Постанова

від 20.03.2025 по справі 354/680/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року

м. Київ

справа № 354/680/15-ц

провадження № 61-12821св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України,

відповідачі: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Ваврійчук Т. Л., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Луганської В. М., Баркова В. М., Бойчука І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (далі - Поляницька сільська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» (далі - ТОВ «Скорзонера»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель» (далі - ТОВ «Буковель»), про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки.

Позовну заяву прокурор мотивував тим, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 22 січня 2003 року № 2 ОСОБА_1 передано безоплатно в приватну власність земельні ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд на ділянці «ІНФОРМАЦІЯ_1» в с. Поляниця, площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001220020019 та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0850 га, кадастровий номер 2611092001220020033. На підставі цього рішення 08 липня 2003 року ОСОБА_1 видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ІФ №034418 та ІФ№0034417.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 248436 (судовий № 1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28 частини першої статті 366, частини третьої статті 28 частини другої статті 364 КК України. Під час розгляду кримінального провадження встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельних ділянок площею 0,0850 га та 0,2500 га не приймалося, а було підроблене. Спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ№002701, виданого 10 листопада 2001 року та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 , виділ 9 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Рішення про вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» Поляницькою сільською радою не приймалось, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Внаслідок передачі у приватну власність спірних земельних ділянок ОСОБА_1 , у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку загальною площею 0,3350 га.

Згодом право власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 16 червня 2010 року перейшло до ТзОВ «Скорзонера». У результаті об`єднання ТзОВ «Скорзонера» земельних ділянок утворилася земельна ділянка площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303, а 15 серпня 2016 року право власності на цю земельну ділянку зареєстровано за ТОВ «Буковель».

Збільшивши позовні вимоги, прокурор просив суд:

- поновити строки позовної давності;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417, виданий 08 липня 2003 року, площею 0,2500 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0019, виданий ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418, виданий 08 липня 2003 року, площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0033, виданий ОСОБА_1 ;

- витребувати у ТОВ «Буковель» земельну ділянку, площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303 з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Держлісагентства.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 26 березня 2024 року, яка постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 травня 2024 року залишена без змін, провадження у справі в частині заявлених позовної вимоги до ТОВ «Буковель» про витребування земельної ділянки площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303 з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України закрито та роз`яснено прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 26 березня 2024 року залучено ТОВ «Буковель» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ДП «Ворохтянське лісове господарство», ТОВ «Скорзонера», ТОВ «Буковель», про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,0850 га у с. Поляниця, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки площею 0, 2500 га та 0, 0850 га на момент прийняття Поляницькою сільською радою рішення про передачу їх у приватну власність ОСОБА_1 належали до земель державної форми власності, належали до категорії земель лісового фонду, перебували у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», вилучення та зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювались та у встановленому порядку органом місцевого самоврядування ділянка у приватну власність не надавалась, а тому рішення Поляницької сільської ради від 22 січня 2003 року 2003 року № 2 не відповідає нормам законодавства. Водночас, урахувавши судову практику Верховного Суду у подібних справах, суд дійшов висновку, що вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є неефективним способом захисту порушених прав держави, що є підставою для відмови у позові.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року апеляційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та ТОВ «Буковель» задоволено частково.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ТОВ «Буковель» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 292,32 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що вимога щодо визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 2611092001:22:002:0033 та 2611092001:22:002:0019, виданих ОСОБА_1 , які вичерпали свою дію, не призведе до поновлення порушеного права позивача, а належним способом захисту порушеного права є звернення до суду з вимогою про витребування земельної ділянки.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги ТОВ «Буковель» у частині того, що суд першої інстанції, встановивши, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, помилково встановив недобросовісність поведінки ОСОБА_1 під час набуття у приватну власність спірних ділянок, тому суд уважав за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст касаційних скарг

