Рішення

від 19.03.2025 по справі 926/535/25

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року Справа № 926/535/25

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ніколаєва Михайла Ілліча

секретар судового засідання Голіней Я.І.

за участі представників:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейлвест»

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 21 781, 87 грн

І. Стислий виклад позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітейлвест» звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поставки №3008/2024 від 30.08.2024 в загальній сумі 21 781, 87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в порушення умов укладеного договору відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 19 341, 20 грн.

На підставі п. 5.2 договору позивачем нараховано пеню з 07.11.2024 по 12.02.2025 в розмірі 1 402, 11 грн, яку він просить стягнути з відповідача.

Керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 07.11.2024 по 12.02.2025 3% річних в сумі 155, 55 грн та інфляційних втрат в сумі 883, 21 грн.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву.

ІІ. Рух справи у суді

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Ніколаєву М.І.

Ухвалою суду від 21.02.2025 відкрито спрощене провадження у справі з повідомленням сторін та призначено розгляд справи по суті на 19.03.2025.

05.03.2025 від представника позивача надійшла заява про участь в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 05.03.2025 задоволено клопотання представника позивача про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоканференції.

18.03.2025 від позивача надійшла заява в якій він позовні вимоги підтримав та просив розглянути справу без його участі та участі представника.

Відповідач належним чином повідомлений про день та час судового засідання, проте у судове засідання 19.03.2025 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

III. Фактичні обставини справи, встановлені судом

30.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рітейлвест» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поставки №3008/2024, згідно умов якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити придбаний товар.

Ціна цього договору становить суму вартості товарів, поставлених протягом строку дії даного договору (п. 1.2).

Пунктом 2.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється партіями в обсязі, в асортименті, в строки та за цінами попередньо узгодженими сторонами.

Відповідно до п.2.3 договору узгоджений сторонами асортимент та обсяг поставки зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Право власності покупця на поставлений товар виникає з моменту приймання товару, факт якого засвідчується відміткою покупця на відповідній видатковій накладній (п.2.3 договору).

Під час отримання товару, представник покупця підписує видаткову накладну (або накладні) на партію товару, завіряє її печаткою підприємства (п.2.4).

Згідно умов договору, днем одержання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної на товарно-матеріальні цінності (п.2.5).

Покупець оплачує товари по цінах, зазначених в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що надається постачальником на кожну партію товару (п.3.1).

Відповідно п. 3.4 договору покупець зобов`язується здійснювати оплату поставленого товару на рахунок постачальника щотижня, відповідно до фактично реалізованого обсягу товару, з повним розрахунком за партію не пізніше 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту прийняття товару (п. 2.5).

Пунктом 4.1 договору визначено, що приймання товару здійснюється в місці, узгодженому сторонами:

- за якістю відповідно із сертифікатом якості (якщо товар підлягає сертифікації), а також повинен відповідати умовам договору та інформації про товар;

- за кількістю відповідно до найменування товару, зазначеного у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що в разі невчасної оплати вартості товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який розраховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором (п.5.3.).

Взаємовідносини сторін, які неврегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України (п.5.4).

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до « 31» грудня 2025 року, але в будь - якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.7.1.).

Дія договору продовжується на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір припинити договір за 30 календарних днів до кінцевої дати дії договору. Кількість пролонгацій не обмежена (п.7.2).

В будь-якому разі, до дня припинення договору, сторони зобов`язані провести між собою всі взаєморозрахунки та погасити всі існуючі з приводу цього договору заборгованості. В разі не проведення розрахунків у вказаний строк, договір зберігає чинність в частині проведення розрахунків до погашення всіх існуючих між сторонами заборгованостей (п.7.4).

Пунктом 7.5 договору передбачено, що закінчення строку дії договору не припиняє права та обов`язки сторін (правовідносини сторін), що виникли на підставі даного договору.

Доказів розірвання чи визнання недійсним вищевказаного договору суду не надано.

На виконання умов договору позивач поставив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товар на загальну суму 19 341, 2 грн, що підтверджується видатковою накладною №48 від 07.09.2024.

Враховуючи, що товар отримано 07.09.2024, відповідач повинен був здійснити оплату поставленого товару не пізніше 06.11.2024.

Відповідач у встановлений договором строк за поставлений товар не розрахувався, що призвело до виникнення боргу в сумі 19 341, 20 грн.

З огляду на те, що відповідач у повному обсязі не розрахувався з позивачем за поставлений у вересні 2024 товар, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 19 341, 20 грн основного боргу, 1402,11 грн пені, 155, 55 грн 3% річних та 883, 21 грн інфляційних втрат за період з 07.11.2024 по 12.02.2025.

Доказів сплати заборгованості відповідачем не надано.

IV. Позиція суду по суті спору

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 цієї статті передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 689 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав зобов`язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним поставки товару, проте в порушення прийнятих на себе зобов`язань відповідач за отриманий товар у встановлений договором строк не розрахувався, що призвело до виникнення боргу в сумі 19 341, 20 грн.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати товару за договором поставки від 30.08.2024 №3008/2024, враховуючи підтвердження боргу наявними в матеріалах справи доказами, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 19 341, 20 грн.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

За змістом частини шостої статей 231 та 232 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, а їх нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до п. 5.2 договору у разі невчасної оплати вартості товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який розраховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Враховуючи, що відповідач вчасно не сплатив вартість поставленого товару у встановлений договором строк, суд, перевіривши розрахунок пені, дійшов висновку, що позивач правомірно нарахував 1 402, 11 грн пені за загальний період з 07.11.2024 по 12.02.2025, яку слід стягнути з відповідача.

Частиною 1 ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на зазначене вище суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути згідно наявного в матеріалах справи розрахунку 155, 55 грн 3% річних та 883, 21 грн. інфляційних за період з 07.11.2024 по 12.02.2025.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

У ході розгляду справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, досліджених та оцінених судом у сукупності за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 19 341,20 грн основного боргу, 1 402, 11 грн пені, 155, 55 грн 3% річних та 883, 21 грн. інфляційних за період з 07.11.2024 по 12.02.2025 підлягають задоволенню у повному обсязі.

V. Розподіл судових витрат.

Згідно ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд зазначає, що частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою через систему «Електронний суд» сплачено судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн, що підтверджується платіжним дорученням №254 від 11.02.2025 року.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи сторонами понесено не було.

Керуючись статтями 2, 12, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейлвест» (77346, вул. Шевченка,7, с. Тужилів, Калуський район, Івано-Франківська область, код 41041298) заборгованість за договором поставки в сумі 21 781, 87 грн, з яких 19 341, 20 грн основного боргу, 883, 21 грн інфляційних втрат, 1 402, 11 пені 155, 55 грн 3% річних та 2 422 грн судового збору.

Повний текст рішення складено та підписано 21.03.2025

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

СуддяМ.І. Ніколаєв