Рішення

від 21.03.2025 по справі 731/719/24

ГОРОДНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №731/719/24

Провадження №2/731/33/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

21 березня 2025 року с-ще Варва

Варвинський районний суд Чернігівської області в складі:

судді Савенка А.І.,

за участю секретаря Тарасенко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань №1 Варвинського районного суду Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, як органи опіки та піклування, та ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

29 листопада 2024 року неповнолітня ОСОБА_1 , використовуючи засоби поштового зв`язку, звернулася до Варвинського районного суду Чернігівської області з вказаним позовом, відповідно до вимог якого просить суд позбавити її матір ОСОБА_2 батьківських прав щодо неї.

На обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які у шлюбі не перебували. Позивач зареєстрована та фактично проживає разом з батьком ОСОБА_3 та бабусею ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . У свою чергу матір позивача - ОСОБА_2 з ними тривалий час не проживає, місце її теперішнього проживання їй невідоме, на контакт не виходить.

Як стверджує позивач, матір не виконує, покладених на неї ст. 150 СК України, обов`язків, адже ніяким чином не приймає участі у її вихованні, матеріальному забезпеченні, не проявляє турботи про її стан здоров`я, фізичний, психічний та духовний розвиток. Всім необхідним для забезпечення нормальних умов для життя, розвитку та навчання позивача опікується виключно її батько ОСОБА_3 , разом із бабусею (матір`ю батька) - ОСОБА_4 . Станом на 26 листопада 2024 року позивач перебуває на утриманні її бабусі ОСОБА_4 , оскільки батько перебуває у лавах ЗСУ.

У зв`язку з цим, на переконання позивача, вказані обставини є прямими підставами, в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, для застосування до відповідача крайнього засобу відповідальності, у виді позбавлення останньої батьківських прав, як матері, яка ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання її дитини.

Ухвалою Варвинського районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження, відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено до підготовчого судового засідання на 20 січня 2025 року. Додатково, залучено до участі у даній справі ОСОБА_3 та Виконавчий комітет Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Також, зобов`язано Виконавчий комітет Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області надати суду висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_1

14 січня 2025 року, засобами електронного зв`язку, від з Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області до суду надійшла заява із повідомленням щодо неможливості виготовлення на запит суду висновку щодо доцільності/недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_1 , що обумовлено відсутністю ОСОБА_2 за місцем її зареєстрованої адреси місця проживання, яка фактично там ніколи не проживала (а.с. 36).

Підготовче судове засідання, призначене на 20 січня 2025 року, з підстав першої неявки відповідача було відкладене на 21 лютого 2025 року.

Ухвалою суду від 21 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 березня 2025 року.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася. 18 березня 2025 року з електронної пошти «ІНФОРМАЦІЯ_5» на електронну адресу суду надійшла відсканована заява адресанта ОСОБА_1 щодо здійснення розгляду справи за її відсутності, обґрунтоване неможливості її явки. Заявлені вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити. Наголошено, що мати ОСОБА_2 на зв`язок не виходить, теперішнє місце положення невідоме (а.с. 45).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, шляхом направлення відповідної поштової кореспонденції за її зареєстрованою адресою місця проживання, які поверталися із відміткою «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 41, 57, 74), а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 42, 53). Причину своєї неявки до суду не повідомляла. Відзиву на позовну заяву чи інших заяв з процесуальних питань від відповідача не надійшло.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився. 21 лютого 2025 року заступник начальника відділу правового захисту дітей Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Алексійчук Н.В., використовуючи засоби електронного зв`язку, звернулася до суду із клопотанням про здійснення судового розгляду справи за відсутності представника адміністрації (а.с. 58). Письмових пояснень чи інших заяв з процесуальних питань від третьої особи до суду не надійшло.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчого комітету Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області у судове засідання не з`явився. 14 січня 2025 року з Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, засоби електронного зв`язку, до суду надійшло клопотання про проведення судового розгляду без їх участі (а.с. 39). Письмових пояснень чи інших заяв з процесуальних питань від третьої особи до суду не надійшло.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку (а.с. 75, 76), у судове засідання не з`явився, причину своєї неявки до суду не повідомляв. Письмових пояснень чи інших заяв з процесуальних питань від третьої особи до суду не надійшло.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомила, відзиву не подала, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України проводить заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є уродженкою м. Київ, актовий запис про народження №899 від 31 березня 2009 року. Батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Зазначені обставини доводяться копією дублікату свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві (а.с. 7).

Копією довідки начальника Деснянського відділу ДРАЦС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції підтверджується, що у актовому записі про народження №899 від 31 березня 2009 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про батька внесені відповідно до ст. 126 СК України (а.с. 9).

Згідно з копією Акта обстеження умов проживання дитини ОСОБА_1 , проведеного 30 жовтня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , на момент відвідування в квартирі чисто та прибрано. Приміщення обладнане меблями та технікою. Під час інспектування неповнолітня ОСОБА_1 знаходилася під наглядом баби ОСОБА_4 . Дитина має окрему кімнату, обладнану ліжком, шафою, місцем для навчання та забезпечена у належному обсязі одягом, шкільним приладдям, продуктами харчування. За вказаною адресою окрім бабусі ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_1 також проживає батько ОСОБА_3 , який проходить навчання у військовій частині. Мати неповнолітньої - ОСОБА_2 участі в утриманні та вихованні не приймає, її нинішнє місце проживання невідоме. Підсумовано, що для виховання та розвитку дитини створені належні умови (а.с. 12).

Як вбачається із копії Характеристики №01-22/321 від 31 жовтня 2024 року (а.с. 10), ОСОБА_1 з 01 вересня 2024 року проходить навчання у школі І-ІІІ ступенів №282 Деснянського району міста Києва у 10 класі. За період навчання зарекомендувала себе як старанна та уважна учениця, яка навчається на достатньому рівні й вмотивована до здобуття знань. Зі слів класного керівника, догляд та виховання ОСОБА_1 здійснює її батько - ОСОБА_3 , який активно зацікавлений в успіхах доньки. Він відвідує батьківські збори, перебуває в постійному контакті з класним керівником, завжди готовий до обговорення як досягнень, так і можливих труднощів дитини в навчанні. Усі питання щодо навчання Вероніки адміністрація школи, класний керівник та вчителі-предметники вирішують виключно з батьком.

Відповідно до повідомлення директора КНП «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕЖИКО-САНІТАРНОРЇ ДОПОМОГИ №4» Деснянського району м. Києва №1362 від 06 листопада 2024 року (а.с. 11), ОСОБА_1 спостерігається у вказаному закладі охорони здоров`я. Декларація укладена 04 листопада 2024 року з лікарем-педіатром ОСОБА_7 06 вересня 2024 року та 04 листопада 2024 року на прийом до лікаря дитини ОСОБА_1 приходила разом із бабусею, яка турбується про стан здоров`я дитини та виконує всі медичні обов`язки по відношенню до дитини.

Суд зважає, що статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Суд зважає, що підстави для позбавлення батьківських прав особи, визначені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, позивач в обґрунтування позову посилається на п. 2 ч. 1 ст. 164 ЦК України, зміст якої визначає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Таким чином, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

На думку суду, позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Способи та методи ухилення від обов`язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року, де, зокрема, положенням абзацу 2 п. 16 визначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

За змістом роз`яснень, п. 15, 17 вищезазначеної постанови Пленуму ВСУ, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні.

Суд, вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод становить втручання у її право на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.

Як зауважив Європейський Суд з прав людини у ряді рішень з цього приводу, визначаючи, чи був такий захід, як позбавлення батьківських прав, «необхідним у демократичному суспільстві» слід проаналізувати, чи може він найкраще задовольняти інтереси дитини. Водночас ЄСПЛ нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Таким чином, при вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19

Також, ВСУ у справі №211/559/16-ц від 01 листопада 2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Слід зазначити, що під час розгляду даної справи, судом не було встановлено доказів на підтвердження обставини, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 дійсно не бажає спілкуватися з донькою ОСОБА_1 та брати участь у її вихованні, і це є наслідком її винної поведінки, остаточного і свідомого самоусунення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з батьком, окремо від відповідача, як матері дитини.

Так, суд зважає, що позивачем по справі є сама неповнолітня, яка згідно змісту позову не бажає спілкуватися з матір`ю та хоче щоб її позбавили батьківських прав відносно неї.

Проте суд звертає увагу, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини, так як діти є вразливими до маніпуляцій зі сторони дорослих.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Заявлена позиція дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу її віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (ВС КЦС справа №705/3040/18 від 13 липня 2022 року, справа № 175/1713/20 від 23 червня 2022 року).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24).

На переконання суду, непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21).

Так, обставини справи суд встановив, що відношення відповідачки до доньки не можна вважати зразковим чи належним.

Разом із тим, встановлені судом фактичні обставини справи не містять відомостей про те, що відносно відповідачки застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, або, що на орган опіки та піклування покладався обов`язок здійснювати контроль за виконанням матері батьківських обов`язків, або, що мати притягувалась до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності за неналежне виконання обов`язків щодо доньки.

Позивачем та третіми особами не надано належних та допустимих доказів того, що матір дитини є особливо неблагонадійною та спілкування з нею суперечить інтересам дитини, а також доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, а також не обґрунтовано в чому полягає захист інтересів дитини, шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав і яким чином це сприятиме захисту таких інтересів, що свідчить про відсутність правових підстав для позбавлення останньої батьківських прав.

Встановивши ці обставини, суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов`язками ОСОБА_2 , які б свідчили про ухилення від виховання доньки ОСОБА_1 , що вказує на відсутність підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Що стосується висновку органу опіки про доцільність позбавлення батьківських прав, з огляду на положення частини 6 статті 19 СК України, суд зважає на неможливість його отримання в силу відсутності відповідачки ОСОБА_2 за адресою її зареєстрованого місця проживання та відсутність інформації щодо її фактичної адреси місця проживання.

Відповідно до ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У зв`язку з цим суд зважає, що висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не є визначальним у даній категорії справ, а є лише одним із елементів загального об`єму доказів по справі та оцінюється судом у сукупності із іншими доказами.

Таким чином, під час розгляду даної справи судом не було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_1 , зокрема, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не були підтверджені належними та допустимими доказами.

У зв`язку з цим, суд повно, всебічно та об`єктивно оцінивши обставини справи, приходить до висновку, що позивачем не надано суду достатньо доказів, які б підтверджували обставини щодо ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків та її свідомого небажання виховувати дитину, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Водночас суд наголошує на тому, що відсутність реальних змін у поведінці відповідачки, як матері щодо доньки протягом розумного строку після ухвалення судового рішення може стати підставою для ініціювання нового судового провадження про позбавлення її батьківських прав у майбутньому (постанова ВС у справі №640/13989/19 від 24 серпня 2022 року).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 141, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація (код ЄДРПОУ: 37415088; юридична адреса: просп. Червоної Калини, б. 29, м. Київ, 02225), Виконавчий комітет Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 41510040, юридична адреса: вул. Шевченка, 38, с-ще Варва Прилуцького району Чернігівської області, 17600), як органи опіки та піклування, та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), про позбавлення батьківських прав, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.І.Савенко