Рішення від 11.03.2025 по справі 480/1133/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2025 року Справа № 480/1133/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кравченка Є.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Мозгової М.В.,

представника позивача - Пономаренка В.П.,

представника відповідачів - Ромась І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1133/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ" до Сумської міської ради, Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, третя особа - Публічне акціонерне товариство "НАСОСЕНЕРГОМАШ" про визнання незаконним та скасування наказу, рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ" (далі - позивач; ТОВ "АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ") звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумської міської ради (далі - відповідач 1), Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (далі - відповідач 2), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати незаконним включення Сумською міською радою до містобудівної документації на місцевому рівнінежитлового приміщення (будівлі) по вулиці Революції Гідності (до перейменування вулиця Супруна), № 15 до захисної зони Публічного акціонерного товариства «НАСОСЕНЕРГОМАШ», яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ»;

- визнати незаконним (нечинним) та скасувати наказ Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 18.09.2023 № 06.01-10/325 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва «Реконструкція нежитлових приміщень з переведенням в житлові квартири за адресою: м. Суми, вул.Революції Гідності, 15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ- НЕРУХОМІСТЬ» та зобов`язати повторно розглянути заяву від 08.09.2023 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ» є юридичною особою приватного права, зареєстроване у встановленому законом порядку 20.02.2013 року, а згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.11.2014 р., індексний номер 29085279, виданого Реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області, є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 1739,6 кв. м., яке складається з 3-х поверхів та 4-го мансардного поверху. Земельна ділянка, на якій розташоване нежитлове приміщення, перебуває у власності територіальної громади м. Суми, а власник приміщення користується нею на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.03.2020 р., кадастровий номер 5910136600:18:002:0024. Приміщення в основному використовується власником під розміщення офісів інших суб`єктів господарювання шляхом здачі їх в оренду.

З метою реконструкції нежитлової будівлі по вул. Революції Гідності під розміщення окремих квартир, 08.09.2023 року позивач подав заяву про видачу містобудівних умов на обмежень реконструкції нежитлового приміщення під розміщення житла (окремих ізольованих квартир), додавши до заяви копії передбачених законом документів щодо права власності на об`єкт нерухомого майна та права землекористування, викопіювання з Генерального плану міста Суми.

Разом з тим, згідно наказу від 18.09.2023 року № 06-01-10/325 Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради було прийнято рішення №MU01:7259-3804-8768-6098 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень на підставі частини 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні («Санітарно-захисна зона промислових підприємств I-V класу шкідливості (ПАТ «Насосенергомаш»). В межах СЗЗ не передбачає розміщення нових житлових будинків з прибудинковими територіями.»).

На переконання представника позивача, зазначене рішення є незаконним, оскільки позивач не має наміру здійснювати нове будівництво (розміщення нового житлового будинку з прибудинковою територією) в межах санітарної захисної зони (СЗЗ), а лише планує здійснити реконструкцією вже існуючої будівлі, яка у свій час проектувалася та була побудована як житлова будівля гуртожитку для проживання одинаків.

Представник зауважує, що відповідно до змісту поданої ТОВ «АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ» заяви про видачу містобудівних умов та обмежень, реконструкцію нежитлових приміщень під окремі ізольовані квартири позивач планував здійснювати у геометричних розмірах існуючої будівлі зі зміною функціонального призначення, що є за визначенням реконструкцією, а існуюча захисна зона ПАТ «НАСОСЕНЕРГОМАШ» СЗЗ не передбачає розміщення нових житлових будинків з прибудинковими територіями.

За наведених обставин, вважає, що наявні підстави для скасування рішення Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 18.09.2023 року №06-01-10/325 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень.

Також, представник вказує на протиправність рішення Сумської міської ради від16.10.2002 № 139-МР, яким затверджено Генеральний план розвитку міста Суми та рішення Сумської міської ради 19.12.2012 р. № 1943-МР, яким затверджено проект внесення змін до Генерального плану міста Суми, в частині, що стосується встановлення захисної зони СЗЗ ПАТ «НАСОСЕНЕРГОМАШ» у містобудівній документації на місцевому рівні, оскільки зазначена СЗЗ була визначена у свій час розробником містобудівної документації на місцевому рівні у незаконний спосіб за відсутності вихідних даних, наданих джерелом забруднення навколишнього природного середовища, з порушенням діючих нормативів та правил.

Ухвалою суду від 20.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено у справі на 14.03.2024.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому зазначив, що Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради відповідно до пунктів 1.4. і 3.2.2. Положення про Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (нова редакція), затвердженого рішення Сумської міської ради від «03» листопада 2022 року № 3174-МР, яка вступили в силу 12.01.2023 року - є спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури , який надає відповідно до закону містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва.

07.09.2023 р. позивачем подана через портал Державні послуги онлайн https://diia.gov.ua/ Заяву на видачу містобудівних умов та обмежень на об`єкт Найменування об`єкта будівництва "Реконструкція нежитлових приміщень з переведенням в житлові квартири за адресою: АДРЕСА_1 ". 08.09.2023 вказана заява зареєстрована відповідачем 2 і прийнята до роботи. 18.09.2023 наказом Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 18.09.2023 №06.01-10/325 прийнято рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень, зокрема з мотивів: "відповідно до статей 222, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», керуючись пунктами 1.4, 2.4.2, 3.2.27 Положення про департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням від 28.09.2016 № 1128-МР (зі змінами від 03.11.2022 № 3174-МР) наказано: відмовити у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлових приміщень з переведенням в житлові квартири за адресою: м. Суми, вул. Революції Гідності, 15» за заявою ТОВ «АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ» від 08.09.2023 №06.01-18/5955 у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (об`єкт знаходиться в санітарно-захисній зоні від промислових підприємств)".

При цьому, представник зазначив, що санітарно захисна зона визначається чинними ДСНіП та нормативними актами, а містобудівна документація на місцевому рівні лише відображає фактичний стан існування СЗЗ, ніхто не має право самостійно її змінювати, скасовувати тощо санітарно захисну зону. Відступлення від нормативної СЗЗ потребує відповідного проекту.

Відтак, за наведених обставин, вказав на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку з перебуванням судді у відрядженні судове засідання, призначене на 14.03.2024, перенесено на 04.04.2024.

У зв`язку з перебуванням судді у відрядженні судове засідання, призначене на 04.04.2024, перенесено на 11.04.2024.

Ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 11.04.2024, оголошено перерву до 18 квітня 2024 року.

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Сумської області 11.04.2024 судове засідання відкладено до 30 квітня 2024 року.

Ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 30.04.2024, відкладено розгляд справи на 14 травня 2024 року.

Ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 14.05.2024, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 06 червня 2024 року.

Ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 06.06.2024, оголошено перерву до 27 червня 2024 року.

21.06.2024 представник позивача надав уточнюючі позовні вимоги (а.с. 174-179).

Ухвалою суду від 27.06.2024, відкладено розгляд справи до 07 серпня 2024 року.

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Сумської області 07.08.2024, 21.08.2024, 28.08.2024, 03.09.2024, 10.09.2024, 17.09.2024, 24.09.2024 судові засідання було відкладено.

Ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 01.10.2024, оголошено перерву до 24 жовтня 2024 року.

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Сумської області 24.10.2024 судове засідання відкладено до 12 листопада 2024 року.

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Сумської області 12.11.2024 судове засідання відкладено до 19 листопада 2024 року.

Ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 19.112024, відкладено розгляд справи на 18 грудня 2024 року.

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Сумської області 18.12.2024 судове засідання відкладено до 09 січня 2025 року.

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Сумської області 09.01.2025 судове засідання відкладено до 26 лютого 2025 року.

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Сумської області 26.022025 судове засідання відкладено до 11 березня 2025 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позові та поясненнях.

Представник відповідачів заперечував проти позовних з підстав, викладених у відзиві, та просив суд відмовити у задоволенні вимог.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як встановлено судом, ТОВ «АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ» є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 1739,6 кв. м., яке складається з 3-х поверхів та 4-го мансардного поверху, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.11.2014 р., індексний номер 29085279, виданого Реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області (а.с. 10).

Земельна ділянка (кадастровий номер 5910136600:18:002:0024), на якій розташоване нежитлове приміщення, перебуває у власності територіальної громади м. Суми, а власник приміщення користується нею на підставі договору оренди земельної ділянки від12.03.2020року (а.с. 14-17).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 5910136600:18:002:0024, за цільовим призначенням зазначена земельна ділянка відноситься до земель для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання: під розміщення адмінбудівлі (а.с. 229-232).

З метою реконструкції нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 під розміщення окремих квартир, 08.09.2023 року позивач подав заяву про видачу містобудівних умов на обмежень реконструкції нежитлового приміщення під розміщення житла (окремих ізольованих квартир), додавши до заяви копії передбачених законом документів щодо права власності на об`єкт нерухомого майна та права землекористування, викопіювання з Генерального плану міста Суми (а.с. 41-52).

18.09.2023 наказом Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради № 06.01-10/325 відповідно до статей 222, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», керуючись пунктами 1.4, 2.4.2, 3.2.27 Положення про департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням від 28.09.2016 № 1128-МР (зі змінами від 03.11.2022 № 3174-МР) прийнято рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлових приміщень з переведенням в житлові квартири за адресою: АДРЕСА_1 » за заявою ТОВ «АДАМАНТ НЕРУХОМІСТЬ» від 08.09.2023 № 06.01-18/5955 у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (об`єкт знаходиться в санітарно-захисній зоні від промислових підприємств).

Вважаючи наказ Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 18.09.2023 № 06.01-10/325 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а також, вважаючи незаконними рішення Сумської міської ради від 16.10.2002 № 139-МР, яким затверджено Генеральний план міста Суми та рішення Сумської міської ради від 19.12.2012 р. № 1943-МР, яким затверджено проект внесення змін до Генерального плану міста Суми, в частині, що стосується встановлення захисної зони СЗЗ ПАТ «НАСОСЕНЕРГОМАШ» у містобудівній документації на місцевому рівні, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку встановленим у справі обставинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (далі Закон).

Порядок забудови територій визначено у ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідно до якої забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; 4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

За змістом п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Отже, містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття кристувачем земельної ділянки права на її забудову. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 29 Закону фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (ч. 4 ст. 29 Закону).

При цьому невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Вказане відповідає правовому висновку Верховного Суду, висловленому, зокрема, у постановах від 11 квітня 2018 року в справі № 803/1231/17 та від 14 серпня 2018 року в справі № 823/5265/15.

Так з оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень стала невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні («Санітарно-захисна зона промислових підприємств I-V класу шкідливості (ПАТ «Насосенергомаш»). В межах СЗЗ не передбачає розміщення нових житлових будинків з прибудинковими територіями.»).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної дальності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до приписів частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового визначення, встановленого відповідно до законодавства.

Згідно частини першої статті 25 цього ж Закону режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що містобудівна документація на місцевому рівні істотно та протягом тривалого часу впливає на життєвий простір мешканців громади, навколишнє середовище, розвиток громади. Тому під час розробки містобудівної документації вкрай важливим є врахування інтересів держави, територіальної громади, окремих груп та осіб. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідальні за розробку та затвердження містобудівної документації, діючи з дотриманням принципів належного урядування, повинні забезпечувати збалансований підхід до різних інтересів. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 826/13852/17.

Відповідно до пункту 4.2 ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст Генерального плану населеного пункту», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13 липня 2012 року № 358 при розробленні генерального плану враховують, зокрема, інформацію містобудівного, земельного та інших кадастрів; інвестиційні наміри юридичних і фізичних осіб щодо забудови та іншого використання території.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Сумської міської ради від 16.10.2002 №139-МР (а.с. 212) затверджено Генеральний план м. Суми, відповідно до якого, законодавчо встановлене завдання генерального плану щодо обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території міста Суми.

Рішенням Сумської міської ради від 19.12.2012 № 1943-МР "Про затвердження містобудівної документації "Проект внесення змін до генерального плану міста Суми" та внесення змін до генерального плану міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 16.10.2002 № 139-МР" було затверджено містобудівну документацію "Проект внесення змін до генерального плану міста Суми" (а.с. 204).

Також, з метою визначеня умов та обмежень використання території м. Суми для містобудівних потреб у межах визначених зон рішенням Сумської міської ради від 06.03.2013 № 2180-МР було затверджено містобудівну документацію "План зонування міста Суми" (а.с.203).

Так, відповідно до викопіювання з Генерального плану м. Суми, зі змінами, затвердженими рішенням Сумської міської ради від 19.12.2012 № 1943-МР "Схема проектних планувальних обмежень" (а.с.131-132) земельна ділянка, на якій знаходиться нежитлове приміщення по вулиці Супруна (після перейменування вулиця Революції Гідності), будинок 15, розташована в санітарно-захисній зоні промислових підприємств, яка має обмеження щодо розміщення на даній території об`єктів та споруд.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Положеннями п. 5.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила), також передбачено, що промислові, сільськогосподарські та інші об`єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд , в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів скверів та інших об`єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об`єктів.

Згідно з п. 5.10 Державних санітарних правил у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

Зазначені норми права вказують на те, що санітарно-захисні зони навколо певних об`єктів встановлюються з метою захисту населення від шкідливого впливу таких об`єктів.

Відтак, оскільки належна позивачу на праві користування земельна ділянка, на якій він мав намір здійснити реконструкцію нежитлових приміщень з переведення в житлові квартири, згідно зі схемою зонування території міста Суми розміщена у зоні, яка є санітарно-захисною зоною, тому відповідач за заявою позивача від 08.09.2023 року правомірно відмовив у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, позаяк такий вид забудови не відповідає переліку дозволених видів цільового призначення території, передбачених у Плані зонування території для даної функціональної зони.

При цьому, суд зазначає, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абзац 2 частини другої статті 24 Закону № 3038-VI).

За правилами пункту «а» частини першої статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Стаття 1 Закону України від 22 травня 2003 року №858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Відповідно до статті 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Водночас, поняття «цільове призначення земельної ділянки» нерозривно пов`язане із поняттям «категорія земель». Так, у статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, категорія - це основне цільове призначення кожної земельної ділянки.

Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватись за різними видами цільового призначення.

Суд також звертає увагу на те, що цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Єдина умова, яку встановлюють положення частини п`ятої статті 20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 826/1606/17 та від 09 червня 2022 року у справі № 460/2596/20.

Частиною першою статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки відображаються у державному земельному кадастрі.

Як підтверджується матеріалами справи, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 5910136600:18:002:0024 (а.с. 229-232), за цільовим призначенням зазначена земельна ділянка відноситься до земель для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання: під розміщення адмінбудівлі.

Верховний Суд у постанові від 16 травня 2023 року по справі № 640/4844/22 вже звертав увагу на той факт, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану м. Києва як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у статті 38 Земельного кодексу України, згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування.

Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано статтею 39 Земельного кодексу України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі такого цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Тобто, нецільовим використанням земельної ділянки категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 420/5740/19.

На переконання суду, оскільки, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 5910136600:18:002:0024, за цільовим призначенням зазначена земельна ділянка відноситься до земель для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку, наміри позивача по забудові належної йому на праві користування земельної ділянки (реконструкція нежитлових приміщень з переведення в житлові квартири) не відповідають не тільки містобудівній документації, але й функціональному та цільовому призначенню земельної ділянки, її виду використання.

Відтак, відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому прийняте рішення від 18.09.2023 № 06.01-10/325 є законним, і не підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради від 16.02.2002 р. № 139-МР та від 19.12.2012 р. № 1943-МР у частині включення до містобудівної документації на місцевому рівні нежитлового приміщення (будівлі) по вулиці Революції Гідності (до перейменування вулиця Супруна), № 15 до захисної зони Публічного акціонерного товариства «НАСОСЕНЕРГОМАШ», яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ НЕРУХОМІСТЬ», суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За приписами ч. 1ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 2 ст.46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог.

При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1ст. 2 КАС України).

Обов`язковою умовою визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів рішенням суб`єкта владних повноважень.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає , що спірний пункт рішення начебто впливає на його правове становище. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З цього вбачається, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі №800/206/15.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Судом встановлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.9), Товариство з обмеженою відповідальністю "АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ" було зареєстровано як юридична особа 26.10.2013. Натомість, оскаржувані рішення Сумської міської ради про затвердження Генерального плану розвитку міста Суми та про затвердження проекту внесення змін до Генерального плану міста Суми були прийняті 16.10.2002 та 19.12.2012 відповідно. Таким чином, станом на час прийняття спірних рішень позивача як юридичної особи не існувало, що взагалі виключає можливість наявності відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод, та інтересів такої особи.

Крім того, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.11.2014 р., індексний номер 29085279, виданого Реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області, позивач є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 1739,6 кв. м. (а.с.10). Земельна ділянка (кадастровий номер 5910136600:18:002:0024), на якій розташоване нежитлове приміщення, перебуває у власності територіальної громади м. Суми, а власник приміщення (позивач) користується нею на підставі договору оренди земельної ділянки від 12.03.2020 року (а.с. 14-17).

Відтак, право власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 5910136600:18:002:0024, було зареєстровано позивачем 06.11.2014 року, тобто вже після прийняття оскаржуваних рішень Сумською міською радою від 16.10.2002 № 139-МР та від 19.12.2012 № 1943-МР, якими належна позивачу на праві користування земельна ділянка, згідно зі схемою зонування території міста Суми розміщена у зоні, яка є санітарно-захисною зоною.

Доказів того, що на момент розроблення Генерального плану міста Суми та змін до нього на цій земельній ділянці існувала житлова забудова, що мало б бути враховано замовником та розробником містобудівної документації на етапі її розроблення і затвердження і могло бути підставою для віднесення її до житлової зони з урахуванням сучасного використання землі, суду не надано.

На переконання суду, прийняття відповідачем оскаржуваних рішень саме собою не зумовило жодних юридичних наслідків безпосередньо для позивача, не завдало йому шкоди й не змінило обсягу його прав та обов`язків як учасника земельних відносин.

Суд вважає, що оскаржувані нормативно-правовові акти не порушують прав позивача як користувача земельної ділянки та власника нерухомого майна на цій земельній ділянці, оскільки він вправі розпоряджатися цією земельною ділянкою, а також використовувати її на свій розсуд відповідно до вимог закону.

При цьому, навіть у разі скасування у судовому порядку спірних рішень, це не спричинить зміну цільового призначення земельної ділянки, що перебуваю у користуванні позивача, не захистить і не відновить прав, які, на його переконання, були порушені, а отже у такому випадку завдання адміністративного судочинства не буде виконано.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу й на висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17, де сформульовано загальні підходи до судового захисту законних інтересів.

У вищевказаній постанові Верховний Суд навів такі мотиви: -

« 70. … судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2ст. 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу;

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного вбачається необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Водночас, встановивши відсутність матеріально-правової заінтересованості в оскарженні рішення, суди проаналізували доводи позивача, що стосуються правомірності рішення і дійшли висновку, що воно не є незаконним.

З цього приводу Суд звертає увагу, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення. Відтак, висновки суду щодо правомірності оскарженого рішення не мають самостійного правового значення. …».

В даній справі судом встановлено, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Оскільки судом встановлено відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача на момент прийняття спірних рішень та позивачем не вчинялося жодних дій щодо змін цільового призначення земельних ділянок чи генерального плану і плану зонування території, то вказані обставини є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржених рішень.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постановах від 19.12.2018 у справі № 826/37/17 та від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, у тому числі і аргументи учасників справи щодо прийняття спірних рішень, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв правомірно, відповідно до наданих йому повноважень у сфері регулювання містобудівної діяльності, планування і забудови території, не вчиняв порушень прав позивача як користувача земельної ділянки. Тому у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМАНТ-НЕРУХОМІСТЬ" до Сумської міської ради, Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, третя особа - Публічне акціонерне товариство «НАСОСЕНЕРГОМАШ» про визнання незаконним та скасування наказу, рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2025.

Суддя Є.Д. Кравченко