/748/19.

За таких обставин, доводи прокурора про можливість нарахування інфляційних та 3% річних на суму отриманих коштів у вигляді ПДВ за період з 09.06.2022 (тобто зі сплином 7 днів з моменту набуття грошових коштів) по 23.12.2024 є такими, що відповідають наведеним вище положенням чинного законодавства України.

Перевіривши здійснений прокурором розрахунок зазанчених нарахувань суд приходить до висновку про його арифметичну вірність.

За таких обставин, заявлений прокурором позов в даній частині вимог також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 20170,67 грн - 3% річних та 70363,28 грн - інфляційних втрат за період з 09.06.2022 по 23.12.2024.

Також, з урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь прокуратури також підлягає стягненню судовий збір в сумі 6682,14 грн грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним пункт 4.2 договору купівлі-продажу № 97/АС від 31.05.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 264444,00 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) та Приватним акціонерним товариством "Харківський тракторний завод" (адреса: 61007, м. Харків, пр.-т Героїв Харкова, буд. 275; код ЄДРПОУ 05750295);

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (адреса: 61007, м. Харків, пр.-т Героїв Харкова, буд. 275; код ЄДРПОУ: 05750295) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України України (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ):

264444,00 грн - сплачений ПДВ (основний борг);

20170,67 грн - 3% річних;

70363,28 грн - інфляційних втрат.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (адреса: 61007, м. Харків, пр.-т Героїв Харкова, буд. 275; код ЄДРПОУ 05750295) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (р/р UA228201720343110002000025746, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ, ЄДРПОУ: 39969443) 6682,14 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "20" березня 2025 р.

СуддяО.І. Байбак