Рішення

від 11.03.2025 по справі 610/342/23

БАЛАКЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я (заочне)

Іменем України

610/342/23 2/610/4/2025 11 березня 2025 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: Стригуненка В.М.

за участю

позивача: ОСОБА_1 (відеоконференція),

третьої особи: Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області - представника за довіреністю Овдієнко Л.М.,

секретаря: Виноградської О.В.,

розглянувши у місті Балаклія Ізюмського району Харківської області у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Дмитрук М.О. просить:

визначити місце проживання дитини сторін у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову вказує, що шлюб між сторонами за рішенням суду було розірвано 27.12.2018, від шлюбу мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_3 . З початку повномасштабного військового вторгнення РФ на територію України донька разом з матір`ю проживає в Іспанії. На даний час відповідач перебуває у новому зареєстрованому шлюбі. Позивач проживає у м. Львові, де винаймає житло, спиртними напоями або наркотичними засобами не зловживає, має самостійний стабільний дохід. Зазначив, що позивач вчасно та в повному обсязі сплачує аліменти на користь відповідача на утримання їхньої дитини з 12.06.2019. Позивач, перебуваючи у чудових відносинах з дитиною, разом з відповідачем дійшли спільної згоди щодо доцільності подальшого переїзду та проживання на постійній основі дитини разом з батьком в Україні, за місцем проживання батька. Таким чином, взаємна згода відносно нового місця проживання дитини між сторонами досягнута. Повідомив, що зазначений консенсус планується реалізувати у серпні 2023 року, коли відповідач прилетить з Іспанії в Україну разом з донькою. Тим часом, відповідач має намір продовжити розбудовувати своє життя в Іспанії. Вказав, що визначення місця проживання дитини з батьком цілком узгоджується з її персональним бажанням, найкращими інтересами та зустрічною можливістю батька здійснювати матеріальне, духовне піклування про власну дитину (а.с. 2-12).

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 20.03.2024 відділ «Служба у справах дітей» Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради було виключено із складу учасників справи, як третю особу, а Балаклійську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (а.с. 104).

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 22.05.2024 Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (а.с.137).

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 22.08.2024 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду (а.с. 180).

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, не заперечував проти заочного розгляду справи. Пояснив, що після розлучення у відповідача вже нова сім`я, інша дитина. Їхня спільна дитина проживає з ним уже 2 роки, їй з ним краще, донька сама виявила бажання проживати з ним.

Представник третьої особи Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області в судовому засіданні повідомила, що висновок надати не можуть, оскільки це повинен робити орган опіки та піклування за фактичним місцем проживання дитини. Не заперечувала проти прийняття рішення в інтересах дитини.

Третя особа Шевченківська районнаадміністрація Львівськоїміської радипросила розглянути справу за відсутності їхнього представника (а.с.228-229).

Відповідач про дату, час і місце судового засідання повідомлялась належним чином шляхом направлення судової повістки на її електронну пошту (а.с. 224) та за зареєстрованим місцем проживання (перебування) (а.с.57), однак на пошту за отриманням судової повістки і в судове засідання не з`явилась (а.с.226-227), причини неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву та заяви про розгляд справи за її відсутності не надала, поважності неявки не убачається.

Крім того, під час перерви в судовому засіданні секретар судового засідання телефонувала відповідачу і вона повідомила, що обізнана про дату, час і місце проведення судового розгляду справи, а також, що вона неодноразово отримувала всі судові повістки, які направлялись їй на електронну адресу, однак приймати участь у судовому засіданні не може, бо перебуває за кордоном.

Тому суд ухвалив провести заочний розгляд справи, на підставі наявних у ній доказів і зважаючи на вжиті заходи для забезпечення відповідача участі в розгляді справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15, 16).

Шлюб між сторонами, укладений 03.09.2011, розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.12.2018 (а.с. 13-14).

Відповідно до договору оренди квартири від 01.07.2023 та акту прийому-передачі майна від 01.07.2023 відповідач за плату орендує двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Термін оренди до 01.06.2024 (а.с. 17-19, 20).

За актом обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_1 та його доньки ОСОБА_3 , було встановлено, що це орендована квартира, розміщена на 4 поверсі, умови проживання задовільні, наявні необхідні меблі та побутова техніка, відведено окрему кімнату для дитини, де облаштовано місця для сну, навчання та проведення дозвілля, взаємовідносини між донькою та батьком хороші. Дитина повідомила, що хоче проживати з батьком у м.Львові, про що також зазначила у своїй заяві від 22.04.2024 (а.с. 121, 122).

В своєму листі від 23.04.2024 відділ «Служба у справах дітей» Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, крім іншого, зазначив, що з матір`ю ОСОБА_3 спілкується в телефонному режимі (а.с. 120).

З довідки середньої загальноосвітньої школи № 22 ім. В.Стефаника м. Львова від 02.2024 вбачається, що ОСОБА_3 дійсно навчається у їхньому закладі у 5 класі (а.с.130).

Згідно з розрахунком заборгованості по аліментам заборгованості за виконавчим листом про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 станом 01.04.2023 немає, переплата становить 18543,89 грн (а.с. 21-22).

Позивачем також було долучено до позовної заяви роздруківки скріншотів з мобільного телефону переписки та дзвінків з донькою в травні 2023 року, з яких вбачається, що дитина часто спілкувалася з батьком, перебуває з ним у гарних відносинах (а.с. 27-34).

З заяви відповідача ОСОБА_2 від 05.06.2023, надісланої електронною поштою, вбачається, що вона проживає в м. Алама де Мурсія (Іспанія) і не заперечує, щоб її донька ОСОБА_5 за своїм бажанням проживала з батьком ОСОБА_1 в Україні у м. Львів (а.с. 42).

ОСОБА_1 05.06.2023 звертався до відділ «Служба у справах дітей» Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради з заявою, в якій просив зв`язатися з ним для проведення бесіди як з ним, так і з матір`ю дитини та їхньою донькою, які перебувають в Іспанії, за допомогою відеозв`язку та узгодження відвідування його помешкання для складання акту обстеження житлово-побутових умов з метою визначення місця проживання дитини (а.с. 23-25).

На вказану заяву було надано відповідь, в якій вказали, що з його звернення вбачається, що малолітня ОСОБА_3 , 2012 р.н., проживає разом з матір`ю в Іспанії. Переїзд дитини до України та подальше проживання її разом з батьком у м. Львові узгоджено з матір`ю дитини. Зазначили, що батьком не надано будь-яких доказів, які б свідчили про спір між батьками дитини стосовно визначення її місця проживання. Тому розгляд звернення було припинено (а.с. 26).

У своїх письмових поясненнях Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області вказала, що орган опіки та піклування виходить з того, що малолітня дитина ОСОБА_3 фактично проживає разом з батьком у м. Львові, знаходиться на вихованні та утриманні обох батьків, за згодою батьків донька проживає разом з батьком, відомостей про те, що відповідач на даний час бажає змінити своє рішення щодо визначення місця проживання дитини матеріали справи не містять, також не наведені підстави та аргументи, які саме інтереси малолітньої дитини не враховані. З наданих документів вбачається, що спір з приводу місця проживання дитини відсутній, в силу певних життєвих обставин батьків малолітня ОСОБА_3 проживає разом з батьком за домовленістю між батьками, що не суперечить чинному законодавству та інтересам дитини. Відповідач не заперечує, щоб донька проживала разом з батьком, тому відсутній предмет позову. Батько добровільно та свідомо погодився на виховання, утримання та догляд за малолітньою донькою. У разі відмови від подальшого утримання дитини матір має всі можливості для виховання доньки. У разі відсутності спору між батьками місце проживання дитини визначається за їх згодою, тобто в договірному порядку. Усної домовленості між батьками достатньо для проживання дитини з одним з батьків або повернення її за постійним місцем проживання. На території Балаклійської міської ради Харківської області дитина не проживає, що унеможливлює розгляд питання про надання висновку про доцільність/недоцільність визначення місця проживання дитини з одним з батьків об`єктивно в інтересах виключно дитини та відсутності спору між батьками (а.с. 123-127).

З відповіді органу опіки та піклування Шевченківської районноїадміністрації Львівськоїміської радивід 16.08.2024 вбачається про неможливість надання ними висновку щодо доцільності або недоцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з батьком. Ними встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_3 , яка навчається у СЗШ № 22 м. Львова та на період літніх канікул перебуває у матері в Іспанії. За результатами оцінки потреб сім`ї з`ясовано, що батько дитини спроможний виконувати батьківські обов`язки з виховання та догляду за дитиною, складні життєві обставини у сім`ї відсутні. Матір дитини ОСОБА_2 , яка зареєстрована в с.Вербівка Ізюмського району Харківської області, але з 2022 року фактично проживає в Іспанії, не заперечує, щоб їхня дитина проживала з батьком. Комісією з питань захисту прав дитини 01.08.2024 зі слів батька встановлено, що мати дитини не заперечує щодо проживання малолітньої доньки з батьком. Враховуючи відсутність спору між батьками щодо проживання їхньої малолітньої доньки надання висновку є неможливим (а.с. 173-174, 208-210).

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Відповідно до ст. 3 Конвенції, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналогічної позиції притримується і судова практика. Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц визначено, що: «Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди».

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, для того, щоб здійснити забезпечення найкращих інтересів дитини, потрібно, для початку, виявитиці інтереси. Одним з основних способів визначення інтересів дитини (яка досягла віку і такого рівня розвитку, який дозволяє їй сформулювати й висловити власні погляди) є визначення думки самої дитини щодо ситуації, що склалась.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

На виконання вимоги ст. 171 СК України щодо врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя, та врахування її найкращих інтересів, судом за згодою та в присутності позивача -батька дитини була заслухана її думка.

Малолітня ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає в АДРЕСА_1 , з батьком. Мати проживає в Іспанії, вона пропонувала їй жити з нею, але їй більше подобається з батьком, тому вона вирішила проживати з ним, на що її батьки погодились. Вказала, що з матір'ю спілкується в застосунку «Телеграм», гостювала в неї влітку 2024 року. У матері інша сім'я, ще одна дитина, її братик, якому 4 роки. Дівчинка навчається у школі, у 6 класі. Батько працює на фірмі. Мама за нею приїздить до України, забирає до себе в гості, а потім так само повертає назад до батька в Україну.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

У даній справі предметом спору є визначення місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року №1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Під час розгляду справи судом встановлено, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач добровільно змінила зареєстроване місце свого проживання, виїхала за кордон до Іспанії, де створила нову сім`ю, малолітня ОСОБА_3 спочатку також виїхала з матір`ю за кордон та проживала з нею, але потім захотіла проживати з батьком в Україні, до якого переїхала за згодою батьків. Зараз проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього, до матері їздить в гості. Після чого матір привозить її до батька в Україну.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд враховує, що ще до звернення до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено позивачем в його позові, відповідачем, яка не просила змінювати місце проживання дитини, а також дитиною, яка в судовому засіданні зазначила, що їй більше подобається проживати з батьком, тому вона вирішила проживати з ним, на що її батьки погодились.

Крім того, орган опіки та піклування Шевченківської районноїадміністрації Львівськоїміської радита орган опіки та піклування Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області вважали відсутнім спір між батьками щодо визначення місця проживання їхньої малолітньої доньки ОСОБА_3 , оскільки мати дитини не заперечує щодо проживання малолітньої доньки з батьком, який виявив на це свою згоду, тому висновків щодо доцільності або недоцільності визначення місця проживання дитини з одним з батьків не надали.

Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживає і на момент подачі позову батьки дійшли спільної згоди щодо доцільності проживання доньки з батьком, до якого вона збиралась переїхати за взаємною згодою батьків. Тобто спору стосовно цього, який підлягав би судовому захисту, між батьками не було і немає, що ними не заперечується. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дочки, у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною, навпаки мати сама забирає до себе в гості дитину та привозить її назад в Україну.

З наведеного слідує, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини, що у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, тобто відповідачем не доведено, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживає та на момент подачі позову також збиралася за згодою батьків проживати з ним, порушені його права.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року в справі№ 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання дочки разом із батьком, оскільки позивач не довів, що його права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.

Внаслідок відмови в задоволені позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України

у х в а л и в:

Відмовити в позові.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 .

Третя особа: Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, місце знаходження: 64207, Харківська область, Ізюмський район, м.Балаклія, вул.Жовтнева, буд.18, код ЄДРПОУ 44663704.

Третя особа: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, місце знаходження: 79058, м.Львів, вул.Липинського, буд.11, код ЄДРПОУ 04056115.

Суддя Стригуненко В.М.