Рішення

від 20.03.2025 по справі 483/953/24

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 483/953/24

Провадження № 2/483/50/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

20 березня 2025 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді Шевиріної Т.Д.,

за участю секретаря Шилінскас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в поряду загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Куцурубської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

25 липня 2024 року ОСОБА_2 , який є представником ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, предметом якого є: визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки за цією ж адресою для обслуговування будинку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок та державного акту на право приватної власності на землю належать житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою. Внаслідок артилерійського обстрілу житлового будинку були знищені оригінали правовстановлюючих документів. Посилаючись на те, що через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів він не може реалізувати своє право на розпорядження нерухомим майном, позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Дослідивши наявнів матеріалахсправи письмовідокази,суд встановивнаступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі рішення № 16 від 25 лютого 1993 року Іванівської сільської ради ОСОБА_1 надано дозвіл на оформлення права власності та видано свідоцтво про право власності на житловий будинок у селі Яселка (а.с. 7).

За змістом свідоцтва про право власності на житловий будинок, що міститься у матеріалах інвентарної справи на житловий будинок АДРЕСА_1 , вказаний житловий будинок належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , вказане свідоцтво зареєстроване Очаківським БТІ 10 листопада 1994 року за реєстровим № 505 в книзі 3(матеріалиінвентарної справи).

З листа начальника Очаківської районної філії ММБТІ № 220 від 18 липня 2024 року слідує, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , та свідоцтво про право власності на нього зареєстроване Очаківським БТІ 10 листопада 1994 року за реєстровим № 505 в книзі 3 (а.с. 5).

Судом також встановлено, що за змістом державного акту на право приватної власності на землю, ОСОБА_1 на підставі рішення Іванівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області № 11 від 21 січня 1993 року надано у приватну власність земельний наділ площею 0,19 га землі для ведення особистого підсобного господарства в межах згідно з планом землеволодіння (а.с. 10).

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Уразі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2019р. у справі № 905/494/18.

Із запровадженням з 1 січня 2013 року в Україні системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться, зокрема, органами державної реєстрації прав - структурними підрозділами територіальних органів Міністерства юстиції (стаття 6).

Згідно з підпунктом 6 частини 2 статті 9 вказаного Закону державний реєстратор прав на нерухоме майно у випадках, встановлених Законом, видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При цьому, повноваженнями з видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та відповідно його дубліката державні реєстратори прав на нерухоме майно наділені починаючи з 1 січня 2013 року.

До 1 січня 2013 року оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності проводилось, зокрема, органами місцевого самоврядування відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445, яке втратило чинність з 1 січня 2013 року.

Припинення повноважень органів місцевого самоврядування щодо оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно не є наслідком припинення в цілому діяльності таких органів, а тому у випадку втрати чи зіпсування такого свідоцтва видачу його дубліката здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Пунктом 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127, передбачено, щодля державної реєстрації права власностіта інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об`єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

Державна реєстрація прав власності у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Отже, у випадку втрати, пошкодження або зіпсування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого органом місцевого самоврядування або місцевою адміністрацією, державного акту на право власності на земельну ділянку, за видачею свідоцтва на заміну втраченого, пошкодженого чи зіпсованого документа, необхідно звертатись саме до державного реєстратора.

Наведеними нормами закону передбачено досудовий порядок врегулювання спору про визнання право власності на земельну ділянку у випадку втрати правовстановлюючого документу державного акту, виданого до 01 січня 2013 року звернення власника з заявою до органу державної реєстрації прав з заявою про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку у зв`язку із втратою оригіналу правовстановлюючого документу, однак позивачем не додано до позовної заяви доказів вжиття ним заходів досудового врегулювання спору.

За змістомвідповіді начальника Очаківської районної філії ММБТІ № 220 від 18 липня 2024 року, житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_1 по свідоцтву про право власності від 10 листопада 1994 року, виданому виконавчим комітетом Іванівської сільської ради по рішенню № 16 від 25 лютого 1993 року та зареєстрованому Очаківським БТІ 10 листопада 1994 року за реєстровим № 505 в книзі 3.

Вказане свідчитьпро те,що право власності позивача на належне йому майно (будинок та земельну ділянку) зареєстровано до 2013 року.

Статтею 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, представник посилався на те, що у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку, позивач позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Разом із тим, доказів звернення позивача до державного реєстратора з відповідною заявою щодо реєстрації права власності та, як наслідок, отримання відмови державного реєстратора у вчиненні такої дії останнім суду не надано.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Розглядаючи питання щодо ефективності обраного позивачкою способу захисту порушених прав, суд виходить з того, що сільська рада право власності позивачки на будинок та земельну ділянку не оспорює, а докази того, що правовстановлюючі документи не можуть бути відновлені шляхом звернення до компетентних органів, зокрема шляхом тримання дублікату документу, до суду не надані.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин та наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає, що право позивача на здійснення державної реєстрації права власності на належне йому майно наразі не є порушеним.

Порушення такого права може мати місце у разі його звернення до державного реєстратора із заявою щодо оформлення права власності на нерухоме майно та, відповідно, відмови державного реєстратора у вчиненні такої дії.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити, що рішення державного реєстратора про відмову в державній реєстрації об`єкта нерухомості може бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, а також те, що позивач не довів порушення його прав, які можуть бути відновлені або захищені у заявлений ним спосіб, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуальногокодексу України,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Куцурубської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнанняправа власностіна нерухомемайно - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуюча: