Ухвала

від 19.03.2025 по справі 400/2647/25

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

19 березня 2025 р. № 400/2647/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельника О.М., розглянувши заяву про забезпечення позову

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2025 року до суду представником ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом

- зупинення дії постанови Військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 , оформленої у формі довідки від 14.03.2025 року за №2024-03-14-1438 щодо висновку про придатність ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до військової служби до набрання законної сили рішенням

- заборони Військовій частині НОМЕР_2 , в особі його посадових осіб, вчиняти дії щодо подальшого проходження позивачем ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 військової служби у статусі придатний до військової служби до набрання законної сили рішенням у цій справі.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що вбачається очевидна протиправність оскаржуваного рішення на підставі якого відповідачем було вчинено протиправні дії, а саме військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_1 не застосовано метод індивідуальної оцінки стану здоров`я військовослужбовця, що порушує його права та може призвести до настання тяжких наслідків як для здоров`я військовослужбовця, що в майбутньому може призвести до часткової втрати працездатності до втрати можливості виконувати бойові завдання та для втрати якості виконання бойових завдань.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-3 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006р. № 9 в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008р. № 2 розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання судового рішення про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із таким клопотанням, позовним вимогам.

Регулювання підстав і порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв «адекватності», тобто наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема і те, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також «співмірності», тобто співвідношення негативних наслідків від вжиття певних заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи про виклик у судове засідання, отже розгляд такої заяви здійснюється судом без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частин першої, другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову, зокрема й шляхом зупинення дії індивідуального акта.

Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини другої статті 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 78022699).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII, згідно з ч.1 ст.1 якого, захист Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

У силу ч.2 ст.17 Закону України «Про оборону України», громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно з законом.

Частиною 3 ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

З 24.02.2022р. відповідно до вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.

Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.

Водночас, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що рішення відповідача про визнання його придатним до військової служби, на його переконання, є протиправним.

Втім, суд зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень (тим більше, якщо це стосується стану здоров`я позивача), оскільки встановлення ознак протиправності цього рішення є фактично вирішенням спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019р. у справі №826/14303/ 18, від 12.02.2020р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.

Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Як свідчать матеріали оскарження, у своїй заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити Військовій частині, в особі її посадових осіб вчиняти дії щодо подальшого проходження служби у статусі придатний до військової служби до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідачів є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023р. у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити про те, що, в даному випадку, у своїй заяві про забезпечення позову позивач просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Військовій частині, в особі її посадових осіб вчиняти дії щодо подальшого проходження служби у статусі придатний до військової служби до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Слід звернути увагу на те, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено на території України воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022р. строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у тому числі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

В цей період законодавцем внесено зміни до положень КАС України, що регулює питання забезпечення адміністративного позову. Зокрема, ч.3 ст.151 КАС України доповнено п.10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до ч.3 ст.151 КАС України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 08.07.2022р. №2359-IX, за яким, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах «воєнного стану» чи в бойовій обстановці.

Відповідно, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу (розпорядження) командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Як зазначено вище, позивач фактично просить забезпечити позов шляхом заборони органам та посадовим особам Збройних Сил України здійснювати будь-які дії щодо подальшого проходження військової служби. Таким чином, даний спосіб забезпечення позову опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів командира, відданих в умовах воєнного стану.

Із цього слідує, що обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром в майбутньому, що відповідно до п.10 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Щодо доводів про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення акту військово-лікарської комісії про визнання придатним ОСОБА_1 , суд зауважує, що доводи щодо процедурними порушеннями військово-лікарською комісією під час проходження ним обстеження та необґрунтованістю висновків військово-лікарської комісії щодо придатності до військової служби.

Втім, суд зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності висновків військово-лікарської комісії та обставини процедурних порушень при проведенні обслідування, оскільки встановлення ознак протиправності є фактично вирішенням спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

З огляду на вказане, дослідивши заяву про забезпечення позову, позовну заяву, та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов висновку, що доводи позивача викладені у заяві про забезпечення адміністративного позову фактично зводяться до не погодження з висновком військово-лікарської комісії (ВЛК) про придатність ОСОБА_1 до служби в морській піхоті.

Суд зазначає, що правомірність та оцінка дій ВЛК при прийнятті рішення про придатність позивача до військової служби під час мобілізації підлягає з`ясуванню під час розгляду справи по суті про оскарження такого рішення або дій (бездіяльності) та буде надана судом за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, тому суд не може здійснювати переоцінку доказів наперед.

Також слід зазначити, що в адміністративній справі з приводу оскарження актів індивідуальної дії, в даному випадку, постанови (висновку) військово-лікарської комісії, зупиняючи дію цієї постанови з підстав очевидності протиправності спірного рішення та очевидності порушення процедури проведення ВЛК, на чому наполягає позивача у заяві про забезпечення позову, що судом не може бути перевірено у межах розгляду заяви про забезпечення позову, судом фактично може бути ухвалено рішення у цій частині без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та є неприпустимим.

Забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Так, у заяві про забезпечення позову не зазначено про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав заявника в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.

Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.

Відтак, приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності у даній адміністративній справі хоча б однієї з вичерпного переліку підстав, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України та не надано відповідних доказів на підтвердження існування небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі для постановлення судом ухвали про забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (вручити) учасникам справи (їх представникам).

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення в порядку, визначеному ст. 295-297 КАС України.

Суддя О.М. Мельник