Постанова

від 18.03.2025 по справі 927/6/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 927/6/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Мачульський Г.М.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Круш Т.О.,

ТОВ «ЖК «Комфорт»: Титаренко Т.Г. (в режимі відеоконференції),

ДП «Адміністрація річкових портів»: Сербулов О.В. (в режимі відеоконференції),

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Чернігівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК «Комфорт»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024

та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2024

у справі № 927/6/24

за позовом Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації

до:

1)Чернігівської міської ради;

2)Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК «Комфорт»

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Адміністрація річкових портів»

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі,

В С Т А Н О В И В:

Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації до Чернігівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК «Комфорт», в якому він просив:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №4711 від 24.02.2021, укладений між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖК «Комфорт» площею 5,5251 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0026, розташованої у по вул. Підвальна, 23 у місті Чернігові;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ТОВ «ЖК «Комфорт» на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану у місті Чернігові по (вул. Підвальна, 23 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1497268374101);

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності за Чернігівською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану у місті Чернігові по вул. Підвальна, 23 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1497268374101);

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану у місті Чернігові по вул. Підвальна, 23.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2024 (суддя Белов С.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 (колегія суддів у складі: Срипка І.М. - головуючий, Мальченко А.О., Хрипун О.О.), позов задоволено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.12.1998 № 856 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`яток історії, мистецтва, археології» взято під державну охорону пам`ятки історії, мистецтва та археології, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 площею 5,5251 га по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові, що розташована частково у межах пам`ятки археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х-ХVIII ст., яка є внутрішньо комплексною пам`яткою місцевого значення Стародавнє місто Чернігів, охоронний № 1/6-Чр.

Коригування здійснено наказами Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 07.06.2019 №223 та від 28.08.2020 №287 «Про впорядкування обліку об`єктів культурної спадщини".

Розташована пам`ятка археології місцевого значення «Поділ» уздовж південної і південно-західної частин міста Чернігів, біля підніжжя правобережної тераси р. Десни, в урочищах Лісковиця та Кавказ. Охоплює територію південніше «Дитинця», «Окольного Граду», «Третяка», Єлецької Гори, ґрунтового могильника, Болдиної Гори, Троїцько Іллінського монастиря. Межі пам`ятки в натурі (на місцевості) не визначені.

На пам`ятку археології Древнє місто Чернігів, ІХ-ХІІІ 18.04.1989 видано охоронне зобов`язання Чернігівському міському комунальному господарству.

Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА зіставлено схему розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові із поземельної книги із схематичним відображенням місця розташування пам`ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), нанесеним на карту - схему пам`ятки археології місцевого значення Стародавнє місто Чернігів. За характерними умовними та топографічними позначеннями встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х-ХVІІІ ст.

Крім того, ПП «ЕЛІТЗЕМ» виконано графічне нанесення координат пам`ятки археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х- ХVІІІ ст. з позначенням меж та площ пам`ятки історії відносно земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, яка знаходиться по вул. Підвальна, 23 у місті Чернігові.

Відповідно до складеної ПП «ЕЛІТЗЕМ» карти-схеми земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х-ХVІІІ ст.

Наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації «Про впорядкування обліку об`єктів культурної спадщини» №223 від 07.06.2019 затверджено Зміни та уточнення охоронних номерів, назв, дат, адміністративних прив`язок та щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, розташованих в адміністративних межах м. Чернігова Чернігівської області (додатки 3-8), у якому серед іншого зазначено «Поділ» (Нижній Город) уздовж південної і південно-західної частин міста Чернігів, біля підніжжя правобережної тераси р. Десни, в урочищах Лісковиця та Кавказ.

Наказом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації «Про впорядкування обліку об`єктів культурної спадщини» №287 від 28.08.2020 погоджено внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини Чернігівської області нововиявлених об`єктів історії, археології та монументального мистецтва Чернігівської області (додатки 1, 2, 3); погоджено переліки пам`яток археології (3881 пам`яток) та пам`яток архітектури (309 пам`яток) місцевого значення Чернігівської області для їх подання до Міністерства культури та інформаційної політики України для занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; погоджено перелік археологічних об`єктів культурної спадщини, які не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (додаток 7).

Згідно з відомостями до облікової картки та паспорту пам`ятника Стародавнє місто Чернігів (місцезнаходження: м. Чернігів, Чернігівська м/Рада, центральна і південна частина міста) знаходиться на правому березні р. Десни. На території Чернігова зберіглось багато пам`яток археології кургани, могильники, городища. На території колишнього дитинця знаходиться парк культури і відпочинку ім. М. Коцюбинського, площею 5 га. До вказаної облікової картки додано схематичний план.

Рішенням 4 сесії 8 скликання Чернігівської міської ради від 28.01.2021 Приватному акціонерному товариству «Чернігівській річковий порт» припинено право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 7410100000:02:051:0026) площею 5,5251 га по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові.

Рішенням 4 сесії 8 скликання Чернігівської міськради від 28.01.2021 Товариству з обмеженою відповідальністю «ЖК Комфорт» передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 строком до 28.01.2022, площею 5,5251 га, по вул. Підвальній, 23 у м. Чернігові для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту.

10.09.2021 на пам`ятку культурної спадщини «Поділ» (Нижній Город) стародавнього м. Чернігова укладено охоронний договір з ТОВ «ЖК «Комфорт», відповідно до п. 5 якого, товариство зобов`язано використовувати пам`ятку (площа земельної ділянки 5,5251 га) по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові за цільовим призначенням, не проводити будь-яких робіт по переміщенню ґрунту, що можуть зашкодити пам`ятці. Утримувати територію пам`ятки упередженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва й задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам`ятці. Не вести будь-яких земляних робіт на території пам`ятки без спеціального письмового дозволу органу охорони.

24.02.2021 між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖК «Комфорт» укладено договір оренди земельної ділянки №4711 площею 5,5251 га (кадастровий номер 7410100000:02:051:0026), розташованої у місті Чернігові по вул. Підвальна, 23, строком до 28.01.2022.

Відповідно до п. 3 указаного договору на земельній ділянці розташовані будівлі і споруди річкового транспорту.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 складає 39911112,356 грн та відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

23.12.2021 на підставі додаткової угоди укладеної між Чернігівською міською радою та ТОВ «ЖК «Комфорт» внесено зміни до договору оренди земельної ділянки, у тому числі до п. 8, продовживши термін дії договору до 25.11.2022.

08.11.2022 на підставі додаткової угоди укладеної між Чернігівською міською радою та ТОВ «ЖК «Комфорт» внесено зміни до договору оренди земельної ділянки, у т.ч. до п. 8, продовживши термін дії договору до 19.08.2027.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що при передачі Чернігівською міською радою в оренду земельної ділянки ТОВ «ЖК «Комфорт» з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га допущено порушення вимог земельного законодавства, які полягають у наступному.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р затверджено Перелік державного майна, яке не увійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» та передається до сфери управління Мінтрансзв`язку.

Відповідно до листів ДП «Адміністрація річкових портів» № 01/01-385 від 18.03.2021 та № 01/01-828 від 03.06.2021 підприємству на праві господарського відання належить державне майно, яке не ввійшло до статутного фонду ВАТ «Чернігівський річковий порт» та передано до сфери управління Міністерства транспорту та зв`язку України, а саме: гідротехнічна споруда № 428 (набережна контейнерного причалу), гідротехнічна споруда № 429 (причалу генеральних вантажів у затоні № 1), розташоване по вул. Підвальна, 23 у місті Чернігові.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, а саме гідротехнічної споруди № 428 (набережна контейнерного причалу), гідротехнічної споруди №429 (причалу генеральних вантажів у затоні № 1), розташованих по вул. Підвальна, 23 у місті Чернігові власником вказаного майна є Міністерство інфраструктури України.

Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області 09.09.2021 проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок, розташованих на території Чернігівської міської ради, у тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026.

У ході перевірки встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 передана Чернігівською міською радою в оренду ТОВ «ЖК «Комфорт» з порушенням вимог ст. 123 Земельного кодексу України, оскільки земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті «а» частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що пам`ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), яка є внутрішньо комплексною пам`яткою місцевого значення Стародавнє місто Чернігів, охоронний №1/6-Чр, взята на облік розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.12.1998 №856. Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА зіставлено схему розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові із поземельної книги із схематичним відображенням місця розташування пам`ятка археології місцевого значення "Поділ» (Нижній Город), нанесеним на карту - схему пам`ятки археології місцевого значення Стародавнє місто Чернігів. За характерними умовними та топографічними позначеннями встановлено, що земельна ділянка ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятки археології місцевого значення "Поділ» (Нижній Город), Х-ХУІІІ ст. В свою чергу, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою. Відтак, спірна земельна ділянка протиправно вибула з державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК «Комфорт» звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не доведено обставин, що мають значення для справи, які суди визнали встановленими, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, в порушення принципів законності, пропорційності, рівності і змагальності сторін, оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалено з грубим порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 2, 7, 11, 13, 15, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 91, 236, 238, 269 ГПК України, та неправильно застосовано норми матеріального права: ст.ст. 17, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» в комплексі з нормами ст.ст. 20, 54, 96, 120, 141, 143, 150 Земельного кодексу України, щодо можливості перебування у комунальній власності сформованої земельної ділянки промислового призначення на якій розташована пам`ятка археології та процедури вилучення (викупу) у державну власність в установленому законом порядку; статей 8, 17, 29, 31 Закону Української РСР від 13.07.1978 № 3600-ІХ «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в комплексі з нормами Указу Президента України «Про місцеву державну адміністрацію» № 252 від 14.04.1992 щодо повноважень обласних державних адміністрацій затверджувати переліки пам`яток історії та культури місцевого значення; статті 47 Закону України «Про землеустій» та ст.14-1, 31, 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо розроблення науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території, що складається за результатами наукових досліджень, як передумови надання земельній ділянці статусу пам`ятки археології; статей 3, 13 Цивільного кодексу України, положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо покладання ризику вчинення помилки державного органу на саму державу та пов`язаного з ним принципу «належного урядування»; статей 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч.ч. 3, 4 , 5 ст. 53 ГПК України щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків, викладених у постановах: Верховного Суду від 23.01.2021 у справі № 2-а/7780/11, Верховного Суду у справі № 380/5165/21 від 07.07.2022 щодо того, що наданню офіційного статусу пам`ятки, має передувати організація і встановлення меж її території, а не навпаки; Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, Великої палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 щодо наявності повноважень органів влади здійснювати захист інтересів держави у спосіб, який обрав прокурор; Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 640/5473/20 щодо обов`язку суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування; Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 924/996/23 щодо про відсутності підстав для скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок у разі оскарження позивачем прав відповідачів лише на частину таких земельних ділянок. Крім цього, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо правових наслідків скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки та особливостей подальшого визначення категорії та цільового призначення земельної ділянки (при новому її формуванні) на якій знаходиться пам`ятка археології місцевого значення та на якій одночасно розміщено нерухоме майно, яке не є пам`яткою історії та культури при комплексному застосуванні норм ч. 6 ст. 17 України «Про охорону культурної спадщини», ч. 3 ст. 19, ст. 20, 53, 54, 54-1, 120 Земельного кодексу України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 18.03.2025 та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 24.02.2025.

Також не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Чернігівська міська рада звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не доведено обставин, що мають значення для справи, які суди визнали встановленими, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, в порушення принципів законності, пропорційності, рівності і змагальності сторін, оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалено з грубим порушенням норм процесуального права, а саме статей 2, 7, 11, 13, 15, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 91, 236, 238, 269 ГПК України, та неправильно застосовано норми матеріального права: статей 17, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» в комплексі з нормами статей 20, 54, 96, 120, 141, 143, 150 Земельного кодексу України, щодо можливості перебування у комунальній власності сформованої земельної ділянки промислового призначення на якій розташована пам`ятка археології та процедури вилучення (викупу) у державну власність в установленому законом порядку; статей 8, 17, 29, 31 Закону Української РСР від 13.07.1978 № 3600-ІХ «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в комплексі з нормами Указу Президента України «Про місцеву державну адміністрацію» № 252 від 14.04.1992 щодо повноважень обласних державних адміністрацій затверджувати переліки пам`яток історії та культури місцевого значення; статті 47 Закону України «Про землеустій» та ст.14-1, 31, 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо розроблення науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території, що складається за результатами наукових досліджень, як передумови надання земельній ділянці статусу пам`ятки археології.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків, викладених у постановах: Верховного Суду від 23.01.2021 у справі № 2-а/7780/11, Верховного Суду у справі № 380/5165/21 від 07.07.2022 щодо того, що наданню офіційного статусу пам`ятки, має передувати організація і встановлення меж її території; Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 640/5473/20 щодо обов`язку суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування; Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 924/996/23 щодо про відсутності підстав для скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок у разі оскарження позивачем прав відповідачів лише на частину таких земельних ділянок; обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19,м від 02.02.2021 у справі № 925/642/19). Крім цього, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах з питання правових наслідків скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, подальшого визначення категорії та цільового призначення земельної ділянки (при новому її формуванні) на якій знаходиться пам`ятка археології місцевого значення та на якій одночасно розміщено нерухоме майно, яке не є пам`яткою історії та культури при комплексному застосуванні норм ч. 6 ст. 17 України «Про охорону культурної спадщини», ч. 3 ст. 19, ст. 20, 53, 54, 54-1, 120 Земельного кодексу України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та враховуючи, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 927/6/24 за касаційною скаргою ТОВ «ЖК «Комфорт» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2024 у цій справі, тобто оскаржуються одні і ті ж самі судові рішення у справі № 927/6/24, суд касаційної інстанції вважав за необхідне здійснити розгляд касаційних скарг ТОВ «ЖК «Комфорт» та Чернігівської міської ради спільно, а тому призначив її до розгляду на 18.03.2025 та надав строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 03.03.2025.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.02.2025 від Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації надійшов відзив на касаційні скарги, у якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржені судові рішення - залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків. Також позивачем подано заяву про проведення засідання за відсутності його представника.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.02.2025 від Чернігівської окружної прокуратури надійшов відзив на касаційні скарги, у якому прокурор просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржені судові рішення - залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржників.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 24.02.2025 від ДП "Адміністрація річкових портів" надійшов відзив на касаційні скарги, у якому третя особа просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржені судові рішення - залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржників.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.02.2025 від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України надійшли пояснення у справі, які по суті є відзивом на касаційні скаргу, у якому третя особа просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржені судові рішення - залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржників. Водночас, оскільки щодо касаційної скарги ТОВ «ЖК «Комфорт» ухвалою від 03.02.2025 надано строк для подання відзивів на неї до 24.02.2025, а відповідні пояснення подані після спливу вказаного строку, вони залишаються без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України (в частині щодо касаційної скарги ТОВ «ЖК «Комфорт»).

Крім цього, до Верховного Суду 10.03.2025 від ТОВ "ЖК КОМФОРТ" надійшли клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 446/478/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду, та заява про зупинення виконання рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у справі № 927/6/24 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Водночас в судовому засіданні 18.03.2025 заяву про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 446/478/19 залишено без розгляду на прохання представника ТОВ «ЖК «Комфорт», а щодо заяви про зупинення виконання рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у справі № 927/6/24 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку судом повідомлено, що її буде розглянуто наприкінці судового засідання у разі відкладення або оголошення перерви в судовому засіданні.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційних скарг, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, ТОВ «ЖК «Комфорт» посилається, зокрема, на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 щодо наявності повноважень органів влади здійснювати захист інтересів держави у спосіб, який обрав прокурор. Так скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином підстави для здійснення прокурором представництва Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", який неправильно визначив Чернігівську обласну державну адміністрацію як компетентний орган, якому надано право звертатися до суду із позовом у спірних правовідносинах з питань охорони культурної спадщини.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України у виключних випадках передбачено можливість представництва прокурором інтересів держави в суді.

Представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом, згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Частина 3 вказаної правової норми Закону передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За викладених обставин вбачається, що надавши прокурору повноваження представництва інтересів держави в суді, законодавець визначив можливість органів прокуратури захищати державні інтереси, якщо їх захист не здійснює або належним чином здійснює уповноважений орган.

«Нездійснення захисту» проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Аналогічна позиція щодо виключних випадків представництва прокурором інтересів держави в суді викладена Верховним Судом у постановах від 23.10.2018 №906/240/18, від 31.10.2018 № 910/6814/17, від 21.12.2018 № 922/901/17 та інших.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 1 ЗК України передбачено, що земля є основним національним багатством, яка перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 ЗК України).

Згідно ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на те, що на частині спірної земельної ділянки розташовано державне майно (гідроспоруда) та частина пам`ятки археології, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська обласна державна адміністрація.

Листами від 16.10.2023 та 28.11.2023 окружна прокуратура повідомила Чернігівську ОДА про встановлення незаконності вибуття з державної власності частини спірної земельної ділянки, на якій розташоване державне майно, а саме: гідротехнічна споруда №428 (набережна контейнерного причалу), гідротехнічна споруда №429 (причалу генеральних вантажів у затоні №1), розташовані по вулиці Підвальна, 23 у місті Чернігові та частина пам`ятки археології поселення «Поділ». У вказаних листах прокуратура просила повідомити про вжиті ОДА заходи щодо захисту порушених інтересів держави стосовно земель державної власності та історико-культурного призначення.

Листами від 02.11.2023 та від 08.12.2023 Чернігівська обласна державна (військова) адміністрація повідомила, що не наділена повноваженнями щодо здійснення державного контрою за використанням та охороною земель, у тому числі за правомірністю вибуття земель із державної до комунальної власності, та встановлення відповідних фактів. Водночас, обласна адміністрація не заперечила щодо здійснення Чернігівською окружною прокуратурою заходів представницького характеру в судах.

Таким чином, Чернігівська ОДА як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, не здійснює захист таких інтересів.

Вказані дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави. Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.

Відповідно до пунктів 1, 8 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний і стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.

Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація не припинила свого існування, як юридична особа та суб`єкт цивільних правовідносин, а відповідним Указом Президента України їй надано лише тимчасового спеціального статусу військової адміністрації, на період воєнного стану. Чернігівська обласна державна адміністрація в умовах правового режиму воєнного стану продовжує здійснювати повноваження у статусі Чернігівської обласної військової адміністрації, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», відтак, Чернігівська обласна державна адміністрація, перебуваючи у статусі Чернігівської обласної військової адміністрації, була належним чином проінформована щодо суті порушеного права у спірних правовідносинах.

Чернігівською окружною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», повідомлено позивача про звернення з позовом до суду листами від 16.10.2023 та 28.11.2023.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу з позовом свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки.

За таких обставин, зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом та враховуючи те, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суди дійшли правильного висновку, що у даній справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

При цьому колегією суддів не приймаються посилання відповідача на неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки у вказаній справі прокурор звернувся до суду самостійно, зазначивши що у цій справі відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, стосовно необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах та зазначила, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Що ж до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, то у ній зазначено, що Ніжинська окружна прокуратура у справі звернулась до суду в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, і Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що Департамент є юридичною особою, одним із основних завдань якого є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини (зокрема, має повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини, забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини та захисту історико-культурного середовища; щодо складання матеріалів реагування з приводу виявлених порушень щодо дотримання вимог охорони та використання об`єктів культурної спадщини, скеровування таких матеріалів до правоохоронних органів; щодо призначення охоронних заходів на пам`ятках та їхніх територіях тощо. Тобто департамент має широке коло повноважень, які можуть бути вжиті, зокрема, з метою захисту пам`яток археології).

В свою чергу, у справі № 927/6/24 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі позивача - Чернігівської обласної державної адміністрації, з огляду на те, що на частині спірної земельної ділянки розташовано державне майно (гідроспоруда) та частина пам`ятки історії, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділений саме позивач. Крім цього, згідно з пунктами 1, 6, 12 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт.

За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що прокурор неправильно зазначив позивача у справі та погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та, відповідно, порядку звернення до суду з цим позовом.

Крім цього, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідачі посилаються, зокрема, на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 23.01.2020 у справі № 2-а/7780/11, Верховного Суду у справі № 380/5165/21 від 07.07.2022 щодо того, що наданню офіційного статусу пам`ятки, має передувати організація і встановлення меж її території, а не навпаки.

У справі № 2-а/7780/11 Представництво Американського Об`єднання звернулося до суду з позовом до виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області, Уманської міської ради Черкаської області, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектури міськвиконкому Уманської міської ради, в якому просило визнати історичні межі давніх поховань на Стародавньому єврейському кладовищі, що знаходяться в м. Умані між вулицями Пушкіна, Бєлінського, Пєровської; визнати давні поховання в межах Стародавнього єврейського кладовища у м. Умані об`єктом культурної спадщини національної меншини місцевого значення; визнати за Представництвом Американського об`єднання Комітетів право на упорядкування та утримання об`єкта культурної спадщини - давніх поховань в межах Стародавнього єврейського кладовища у м. Умані.

У постанові від 07.07.2022 у справі №380/5165/21, предметом якої було визначення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань, Верховний Суд дійшов такого висновку: «Щоб визначити, чи відноситься зазначене кладовище до об`єктів культурної спадщини, необхідно встановити обставини, які б вказували на те, що цей об`єкт має історичну цінність. Оскільки складовими проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення об`єкту в порядку визначеному для земель історико-культурного призначення є, зокрема, вивчення та аналіз обґрунтування необхідності створення або оголошення території історико-культурного призначення тощо, відтак розробка проекту землеустрою стане передумовою для подальшого визначення статусу зазначеної пам`ятки відповідно до законодавства України. Відтак, Суд вважає, що проведенню облаштування, утримання та збереження місць давніх поховань, надання їм офіційного статусу пам`ятки, має передувати організація і встановлення меж їх території, а не навпаки».

Водночас у справі № 927/6/24 судами встановлено факт, що пам`ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), яка є внутрішньо комплексною пам`яткою місцевого значення Стародавнє місто Чернігів, охоронний №1/6-Чр, взято на облік розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.12.1998 №856.

Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА зіставлено схему розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташовану по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові із поземельної книги із схематичним відображенням місця розташування пам`ятка археології місцевого значення "Поділ» (Нижній Город), нанесеним на карту - схему пам`ятки археології місцевого значення Стародавнє місто Чернігів. За характерними умовними та топографічними позначеннями встановлено, що земельна ділянка ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятки археології місцевого значення "Поділ» (Нижній Город), Х-ХУІІІ ст.

Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» урегульовано питання суб`єктів права власності на пам`ятки. Згідно частини 1 та 2 цієї статті, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. У свою чергу, частина 6 вказаної норми визначає, що землі на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, зазначена пам`ятка була і є пам`яткою культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», а спірна земельна ділянка, на якій розміщена пам`ятка, є землею історико-культурного призначення, і діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

При цьому ч. 1 ст. 54 ЗК України, як і ч. 6 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від ч. 6 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», стаття 54 ЗК України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі і об`єкти археологічної спадщини.

Стаття 54 ЗК України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи ч. 6 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави.

При цьому відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, неприйняття рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Звідси постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 2-а/7780/11 та від 07.07.2022 у справі № 380/5165/21, на висновки щодо застосування норм права в яких посилаються скаржники у касаційних скаргах, були прийняті за іншої ніж у даній справі фактично-доказової бази, а також за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями та за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, тобто зазначені справи і справа, що розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у них.

Посилання відповідачів на те, що Чернігівська обласна державна адміністрація станом на 1998 рік не була виконавчим комітетом обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів, відтак не мала повноважень на прийняття Розпорядження № 856 від 28 грудня 1998 року, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000, пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

До набрання чинності цим Законом, діяв Закон Української РСР від 13.07.1978 № 3600-ІХ «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».

Стаття 8 зазначеного Закону визначає Компетенцію виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів у галузі охорони і використання пам`яток історії та культури. Зокрема, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.

Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення.

Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів (ч. 3 ст. 17).

Водночас, в Указі Президента України «Про місцеву державну адміністрацію» № 252 від 14.04.1992 зазначено, що представникам Президента України постановлено утворити на базі виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, їх відділів, управлінь та інших структурних підрозділів державні адміністрації областей, міст Києва і Севастополя, районів, районів міста Києва та припинити у зв`язку з цим діяльність виконавчих комітетів.

Статтею 3 Указу установлено, що місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, узятих зобов`язань та покладених на них законодавством обов`язків у тій їх частині, яка не суперечить Закону України "Про Представника Президента України" та Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування".

Відтак, вказаним спростовуються доводи скаржника, що Чернігівська обласна державна адміністрація не мала повноважень на прийняття Розпорядження № 856 від 28.12.1998.

Посилання відповідача-2 на те, що в Реєстрі пам`яток місцевого значення відсутня будь-яка інформація про пам`ятки археології місцевого значення «Поділ» та «Острог» в м. Чернігові та що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності на спірній земельній ділянці пам`ятки археології також відхиляються судом, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (у редакції, чинній на 28.12.1998) нововиявлені об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, до вирішення питання про взяття їх на державний облік як пам`яток історії та культури підлягають охороні відповідно до вимог Закону СРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».

Судами обох інстанцій встановлено, що розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.12.1998 № 856 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`яток історії, мистецтва, археології» взято під державну охорону пам`ятки історії, мистецтва та археології, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 площею 5,5251 га по вул. Підвальна, 23 у м. Чернігові, що розташована частково у межах пам`ятки археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х-ХVIII ст., яка є внутрішньо комплексною пам`яткою місцевого значення Стародавнє місто Чернігів, охоронний № 1/6-Чр.

Згідно з пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Отже, Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» надав гарантії охорони нововиявленим об`єктам, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, ще до того, як ці об`єкти будуть взяті на відповідний облік як пам`ятки.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини, в тому числі щойно виявлений, до вирішення питання про занесення його до Реєстру підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону, про що відповідний орган охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган.

За ч. 2 ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам`яток підлягають охороні відповідно до вимог цього Закону та вносяться до Переліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого рішенням відповідного органу охорони культурної спадщини.

При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» встановлює, що щойно виявлені об`єкти культурної спадщини підлягають охороні відповідно до вимог зазначеного Закону. Тобто в контексті заходів з охорони культурної спадщини Закон України «Про охорону культурної спадщини» прирівнює щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до пам`яток культурної спадщини та надає їм таку саму охорону ще до внесення до відповідного переліку об`єктів культурної спадщини та реєстрації як пам`ятки.

Набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини, зокрема і тих, які мали статус нововиявлених (щойно виявлених).

Більше того, у самому визначенні пам`ятки культурної спадщини, яке міститься у ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказано, що пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Водночас колегія суддів бере до уваги, що в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідачі посилаються, зокрема, на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 924/996/23 щодо про відсутності підстав для скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок у разі оскарження позивачем прав відповідачів лише на частину таких земельних ділянок. При цьому відповідач-1 посилається на те, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Так у справі № 924/996/23 Заступник керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, - Китайгородської сільської ради звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Зарус-Інвест", ТОВ "Еко-Агро-Ритм" про витребування у відповідачів в комунальну власність Китайгородської сільської ради земельних ділянок з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0471, 6822484100:02:003:0480, в якому просив з урахування заяви від 15.12.2023 про зміну предмета позову: витребувати у відповідачів в комунальну власність Китайгородської сільської ради земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0471, 6822484100:02:003:0480; скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0675 та 6822484100:02:003:0676 із одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна усіх зареєстрованих щодо даних земельних ділянок речових прав та їх обтяжень.

На обґрунтування позову заступник керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури зазначив, що рішеннями Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 16.04.2021 у справі № 676/195/20 та від 30.08.2021 у справі № 676/181/20 встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0471 та 6822484100:02:003:0480, що розташовані за межами населених пунктів Китайгородської (раніше - Колодіївської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області вибули із земель державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто вибули поза волею власника цих земельних ділянок - держави. У вказаних справах суд визнав недійсними накази Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13.10.2017 № 22-20475-СГ та № 22-20442-СГ, якими затверджено проекти землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельні ділянки площами по 2 га з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0471 та 6822484100:02:003:0480. У подальшому шляхом ряду дій щодо оформлення прав на спірні земельні ділянки (зокрема, неодноразові об`єднання та поділ) право власності на них у складі земельних ділянок іншої площі та з іншими кадастровими номерами (6822484100:02:003:0675 площею 30,7476 га та 6822484100:02:003:0676 площею 45,2524 га) перейшло до ТОВ "Зарус-Інвест", а право користування на умовах договору оренди - до ТОВ "Еко-Агро-Ритм". Заступник керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури звертав увагу, що у спірних правовідносинах витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідачів можливе лише разом із застосуванням такого способу захисту, як скасування державної реєстрації цих земельних ділянок.

Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що витребування земельних ділянок у даному випадку є належним та ефективним способом захисту, що узгоджується зі сталою практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.11.2018 у справі № 444/1786/15). При цьому за змістом правових висновків Великої Палати Верховного Суду витребування майна є самодостатнім способом захисту, який не потребує одночасного заявлення інших позовних вимог.

Водночас Верховний Суд у зазначеній справі також дійшов висновків, що скасування державної реєстрації земельної ділянки тягне припинення її існування як об`єкта цивільних прав. Тому висновок суду про задоволення позовної вимоги про таке скасування суперечить висновку суду про задоволення вимоги про витребування земельної ділянки на користь позивача, оскільки унеможливлює державну реєстрацію права власності на спірну ділянку. При цьому скасування державної реєстрації земельної ділянки, утвореної внаслідок поділу або об`єднання інших земельних ділянок, не тягне відновлення державної реєстрації земельних ділянок, які існували до такого поділу або об`єднання, оскільки таке відновлення не передбачене законом. Тим більше, якщо земельна ділянка утворена внаслідок ланцюга поділів та/або об`єднань інших земельних ділянок (як у цій справі), то скасування державної реєстрації існуючої на момент подання позову земельної ділянки не тягне відновлення державної реєстрації земельних ділянок, які існували до такого ланцюга поділів та/або об`єднань інших земельних ділянок. Натомість створення земельної ділянки в певних межах (зокрема тих, які існували раніше) можливе лише шляхом здійснення поділу чи об`єднання існуючих земельних ділянок відповідно до статті 27 Закону України "Про державний земельний кадастр".

Враховуючи наведене, Верховний Суд не погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог прокурора в частині скасування державної реєстрації та прав на земельні ділянки, до складу яких входять спірні. Такий захід, на думку суду касаційної інстанції, є неспівмірним по відношенню до відповідачів, оскільки в одному випадку спірна земельна ділянка становить 6,5 % від площі земельної ділянки відповідача, до складу якої вона увійшла, а в іншому лише - 4,4 % відповідно. При цьому наслідком задоволення позовних вимог щодо скасування державної реєстрації буде втрата відповідачами прав на великі масиви землі, які не є спірними і право на оскарження яких у межах даної справи у позивача відсутнє.

В цьому контексті Верховний Суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (забезпечено надання загального доступу у ЄДРСР - 12.03.2025, тобто після відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційними скаргами Чернігівської міської ради та ТОВ «ЖК «Комфорт»), та керуючись ч. 4 ст. 300 ГПК України, відповідно до якої суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги, зазначає таке.

У вказаній справі розглядалися вимоги АТ «Укрзалізниця» до Кам`янко-Бузької міської ради та фізичної особи про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011, виданого фізичній особі, оскільки земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», частково накладається на земельну ділянку, надану у власність фізичній особі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким фізичній особі передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).

Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).

У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Інтерполюючи вказані висновки на справу № 927/6/24 Верховний Суд зауважує, що згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 площею 5,5251 га належить до земель комунальної власності Чернігівської міської ради, категорія земель - для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту.

Судами встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Чернігівською міською радою, а право оренди на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ЖК «Комфорт», наслідком чого є перешкода державі в особі Чернігівської ОДА у користуванні та розпорядженні пам`ятками археології та земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, на якій розташоване державне майно - гідротехнічні споруди.

Проте за висновками судів попередніх інстанцій - земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город), Х-ХVІІІ ст. Відтак, скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026, площею 5,5251 га, розташованої у місті Чернігові по вул. Підвальна, 23 повністю призведе до втрати права комунальної власності у відповідача-1 на частину земельної ділянки, яка не є спірною, та, як результат - і права оренди земельної ділянки, належне ТОВ «ЖК «Комфорт» на підставі договору №4711 від 24.02.2021.

Крім того, колегія суддів звертає також увагу на те, що у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Тому в контексті обставин справи № 446/478/19 та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності фізичної особи.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що на спірній у справі № 927/6/24 земельній ділянці частково знаходиться об`єкт культурної спадщини, пам`ятка археології місцевого значення «Поділ» (Нижній Город) (охоронний номер 1/6-Чр) взята на облік згідно розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації №856 від 28.12.1998, на підставі положень діючого на той час законодавства, суди обох інстанцій дійшли передчасних висновків, що в даному випадку для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.

Крім цього, обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Як зазначалось, особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Вказані висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.

Крім цього, рішення господарського суду, як акт правосуддя та кінцевий результат розгляду справи, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас колегія суддів у справі № 927/6/24 також визнає обґрунтованими посилання відповідача-2 на те, що судами попередніх інстанції не досліджено поданих прокурором та третьою особою доказів наявності на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:02:051:0026 гідротехнічних споруд, оскільки з текстів судових рішень не вбачається яка частина земельної ділянками зайнята ними.

Наведене в сукупності свідчить про неповне з`ясування судами фактичних обставин справи в частині того в якій саме частині спірної земельної ділянки відповідачами чиниться перешкода державі в особі Чернігівської ОДА у користуванні та розпорядженні пам`ятками археології та земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також на якій частині ділянки розташоване державне майно - гідротехнічні споруди.

В свою чергу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Вказані обставини не можуть бути встановлені, а відповідні докази - оцінені Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, однак оцінка викладених вище обставин та доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Відтак, Верховний Суд не досліджує інші доводи скаржників як передчасні.

Під час нового розгляду справи судами слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, то з урахуванням ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Чернігівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК «Комфорт» задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2024 у справі № 927/6/24 скасувати.

Справу № 927/6/24 направити на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Мачульський Г.М.