Постанова

від 19.03.2025 по справі 300/5845/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа №300/5845/23

адміністративне провадження № К/990/6625/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,

суддів: Білак М.В., Желєзного І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року (головуючий суддя - Шумей М.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року (головуючий суддя - Матковська З.М., судді: Кузьмич С.М., Ніколін В.В.)

у справі № 300/5845/23

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Верховинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року;

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Верховинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 26 листопада 2022 року зареєструвала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_1 », у зв`язку з чим виникла необхідність обміну паспорта.

В результаті чого позивачка звернулась до відповідача із заявою видати (обміняти) паспорт громадянина України на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (далі - «Положення №2503-ХІІ»).

Однак, листом від 18 липня 2023 року відповідачем відмовлено позивачці у наданні такого паспорту.

Позивачка вважає вказану відмову такою, що порушує її законні права та інтереси, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року, позов задоволено:

- визнано протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року;

- зобов`язано відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що адміністративна справа № 300/5845/23 є типовою справою, оскільки відповідає критеріям Верховного Суду, викладеним у зразковій справі від 19 вересня 2018 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) та встановлені судом обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник зазначає, про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі №380/5977/21, а саме частини першої статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-V та пункту 9 Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 784.

Також відповідач зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки тяжких негативних наслідків, пов`язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.

У спірних правовідносинах таку обробку вже проведено за згодою ОСОБА_1 , а оформлення чи відмова від оформлення нового документа засобами Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР) на наявність у реєстрі раніше сформованого унікального номеру запису в реєстрі (далі - УНЗР ) не вплине, тому не становитиме жодного втручання у приватне життя позивачки.

З підстав наведеного, як зазначає відповідач, справа за позовом ОСОБА_1 не є типовою до зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), розглянутої Великою Палатою Верховного Суду, в якій позивачка категорично відмовлялася від обробки її даних засобами реєстру з будь-якою метою.

Також відповідач зазначає, що особа, яка самостійно звернулася із заявою щодо внесення її персональних даних до реєстру та надала згоду на їх обробку з формуванням цифрового ідентифікатора уже не може побоюватися настання негативних наслідків в майбутньому, оскільки відповідна подія уже відбулася у минулому за її згодою.

Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України позивачка не скористалася, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями (у зв`язку з обранням судді Губської О.А. до Великої Палати Верховного Суду) визначено склад суду: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Білак М.В., Желєзний І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в порядку письмового провадження з 19 березня 2025 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 30 вересня 2016 року позивачка отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Верховинським РС УДМС в Івано-Франківській області на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України за № 302 від 25 березня 2015 року про затвердження зразка бланку технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.

26 листопада 2022 року позивачка зареєструвала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_1 », у зв`язку з чим виникла необхідність обміну паспорта позивачки.

22 червня 2023 року та 29 червня 2023 року позивачка зверталася до Верховинського відділу УДМС в Івано-Франківській області із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки на прізвище « ОСОБА_1 ». До заяви позивачка додала паспорт, що підлягає обміну, свідоцтво про шлюб для підтвердження зміни прізвища, ідентифікаційний код.

18 липня 2023 року позивачці направлено письмову відповідь-відмову Верховинського відділу УДМС в Івано-Франківській області №40/6/2602- 23/2614/43-23, з якої слідує, що Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року №5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Відповідач вважає, що жодних правових підстав для оформлення паспорта позивачки у формі книжечки немає, оскільки видачу паспортів зразка 1994 року згідно з вимогами чинного законодавства припинено. Крім того, зазначає, що альтернативний вибір позивачка зробила, оформивши паспорт громадянина України для виїзду за кордон, надавши при цьому згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР і УНЗР у Реєстрі відносно позивачки вже сформовано, він залишається незмінним при наступних операціях у Реєстрі, а тому позиція позивачки щодо небажання отримувати паспорт у формі ID-картки є необґрунтованою та суперечливою. Відповідач також вважає, що у нього відсутні правові підстави для оформлення та видачі позивачці паспорта громадянина України у формі книжечки без відповідного рішення суду.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Пунктами 2, 3 Положення №2503-XII визначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 13 Положення №2503-XII встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Згідно з пунктом 16 Положення №2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.

Відповідно до пункту 17 Положення №2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм. Для обміну паспорта у зв`язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.

06 грудня 2012 року набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною першою статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.

За змістом частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.

Частиною четвертою статті 13 Закону №5492-VI передбачено, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною першою статті 16 Закону №5492-VI передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Згідно з частиною сьомою статті 21 Закону №5492-VI до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім`я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25 березня 2015 року №302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок №302).

Згідно з пунктами 1, 2, 3 Порядку №302 паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Обмін паспорта здійснюється у разі зміни інформації, внесеної до паспорта, у тому числі у зв`язку із зміною написання латинськими літерами складових імені "прізвище", "ім`я" у документах, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України (крім додаткової змінної інформації) (підпункт 1 пункту 6 Порядку №302).

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктом 14 Порядку №302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.

За змістом пункту 19 Порядку №302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб`єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.

Згідно з пунктом 32 Порядку №302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 100 Порядку №302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06 червня 2019 року затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок № 456), який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.

Відповідно до пункту 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Предметом судового контролю у цій справі є правомірність дій Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Верховинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права у спірних правовідносинах, зазначає таке.

Аналіз норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Указане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року у справі №820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20 та від 08 червня 2023 року у справі №380/5977/21 (на яку посилається відповідач в своїй касаційній скарзі).

Як зазначено вище, підставою виникнення спору у цій справі слугувало надання відмови позивачці у видачі їй паспорту громадянина України зразка 1994 року в порядку обміну.

У позовній заяві позивачка вказує про те, що обробка конфіденційних даних, зокрема біометричних, з присвоєнням людині цифрового/штрих-кодового ідентифікатора, що стає її персональними даними, є насильством над добровільним волевиявленням людини, яка усвідомлює духовний сенс такого кроку, є протиправним втручанням в особисте духовне життя людини, посягання на право на свободу віросповідання, закріплене у статті 35 Конституції України.

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивачка при зверненні до органу міграційної служби із заявою, не зазначала про наявність у неї релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві.

Більше того, матеріалами справи підтверджено, що унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі вже сформований під час оформлення позивачкою паспорта громадянина України для виїзду за кордон серія та номер НОМЕР_2 , виданого 14 листопада 2016 року (а.с.43).

Також позивачку було вдруге документовано біометричним паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданим 24 жовтня 2017 року, на підставі особистої заяви-анкети позивачки №7309049 від 12 жовтня 2017 року, де вкотре позивачка надала згоду на внесення інформації до ЄДДР (а.с.44).

Відповідно до статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі залишається незмінним при всіх наступних операціях у реєстрі, а отже при оформлені позивачкою паспорта у формі ID-картки повторно формуватися не буде.

Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані позивачки та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.

З підстав наведеного убачається, що позивачка є особою, яка самостійно звернулася із заявою щодо внесення її персональних даних до реєстру та надала згоду на їх обробку з формуванням цифрового ідентифікатора та вже не може побоюватися настання негативних наслідків в майбутньому, оскільки відповідна подія уже відбулася у минулому за її згодою.

З огляду на альтернативний вибір, зроблений позивачкою під час оформлення нею паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надавши при цьому згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, та з огляду на те, що в Реєстрі відносно позивачки вже сформовано унікальний номер запису, колегія суддів доходить висновку, що небажання позивачки отримати паспорт у формі ID-картки є необґрунтованим та суперечливим, отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.

З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Також помилковим є врахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), з огляду на таке.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов`язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.

Повертаючись до обставин цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, те, що позивачка звернулась до відповідача із заявою про видачу їй нового паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року, замість паспорта, що підлягає обміну, у зв`язку зі зміною прізвища; обробку відносно позивачки уже проведено при видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон; обробка була здійснена за згодою позивачки; оформлення чи відмова від оформлення нового документа засобами ЄДДР на наявність у реєстрі раніше сформованого УНЗР не вплине; при зверненні до органу міграційної служби із заявою позивачка не зазначає про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.

Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.

У зв`язку із наведеним, у судів першої та апеляційної інстанцій не було правових підстав для врахування висновків Верховного Суду, викладених у зразковій справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18), при розгляді цієї справи.

Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуті судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені без додержанням норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, касаційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в їх задоволенні.

Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України уважає за необхідне ухвалити нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

І.В. Желєзний