Постанова

від 19.03.2025 по справі 400/10255/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/10255/24

Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.,

повний текст судового рішення

складено 14.01.2025, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченка К.В.,судді Джабурія О.В.,судді Вербицької Н.В.,при секретарі Марченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі відповідач, ВДВС), в якому просив зобов`язати відповідача виключити з Єдиного реєстру боржників відомості щодо ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні №53784797.

Заявлені позовні вимоги гуртуються на тому, що в 2016 року Корабельним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист стосовно нього про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) за кредитним договором, за яким позивач був поручителем. За цим виконавчим листом Інгульським відділом ДВС свого часу було відкрито виконавче провадження №53784797. В подальшому позивач врегулював питання боргу з кредитором, борг був закритий, а договір іпотеки розірваний, виконавче провадження було завершено на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Але позивач продовжує перебувати в Реєстрі боржників, що обмежує його цивільні права, як громадянина на користування своєю власністю. В жовтні 2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про виключення його з реєстру боржників, але відповідач відмовив у цьому, пославшись на не сплату виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Позивач з цим не згоден, оскільки вважає, що виконавче провадження було відкрито в 2017 році, а на той час редакція ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Оскільки, державним виконавцем фактично нічого не було стягнуто за цим виконавчим провадженням, то підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 року позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні повних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.08.2008 року ОСОБА_1 виступив поручителем за кредитним договором між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль», відповідно до якого передав в іпотеку власну квартиру площею 31,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, у зв`язку з невиконанням зобов`язань боржником за кредитним договором Корабельним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №2-68/2011 від 05.12.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за генеральним кредитним договором в сумі 533969,14 доларів США, що еквівалентно 4525904,00 гривень, звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 .

18.04.2017 року на підставі зазначеного виконавчого листа державним виконавцем Інгульського відділу ДВС відкрито виконавче провадження №53784797 по стягненню з ОСОБА_1 предмета іпотеки.

25.05.2017 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ПАТ «Кристалбанк» укладено договір відступлення прав за іпотечним договором.

28.01.2019 року постановою державного виконавця замінено стягувача у виконавчому провадженні №53784797 з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на ПАТ «Кристалбанк».

18.06.2019 року постановою державного виконавця Інгульського ДВС у виконавчому провадження №53784797 виконавчий документ виконавчий лист №2-68/2011 виданий Корабельним районним судом м.Миколаєва 05.12.2016 року повернуто стягувачу з підстав, передбачених п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно боржника.

16.09.2020 року АТ «Кристалбанк» уклав договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки з ОСОБА_1 ТОВ «ФК «ОМЕГА ФАКТОР».

09.10.2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ОМЕГА ФАКТОР» досягли згоди про розірвання договору іпотеки від 11.08.2008 року.

В цей же день, ТОВ «ФК «ОМЕГА ФАКТОР» подало заяву про зняття обтяжень з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , і відповідний запис було внесений нотаріусом у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

У жовтні 2024 року, ОСОБА_1 дізнався, що він досі перебуває в Єдиному реєстрі боржників у зв`язку за виконавчим провадженням №53784797.

09.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Інгульського ДВС у м.Миколаєві з заявою про виключення його з Єдиного реєстру боржників у зв`язку з погашенням боргу та припинення зобов`язання.

17.10.2024 року Інгульський ДВС у м.Миколаєві листом за №144839 відмовив ОСОБА_1 у виключенні його з Єдиного реєстру боржників, з тих підстав, що ним не сплачено виконавчий збір у розмірі 53396,91 доларів США за виконавчим провадженням №53784797.

Предметом оскарження у даній адміністративний справі є відмова відповідача від 17.10.2024 року у виключенні позивача з Єдиного реєстру боржників.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступних узагальнених доводів та висновків:

- відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» для стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен винести постанову про стягнення виконавчого збору, а після повернення виконавчого документу, звернути її до примусового виконання шляхом реєстрації в автоматизованій системі та відкриття відповідного виконавчого провадження, однак в рамках виконавчого провадження №53784797 постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 53396,91 доларів США відсутня, та до примусового виконання вона свого часу у 2019 році після повернення виконавчого листа не зверталася;

- оскільки стягувачом у питанні стягнення виконавчого збору є державний орган, то враховуючи, що з моменту завершення виконавчого провадження №53784797 пройшло більше 5 років, то передбачений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» строк пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання вже пропущений, а тому у відповідача відсутнє право вимоги про сплату позивачем виконавчого збору в розмірі 53396,91 доларів США, оскільки такий виконавчий збір вже не підлягає стягненню.

Апелянт з такими доводами та висновками суду першої інстанції не погоджується, наводячи в апеляційній скарзі такі узагальнені доводи;

- наявність або відсутність постанови у виконавчому провадженні №53784797 постанови про стягнення виконавчого збору не є підставою для звільнення боржника від сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження;

- виконавче провадження №53784797 не підпадає під перелічені частиною 5 статті 27 Закону України «Про виконавчого провадження» випадки, коли виконавчий збір з боржника не стягується;

- в даному випадку, немає значення для справи чи пред`являлися постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження до виконання;

- обов`язковою умовою для виключення боржника з Єдиного реєстру боржників є сплата витрат виконавчого провадження, і ця умова позивачем не виконана, а тому відсутні підстави для виключення позивача з цього реєстру.

Виходячи з наведених сторонами позицій, ключові питання для вирішення даного спору полягають в правомірності знаходження, позивача в Єдиному реєстрі боржників та наявності у відповідача обов`язку по виключенню позивача з такого реєстру.

Обсяг нормативно-правового регулювання, яке підлягає застосуванню для вирішення даного спору, полягає в наступному.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження» Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з Метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч.5 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження» відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Частиною 7 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини 1 статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною 4 статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Як вже зазначено вище, у виконавчому провадженні №53784797 повернення виконавчого документа стягувачу відбулось 18.06.2019 року на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», так як встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно боржника.

Дійсно, п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає в якості підстави для повернення виконавчого документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що Закон України «Про виконавче провадження» не покладає на державного виконавця обов`язку про направлення до Єдиного реєстру боржників відомостей для виключення боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.9 ч.1 ст.37 Закону, і це пов`язано з тим, щоб забезпечити інтереси стягувача у разі повторного пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання.

Пунктом 23 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року передбачені наступні положення:

«За виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо:

при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена);

після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено;

після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає);

відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.».

Суд першої інстанцій зазначив, що на момент звернення позивача з заявою про виключення його з Єдиного реєстру боржників вже настали обставини, які передбачені частиною першою ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», обґрунтувавши це тим, що в 2020 році боржник з кредитором домовилися про порядок та розмір погашення зобов`язання, у зв`язку з чим договір іпотеки був розірваний, і зобов`язання, які підлягали виконанню за виконавчим листом №2-68/2011, є припиненими, тобто мають місце підстави для закінчення виконавчого провадження, передбачені п.9 ч.1 ст.39 Закону.

Що стосується оплати виконавчого збору в розмірі 53396,91 доларів США, то суд першої інстанції зазначив, що в рамках виконавчого провадження №53784797 постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 53396,91 доларів США відсутня, та до примусового виконання вона свого часу у 2019 році після повернення виконавчого листа не зверталася, і з моменту завершення виконавчого провадження №53784797 пройшло більше 5 років та сплив строк можливого пред`явлення такого виконавчого документу до примусового виконання, а тому виконавчий збір в розмірі 53396,91 доларів США вже не підлягає стягненню.

Колегія суддів не може погодитися із судом першої інстанцій в тому, що на момент звернення позивача із заявою про виключення його з Єдиного реєстру боржників вже існували визначені пунктом 9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для закінчення виконавчого провадження, оскільки за цим пунктом виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а матеріали справи не містять підтвердження факту виконання в повному обсязі вимог виконавчого листа №2-68/2011 від 05.12.2016 року.

Той факт, що в 2020 році боржник з кредитором домовилися про порядок та розмір погашення зобов`язання, у зв`язку з чим договір іпотеки був розірваний, і зобов`язання, які підлягали виконанню за виконавчим листом №2-68/2011, сторони визнали припиненими, сам по собі не підтверджує фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом №2-68/2011 від 05.12.2016 року.

Зазначена домовленість між позивачем, як боржником, та кредитором - ТОВ «ФК «ОМЕГА ФАКТОР», яка є правонаступником прав кредитора за вищевказаним кредитним договором від 11.08.2008 року на суму 533969,14 доларів США та прав іпотекодержателя за двором іпотеки від 11.08.2008 року, дійсно підтверджується укладеним 09.10.2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ОМЕГА ФАКТОР» договором про розірвання договору іпотеки від 11.08.2008 року, копія якого долучена до матеріалів справи, але сам по собі цей факт не підпадає під жодну з підстав для закінчення виконавчого провадження, які визначені частиною 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

В той же час відповідно до 1 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення.

Отже, наведені судом першої інстанції обставини домовленості між боржником та кредитором про припинення зобов`язань, які підлягали виконанню за виконавчим листом №2-68/2011, могли бути підставою для закінчення виконавчого провадження на підставі п.1 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» за умови визнавання судом, який видав виконавчий лист №2-68/2011, відмови стягувача від примусового виконання судового рішення.

Однак факту визнання Корабельним районним судом м.Миколаєва відмови стягувача від примусового виконання судового рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист №2-68/2011 від 05.12.2016 року, колегією суддів не встановлено, і сторони на такі обставини не посилаються.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що на час звернення позивача до суду з даним позовом вже сплили всі можливі законодавчо встановлені терміни, як для повторного пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа №2-68/2011 від 05.12.2016 року та відкриття за таким виконавчим листом виконавчого провадження, так і для можливого стягнення з позивача суми виконавчого збору в розмірі 53396,91 доларів США по виконавчому провадженню №53784797.

Так, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Як вже заначено вище, виконавчий документ виконавчий лист №2-68/2011, виданий Корабельним районним судом м. Миколаєва 05.12.2016 року, був повернутий стягувачу постановою державного виконавця Інгульського ДВС у виконавчому провадженні №53784797 18.06.2019 року.

Таким чином, на час звернення позивача до суду з даним позовом у жовтні 2024 року вже сплив строк для повторного пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа №2-68/2011.

Що стосується можливості стягнення з позивача суми виконавчого збору в розмірі 53396,91 доларів США по виконавчому провадженню №53784797, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами.

Відповідно до п.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» .

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною 9 статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Таким чином, відповідно до вимогу Закону та Інструкції, для стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен винести постанову про стягнення виконавчого збору, а після повернення виконавчого документу, звернути її до примусового виконання шляхом реєстрації в автоматизованій системі та відкриття відповідного виконавчого провадження.

Суд першої інстанції вірно встановив, і це не заперечується сторонами, що у виконавчому провадженні №53784797 постанова про стягнення виконавчого збору не виносилась і після повернення стягувачу виконавчого листа №2-68/2011 18.06.2019 року така постанова у встановленому законом порядку до примусового виконання не зверталася.

Такі обставини свідчать про те, що на час звернення позивача до суду у позивача був відсутні обов`язок по сплаті виконавчого збору в розмірі 53396,91 доларів США по виконавчому провадженню №53784797, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність перебування позивача у Єдиному реєстрі боржників.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що безпідставне перебування позивача у Єдиному реєстрі боржників порушує його права та інтереси, які підлягають захисту та відновленню шляхом виключення позивача з такого реєстру.

Враховуючи те, що виключення позивача з такого реєстру відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень здійснюється за постановою державного виконавця, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, а відповідач листом від 17.10.2024 року №144839 відмовив позивачу у виключенні його з Єдиного реєстру боржників, колегія суддів погоджується з обґрунтованістю застування судом першої інстанції такого способу захисту та відновлення прав позивача, як зобов`язання відповідача виключити з Єдиного реєстру боржників відомості щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як боржника за виконавчим провадженням №53784797.

Такий спосіб захисту прямо передбачений наведеними вище положеннями пункту 23 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, згідно з якими відомості про боржника можуть бути виключені з Єдиного реєстру боржників також на підставі судового рішення.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, прийняв вірне по суті рішення про задоволення позову, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 20 березня 2025 року.

Суддя-доповідач К.В. КравченкоСудді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька