Рішення

від 19.03.2025 по справі 420/28927/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/28927/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом виконувача обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Арцизької міської ради Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Виконувач обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Арцизької міської ради Одеської області (далі - відповідач, Арцизька міська рада), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Арцизької міської ради щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Арцизької міської територіальної громади Одеської області, у с. Виноградівка, площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї;

зобов`язати Арцизьку міську раду вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Арцизької міської територіальної громади Одеської області, у с. Виноградівка, площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на території Арцизької міської територіальної громади Болградського району Одеської області розташовано діюче місце видалення відходів - полігон твердих побутових відходів в с. Виноградівка - орієнтовною площею 1,5 га. З інформації Арцизької міської ради Одеської області № 02-23/554 від 03.05.2024 вбачається, що на полігон твердих побутових відходів/сміттєзвалище, що розташований в с. Виноградівка Болградського району розроблено паспорт № 51245060/3 від 17.12.2021 (дата реєстрації 31.08.2004). Згідно вищевказаного паспорту місця видалення відходів, полігон твердих побутових відходів експлуатується з 1995 року, воно знаходиться на земельній ділянці площею 1,5 га, в північно-східному напрямку на відстані 0,185 км с. Виноградівка, Арцизького району, Одеської області 45°50'26.1"N29°23'24.1"Е (географічна прив`язка 45.840583, 29.390028). Водночас, земельна ділянка, на якім розташовано вищевказане місце видалення відходів не сформована, кадастровим номер не присвоєно, межі в натурі на місцевості не винесені та речове право на неї не зареєстроване.

Така бездіяльність відповідача є протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У зв`язку із зверненням до суду з адміністративним позовом, який не відповідає вимогам процесуального законодавства, ухвалою суду від 19.09.2024 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.

24.09.2024 та 25.09.2024 до суду за допомогою електронної пошти від керівника Болградської окружної прокуратури надійшли заяви про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.10.2024 заяви керівника Болградської окружної прокуратури про усунення недоліків позовної заяви (вхід. № ЕП/15875/24 від 24.09.2024 та вхід. № ЕП/15954/24 від 25.09.2024) повернуто без розгляду.

30.09.2024 керівник Болградської окружної прокуратури ухвалу суду виконав, недоліки позову усунув.

Ухвалою від 03.10.2024 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16.10.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 18.10.2024 відзив Арцизької міської ради на позовну заяву повернуто без розгляду.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до листа Арцизької міської ради № 02-23/554 від 03.05.2024 на полігон твердих побутових відходів/сміттєзвалище, що розташований в с. Виноградівка Белградського району розроблено паспорт № 51245060/3 від 17.12.2021 (дата реєстрації 31.08.2004).

Згідно вищевказаного паспорту місця видалення відходів полігон твердих побутових відходів експлуатується з 1995 року, знаходиться на земельній ділянці площею 1,5 га, в північно-східному напрямку на відстані 0,185 км с. Виноградівка, Арцизького району, Одеської області 45°50'26.1"N29°23'24.1"Е (географічна прив`язка 45.840583, 29.390028).

Земельна ділянка, на якій розташовано вищевказане місце видалення твердих побутових відходів не сформована, кадастровий номер не присвоєно, межі в натурі на місцевості не винесені та речове право на неї не зареєстроване.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Арцизької міської територіальної громади Одеської області протиправною, прокурор звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України Про прокуратуру.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України Про прокуратуру.

Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі №815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, зокрема, забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян; здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) встановлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено надання згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об`єктів, у тому числі місць чи об`єктів для розміщення відходів.

Згідно із пп. 2 п. «а» частини першої статті 33 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля.

В силу вимог статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Правові, організаційні, економічні засади діяльності щодо запобігання утворенню, зменшення обсягів утворення відходів, зниження негативних наслідків від діяльності з управління відходами, сприяння підготовці відходів до повторного використання, рециклінгу і відновленню з метою запобігання їх негативному впливу на здоров`я людей та навколишнє природне середовище визначає Закон України «Про управління відходами»

Частиною першою статті 1 Закону України «Про управління відходами» передбачено, що управління відходами - це комплекс заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об`єктами видалення відходів.

Вирішення питання щодо визначення територіального розташування місця видалення відходів, яке належить до повноважень органу місцевого самоврядування, та оформлення відповідної земельної ділянки (їх формування, використання на умовах права власності, оренди, постійного користування з оформленням відповідних правовстановлюючих документів) у повній відповідності з вимогами законодавства є одним з основних елементів організації управління відходами.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про управління відходами» територіальні громади є власниками відходів, переданих їх утворювачами або попередніми власниками до систем управління побутовими відходами. Перехід права власності на відходи до інших суб`єктів здійснюється на підставі договору між органом місцевого самоврядування та суб`єктом господарювання у сфері управління відходами або між суб`єктами господарювання у сфері управління відходами. Організації розширеної відповідальності виробника є власниками відходів, прийнятих, зібраних або отриманих в інший спосіб у результаті діяльності такої організації.

Згідно із статтею 21 Закону України «Про відходи» в редакції, яка діяла до 09.07.2023, органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують виконання вимог законодавства про відходи, вирішення питань щодо розміщення на своїй території об`єктів поводження з відходами. Органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об`єктів поводження з відходами.

Статтею 33 вказаного закону визначено, що на кожне місце чи об`єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об`єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об`єктів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління відходами» полігон - це місце захоронення відходів, призначене для їх розміщення на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі.

Місце видалення відходів повинно розміщуватись на спеціально відведеній для нього у встановленому законом порядку земельній ділянці та відповідати вимогам екологічного та земельного законодавства.

Частиною першою статті 26 цього закону встановлено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері управління відходами належить вирішення питань щодо розміщення на території відповідних територіальних громад об`єктів оброблення відходів, створення пунктів роздільного збирання побутових відходів.

Органи місцевого самоврядування здійснюють й інші повноваження у сфері управління відходами відповідно до закону (ч. 3 цієї статті).

Згідно зі статтею 40 Закону України «Про управління відходами» захоронення відходів здійснюється на полігонах, що відповідають вимогам законодавства та технологічне обладнання яких забезпечує захист ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату, контроль викидів в атмосферне повітря, забруднення грунтів і підземних вод.

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території.

Відповідно до статті 19 цього закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції організують управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення на своїй території.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, крім іншого, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, організація землеустрою, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

З аналізу вказаних норм вбачається, що органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями у сфері поводження з відходами, зокрема саме вони надають згоду на розміщення на своїй території місць чи об`єктів для розміщення відходів, приймають рішення про виділення земельних ділянок для цих цілей, здійснюють управління відходами, тощо.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка як об`єкт цивільних прав передбачає її формування з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать:

а) організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності;

б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою;

в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності;

г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм;

ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Землеустрій проводиться в обов`язковому порядку (стаття 20 цього закону) на землях усіх категорій незалежно від форми власності.

Оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка використовується для розміщення місця видалення відходів, є передумовою для дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема у сфері управління відходами.

Статтею 22 Закону України «Про землеустрій» визначено, що землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судових рішень.

До документації із землеустрою поряд з іншим відповідно до статті 25 вказаного закону належить технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

Замовниками документації із землеустрою відповідно до статті 26 Закону України «Про землеустрій» можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників.

Відповідно до п. 115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, державна реєстрація земельних ділянок, переданих у власність (користування) без проведення їх державної реєстрації (в тому числі у разі, коли відомості про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель), здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельних ділянок державної чи комунальної власності) в порядку, визначеному для державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до статті 202 Земельного кодексу державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Статтею 30 Закону України від 06.09.2005 № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що формування системи поводження з відходами здійснюється шляхом використання найбільш ефективних і безпечних технологій за мінімальних економічних витрат, найбільш вигідних для того чи іншого населеного пункту схем і методів збирання, перевезення та знешкодження цих відходів з урахуванням щільності забудови, типів та наявного парку сміттєвозів, сміттєзбірників у порядку, визначеному законом.

Статтями 125 та 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями щодо організації та здійснення землеустрою, який проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, та здійснюється зокрема на підставі рішень органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладених договорів між землевласниками та розробниками документації із землеустрою.

Виготовлена документація з землеустрою є підставою для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера, тобто для її формування, винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки та як наслідок для її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.

У той же час, як встановлено судом, відповідачем не забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Арцизької міської територіальної громади Одеської області, у с. Виноградівка, площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.

Суд звертає увагу, що відповідачем допущено довготривале порушення вимог законодавства у екологічній та земельних сферах та як наслідок протиправну бездіяльність, яка полягає у не вжитті всіх необхідних дієвих заходів наслідком яких має бути оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під місцем видалення відходів, а саме розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості), здійсненні у встановленому законом порядку державної реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та реєстрації прав на неї.

Вказана земельна ділянка належить до земель комунальної форми власності, використовується під сміттєзвалище, а тому її використання повинне здійснюватися у суворій відповідності з вимогами чинного земельного та природоохоронного законодавства, із дотриманням певних обмежень щодо використання земель комунальної форми власності, на яких розташовані сміттєзвалища.

У даному випадку використання вказаної земельної ділянки комунальної форми власності здійснюється із порушенням вимог чинного законодавства, що виражається у її використання без правовстановлюючих документів, без державної реєстрації відповідного речового права.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що у відповідача існує обов`язок щодо вжиття заходів для оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на яких знаходиться місце видалення відходів.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Арцизької міської ради щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Арцизької міської територіальної громади Одеської області, у с. Виноградівка, площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.

Відтак з метою захисту інтересів держави суд також вбачає за необхідне зобов`язати відповідача вчинити дії на усунення означеного порушення.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи те, що прокурор, як суб`єкт владних повноважень, під час подання позову поніс лише судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, тому судові витрати з відповідача не стягуються, а підстави для стягнення судового збору відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов виконувача обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури (68762, Одеська область, м. Болград, вул. Варненська, 19, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (65114, м. Одеса, Лінія 12, 6 ст. Люстдорфської дороги, 22, код ЄДРПОУ 43879780) до Арцизької міської ради Одеської області (68400, Одеська область, Болградський район, м. Арциз, вул. Соборна, буд. 46, код ЄДРПОУ 04057037) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Арцизької міської ради Одеської області щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Арцизької міської територіальної громади Одеської області, у с. Виноградівка, площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, здійснення державної реєстрації прав на неї.

Зобов`язати Арцизьку міську раду Одеської області (68400, Одеська область, Болградський район, м. Арциз, вул. Соборна, буд. 46, код ЄДРПОУ 04057037) вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Арцизької міської територіальної громади Одеської області, у с. Виноградівка, площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, здійснення державної реєстрації прав на неї.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний