Постанова

від 20.03.2025 по справі 278/1905/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №278/1905/23 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 77 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Талько О.Б.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 278/1905/23 за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Кирилюка Віталія Леонідовича до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України, третя особа Голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматський Олександр Олександрович, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 адвокатаКирилюка ВіталіяЛеонідовича на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 році представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кирилюк В.Л. звернувся до суду із даним позовом, і після уточнення позовних вимог, просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 від 21 березня 2023 року № 02-14-к;

- поновити ОСОБА_1 у Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Житомирській області на рівнозначній посаді виконуючого обов`язки начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області;

- стягнути з Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01 квітня 2023 року по дату ухвалення рішення по справі, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати, яка становить 1285,16 грн (на дату звернення до суду 93816,68 грн);

- допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на 1 місяць;

- визнати незаконним та скасувати наказ «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» від 16 січня 2023 року № 9-ОД та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Позов мотивувався тим, що ОСОБА_1 , починаючи з 17 грудня 2018 року, обіймав посаду виконуючого обов`язки начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на період до дати призначення керівника управління, з якої був звільнений 31 березня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Вказував, що на виконання Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» 27 грудня 2022 року Кабінетом Міністрів України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування України» № 1442, якою визначено припинити з 01 січня 2023 року реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України Фонд соціального страхування України та його робочі органи. Таким чином, стверджував, що наявність правонаступника означає реорганізацію Фонду, а не його ліквідацію.

Також зазначав, що у повідомленні від 21 січня 2023 року, яке було йому вручено 27 січня 2023 року, зазначено, що скорочується увесь штат та уся чисельність працівників, визначених штатним розписом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, з 18 квітня 2023 року. Він з цим не погодився, про що зробив відмітку на повідомленні.

З 01 січня 2023 року Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» був викладений в новій редакції, Пенсійний Фонд України став правонаступником Фонду соціального страхування України та набув права визначати структуру, чисельність та штат працівників.

16 січня 2023 року голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України без належних повноважень, у порушення пункту 1,2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», статті 61 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року №1442, щодо приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного Фонду України, видав незаконний наказ №9-Од. Вважає, що Фонд соціального страхування України повинен був звільнити ОСОБА_1 у зв`язку із переведенням до Пенсійного Фонду України, а не у зв`язку із скороченням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Зазначав, що в даному випадку відбувається процедура приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України, а відтак Пенсійний Фонд України в порядку переведення приймає працівників тієї юридичної особи, яка до нього приєднується.

Роботодавець порушив норми статті 36 та 40 КЗпП України та видав незаконний наказ про його звільнення.

Вказував, що за наявності інших робочих місць, посад, штатних одиниць, що утворились в процесі реорганізації Фонду соціального страхування України, йому, як працівнику, який підпав під скорочення чисельності та/або штату працівників, у зв`язку із реорганізацією роботодавця, не було запропоновано перевід на іншу вакантну посаду роботодавця, а тому вважає наказ про звільнення позивача незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 09 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача - адвокат Кирилюк В.Л. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.

Представник позивача зазначає, що на його адвокатський запит від 04 квітня 2023 року № 14-04/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі ГУ ПФ України в Житомирській області) надало інформацію та документи, які підтверджують, що у період з 01 січня 2023 року по 21 березня 2023 року в ГУ ПФ України в Житомирській області було 66 вакантних посад. Також у відповідь на адвокатський запит було надано перелік кваліфікаційних вимог до посад в ГУ ПФ України в Житомирській області, яким відповідає ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги відповідають змісту позовних вимог.

У відзивахна апеляційнускаргу представникиПенсійного фондуУкраїни таГУ ПФУкраїни в Житомирській області скаргу не визнали, просять відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року апеляційне провадження у цій справі було зупинено до закінчення перегляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку касаційного провадження цивільної справи № 712/4776/23.

23 січня 2025 року по даній справі провадження відновлено і призначено до апеляційного розгляду.

Учасники процесу в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (частина 2 статті 372 ЦПК України).

Враховуючи те, що в судове засідання не з`явились всі особи, які беруть участь у справі, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенню частини 2 статті 247 ЦПК України.

Від представника ГУ Пенсійного Фонду України в Житомирській області надійшла заява про розгляд справи без її участі та клопотання про закриття провадження у справі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Із матеріалів справи убачається, що позивач з 01 листопада 2017 року перебував у трудових відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (том 1 а.с. 15-18).

Крім того, починаючи з 17 грудня 2019 року, обіймав посаду виконуючого обов`язки начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на період до дати призначення керівника управління (наказ № 02-123-к від 16.12.2019 року) (том. 1 а.с.24 ).

На виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись ч. 4 ст.105 Цивільного Кодексу (ЦК) України, ст.ст.492, 944КЗпП України та ст.5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України О. Бахматським видано наказ № 9-ОД від 16 січня 2023 року «Про скорочення чисельності та штат працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України». Пунктом 1 вказаного наказу передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18 квітня 2023 року (том 1 а.с. 25-26).

Установлено, що 27 січня 2023 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення від 21 січня 2023 року, що з 18 квітня 2023 року посада, яку обіймає позивач, буде скорочена. Зазначено, що оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції ФСС України, інша робота у виконавчій дирекції ФСС України йому не пропонується (том 1 а.с. 27).

21 березня 2023 року головою комісії з реорганізації ФСС України О. Бахматським видано оскаржуваний наказ № 02-14-к про звільнення ОСОБА_1 з 31 березня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (том 1 а.с. 24а).

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас, право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини 1, 3 статті 3 ЦПК України).

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно з матеріалами справи основний штат працівників апарату Пенсійного фонду України та його територіальних органів складають посади державної служби.

Внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування).

Спори за вимогами, які спрямовані на поновлення працівників Фонду, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на роботі в органах Пенсійного фонду та стосуються прийняття на публічну службу, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що на час звільнення таких працівників останні не перебували на державній службі та Пенсійний фонд України і його територіальні органи не здійснювали щодо них публічно-владних управлінських функцій.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року в справі № 712/4776/23.

Таким чином, з огляду на зміст заявлених представником позивача вимог та на суб`єктний склад сторін, вказаний спір виник між учасниками публічно-правових відносин, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За приписами частини 2 статті 377 ЦПК України, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 січня 2024 року, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Згідно частини 4 статті 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Керуючись ст.ст.258,259,367,368,374, 377, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кирилюка Віталія Леонідовича задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 січня 2024 року скасувати.

Провадження у цивільній справі № 278/1905/23 за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Кирилюка Віталія Леонідовича - закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді