Постанова

від 19.03.2025 по справі 2-2408/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 2-2408/11

провадження № 61-5941св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайлович,

заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Таскомбанк» (стягувач), ОСОБА_1 (боржник),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року у складі судді Світлицької В. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви про заміну стягувача у виконавчому листі

У січні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула А. М. (далі - приватний виконавець Котула А. М.) звернувся до суду із поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина.

Подання обґрунтоване тим, що в його провадженні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 із примусового виконання виконавчого листа

№ 2-2408/2011 від 27 квітня 2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - ПАТ «Таскомбанк», банк) заборгованості за кредитним договором у розмірі 486 423,07 грн; стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 486 423,07 грн. Загальну суму стягнення на користь ПАТ «Таскомбанк» за цим рішенням обмежено розміром у сумі 486 423,07 грн.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою приватного виконавця Котули А. М. від 13 серпня 2020 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради у зазначеній квартирі зареєстрована малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

17 січня 2022 року та 27 березня 2023 року приватний виконавець Котула А. М. звернувся до Служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради стосовно надання дозволу на реалізацію предмета іпотеки, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району як орган опіки та піклування у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника відмовила (лист від 12 квітня 2023 року № 817/01-21/20.03-750).

Посилаючись на те, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є онукою ОСОБА_1 , без дозволу банку 11 липня 2017 року зареєстрована у квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки; у квартирі також зареєстровано місце проживання її матері ОСОБА_4 , яка є невісткою боржника, тобто він не є опікуном чи піклувальником малолітньої ОСОБА_3 , а отже право користування іпотечним майном у неї не виникло, з огляду на недобросовісні дії боржника, заявник просив суд надати дозвіл на звернення стягнення на квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до виконавчого листа № 2-2408/2011, виданого 27 квітня 2012 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, без отримання дозволу органу опіки та піклування.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, подання приватного виконавця Котули А. М. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина задоволено.

Надано приватному виконавцю Котулі А. М. дозвіл на звернення стягнення на квартиру, яка належить на праві власності боржнику ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до виконавчого листа № 2-2408/2011, виданого 27 квітня 2012 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя.

Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивована тим, що мати дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має власне нерухоме майно, а ОСОБА_3 не є дитиною іпотекодавця. Права дитини внаслідок реалізації предмета іпотеки на підставі рішення суду не можуть вважатися порушеними, оскільки реєстрацію місця проживання малолітньої дитини у спірній квартирі здійснено 11 липня 2017 року, тобто після укладення іпотечного договору, без згоди іпотекодержателя та після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначені обставини дають підстави для висновку про недобросовісність дій ОСОБА_1 щодо реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_3 у належній йому квартирі, оскільки спрямовані на перешкоджання виконанню рішення суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року в якій просить скасувати зазначені судові рішення та відмовити у задоволенні подання.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Під час розгляду подання приватного виконавця Котули А. М., суди не оцінили крізь призму дотримання прав та інтересів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу дитина зареєстрована у спірній квартирі; чи дотримано, встановлений чинним законодавством, порядок її реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем її постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дитини та її батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватися як постійне місце проживання, який ступінь споріднення між дітьми та боржником, а також інші обставини.

Таким чином, задовольнивши подання приватного виконавця Котули А. М., суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, порушив права ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка зареєстрована у спірній квартирі та є малолітньою.

Оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 та Верховного Суду, викладених у постановах від 25 листопада 2019 року у справі № 718/482/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 751/15667/15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, від 06 травня 2019 року № 639/5828/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц, від 22 січня 2022 року у справі № 295/2933/15-ц.

Крім того, суди не врахували, що подання приватного виконавця Котули А. М. підлягало залишенню без розгляду, оскільки районною адміністрацією Запорізької міської ради по Олександрівському району м. Запоріжжя як органом опіки та піклування було вирішено питання про надання дозволу на реалізацію квартири, у якій зареєстрована малолітня дитина, та відмовлено у наданні такого дозволу. Зазначене рішення органу опіки та піклування є чинним, містить обґрунтовані підстави щодо відмови у наданні дозволу на реалізацію квартири, у якій зареєстрована малолітня дитина.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи № 2-2408/11; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року відмовлено; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2024 року матеріали справи № 2-2408/11 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2012 року, позовні вимоги ПАТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Траверс-2004» (далі - ТОВ «Траверс-2004»), про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 березня 2008 року № КР 13-2008 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року № КР 13-2008 у розмірі 486 423,07 грн, з яких: 330 000,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 85 467,36 грн - заборгованість зі сплати відсотків; 70 955,71 грн - пеня.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року № КР 13-2008 у розмірі 486 423,07 грн, з яких: 330 000,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 85 467,36 грн - заборгованість зі сплати відсотків; 70 955,71 грн - пеня.