У вересні 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

У жовтні 2024 року ТОВ «Буковель» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просило суд змінити мотивувальну частину рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, виключивши з неї висновки з питань, що стосуються протиправності набуття права власності відповідачем ОСОБА_1 на земельну ділянку та її подальшого відчуження, а також змінити постанову Івано-Франківського апеляційного суду в зазначеній частині, та залишити без змін резолютивну частину рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області та постанови Івано-Франківського апеляційного суду в частині відмови в позові.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

24 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, витребувано її матеріали із Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

11 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ «Буковель» залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

22 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Буковель», витребувано її матеріали із Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 545/1575/21 (провадження № 61-4168св22), від 29 червня 2022 року у справі № 466/3737/18 (провадження № 61-3224св21), від 20 липня 2022 року № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21), від 12 червня 2023 року у справі № 388/1347/20 (провадження № 61-13009св22), від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22, від 19 червня 2024 року у справі № 452/1931/17 (провадження № 61-15362св23).

Заявник стверджує, що метою звернення з цим позовом до суду є повернення державі спірної земельної ділянки, яка вибула з її власності поза її волею.

Оскарження державного акта - це належний спосіб захисту.

Касаційна скарга ТОВ «Буковель»мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 911/269/19, від 25 травня 2022 року у справі № 909/246/20, від 14 червня 2023 року у справі № 715/2438/21 (провадження № 61-748св23), від 25 квітня 2024 року у справі № 910/18072/21, від 29 травня 2024 року у справі № 354/608/15-ц (провадження № 61-549св24), від 17 червня 2024 року у справі № 354/600/15-ц (провадження № 61-552св24), від 26 червня 2024 року у справі № 354/602/15-ц (провадження № 61-2560св24).

Заявник указує, що суд апеляційної інстанції правомірно відкинув твердження суду першої інстанції про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 під час набуття у приватну власність спірних земельних ділянок, у той же час помилково стверджував, що суд першої інстанції обґрунтовано дослідив обставини набуття ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, належності земельних ділянок до земель державної форми власності, перебування земельних ділянок у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Суд першої інстанції підтримав позовні вимоги прокурора фактично без дослідження належних, допустимих доказів для такої категорії справ. Зокрема, не будучи експертом у відповідній галузі знань.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив, у якому проси касаційну скаргу ТОВ «Буковель» залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення скасувати з підстав, зазначених у його касаційній скарзі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У постійному користуванні Ворохтянського державного лісового господарства перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, що підтверджено державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради від 11 січня 2001 року № 3.

Зі Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції, чинній станом на 13 липня 2011 року, встановлено, що воно створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 26 травня 1995 року № 57, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 22 січня 2003 року № 2 передано у приватну власність ОСОБА_1 земельні ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_1 ; для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0850 га на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_1.

08 липня 2003 року ОСОБА_1 , на підставі вказаного рішення сільської ради, отримав державний акт на право власності на землю серії ІФ № 034418 на земельну ділянку площею 0,0850 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611092001220020033 та державний акт на право власності на землю серії ІФ № 034417, площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611092001220020019.

Згідно з листами ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08 вересня 2015 року № 10-9-0.4-7114/0/2-15 та від 26 жовтня 2023 року № 10-9-0.2-4642/0/2-23 ОСОБА_1 , на підставі договорів купівлі-продажу від 15 серпня 2006 року, відчужив набуті у приватну власність земельні ділянки із кадастровими номерами: 2611092001:22:002:0019 та 2611092001:22:002:0033 на користь ОСОБА_2 , якому 17 жовтня 2006 року був виданий державний акт серії ЯД № 867032 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0019 та державний акт серії ЯД № 867031 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0033.

Відповідно до рішення Поляницької сільської ради від 15 січня 2009 року ОСОБА_2 18 березня 2009 року виданий державний акт серії ЯЖ № 556002 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0019, цільове призначення - для рекреаційного призначення (будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку) та державний акт серії ЯЖ № 556053 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0023, цільове призначення - для рекреаційного призначення (будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку).

Земельна ділянка площею 0,0850 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0023 є тією самою ділянкою площею 0,0850 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0033.

