Постанова

від 11.03.2025 по справі 380/1417/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 380/1417/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Дудяк Р. А.,

відповідачів - Тарновська І. Я.,

третя особа - Устінський А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Комунального підприємства "Муніципальні ринки" Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (судді: Скрипчук О. С. - головуючий, Кравчук Н. М., Матушак О. І.) та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 (суддя Шкіндер П. А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Сервіс"

до відповідача Івано-Франківської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунального підприємства "Муніципальні ринки" Івано-Франківської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Сервіс" (далі - ТОВ "Торговий Сервіс") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Івано-Франківської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Муніципальні ринки" Івано-Франківської міської ради (далі - КП "Муніципальні ринки") про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради 31 сесії восьмого демократичного скликання від 02.12.2022 № 213-31 "Про припинення договору оренди" (далі - спірне рішення/рішення від 02.12.2022 № 213-31).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Регламенту Івано-Франківської міської ради (далі - Регламент) під час прийняття спірного рішення.

1.3. Івано-Франківська міська рада просила закрити провадження у справі, вказуючи на те, що предметом спірних правовідносин є рішення Івано-Франківської міської ради про подальші договірні правовідносини на об`єкт нерухомого майна, а тому цей спір має приватноправовий характер і є спором про право. Отже спір у цій справі не є публічно правовим і з урахуванням суб`єктного складу має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

У відзиві на позовну заяву Івано-Франківська міська рада вказувала на безпідставність доводів позивача та прийняття радою оспорюваного рішення згідно з нормами законодавства та відповідно до Регламенту.

1.4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2023, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано рішення Івано-Франківської міської ради 31 сесії восьмого демократичного скликання від 02.12.2022 № 213-31 "Про припинення договору оренди".

1.5. 30.07.2024 ТОВ "Торговий Сервіс" звернулося до Верховного Суду із заявою, в якій просило направити справу за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2024 задоволено заяву ТОВ "Торговий Сервіс" про направлення справи за встановленою юрисдикцією, справу № 380/1417/23 за позовом ТОВ "Торговий Сервіс" до Івано-Франківської міської ради, третя особа - КП "Муніципальні ринки" про визнання протиправним та скасування рішення передав до Господарського суду Івано-Франківської області.

1.6. Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 29.08.2024, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025, позовні вимоги задоволені, визнано протиправним та скасовано рішення Івано-Франківської міської ради 31 сесії восьмого демократичного скликання від 02.12.2022 № 213-31 "Про припинення договору оренди".

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне рішення прийнято міською радою всупереч положенням Регламенту та без дотримання відповідної процедури, а відповідач не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024, КП "Муніципальні ринки" у касаційній скарзі просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 10 Регламенту, розпорядження (рішення) про скликання позачергової сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш, як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради. У розпорядженні міського голови про скликання сесії зазначається не порядок денний, а перелік питань, які передбачається внести на розгляд сесії міським головою.

Згідно зі статтею 14 Регламенту проєкт порядку денного сесії ради формується міським головою в порядку, передбаченому регламентом, і повідомляється депутатам не пізніше, як за 7 днів до відкриття чергової сесії ради. Секретар Ради організовує інформування депутатів про проєкт порядку денного.

Всі проєкти рішень реєструються у секретаря міської ради.

Порядок денний сесії ради затверджується радою відповідним рішенням на кожній сесії. Порядок денний сесії ради повинен містити інформацію про порядковий номер, назву питання, призначеного до розгляду, та доповідача (доповідачів).

Тобто, міський голова формує виключно проєкт порядку денного, який затверджується безпосередньо на сесії, а в розпорядженні про скликання сесії зазначаються питання, які міський голова пропонує розглянути та проєкт порядку денного, який затверджується сесію.

У статті 29 Регламенту наведеній перелік осіб, якими виноситься на розгляд ради проєкт рішення, у тому числі виконавчий комітет міської ради, і у цьому випадку суб`єктом внесення проекту оскаржуваного рішення на сесію був саме виконавчий комітет міської ради.

Після прийняття рішення виконавчим комітетом про внесення, проєкт рішення був зареєстрований в Секретаріаті міської ради, включений до запропонованого порядку денного, розглянутий профільною депутатською комісією та затверджений безпосередньо на сесії.

Вказані обставини підтверджуються доданими доказами, оцінки яким суди не надали, обґрунтувань неприйняття не навели.

Суди не взяли до уваги, що наявними у справі доказами підтверджується, що питання про припинення договору було вказано під порядковим номер "6", а з протоколу засідання сесії міської ради вбачається, що доповідачем виступав заступник міського голови - директор департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства міської ради Микола ВІТЕНКО. Підставою для внесення цього питання на розгляду сесії став лист КП "Муніципальні ринки" зареєстрований в міській раді 30.11.2024 за вхідним номером № 3991/01-15/18 про не продовження договору.

Заявник касаційної скарги акцентував увагу на тому, що згідно з пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди держаного та комунального майна в період воєнного стану" (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 634), статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умов договору оренди майна, для ініціювання питання про припинення договору достатнім було направлення відповідного листа балансоутримувачем про не продовження договору.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що відповідно до положень чинного законодавства та з урахуванням дії режиму воєнного стану, міською радою не порушено норм в частині строку оприлюднення проєкту рішення, а також судами проігноровано наданий міською радою доказ щодо візування проєкт рішення ради відповідно до Регламенту.

На думку скаржника, суди посилаючись на правові висновки Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 826/13000/18 (щодо процедури повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наслідком чого може бути притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності) та від 08.07.2024 у справі № 160/674/19 (щодо визнання незаконним рішенням про демонтаж тимчасової споруди та стягнення шкоди) не взяли до уваги, що вказані висновки стосується відмінних правовідносин та не є релевантними до правовідносин у вказаній справі.

Натомість, заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.01.2023 № 826/10888/18, стосовно того, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Скаржник вказує на те, що оспорюване рішення міської ради прийняте з дотриманням встановленої чинним законодавством процедури та строків, з урахуванням частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди держаного та комунального майна в період воєнного стану", а можливі процедурні порушення Регламенту міської ради, навіть якщо б вони і мали місце, не впливають на правомірність рішення, оскільки оспорюване рішення прийняте на пленарному засіданні Івано-Франківської міської ради після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Також скаржник посилається на викладену у постанові від 28.07.2022 у справі № 120/8017/20-а позицію стосовно того, що законодавець не пов`язує невчасну публікацію проекту рішення органу місцевого самоврядування, з правильністю та законністю такого рішення в подальшому.

Проте, суди попередніх інстанцій прийняли рішення застосувавши норми права щодо оприлюднення проєкту рішення міської ради без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду.

3.2. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024, Івано-Франківська міська рада у касаційній скарзі також просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з аргументацією, аналогічною тій, що наведена у касаційній скарзі КП "Муніципальні ринки".

3.3. У відзивах на касаційні скарги відповідачів, ТОВ "Торговий Сервіс" просить відмовити в їх задоволенні, а судові рішення залишити без змін, вказуючи на безпідставність доводів скаржників та правильність висновків судів щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

10.03.2025 до суду касаційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від КП "Муніципальні ринки" надійшло клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якому просить стягнути з ТОВ "Торговий Сервіс" на користь КП "Муніципальні ринки" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у Верховного Суді у сумі 15000,00 грн.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційних скарг та у розумні строки, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 02.12.2022 Івано-Франківська міська рада (31 сесії) восьмого демократичного скликання керуючись статтями 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оренди державного та комунального майна" від 03.06.2020 № 483, Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", а також враховуючи пропозиції виконавчого комітету міської ради, прийняла рішення № 213-31 "Про припинення договору оренди", яким:

"1. Відмовила в продовженні та припинила з 31.12.2022 року договір оренди № ДО-3493 від 23.01.2012 року нежитлових приміщень площею 14167,72 кв.м., розташованих в цоколі та на першому поверсі будівлі критого ринку за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 5, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий сервіс», в зв`язку з необхідністю використання об`єкта оренди для власних потреб балансоутримувача - Комунального підприємства "Муніципальні ринки" Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 44901319, юридична адреса 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 7).

2. Уповноважила міського голову Р. Марцінківа та/або заступника міського голови - директора Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради М.Вітенка вчиняти всі необхідні дії, пов`язані з припиненням договору оренди зазначеного в п. 1 цього рішення, зокрема, але не виключно, підписувати листи, заяву про державну реєстрацію припинення права оренди, акт приймання-передачі від орендаря до орендодавця об`єкта оренди тощо.

3. Контроль за виконанням цього рішення покладено на заступника міського голови - директора Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Миколу Вітенка та постійну депутатську комісію з питань містобудування, земельних відносин оренди та приватизації комунального майна (Р.Терешко)".

4.3. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ "Торговий Сервіс" про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 02.12.2022 № 213-31 "Про припинення договору оренди", прийнятого з порушенням Регламенту міської ради.

4.4. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

4.5. Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

За змістом абзацу 15 частини 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, та через органи місцевого самоврядування.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За змістом частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

4.6. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що в матеріалах справи немає доказів, які свідчать про вчинення передбачених Регламентом дій, щодо послідовного скликання позачергової сесії та вчинення дій, направлених на дотримання Регламенту щодо розгляду питання "Про припинення договору оренди".

4.7. У постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 826/10888/18, на неврахування якої посилаються заявники касаційних скарг, вказано, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків.

Разом з тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.

Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 910/1124/22.

Однак зазначене залишено судами поза увагою.

4.8. Колегія суддів вважає звернути увагу на те, що згідно з абзацом 2 частини 4 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною 2 цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

Абзацом 3 частини 1 статті 19 цього Закону передбачено, що рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.

Відповідно до пункту 61 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній з 13.04.2022) під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, зокрема щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

Згідно з абзацом 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 634) передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Пунктом 16 постанови Кабінету Міністрів України № 634 покладено на орендодавців державного та комунального майна обов`язок забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови починаючи з 24.02.2022.

Зміст наведених норм права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану окреме рішення орендодавця не вимагається, про що прямо зазначено у пункті 5 постанови № 634. Винятки з цього правила прямо передбачено пунктом 5 постанови № 634 (балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 916/309/23, від 19.03.2024 у справі № 910/3272/23, від 26.11.2024 у справі № 920/478/23.

4.9. Як свідчать матеріали справи, КП "Муніципальні ринки" є балансоутримувачем спірного майна.

29.11.2022 КП "Муніципальні ринки" направило ТОВ "Торговий Сервіс" та Івано-Франківській міській раді лист, в якому керуючись Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, частиною 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634, повідомило про непродовження договору оренди від 23.01.2012 № ДО-3493, укладеного між ТОВ "Торговий Сервіс" та Івано-Франківською міською радою, з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме у зв`язку з метою виконання статутних завдань підприємства, зокрема, організації торгівлі сільськогосподарською продукцією, продовольчими та непродовольчими товарами тощо, оскільки у підприємства відсутні інші приміщення, які можна використати під зазначені цілі.

4.10. Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги з підстав відсутності в матеріалах справи доказів, які свідчать про вчинення передбачених Регламентом дій, щодо послідовного скликання позачергової сесії та вчинення дій направлених на дотримання Регламенту щодо розгляду питання про припинення договору оренди, обмежилися посиланням на те, що зазначений лист КП "Муніципальні ринки" не містить належного обґрунтування потреб балансоутримувача у використанні об`єкта оренди для власних потреб.

Проте суди попередніх інстанцій не встановлювали обставини щодо наявності винятку, передбаченого пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634, який виключає автоматичне продовження договору оренди, строк дії якого закінчується під час воєнного стану, наведення балансоутримувачем саме належного обґрунтування щодо використання нерухомого майна для власних потреб, а отже, дотримання/не дотримання сторонами положень чинного законодавства.

4.11. За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 вказаного Кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Згідно з частинами 1, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У пунктах 1-3 частини 1 статті 237 вказаного Кодексу передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

4.12. З урахуванням викладеного для правильного вирішення спору у справі, що розглядається, необхідним є встановлення обставин щодо дотримання під час вирішення питання продовження/не продовження орендних правовідносин, дотримання положень постанови Кабінету Міністрів України № 634, а тому колегія суддів визнає доводи скаржників про ненадання судами оцінки всім доказам та доводам сторін такими, що знайшли підтвердження.

Ураховуючи викладене, з огляду на необхідність встановлення всіх обставин справи в їх сукупності для правильного вирішення спору виходячи з предмету та підстав позову, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 у справі № 380/1417/23 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України), а тому клопотання КП "Муніципальні ринки" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у Верховного Суді не підлягає розгляду.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Комунального підприємства "Муніципальні ринки" Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 у справі № 380/1417/23 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак