Рішення

від 20.03.2025 по справі 380/636/25

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2025 рокусправа № 380/636/25

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 липня 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 липня 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у розмірі з розрахунку 3788, 18 грн на місяць, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення, за період з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;

зобов`язати здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розмір шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позову зазначає, що при звільненні позивача з військової служби у відповідача, останнім не проведено з позивачем повного розрахунку, зокрема, не у повній мірі виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 27.07.2020 року, а також суми основних та додаткових видів грошового забезпечення. Стверджує, що розмір підвищення його доходу в березні 2018 року (А) є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), різниця становить: 4463, 15 грн 674,97 грн = 3788, 18 грн. З огляду на що це є підставою для нарахування й виплати індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби у розмірі 3788,18 грн щомісячно. Відповідач не здійснював нарахування та не виплачував позивачу індексаціюрізницю (так звану фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 року по дату виключення зі списків особового складу 27.07.2020 року. За період з 29.01.2020 року по дату звільнення позивача - 27.07.2020 року (включно) відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини, адже розмір грошового забезпечення в частині посадових окладів та окладів за військовим званням, від яких здійснюється нарахування інших складових грошового забезпечення за спірний період є таким самим як їхній розмір за 2018-2019 роки. Враховуючи що у період з 29.01.2020 року по 27.07.2020 року відповідач здійснював обчислення грошового забезпечення у зменшеному розмірі, дії відповідача щодо обчислення та виплата йому в заниженому розмірі, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, грошової допомоги на оздоровлення потягом спірного періоду також є протиправними.

Відповідач у відзиві вказав, що діючим законодавством не передбачено індексації грошового забезпечення у фіксованій величині, доводи Позивача щодо визначення фіксованої величини індексації в розмірі 3 788, 18 гривень на місяць ніякими доводами не обгрунтовуються. Розмір окладу за військовим званням та посадовий оклад визначається відповідно до пункту 4 Постанови №704, викладеного у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт (результат заокруглення до десяти гривень) та сама Постанова №704 в редакції Постанови №103, досі є чинною, а отже, підлягає застосуванню оскільки іншої не існує. З огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, підстав для застосування з 29.01.2020 по 27.07.2020 до спірних правовідносин, пов`язаних з визначенням грошового забезпечення Постанови №704 в попередній редакції (станом до 24.02.2018 - до внесення змін, затверджених Постановою №103) немає. Вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 24.01.2025 року відкрито спрощене позовне провадження.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.

Відповідно до витягу з наказу начальника військового госпіталю Національної гвардії України №153 від 27.07.2020 року із позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби.

Листом від 27.11.2024 року у відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідач повідомив її, що позивачу проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 27.07.2020 року відповідно до п.5 Порядку №1078, яким визначено, що в разі підвищення тарифних ставок місяць, у якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного зі місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Також надав довідку про грошове забезпечення за 2018-2020 роки.

Із долученої до матеріалів довідки про грошове забезпечення позивача від 28.11.2024 року вбачається, що йому нараховувались та виплачувались грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 року, грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначені шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

Вказане відповідачем не заперечується.

Змістом спірних правовідносин є бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 липня 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою №1078; бездіяльність, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення, за період з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01 березня 2018 року по 27 липня 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою № 1078.

Статтями 1, 2, 4, 5, 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 року за №1282-XII (надалі Закон №1282-XII), з наступними змінами та доповненнями, індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

При цьому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до пунктів 1-1, 4, 5, 6, 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 року підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

01.03.2018 року вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30.08.2017 року (далі - Постанова №704), якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців та у п.2 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, у березні 2018 року відбулося зростання грошового забезпечення військовослужбовців.

Суд враховує, що Порядком №1078 передбачено можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи:поточної індексації та індексації-різниці.

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 п.1-1, абз.6 п.5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзаци 2, 5 п.4 Порядку №1078).

У цьому контексті суд зауважує, що у цій справі правовідносини щодо нарахування й виплати позивачу поточної індексації з 01.03.2018 року не є спірними.

Сторонами не заперечується і не оспорюються обставини, що індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації лише у жовтні 2018 року, а був опублікований Держстатом у листопаді 2018 року.

Щодо фіксованої суми індексації, то суд зазначає, що Закон №1282-XII і Порядок №1078 такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте постановою Уряду від 09.12.2015 року №1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 01.12.2015 року в абзацах 3-6 п.5 Порядку №1078 по суті йдеться про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4, 5 п.5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то в абз.6 п.5 Порядку №1078 додатково передбачено, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз п.1, абзаців 4-6 п.5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3-6 п.5 Порядку №1078, суд приходить висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними.

Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 року набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила п.п.5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21, від 11.05.2023 року у справі №260/6386/21 із подібними правовідносинами.

Суд враховує, що з огляду на приписи абзацу 4 п.5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Щодо кола обставин, які належить з`ясувати для правильного застосування абзаців 3-6 п.5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 п.5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 п.4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абз.4 п.5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

З матеріалів справи, а саме з довідки грошове забезпечення, вбачається, що грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року в сукупності становило 9591 грн. 63 коп., грошове забезпечення позивача за березень 2018 року становило 10266 грн. 60 коп.

Таким чином, розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року становить 674 грн. 97 коп. (10266 грн. 60 коп. 9591 грн. 63 коп. = 1124 грн. 32 коп.).

Визначення суми індексації, що склалася у місяці підвищення грошового доходу, у березні 2018 року становить 4463 грн. 15 коп.

Такий розмір індексації грошового забезпечення 4463 грн. 15 коп., який припадав на місяць підвищення посадових окладів військовослужбовцям (березень 2018 року), неодноразово досліджувався та встановлювався судами та підтверджується постановою Верховного Суду від 22.06.2023 року по справі №520/6243/22.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що розмір підвищення грошового доходу позивача у сумі 674 грн. 97 коп. не перевищив розмір індексації, яка припадала на місяць підвищення посадових окладів (березень 2018 року) 4463 грн. 15 коп., та в силу вимог абзаців 3-6 п.5 Порядку №1078 у відповідача не було законних підстав не виплачувати позивачу індексацію у період з 01.03.2018 року.

Тобто, відповідно до вимог абзацу 4 п.5 Порядку №1078, сума належної позивачу індексації різниці грошового забезпечення в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463 грн. 15 коп. мінус 674 грн. 97 коп. та становить 3788 грн. 18 коп.

Зазначений розмір індексації-різниці грошового забезпечення 3338 грн. 83 коп. згідно з абзацу 6 п.5 Порядку №1078 повинен був бути виплачений позивачу щомісячно по день звільнення з військової служби або до наступного підвищення тарифної ставки (окладу) та до такого розміру додається сума поточної індексації, яка виплачується коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд приходить висновку, що оскільки березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення, відповідач мав вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці за спірний період відповідно до абзаців 4-6 п.5 Порядку №1078, а також визначити її розмір, однак цього зроблено не було.

Відтак, вказану бездіяльність відповідача слід визнати протиправною та, як наслідок, зобов`язати його нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 3788 грн. 18 коп. в місяць за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року включно, розраховану як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3, 4, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

При цьому, вимоги у цій частині щодо періоду з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 року є передчасними, оскільки за цей період позивач просить нарахувати та виплатити грошове забезпечення, у тому числі додаткових його видів з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року.

Щодо нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення, за період з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою цієї норми передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно із абзацом першим ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції чинній на день її прийняття; далі - Постанова № 704) визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Примітка додатку 1 до Постанови №704 у цьому зв`язку повторювала нормативні положення пункту 4, а саме: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

У подальшому постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) внесла зміни до Постанови №704.

Зокрема, п.4 викладено в новій редакції, який установлював розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Водночас, текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704 у зв`язку із прийняттям Постанови №103 не змінився, а тому, відповідно, виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ».

В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.

29.01.2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі №826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови №103, який вносив зміни в п.4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п.4 Постанови № 704, яка була чинною до внесення вказаних змін (розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14).

При цьому, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Закон №1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року.

Суд зазначає, що у даній справі позивач оскаржує нарахування і виплату йому грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення, за період з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 року у зменшеному розмірі.

У постанові від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020 рік не містить.

Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року до 01.01.2020 року (набрання чинності Законом №294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Враховуючи те, що з 01.01.2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

З урахуванням викладеного, можна прийти до наступних висновків:

- з 01.01.2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно із Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».

Аналогічні правові висновки були зроблені Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 року у справі №120/8603/21-а, від 16.11.2022 року у справі №120/648/22-а, від 04.01.2023 року у справі №640/17686/21, від 10.01.2023 року у справі №440/1185/21, від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22.

Враховуючи встановлені обставини, а також практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача у період з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 повинне було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, а не на 01.01.2018 року.

Відтак, позовні вимоги у цій частині є підставними та обґрунтованими.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Як передбачено положеннями абзацу першого ст.6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Абзацом другим цієї ж статті передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно положень ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до критеріїв правомірності визначених у пунктах 1-9 цієї ж норми.

Пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Узагальнюючи наведені норми, можна прийти до висновку, що до компетенції відповідача належить компенсувати суми податку з доходів фізичних осіб, а до повноважень суду - перевірка правомірності вчиненої дії чи бездіяльності (ч.2 ст.2 КАС України).

У спірних правовідносинах відповідач не компенсував суми податку з доходів фізичних осіб, а тому суд не може надавати оцінку правомірності дії, яка ще не вчинена та давати вказівку на вчинення її у певний спосіб, оскільки такий підхід буде порушувати конституційні засади розподілу влади.

Іншими словами, у разі вчинення бездіяльності, суд, за умови встановлення під час розгляду справи протиправності такої, може лише спонукати вчинити певну дію, без конкретизації способу вчинення.

Відтак, вимоги позивача щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення є передчасними.

Щодо посилань відповідача на пропуск строку звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.

Однак, 19.07.2022 року набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352 (далі - Закон №2352), яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.

Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.

Частини перша та друга ст.233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

Відтак, унесенням до Кодексу законів про працю України вказаних змін законодавець, виклавши у новій редакції ч.1 та ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, увів строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.

Суддя звертає увагу, що ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України стосується виплати всіх сум, що належать працівникові у разі його звільнення.

При цьому, стаття перша цієї ж норми передбачає загальний строк звернення до суду у трудових спорах.

На переконання суду, зазначені позивачем позовні вимоги охоплюються поняттями заробітна плата і оплата праці.

Таким чином, даний спір набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які б передбачали строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то у даному випадкуо спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.

Враховуючи зазначені обставини, суддя вважає, що на дату звернення позивача до суду ст.233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Із набранням 19.07.2022 року чинності Законом №2352-ІХ частини перша та друга ст.233 КЗпП України діють у новій редакції й, аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм у зіставленні з нормами п.1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, необхідно зазначити таке: - норми ч.5 ст.122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);

- стаття 122 КАС України, зокрема ч.5 цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;

- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у ст.233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів ч.5 ст.122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;

- з 19.07.2022 року для звернення до адміністративного суду з таким позовом, як даний, передбачений тримісячний строк (ч.1 ст.233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ;

- відтак тримісячний строк для звернення із цим позовом до адміністративного суду завершився 19.10.2022 року.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в ухвалах від 07.12.2023 року у справі №990/242/23, від 29.11.2023 року у справі №990/233/23.

Окрім того, суддя звертає увагу, що відповідно до п.1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VIII, з наступними змінами та доповненнями, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У постанові від 25.04.2023 року у справі №380/15245/22 Верховний Суд зазначив наступне: З огляду на вказане, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин частини п`ятої статті 122 КАС України та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діє на теперішній час.

Водночас, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 року №540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, главу XIX Прикінцеві положення КЗпП України доповнено пунктом такого змісту:

1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року №1423) на території України карантин установлений з 19.12.2020 року до 30.06.2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відтак, обмеження щодо застосування строків, визначених ч.2 ст.233 КЗпП України, скасовано.

При цьому, у постанові від 08.05.2024 року у справі №600/4133/22-а Верховний Суд зазначив наступне: «Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зазначити, що як на момент звільнення позивача зі служби (13 вересня 2021 року), так і на момент виплати заборгованості індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року (24 лютого 2022 року), частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Однак, судом апеляційної інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення до суду із позовом.

Варто зауважити, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а ураховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, то строк визначений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягав застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діяв до 30 червня 2023 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22 та від 30 листопада 2023 року у справі № 160/759/23».

Аналізуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, можна дійти до висновку, що тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, підлягає застосуванню з 19.07.2022 року після внесення відповідних змін до цієї норми.

Натомість, якщо особу звільнили до 19.07.2022 року, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню будь-який строк.

Як уже згадувалось, позивача було виключено зі списків особового складу наказом від 27.07.2020 року.

До суду із даним позовом представник позивача звернулась 14.01.2025 року.

Відтак, у даному випадку позивач звернувся до суду у межах тримісячного строку, передбаченого ст.233 КЗпП України.

З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають стягненню із сторін.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у розмірі з розрахунку 3788 грн. 18 коп. на місяць.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення, за період з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 липня 2020 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розмір шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМартинюк Віталій Ярославович