Загальну суму стягнення на користь ПАТ «Таскомбанк» за цим рішенням обмежено розміром - 486 423,07 грн.

Постановою приватного виконавця Котули А. М. від 12 серпня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2011 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 355871669 від 24 листопада 2023 року ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 380387723101, підстава для державної реєстрації: дублікат договору купівлі-продажу, серія та номер: 1401 від 10 липня 2003 року, видавник: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Ніколаєвська Л. Б. (дублікат виданий 02 червня 2014 року за номером 1-44).

Згідно з умовами іпотечного договору від 20 березня 2008 року № ДЗ 156-08 ОСОБА_1 передав в іпотеку Відкритому акціонерному товариству «Акціонерний Банк «Бізнес Стандарт» (далі - ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт», правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк» квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на забезпечення виконання умов кредитного договору

№ КР 13-2008 року, укладеного між ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт» та ТОВ «Траверс-2004».

Постановою приватного виконавця від 13 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 накладено арешт на вищевказану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями Департаменту реєстраційних послуг управління державної реєстрації фізичних особі Запорізької міської ради 17 грудня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (з 11 липня 2017 року), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (з 11 липня 2014 року); ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (з 24 вересня 2003 року).

27 березня 2023 року приватний виконавець Котула А. М. звернувся до Служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради щодо надання дозволу на реалізацію предмета іпотеки - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у якій зареєстрована малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом від 12 квітня 2023 року № 817/01-21/20.03-750 районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району як орган опіки та піклування повідомила приватного виконавця Котулу А. М. про недоцільність надавати дозвіл на реалізацію нерухомого майна боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована та має право користування малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, у якому фактично проживає боржник.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

За змістом статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

Отже, передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливим.

Водночас законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування такої згоди.

У постанові від 15 лютого 2023 року в цій самі справі № 2-537/11 Верховний Суд зробив висновок про те, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. Водночас законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження

№ 14-113цс21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в межах виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Отже, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має малолітня ОСОБА_3 , приватний виконавець Котула А. М. обґрунтовано звернувся до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня.

Задовольняючи подання приватного виконавця Котули А. М., суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтованого виходив з того, ОСОБА_1 не виконав рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2011 року про стягнення заборгованості за договором кредиту, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію належної йому на праві власності квартири унеможливлює виконання зазначеного рішення суду.

Посилання заявника на те, що реєстрація місця проживання малолітньої дитини виключає можливість звернення стягнення на належне йому нерухоме майно суди визнали безпідставними та розцінили факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини після набрання чинності рішенням суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту, як спосіб уникнути відповідальності, та вважали таку поведінку боржника недобросовісною.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Суди встановили, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою ОСОБА_4 , та зареєстрована в спірній квартирі 11 липня 2017 року, тобто після ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 486 423,07 грн.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 364694795 від 06 лютого 2024 року ОСОБА_4 має у власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (квартира літ. К-7), м. Запоріжжя.

Тобто мати дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має власне нерухоме майно, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є дитиною іпотекодавця.

За таких обставин, встановивши, що рішення суду боржником не виконано, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, унеможливлює його виконання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання приватного виконавця Котули А. М.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що подання приватного виконавця Котули А. М. підлягало залишенню без розгляду, оскільки районною адміністрацією Запорізької міської ради по Олександрівському району м. Запоріжжя як органом опіки та піклування було вирішено питання про надання дозволу на реалізацію квартири, у якій зареєстрована неповнолітня дитина, та відмовлено у наданні такого дозволу, є необґрунтованими.

Виконавець на підставі частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що державний чи приватний виконавець зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а у разі відмови у наданні такого дозволу органом опіки та піклування - виконавець має повноваження звернутися до суду з відповідним поданням (див. постанову Верховного Суду від 01 листопада 2023 року 127/30546/21).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, фактично зводяться до незгоди заявника із фактичними обставинами справи, встановленими судами попередніх інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення подання приватного виконавця Котули А. М. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована неповнолітня дитина, аргументи касаційної скарги, в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги заявника та залишення оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник