Ухвала

від 20.03.2025 по справі 640/23987/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про закриття провадження у адміністративній справі

20 березня 2025 рокум. Ужгород№ 640/23987/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд. 9, код ЄДРПОУ 41711320), третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд. 9, код ЄДРПОУ 37316378), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Громадської ради доброчесності, третя особа Вища кваліфікаційна комісія суддів України, в якій просив:

- визнати протиправними дії та бездіяльність ГРД щодо процедури розгляду питання складання Висновку від 29.09.2019 та його затвердження про невідповідність судді Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики;

- визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГРД, оформлене у вигляді протоколу засідання ГРД від 29.09.2019р., в частині затвердження висновку про невідповідність судді Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Ухвалою від 10.12.2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Відповідно до супровідного листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2023 №03-19/25759/23 «Про скерування за належністю справи» на виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ справа №640/23987/19 була скерована до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Київський окружний адміністративний суд на виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду та відповідно до «Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва», затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, передав судові справи для доставляння до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Справа №640/23987/19 надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду 04.03.2025 року (вхідний №7085/25).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2025 року справа розподілена судді Калинич Я.М.

Ухвалою суду від 10 березня 2025 року адміністративну справу прийнято до провадження судді Калинич Я.М. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що позивач є суддею Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

29 вересня 2019 року Громадська рада доброчесності на підставі протоколу електронного голосування від 29.09.2019 прийняла рішення про затвердження висновку про невідповідність судді Інгулецького районного суду міста Кривий Ріг області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем висновку, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду; публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС України у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС України.

Відповідно до статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Відповідно до частин першої та другої статті 85 Закону №1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС України.

Згідно з пунктом 11 частини четвертої статті 85 Закону №1402-VIII суддівське досьє має містити інформацію про відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, зокрема копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

Згідно з частиною шостою статтею 85 Закону №1402-VIII формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються в автоматизованій системі. Оригінали окремих документів, за рішенням ВККС України, можуть додатково зберігатися у паперовій формі. Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному ВККС України після консультацій із Радою суддів України.

Таким чином, дослідження досьє та проведення співбесіди як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.

Відповідно до підпункту 16 частини четвертої статті 85 Закону №1402-VIII, суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).

Частиною першою статті 87 Закону №1402-VIII установлено, що з метою сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.

За частиною шостою статті 87 Закону №1402-VIII ГРД: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

З наведеного слідує, що ГРД сприяє Комісії у питаннях кваліфікаційного оцінювання, для чого законодавством передбачено обов`язок ГРД збирати, перевіряти та аналізувати інформацію щодо судді та за наявності відповідних підстав подавати до ВККС України висновок про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься у суддівському досьє і підлягає дослідженню Комісією з-поміж інших даних при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.

Між тим, функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю не є «владними управлінськими повноваженнями» у розумінні КАС України.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За встановленим у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України правилом, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги стосовно визнання протиправними дій ГРД щодо неналежного, на переконання позивача, аналізу та перевірки інформації щодо нього, включення недостовірної інформації до висновку про невідповідність позивача, як судді, критеріям доброчесності та професійної етики, заявник фактично указує на протиправність висновку ГРД.

У той же час, аналізуючи зміст статті 87 Закону №1402-VІІІ, а також Регламент ГРД, які визначають статус ГРД та порядок формування її складу, колегія суддів доходить висновку, що законодавець поставив собі за мету максимальним чином відмежувати ГРД від органів державної влади, насамперед ВККС України, виключивши існування будь-яких механізмів, які б дозволяли ВККС України (або іншим органам публічної влади) впливати на формування складу ГРД та процес прийняття нею відповідних рішень. При цьому мова йде про відсутність як прямих важелів впливу на ГРД, як-то погодження призначень членів, формування списку кандидатів до ГРД, затвердження рішень ГРД актом ВККС України, участь у засіданнях ГРД члена ВККС України тощо, так і опосередкованих - надання державного фінансування ГРД, створення умов для роботи, надання пільг тощо.

На користь цього свідчать також вимоги нормативних актів щодо персонального складу ГРД, до якої можуть входити лише «представники правозахисних громадських об`єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності» та, відповідно, членства у ній не можуть набувати: «особи, протягом останніх п`яти років працювали (проходили службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, поліції, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), податкової міліції, Служби безпеки України, митних органах, Національному антикорупційному бюро України, Національному агентстві з питань запобігання корупції; особи, які протягом останніх п`яти років перебували на державній службі; особи, які є суддями або суддями у відставці».

За правовим статусом, визначеним у статті 87 Закону №1402-VІІІ, ГРД лише сприяє Комісії у питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Крім того, така організація роботи ГРД не дає підстав уважати ГРД суб`єктом делегованих повноважень, адже ніякого делегування повноважень та відповідного публічного супроводу (забезпечення) їх передачі не відбувається. ГРД максимальним чином (юридично, організаційно, функціонально) є відмежованою від органів публічної влади та їх службовців.

Згідно з пунктом 4.20 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС України від 15.11.2016 №150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє, відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п`ятої, частини дев`ятої статті 85 Закону №1402-VІІІ, підлягає обов`язковому дослідженню, тобто розгляду відповідачем разом з іншими документами, які містяться в суддівському досьє.

Частиною дев`ятою статті 85 Закону №1402-VІІІ передбачено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє.

Під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності з наданням судді можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену з досьє інформацію.

На підставі частини першої статті 88 Закону №1402-VІІІ Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Відтак, у силу законодавчих приписів рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя приймає ВККС України. При цьому наявність негативного висновку ГРД стосовно судді обов`язково передбачає необхідність проведення ВККС України співбесіди із суддею (у формі засідання) з метою з`ясування викладених у висновку ГРД обставин та надати їм власну оцінку на предмет відповідності такого судді критеріям доброчесності і професійної етики та, як наслідок, прийняти за підсумками цього обговорення остаточне рішення щодо підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя.

За приписами частини другої статті 88 Закону №1402-VІІІ, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Вказане положення спрямоване на те, щоб ВККС України реагувала та приймала до уваги позицію громадськості, водночас із процитованої норми не випливає, що висновок ГРД є обов`язковим для Комісії у безальтернативному порядку.

Підсумовуючи вищевикладене Верховний Суд резюмує, що у будь-якому випадку висновок ГРД є лише проміжним рішенням, яке не тягне за собою безпосередньо жодних правових наслідків для судді щодо якого здійснюється оцінювання. Висновок ГРД покладає зобов`язання виключно на ВККС України, яка має надати йому відповідну оцінку та врахувати, або не врахувати під час прийняття остаточного рішення щодо судді. До того ж у судді є право надати відповідні коментарі та пояснення щодо фактів, зафіксованих у висновку ГРД. Це вчергове вказує на те, що висновок ГРД не створює самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя та є лише одним із можливих доказів, аналізуючи які сукупно з іншими доказами, ВККС України і має прийняти остаточне рішення щодо учасника процедури оцінювання.

Відтак, виходячи із суті права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, суд на підставі системного аналізу законодавчих приписів стосовно правового статусу ВККС України та ГРД доходить висновку, що ГРД у цих правовідносинах не є самостійним органом (суб`єктом владних повноважень), уповноваженим ухвалювати рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Отже, ГРД не є суб`єктом владних повноважень, не виконує жодної владної управлінської функції, а її висновок, прийнятий щодо судді, не є адміністративним актом (правовим актом індивідуальної дії), що в сукупності виключає можливість його оскарження суддею щодо якого його було прийнято, до адміністративного суду.

Тож оскільки у складі даного спору відсутній суб`єкт владних повноважень, то такий спір не є публічно-правовим і, відповідно, не підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.05.2024 у справі №320/21250/23 та постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2025 року у справі №640/18562/22.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Слід зазначити, що відсутність управлінських функцій відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення, відсутність правовідносин між позивачем та відповідачем внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та відсутність порушених таких прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення свідчать про відсутність спору що у свою чергу виключає можливість звернення до суду.

При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Вищезазначені правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №9901/663/18, від 12.12.2018 у справі №802/2474/17-а; від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі №9901/152/18, від 30.05.2018 у справі №9901/497/18, від 05.02.2019 у справі №9901/638/18 та від 27.02.2019 у справі №9901/798/18.

З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, провадження у справі підлягає закриттю.

Згідно частини другої статті 238 КАС України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Відповідного клопотання до суду не надходило.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 238, 241-243, 248, 256 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі №640/23987/20 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд. 9, код ЄДРПОУ 41711320), третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд. 9, код ЄДРПОУ 37316378), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

СуддяЯ. М. Калинич