Рішення

від 20.03.2025 по справі 120/16221/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 березня 2025 р. Справа № 120/16221/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради", комунального некомерційного підприємства "Центра первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Вінниці" про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради", комунального некомерційного підприємства "Центра первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Вінниці" про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій та прийнятих лікарсько-консультативною комісією при КНП "ВОДКЛ ВОР" рішень, якими доньці позивачки відмовлено у встановленні статусу дитини-інваліда підгрупи А. Зокрема, позивачка акцентує увагу на наявності у доньки підстав для встановлення їй відповідного статусу, з огляду на стан її здоров`я та наданого переліку документів. Серед іншого зауважує, що відповідачами об`єктивно не встановлено ступеня вираженості втрати функції організму дитини у зв`язку із допущенням низки процедурних порушень при прийнятті відповідних рішень. Вказане, у свою чергу, призвело до противності прийнятого медичного висновку КНП "ЦПМСД №5 м. Вінниці".

Від КНП "ЦПМСД № 5 м. Вінниці" надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову. Зокрема, представник вказує на те, що КНП "ЦПМСД № 5 м. Вінниці" було своєчасно здійснено усі дії щодо надання/направлення медичних документів, висновків у межах наданих їм повноважень, що, у свою чергу, не зашкоджувало подальшому поданню документів до органів соціального захисту населення для надання дитині позивачки державної соціальної допомоги.

До суду від КНП "ВОДКЛ ВОР" надійшов відзив, у якому останні зауважив на безпідставності доводів позивачки. Представник відповідача наголошує, що при визначенні функцій порушення організму має враховуватися оцінка різних показників, а не виключно діагноз "цукровий діабет І типу". Так, вказує, що дитина позивачки здатна до самообслуговування на тому рівні, який відповідає її віку. Окрім того зазначає, що усі необхідні матеріали були досліджені членами комісії, лікарями, які мають необхідну кваліфікацію та спеціалізацію, що, у свою чергу, свідчить про дотримання процедури при прийнятті відповідних рішень.

Ознайомившись з наявними матеріалами справи, судом встановлено такі обставини справи.

Донька позивачка ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю.

25.01.2024 року ОСОБА_2 була доставлена у реанімаційне відділення та до 01.02.2024 року перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП "ВОДКЛ ВОР", де їй вперше було встановлено діагноз "Е10.1" - інсулінозалежний цукровий діабет з кетоацитозом.

У період з 19.02.2024 року по 26.02.2024 року донька позивачки знаходилася на стаціонарному лікуванні в ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка" (м. Київ).

Надалі, на підставі направлення № 18/60 від 11.03.2024 року КНП "ЦПМСД № 5 м. Вінниці" ОСОБА_2 направлено до ЛКК КНП "ВОДКЛ ВОР" у зв`язку з наявністю ознак для встановлення інвалідності.

28.03.2024 року відбулося засідання комісії ЛКК КНП "ВОДКЛ ВОР", за результатами якого винесено рішення № 2, відповідно до якого ОСОБА_2 рекомендовано надати державну соціальну допомогу терміном до 18 років за винесенням медичного висновку на ЛКК за місцем обслуговування.

Окрім того разом із рішенням ЛКК було видано індивідуальну програму реабілітації дитини інваліда № 2, у якій зазначено, що донька позивачки має ІІ ступінь здатності до самообслуговування, до контролю за своєю поведінкою, до трудової діяльності.

08.04.2024 року на засіданні ЛКК КНП "ЦПМСД № 5 м. Вінниця" було видано медичний висновок № 12/16 на підставі вищезазначеного рішення ЛКК КНП "ВОДКЛ ВОР" щодо права ОСОБА_2 на державну соціальну допомогу згідно наказів МОЗ та МП та СП України № 454/471/516 від 08.11.2001 року, р. ІІ, п. 3, п.п. 3.3 терміном до 28.10.2032 року.

Не погоджуючись з таким рішенням та медичним висновком, позивачка неодноразово зверталася із заявами про призначення перегляду справи ОСОБА_2

18.04.2024 року позивачкою отримано відповідь від КНП "ВОДКЛ ВОР", якою останню проінформовано, що установа не заперечує проти перегляду справи та, що для вказаного необхідно звернутися до медичної установи з метою проведення дообстеження та встановлення категорії "дитина-інвалід підгрупи А".

У період з 06.05.2024 року до 10.05.2024 року донька позивачка знаходилася на дообстеженні та стаціонарному лікуванні в ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка" (м. Київ) ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка" (м. Київ)

Відповідно до виписки із медичної картки (стаціонарного) хворого № 1916 доньці позивачки, враховуючи лабільний перебіг цукрового діабету та часті гіпоглікемічні стани, рекомендована підгрупа А.

Так, 16.05.2024 року ЛКК КНП "ЦПМСД № 5" було надано направлення до ЛКК КНП "ВОДКЛ ВОР" для розгляду питання по встановленню підгрупи А.

ЛКК КНП "ВОДКЛ ВОР" було винесено рішення № 5 від 06.06.2024 року, відповідно до якого у ОСОБА_2 відсутні підстави для надання статусу "дитина з інвалідністю підгрупи А". Окрім того встановлено основний діагноз: діабет І типу, середнього ступеня важкості, лабільний перебіг, стадія оптимального глікемічного контролю, схильність до гліпоглкемії.

Не погоджуючись із наведеними вище рішеннями відповідачів та вважаючи їх дії протиправними, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2005 року № 2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-IV).

Положеннями частини 1 статті 1 Закону № 2961-IV визначено, що дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Окрім того цією статтею визначено, що медико-соціальна на експертиза дитини - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, підгрупи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності Дітям інвалідність встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до абзацу 7 статті 7 Закону № 2961-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я встановлюється категорія "дитина з інвалідністю", а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров`я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина з інвалідністю" підгрупи А.

Вказаною статей регламентовано, що лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я: визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина 12 статті 7 Закону № 2961-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю (далі - діти) з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності визначає Положення про лікарсько-консультативну комісію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року № 917 (далі - Положення № 917)

Відповідно до пункту 7 Положення № 917 комісії, зокрема, визначають наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; аналізують, зокрема, рівень дитячої інвалідності за категоріями "дитина з інвалідністю", "дитина з інвалідністю підгрупи А".

Пунктом 9 Положення № 917 визначено, що комісії мають право, зокрема, отримувати в установленому порядку від державних органів, закладів охорони здоров`я, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань.

Основною формою роботи комісії є засідання.

Згідно пункту 12 Положення № 917 комісія в день проведення медико-соціальної експертизи готує за формою, затвердженою МОЗ, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" (щодо відмови в установленні категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" з відповідним обґрунтуванням) та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці.

Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, іншими підприємствами, установами та організаціями, в яких навчаються або перебувають діти.

Механізм, умови та критерії встановлення лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів (далі - комісії) інвалідності дітям визначений Порядком встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року № 917 (далі - Порядок № 917).

Відповідно до пункту 3 Порядку інвалідності дітям особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія "дитина з інвалідністю", а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров`я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина з інвалідністю підгрупи А".

В силу положень пункту 4 Порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям медико-соціальна експертиза проводиться комісіями з метою встановлення дітям категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, закладу охорони здоров`я, в якому спостерігається дитина, після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб дитини, визначення клініко-функціонального діагнозу, здійснення лікувальних і реабілітаційних заходів та отримання їх результатів за наявності документів, що підтверджують стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюваннями, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що призводять до обмеження життєдіяльності дитини.

На розгляд комісії лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, подає такі документи: історію розвитку дитини за формою, встановленою МОЗ; виписку з медичної карти стаціонарного хворого або консультаційного висновку спеціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження та лікування дитини в закладах охорони здоров`я та науково-дослідних установах, визначених МОЗ, з обґрунтуванням медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю із зазначенням згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем здоров`я 10-го перегляду діагнозу та коду; план медичної реабілітації; документ, що засвідчує особу батьків дитини або її законних представників.

Комісія проводить огляд хворої дитини та розглядає документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, протягом семи робочих днів з дня їх надходження (абзац 1 пункту 6 Порядку № 917 ).

Суд наголошує, що пунктом 12 Порядку № 917 передбачено, що рішення комісії може бути оскаржене до суду.

Відповідно до пунктів 13 - 17 Порядку № 917 класифікація, що використовується комісією під час проведення медико-соціальної експертизи дітей, визначає основні види порушень функцій організму дитини, зумовлені захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх вираження.

Основними видами порушень функцій організму є:

порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам`яті, мислення, інтелекту, емоцій, волі, свідомості, поведінки, психомоторних функцій);

порушення мови і мовних функцій (усної та письмової, вербальної і невербальної мови, порушення голосоутворення та інше);

порушення сенсорних функцій (зору, слуху, нюху, дотику, тактильної, больової, температурної та інших видів чутливості);

порушення статодинамічної функції (рухових функцій голови, тулуба, кінцівок, статики, координації рухів);

порушення функцій кровообігу, дихання, травлення, виділення, кровотворення, обміну речовин і енергії, внутрішньої секреції, імунітету;

порушення, зумовлені фізичним каліцтвом (деформація обличчя, голови, тулуба, кінцівок, що призводить до зовнішньої потворності, аномальні отвори шлунково-кишкового, сечовидільного, дихального трактів, порушення розмірів тіла).

Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму, встановлюють такі ступені їх вираження: I ступінь - незначні порушення; II ступінь - помірні порушення; III ступінь - виражені порушення; IV ступінь - значно виражені порушення.

Основними категоріями життєдіяльності є здатність до: самообслуговування; самостійного пересування; орієнтації; спілкування; контролювання своєї поведінки; навчання; трудової діяльності.

Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження:

1) здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни:

I ступінь - здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використанням у разі потреби технічних засобів;

II ступінь - здатність до самообслуговування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;

III ступінь - нездатність до самообслуговування, потреба у постійній сторонній допомозі та повна залежність від інших осіб;

2) здатність до самостійного пересування - здатність дитини самостійно переміщатися в просторі, зберігати рівновагу тіла під час пересування, перебування у спокої і під час зміни положення тіла, користуватися громадським транспортом:

I ступінь - здатність до самостійного пересування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час пересування і скорочення відстані з використанням у разі потреби технічних засобів;

II ступінь - здатність до самостійного пересування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;

III ступінь - нездатність до самостійного пересування і потреба в постійній допомозі інших осіб;

3) здатність до орієнтації - здатність дитини до адекватного сприйняття навколишнього середовища, до визначення часу і місця перебування, оцінки ситуації:

I ступінь - здатність до орієнтації тільки у звичній ситуації самостійно та/або з використанням технічних засобів;

II ступінь - здатність до орієнтації з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;

III ступінь - нездатність до орієнтації (дезорієнтація) і потреба в постійній допомозі та (або) нагляді інших осіб;

4) здатність до спілкування - здатність дитини до встановлення контактів з іншими особами шляхом сприйняття, переробки і передачі інформації:

I ступінь - здатність до спілкування із зниженням темпу і обсягу отримання і передачі інформації; використання у разі потреби технічних засобів допомоги; здатність у разі ізольованого ураження органа слуху до спілкування з використанням невербальних способів і послуг сурдоперекладу;

II ступінь - здатність до спілкування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;

III ступінь - нездатність до спілкування і потреба в постійній допомозі інших осіб;

5) здатність контролювати свою поведінку - здатність дитини до усвідомлення себе і адекватної поведінки з урахуванням соціально-правових та морально-етичних норм:

I ступінь - періодичне виникнення обмеження здатності контролювати свою поведінку в складних життєвих ситуаціях та (або) постійне утруднення у виконанні рольових функцій, які зачіпають окремі сфери життя, з можливістю часткової самокорекції;

II ступінь - постійне зниження рівня критичного ставлення до своєї поведінки і навколишнього середовища з можливістю часткової корекції тільки з регулярною допомогою інших осіб;

III ступінь - нездатність контролювати свою поведінку, неможливість її корекції, потреба в постійній допомозі (нагляді) інших осіб;

6) здатність до навчання - здатність дитини до сприйняття, запам`ятовування, засвоєння і відтворення знань (загальноосвітніх, професійних та інших), оволодіння навичками та вміннями (професійними, соціальними, культурними, побутовими):

I ступінь - здатність до навчання у навчальних закладах або класах (групах) з інклюзивним навчанням у таких закладах з використанням у разі потреби корегованих методів навчання, спеціального режиму навчання та спеціальних засобів для освіти;

II ступінь - здатність до навчання за спеціальними програмами у навчальних закладах або вдома чи спеціальних навчальних закладах з використанням у разі потреби спеціальних засобів для освіти;

III ступінь - значне обмеження здатності до навчання (здатність до здобуття лише певних освітніх рівнів (початкової загальної або базової загальної середньої освіти);

7) здатність до трудової діяльності - здатність дитини провадити трудову діяльність з дотриманням вимог до змісту, обсягу, якості та умов виконання роботи:

I ступінь - здатність до провадження трудової діяльності;

II ступінь - здатність до провадження трудової діяльності у спеціально створених умовах праці, зокрема на підприємствах, в установах та організаціях або вдома, з урахуванням індивідуальних функціональних можливостей дитини, зумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устатковання, технічного обладнання чи у разі потреби - зниження кваліфікації, рівня важкості, напруження та (або) зменшення обсягу роботи тощо, нездатність продовжувати роботу за основною професією у разі збереження можливості в звичайних умовах праці провадити трудову діяльність за більш низькою кваліфікацією;

III ступінь - здатність тільки до провадження елементарних видів трудової діяльності, що не потребують здобуття будь-якої освіти.

Відповідно до пункту 18 Порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям ступінь обмеження основних категорій життєдіяльності дитини визначається виходячи з результатів оцінки їх відхилення від норми, що відповідає певному періоду (віку) біологічного розвитку дитини.

Згідно пункту 21 Порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям підставою для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" є виключно висока міра втрати здоров`я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.

До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Текстуальний виклад частини 7 статті 7 Закону № 2961-IV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 21 Порядку № 917 дозволяє виснувати, що встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" пов`язується із сукупністю (поєднанням) двох критеріїв (умов): порушенням у дитини функцій організму III і IV ступеня їх вираження і обмеженням життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження.

Відсутність одного з цих критеріїв (тобто коли ступені вираження порушень за обома названими параметрами не відповідають тим, які зазначені в абзаці 4 пункту 21 Порядку № 917) перешкоджає встановленню дитині інвалідності підгрупи А.

Поза увагою суду не може залишитися той факт, що чинна редакція частини 7 статті 7 Закону № 2961-IV передбачає встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" за умови наявності високого ступеня стійкого обмеження життєдіяльності та надзвичайної залежністі від постійного догляду.

Аналіз наведеного дає підстави вважати, що результати комплексного оцінювання показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму дитини (відповідно до класифікації основних видів порушень функцій організму дитини), не визначають (не диктують, не нав`язують) результати комплексної оцінки показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності (відповідно до класифікації основних категорій життєдіяльності і ступені вираження обмежень таких категорій).

Остання визначається на основі оцінювання відхилення основних категорій життєдіяльності від норми, що відповідає певному періоду (віку) біологічного розвитку дитини (пункт 18 Порядку № 917), а не на підставі визначеного дитині ступеня вираження порушень функцій організму.

Водночас, суд наголошує, що наведене не слід розуміти так, що порушення функцій організму не впливають на життєдіяльність дитини.

Розвиваючи вказане, суд зауважує, що згідно наказу МОЗ України № 454/471/516 від 08.11.2001 року, розділ ІІ, п.3, п.п.33 інсулінозалежний цукровий діабет (І тип) характерезується клінічним перебігом захворювання та функціонального стану органів і систем з необоротним стійким порушенням функції підшлункової залози, що проявляється клінічною та лабораторною картиною абсолютної інсулінової недостатності та потребою постійної замісної терапії препаратами інсуліну.

Розглядаючи сукупно критерії класифікації основних видів порушень функції організму дитини та показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, суд зауважує, що наявність у дитини важкого перебігу діабету, апріорі, свідчить про порушення критеріїв життєдіяльності, зокрема в аспекті самообслуговуваня, орієнтації та контролю своєї поведінки.

Загальновідомо є те, що перебіг цукрового діабету у дітей завжди вважався найважчим, що пов`язано з багатьма як ендогенними (незрілість та лабільність майже всіх систем організму, особливо імунної та нервової), так і екзогенними чинниками (страх перед ін`єкцією, відмова від їжі, труднощі у дотриманні потрібного режиму харчування тощо).

Так, суд зауважує, що існує пряма залежність між компенсацією цукрового діабету, рівнем знань пацієнтів про своє захворювання і адекватним самоконтролем.

Водночас, малолітня дитина апріорі не в змозі вирахувати правильну дозу інсуліну залежно від рівня глюкози крові та інших індивідуальних чинників. Також не може самостійно проводити самоконтроль глюкози крові з оцінкою результатів і прийняття рішень щодо визначення необхідної добової кількості інсуліну, кількості їжі, фізичних навантажень, тощо.

Тобто така дитина фактично є безпорадною у контролі своїх життєво важливих показників рівня глікемії, та гіпоглікемії, а тому потребує постійного стороннього догляду, у зв`язку із порушення критеріїв життєдіяльності.

Судом приймаються до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року у справі № 160/7153/20 щодо наявності у лікарсько-консультативної комісії в силу приписів Закону № 2961-IV дискреційних повноважень на проведення медико-соціальної експертизи дітей та встановлення категорії "дитина-інвалід підгрупи А" залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами.

Водночас, у цій постанові зауважено, що для встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" комісія повинна належним чином встановити рівень залежності дитини від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду, оскільки до цієї категорії належать особи до 18 років, які не здатні до самообслуговування.

Разом з тим, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, яким чином комісія прийшла до висновку про невідповідність ОСОБА_2 критеріям для встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А".

Суд наголошує, що пунктом 6 Порядку № 917 передбачено, що комісія проводить огляд хворої дитини.

Втім, у протоколі засідання ЛЛК від 06.06.2024 № 5 взагалі відсутні відомості про проведення огляду ОСОБА_2 .

У відповідності до Положення про лікарсько-консультативну комісію, під час засідання комісії, повинен бути наявний акт огляду комісії. Разом з тим, такий відсутній у матеріалах справи.

Крім того, абзацом 7 пункту 3 Положення № 917 передбачено, що до складу комісії, зокрема, входить голова, лікарі за спеціальностями, спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або практичний психолог.

Разом з тим, відповідно до наказу від 04.01.2024 року № 42 про затвердження складу ЛКК КНП "ВОДКЛ ВОР" до комісії не ввійшли такі фахівці як спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або практичний психолог.

Суд зазначає, що Порядком видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.12.2001 року № 482, встановлено алгоритм дії лікарсько-консультативної комісії при огляд дитини та при наданні свого висновку. Висновок повинен бути обґрунтованим після проведення всебічного дослідження медичної документації щодо дитини так і після самого огляду дитини.

Суд вказує, що головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність (чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами владних повноважень, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, настанов для їх розв`язання що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01 липня 2003 року вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Водночас, як в оскаржуваних рішеннях, так і протоколі ЛКК відсутні обґрунтування висновку про невідповідність ОСОБА_2 критеріям для встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А".

Більше того, суд зауважує, що у медичній документації відсутня інформація щодо визначення комісією ступеня вираження під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності.

Так у матеріалах справи відсутні дані щодо належного визначення комісією ступеня вираження під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, який є обов`язковим для визначення, оскільки до числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Принагідно, суд зауважує, що надання оцінки обмеженням життєдіяльності в індивідуальній програмі реабілітації не є інформативним, з огляду на відсутність відомостей про те ким та яким чином було оцінено відповідні показники.

Більше того, така оцінка здійснена уже після встановлення комісією статусу дитини з інвалідністю, тобто після проведеного засідання ЛКК від 28.03.2024 року.

Поза увагою суду також не може залишитися той факт, що медична документація містить виписку профільного закладу ДУ "Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка", відповідно до якої, враховуючи лабільний перебіг цукрового діабету та часті гіпоглікемічні стани рекомендовано підгрупу А.

Водночас, вказаний висновок не був взятий до уваги, з огляду на те, що стадія оптимального глікемічного контролю не відповідає показникам.

З цього приводу, суд, у межах своєї компетенції, зауважує, що медичні показники не є константою і така підстава не може слугувати чинником у не взяті відповідних рекомендацій до уваги.

З урахуванням вищенаведеного, суд констатує, що лікарсько-консультативна комісія при засіданні та при прийнятті рішення не провела огляд та належне дослідження медичної документації. Доказів зворотного відповідач не надає.

Окремо, суд враховує, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах загалом.

Відтак, порушення правил при визначенні відповідної категорії робить протиправним рішення ЛКК при КНП "ВОДКЛ ВОР" № 2 від 28.03.2024 року та № 5 від 06.06.2025 року.

З огляду на те, що медичний висновок ЛКК КНП "ЦПМСД № 5 м. Вінниці" є фактично наслідком протиправного рішення ЛКК при КНП "ВОДКЛ ВОР" № 2 від 28.03.2024 року, такий також є протиправним та підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо належного та ефективного способу захисту прав, суд зауважує, що у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 23.06.2020 року у справі № 520/9156/18 Верховний Суд зазначив, що дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. У такому випадку суд дійсно не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. У кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Суд враховує, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог зобов`язального характеру шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути справу ОСОБА_2 з метою встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", з урахуванням висновків суду у цій справі.

Відтак, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню у визначений судом спосіб.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради" (вул. Хмельницьке шосе, 108, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 03082760), комунального некомерційного підприємства "Центра первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Вінниці" (вул. Замостянська, буд. 49, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 05484362) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення лікарської-консультативної комісії при комунальному некомерційному підприємстві "Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради" № 2 від 28.03.2024 року та № 5 від 06.06.2024 року.

Визнати протиправним та скасувати медичний висновок комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Вінниці" № 12/16 від 08.04.2024 року.

Зобов`язати лікарську-консультативну комісію при комунальному некомерційному підприємстві "Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради" повторно розглянути справу ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з метою встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", з урахуванням висновків суду, відображених у мотивувальній частині цього рішення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович