Ухвала

від 20.03.2025 по справі 905/1233/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 905/1233/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Міщенко І. С.,

перевіривши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Короченцева Анатолія Вікторовича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 (головуючий суддя Склярук О. І., судді Гетьман Р. А., Хачатрян В. С.)

у справі № 905/1233/24

за первісним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях

до фізичної особи-підприємця Короченцева Анатолія Вікторовича,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Національний авіаційний університет і 2) Відокремлений структурний підрозділ «Словянський фаховий коледж Національного авіаційного університету»,

про стягнення 75 252,27 грн

і за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Короченцева Анатолія Вікторовича

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях, 2) Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області і 3) Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи - підприємця Короченцева Анатолія Вікторовича про стягнення 75 252,27 грн, з яких: заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 741 93,67 грн і пені в розмірі 1 058,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 16.04.2021 № 0321Д/2021 в частині здійснення відповідачем повної та своєчасної сплати орендної плати.

У жовтні 2024 фізична особа - підприємець Короченцев Анатолій Вікторович подав до Господарського суду Донецької області зустрічну позовну заяву до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях, Головного управління Державної Казначейської служби України у Харківській області і Головного управління Державної Казначейської служби України у Донецькій області про стягнення забезпечувального депозиту в розмірі 11 962,58 грн і надміру сплаченої орендної плати (переплати) в розмірі 640,36 грн.

03.12.2024 рішенням Господарського суду Донецької області у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.

10.02.2025 постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2024 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийнято нове рішення в цій частині про задоволення позову.

24.02.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 905/1233/24.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Міщенко І. С.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 905/1233/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом первісного позову у цій справі є стягнення у розмірі 75 252,27 грн, предметом зустрічного позову є стягнення у розмірі 12 602,94 грн, що загально становить менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 905/1233/24 є малозначною.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування абзацу 3 підпункту 1 пункту 1 Постанови № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» у редакції, чинній у спірний період (з 01.01.2023 по 07.05.2024). Проте, наводячи такі обґрунтування скаржник не враховав, що у малозначній справі вони можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень скаржник також зазначає, що оскаржуване судове рішення підлягає касаційному перегляду, оскільки справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також становить значний суспільний інтерес, оскільки існує велика ймовірність значного обсягу подібних спорів, в тому числі, в господарських судах різних регіонів України (підпункти «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Проте сам скаржник зазначає лише про «ймовірність» наявності таких спорів, а не про факт їх існування.

Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа становить значний суспільний інтерес не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Отже, незгода із рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.

Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності».

У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на відсутність висновку Верховного Суду (також без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Верховний Суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу у справі № 905/1233/24 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Короченцева Анатолія Вікторовича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 905/1233/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Г. М. Мачульський

І. С. Міщенко