Рішення від 20.03.2025 по справі 120/15851/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 березня 2025 р. Справа № 120/15851/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.2024 №1056473-2412-0222-UA05100170000071290, №1056471-2412-0222-UA05100170000071290, №1056465-2412-0222-UA05100170000071290, №1056462-2412-0222-UA05100170000071290, №1056459-2412-0222-UA05100170000071290 та від 27.09.2024 №1052433-2412-0222- НОМЕР_1 , №1052411-2412-0222-UA05100170000071290.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем 02.10.2024 винесено податкові повідомлення-рішення №1056473-2412-0222-UA05100170000071290, №1056471-2412-0222-UA05100170000071290, №1056465-2412-0222-UA05100170000071290, №1056462-2412-0222-UA05100170000071290, №1056459-2412-0222-UA05100170000071290, а 27.09.2024 - №1052433-2412-0222-UA05100170000071290, №1052411-2412-0222-UA05100170000071290, якими визначено суму податкового зобов`язання зі сплати земельного податку за 2018 рік у сумі 10 047,25 грн, за 2019 рік - у сумі 10 047,25 грн, за 2020 рік - у сумі 10 074,78 грн, за 2021 рік - у сумі 10 047,25 грн, за 2022 рік - у сумі 10 047,25 грн, за 2023 рік - у сумі 7 679,95 грн, за 2024 рік - у сумі 10 074,78 грн. Позивач наголошує, що вона є засновником фермерського господарства "Ілона", та саме вказаним господарством використовується земельна ділянка, щодо якої нараховано податкові зобов`язання. Крім того, позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов`язання зі сплати земельного податку за 2018-2021 роки, прийняті з порушенням строків. Відтак, з метою скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.2024 та від 27.09.2024, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 02.12.2024 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.12.2024 за вх.№73016/24 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведені заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач вказує, що згідно даних державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру встановлено, що фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на дату формування податкових повідомлень-рішень по земельному податку була землекористувачем земельної ділянки, розташованої на території Шпиківської ТГ (поза межами населеного пункту) с. Юрківка, загальною площею 50,00 га, кадастровий номер: 0524387200:01:002:0910 (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ВН 00015 від 17.06.1994р.) з цільовим призначенням (01.02) для ведення фермерського господарства, що є підставою для нарахування обов`язкового платежу за постійне користування земельною ділянкою відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України. Відповідач наголошує, що податковий обов`язок щодо сплати земельного податку в даному випадку лежить саме на фізичній особі, якій передано земельну ділянку у постійне користування і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов`язок щодо сплати земельного податку за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав постійного користувача в установленому законом порядку. З огляду на викладене відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористалась.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

На підставі рішення Ради народних депутатів Тульчинського району Вінницької області від 16.06.1992 №65 позивачеві надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,00 га, що розташована на території Юрківської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства. У зв`язку з наведеним рішенням позивачеві видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою №30 від 18.06.1992.

18.02.1993 здійснено державну реєстрацію Селянського (фермерського) господарства "Ілона" (код ЄДРПОУ 20102731), засновником та головою було визначено позивача.

Позивач зазначає, що земельна ділянка площею 50, 00 га, кадастровий номер 0524387200-01-002-0910 передана нею як засновником у користування Селянському (фермерському) господарству "Ілона" при його створенні.

17.06.1994 позивачеві видано державний акт на право постійного користування землею серії ВН №00015 щодо вищевказаної земельної ділянки.

Селянським (фермерським) господарством "Ілона" як платником єдиного податку четвертої групи, подавались до контролюючого органу податкові декларації за 2018-2024 роки, в яких містяться й відомості щодо земельної ділянки площею 50, 00 га з кадастровим номером 0524387200-01-002-0910.

Водночас, 02.10.2024 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №1056473-2412-0222-UA05100170000071290, №1056471-2412-0222-UA05100170000071290, №1056465-2412-0222-UA05100170000071290, №1056462-2412-0222-UA05100170000071290, №1056459-2412-0222-UA05100170000071290, а 27.09.2024 - №1052433-2412-0222-UA05100170000071290, №1052411-2412-0222-UA05100170000071290, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб щодо земельної ділянки площею 50, 00 га з кадастровим номером 0524387200-01-002-0910 за 2018 рік у сумі 10 047,25 грн, за 2019 рік - у сумі 10 047,25 грн, за 2020 рік - у сумі 10 074,78 грн, за 2021 рік - у сумі 10 047,25 грн, за 2022 рік - у сумі 10 047,25 грн, за 2023 рік - у сумі 7 679,95 грн, за 2024 рік - у сумі 10 074,78 грн.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано, що на момент прийняття звзначених податкових повідомлень-рішень користування земельною ділянкою здійснює Селянське (фермерське) господарства "Ілона", яке, в свою чергу, й сплачує за це відповідні платежі до бюджету.

Відтак, з метою скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.2024 та від 27.09.2024, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

За змістом пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з визначеннями термінів у пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України:

земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);

землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.

Відповідно до ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.

Згідно з абз. 1 п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За правилами ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У розглядуваній справі спірним є питання правомірності нарахування земельного податку фізичній особі, яка утворила фермерське господарство, яке фактично використовувало земельну ділянку, нараховувало та сплачувало відповідний податок.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон №973-IV).

Ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 №2009-XII, що був чинний на момент державної реєстрації Селянського (фермерського) господарств «Ілона, визначалось, що після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Згідно із Законом України «Про фермерське господарство», прийнятим 19.06.2003 , Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Так, відповідно до висновків, наведених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 ГК України.

Відповідно до статті 12 Закону №973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Тобто Закон №973-IV не встановлює будь-яких виключень щодо правового регулювання права користування земельними ділянками та наслідків набуття фермерським господарством права користування земельною ділянкою, яка була надана громадянину для створення фермерського господарства, в силу факту державної реєстрації фермерського господарства.

З комплексного аналізу вимог ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону №937-IV вбачається, що після набуття права власності або користування земельною ділянкою фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).

Таким чином, з моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Тобто, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Відповідна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду №922/989/18 від 23.06.2020.

Отже, в силу наведених підходів, у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо користування, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідного земельного податку. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак земельну плату вносить засновник цього господарства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.09.2024 у справі №320/6885/23.

За наведених обставин суд констатує, що обов`язок щодо сплати земельного податку щодо земельної ділянки площею 50, 00 га з кадастровим номером 0524387200-01-002-0910 належить Селянському (фермерському) господарству «Ілона», засновником якого є позивач та у користуванні якого знаходиться така земельна ділянка, в силу приписів Закону України «Про фермерське господарство».

Відтак, суд дійшов висновку, що при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 02.10.2024 №1056473-2412-0222-UA05100170000071290, №1056471-2412-0222-UA05100170000071290, №1056465-2412-0222-UA05100170000071290, №1056462-2412-0222-UA05100170000071290, №1056459-2412-0222-UA05100170000071290 та від 27.09.2024 №1052433-2412-0222-UA05100170000071290, №1052411-2412-0222-UA05100170000071290 відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, а відтак вказані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 968 грн 96 коп.

Таким чином поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 968 грн 96 коп.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.10.2024 №1056473-2412-0222-UA05100170000071290, №1056471-2412-0222-UA05100170000071290, №1056465-2412-0222-UA05100170000071290, №1056462-2412-0222-UA05100170000071290, №1056459-2412-0222-UA05100170000071290 та від 27.09.2024 №1052433-2412-0222-UA05100170000071290, №1052411-2412-0222-UA05100170000071290.

Стягнути з Головного управління ДПС у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 20.03.2025 року.

СуддяМаслоід Олена Степанівна