Відомості про земельну ділянку площею 0,0850 га станом на 01 січня 2013 року в автоматизованому порядку перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру з кадастровим номером 2611092001:22:002:0033, а не з 2611092001:22:002:0023.

ОСОБА_2 , на підставі договорів купівлі-продажу від 16 червня 2010 року, відчужив належні йому земельні ділянки із кадастровими номерами: 2611092001:22:002:0019 та 2611092001622:002:0023 на користь ТзОВ «Скорзонера».

Земельна ділянка площею 0,2500 з кадастровим номером 2611092001:22:002:0019 та земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:0033, 11 серпня 2016 року перенесені в архівний шар, а Поземельні книги на них закриті в результаті їх об`єднання на підставі заяви, яка надійшла від ТзОВ «Скорзонера» 04 серпня 2016 року. У результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 2611092001:22:002:0019 та 2611092001:22:002:0033 утворилася земельна ділянка площею 0,3350 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, яка має цільове призначення - для рекреаційного призначення (будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку).

Земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, площею 0,3350 га, яка знаходиться за адресою: с. Поляниця, уч. ІНФОРМАЦІЯ_1 Івано-Франківської області, 15 червня 2016 року зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 30 жовтня 2023 року № 352309923.

23 березня 2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам. Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою № 248436.

21 вересня 2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_3 кримінальну справу № 248436 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997,00 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень у сумі 1 432 753,24 грн, незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради від 14 лютого 2002 року № 4, від 12 вересня 2002 року № 32, від 10 жовтня 2002 року № 36, від 15 листопада 2002 року № 40, від 13 лютого 2003 року № 6, від 10 липня 2003 року № 27, які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про нібито колегіальне вирішення членами виконкому цього питань. 07 лютого 2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на вказані рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

18 травня 2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі № 248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалений за результатами розгляду цієї кримінальної справи оскаржувався, відповідно, справу вже розглядали суди апеляційної та касаційної інстанції. Кінцевим рішенням у цій справі є постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року (справа № 1-6/11, провадження №1/341/6/15), якою звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті

364, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частини першої статті 366, частиною третьою статті 28, частини другої статті 364 КК України.

Із постанови встановлено, що з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_3 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_4. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5. Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду від 26 листопада 2001 року № 25, від 27 травня 2002 року № 28, від 27 серпня 2002 року № 28, від 19 вересня 2002 року № 132, від 07 жовтня без зазначення року № 171, від 15 березня 2003 року № 25, від 26 травня 2003 року № 24, від 26 червня 2003 року № 32, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

Установлено, що впродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_3 , інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_5 , крім цього, незаконно надали в приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, всього заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на суму 912 559,09 грн та спричинено тяжкі наслідки.

Відповідно до висновку проведеної у кримінальній справі № 248436 комісійної судово-земельної експертизи від 11 березня 2005 року встановлено, що сільський голова с. Поляниця ОСОБА_3 звертався із листами протягом 2001-2003 років у Ворохтянський держлісгосп про одержання згоди на вилучення земельних ділянок лісового фонду площею 27,87 га. Ворохтянський держлісгосп своїми листами не заперечував проти вилучення земельних ділянок і надавав попереднє погодження на передачу земельних ділянок лісового фонду в землі запасу с. Поляниця. Проте виконком сільської ради с. Поляниця прийняв рішення про вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду загальною площею 40,69 га без дотримання процедури вилучення, надання та зміни цільового призначення земель лісового фонду, зокрема рішення №4 від 14 лютого 2002 року, яким вилучено земельні ділянки площею 4,89 га (кв. АДРЕСА_1 (0,45 га); рішення від 12 вересня 2002 року № 32, яким вилучено ділянки площею 0,60 га (кв. АДРЕСА_2 виділ АДРЕСА_3 ); рішення від 10 жовтня 2002 року №36, яким вилучено ділянки загальною площею 14,10 га (кв. АДРЕСА_4 (2,0 га); рішення від 13 лютого 2003 року № 6, яким вилучено ділянки загальною площею 11,8 га (кв. АДРЕСА_5 (8,5 га); рішення від 15 листопада 2002 року № 40, яким вилучено ділянки площею 2,6 га; рішення від 10 липня 2003 року № 27, яким вилучено в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 6,7 га (кв. АДРЕСА_6 виділ 56 (2,4 га), виділ 57 (1,0 га), виділ 58 (0,5 га), віднесено до земель запасу сільської ради, змінено цільове призначення з переведенням з лісового фонду на землі житлової та громадської забудови.

При цьому відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, а саме: кв. АДРЕСА_7 площею 1,1 га, кв. 9 діл. 58,59 площею 0,75 га, кв. 22 діл. 9 площею 0,478 га, кв. 24 діл. 9 площею 0,335 га, кв.8 діл. 28 площею 0,7157 га, кв. АДРЕСА_8 площею 0,3 га та кв. АДРЕСА_9 площею 0,3 га. Загальна площа вказаних земель становить 5,452 га.

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру від 01 жовтня 2004 року № 464, отриманого під час досудового слідства у кримінальній справі № 248436, встановлено, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документацію громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу.

Під №61 у додатку №1 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки» до вказаного листа зазначено прізвище ОСОБА_1 , якому надана ділянка площею 0,3350 га у кварталі НОМЕР_1 , ділянка НОМЕР_2 . Підприємством також зазначено, що розбивка на квартали та ділянки була здійснена спільно з Ворохтянським держлісгоспом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та ТОВ «Буковель» не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Верховний Суд сформував сталу практику в аналогічних справах за позовами прокурора про витребування у вланість держави (територіальної громади) земельної ділянки, отриманої з порушенням законодавства та відчуженої на користь третіх осіб.

Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів Головного управління Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Враховуючи зазначене, а також те, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303, площею 0,3350 га, зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель», Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі ( ОСОБА_1 ), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У цій справі права позивача на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землю першого набувача землі, а обставини її отримання з порушенням закону та відчуження у подальшому ТОВ «Буковель», тому ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку суди відмовили внаслідок правильного застосування норм матеріального права та відповідно з практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що витребування земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача, є безпідставними, з огляду на таке.

Для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин в справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами в справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

З метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Такий правовий висновок викладено в пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 466/3737/18 (провадження № 61-3224св21), на яку посилається прокурор, Верховний Суд зробив висновок про відмову в позові про витребування земельної ділянки, зазначивши, що повернення спірної земельної ділянки не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивачки. Встановивши, що первинною підставою набуття права власності на спірну земельну ділянку є рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів та державний акт на право приватної власності на землю, які є чинними, колегія суддів суду касаційної інстанції виснувала про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачка неправильно обрала спосіб захисту свого порушеного права, а саме не оспорила первинну підставу вибуття спірної земельної ділянки із її володіння.

Наведений висновок суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду про те, що для витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16, від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 та інші).

Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у її постановах від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року в справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21)).

Отже, постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 466/3737/18 (провадження № 61-3224св21) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги прокурора про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 545/1575/21 (провадження № 61-4168св22), від 20 липня 2022 року № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21), від 12 червня 2023 року у справі № 388/1347/20 (провадження № 61-13009св22), від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22, від 19 червня 2024 року у справі № 452/1931/17 (провадження № 61-15362св23), є також необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Буковель» про необхідність зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень щодо констатації протиправності набуття ОСОБА_1 земельної ділянки та її подальшого відчуження, колегія суддів спростовує, оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиційне значення в справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Верховний Суд у своїй постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 160/5671/21 (К/9901/36619/21) зазначив, що преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи.

Інші доводи касаційних скарг на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, в справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційних проваджень, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заочне рішення суду першої інстанції не переглядається в касаційному порядку, оскільки обґрунтовано скасовано судом апеляційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник