Вирок

від 18.03.2025 по справі 333/6546/23

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 333/6546/23

Провадження №1-кп/333/213/25

ВИРОК

Іменем України

18 березня 2025 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в заліКомунарського районногосуду м.Запоріжжя,у порядкуспеціального судовогопровадження,кримінальне провадження,внесене вЄРДР за№22023000000000584від 14.06.2023року відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Генічеськ Генічеського району Херсонської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 , -

В С Т А Н О В И В:

1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_3 , при невстановлених обставинах у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 23 серпня 2022 року, отримав від представників держави-агресора - рф пропозицію щодо заняття посади «Інспектора відділу охорони навколишнього середовища та екології» у незаконному правоохоронному органі - Мелітопольському територіальному управлінні з нагляду за рибальством, створеному на тимчасово окупованій території м. Мелітополь Мелітопольського району Запорізької області.

Отримавши пропозицію працевлаштування, у ОСОБА_3 виник умисел на добровільне зайняття посади у вказаному незаконно створеному правоохоронному органі. ОСОБА_3 , будучи громадянином України, який в установленому законом порядку не припинив громадянство України, маючи умисел на зайняття посади у правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, та реалізуючи його, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, а також негативні наслідки, що можуть настати внаслідок їх реалізації, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалась 24 лютого 2022 року повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, підтримуючи рішення та дії держави-агресора, діючи з ідеологічних та корисливих мотивів, з метою реалізації власних амбіцій на зайняття посади в незаконному правоохоронному органі - Мелітопольському територіальному управлінні з нагляду за рибальством, створеному на тимчасово окупованій території м.Мелітополь Мелітопольського району Запорізької області, та в подальшому здійснення правоохоронних функцій на окупованій території Запорізької області від імені іноземної держави - рф, у невстановлених досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше 23 серпня 2022 року, добровільно погодився на пропозицію представників держави-агресора - рф зайняти вищевказану посаду.

Після надання добровільної згоди на зайняття посади у вказаному незаконному створеному правоохоронному органі, у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше 23 серпня 2022 року, ОСОБА_3 був призначений на посаду «Інспектора відділу охорони навколишнього середовища та екології» у незаконному правоохоронному органі - Мелітопольському територіальному управлінні з нагляду за рибальством, створеному на тимчасово окупованій території м. Мелітополь Мелітопольського району Запорізької області, отримав службове посвідчення «МТУНР №15», дозвіл на зберігання та носіння вогнепальної зброї і спецзасобів та приступив до виконання покладених на нього обов`язків. Перебуваючи на посаді інспектора відділу охорони навколишнього середовища та екології Мелітопольського територіального управління з нагляду за рибальством, ОСОБА_3 , маючи спеціальні знання і професійний досвід, в умовах воєнного стану розпочав виконувати правоохоронні функції на окупованій частині України Запорізької області від імені іноземної держави - рф, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, чим забезпечив становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом утворення і функціонування незаконно створених окупаційних правоохоронних органів рф на окупованій території України, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Таким чином, громадянин України ОСОБА_3 добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій рф території Запорізької області

2. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений.

Своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.7 ст.111-1 КК України, добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.

3. Позиція обвинуваченого.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також від нього не надходило.

Дане кримінальне провадження здійснювалось за участю захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 .

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_3 до слідчого (прокурора), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника безплатно для нього. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_3 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Вказані висновки грунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого ОСОБА_3 (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Тому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника - адвоката ОСОБА_6 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м.Києві.

Обвинувачений ОСОБА_3 , будучи обізнаним, що стосовно нього розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру та обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з`явився, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр», на сайті суду та на сайті Офісу Генерального прокурора.

Позиція сторони захисту.

Захисник не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і узгодити з ним правову позицію щодо висунутого обвинувачення. Разом з тим вважає, що стороною обвинувачення були надані лише непрямі докази, не було доведено добровільність зайняття ОСОБА_3 посади у незаконному правоохоронному органі, а звідси немає доказів його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України. За такого захисник просив суд виправдати обвинуваченого.

4. Докази на підтвердження встановлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення.

Суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, за викладених у вироку обставинах у межах висунутого обвинувачення, повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню і дослідженими в судовому засіданні наступними доказами.

Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного кримінального провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України (у т.ч. м. Мелітополя Мелітопольського району Запорізької області), яка розпочалася із збройної агресії 20 лютого 2014 року та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку російської федерації частини території України є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доказування.

Допитаний у судовому засіданні 04.07.2024 року свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що з ОСОБА_3 знайомий тривалий час, разом працювали у Приазовському національному природному парку. Останній звільнився у 2020 році. З того часу його не бачив. ОСОБА_3 користувався мобільним телефоном з номером НОМЕР_1 .

Допитаний у судовому засіданні 04.07.2024 року свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що з ОСОБА_3 знайомий з 2018 року. Вони разом працювали у Приазовському національному природному парку до 2020 року. Від знайомих з окупованої території відомо, що ОСОБА_3 в кінці травня початку червня 2022 року погодився на співпрацю із окупаційною владою і почав працювати у природному парку. Працював до листопада 2022 року. Яку він займав посаду йому не відомо.

Допитана у судовому засіданні 04.07.2024 року свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що з ОСОБА_3 знайома з 2011 року. Вони разом працювали у Приазовському національному природному парку з моменту його заснування. Останній був звільнений з роботи у 2020 році. Після окупації Мелітопольського району ОСОБА_3 пішов на співпрацю з представниками російської окупаційної влади і з червня 2022 року почав працювати в так званій екологічній інспекції. Працював по листопад 2022 року. дана інформація їй відома зі слів працівників Приазовського національного природного парку, адже вона виїхала з тимчасово окупованої території на початку травня 2022 року.

Допитаний у судовому засіданні 02.12.2024 року свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він до моменту окупації Мелітопольського району займав посаду директора Приазовського національного природного парку. До 2021 року ОСОБА_3 був співробітником даного парку. В перші дні тимчасової окупації, коли він був у м.Запоріжжя, йому телефонував ОСОБА_3 і просив про допомогу щодо вирішення дрібних побутових питань. Але йому стало відомо, що останній з перших днів окупації вступив у змову з окупаційною владою і почав виконувати функції з охорони на території Кирилівської територіальної громади. Особисто він бачив як ОСОБА_3 14 вересня 2022 року на території з`єднувального каналу між Азовським морем і лиманом здійснював охорону екскаватору, який чистив промоїну. Бачив це через камеру відеонагляду, яка була встановлена на промоїні, до камери був віддалений доступ. Також зі слів мешканців Атманайського району відомо, що ОСОБА_3 проводив наради з рибаками, де розповідав про правила охорони рибних запасів. На цей час останній продовжує працювати і мешкати в селі Кирилівка.

Крім показів свідків, судом досліджені наступні докази, що підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.

Із протоколу за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 22.10.2022 року судом встановлено, що в ході виконання спеціального завдання було отримано фотокопію посвідчення ОСОБА_3 , видане окупаційною владою. На посвідченні розміщена фотокартка особи (розмір 3x4), герб міста Мелітополь, а також, містяться написи «Просьба оказывать содействие в выполнении служебных обязанностей» та «Владельцу удостоверения разрешается хранение и ношение огнестрельного оружия и спецсредств». Посвідчення завірені печаткою «Мелитопольская Гражданская Администрация». З іншого боку посвідчення зазначається що видане т.зв, «Мелитопольское территориальное управление по надзору за рыболовством», номер службового посвідчення зазначеного підрозділу, ОСОБА_11 особи, якій видане посвідчення, посада особи, напис «Имеет право на осуществление выявления нарушений и задержание нарушителей правил рыболовства и охраны природных ресурсов» та містить дату видачі і підпис начальника відділу ОСОБА_12 (том 1 а.с.178-183).

Із протоколу огляду від 10.05.2023 року, проведеного старшим слідчим, судом встановлено, що об`єктом огляду є мобільний телефон, який належить ОСОБА_13 , в якому в додатку «Фотографії» є скріншоти переписки в месенджері «Telegram» та зображення посвідчення (обидві сторони), виданого на ім`я ОСОБА_3 (том 2 а.с.128-144).

Із інформації вих.№04341/08-46 від 03.05.2023 року, наданої Запорізькою обласною військовою адміністрацією, судом встановлено, що Мелітопольською районною державною адміністрацією Запорізької області та Мелітопольською міською радою Запорізької області та її виконавчим комітетом не виготовлялись печатки з наступними, реквізитами: «Мелитопольская Военно-Гражданская Администрация* Запорожская область * код ОКНО 021.40811 * г. Мелитополь; «Мелитопольская Гражданская Администрация * Запорожская область * код ОКПО 02140811 * г. Мелитополь (том 1 а.с.199).

Із висновку судової експертизи №СЕ-19/111-23/16546/ФП від 11.04.2023 року судом встановлено, що у зображені на 4 сторінці протоколу за результатами проведення негласних слідчих (розшуковик) дій, реєстр. №5/7/4/3-15741т від 22.10.2022 року (час проведення слідчої дії з 09 год. 30 хв. до 11 год. 00 хв.) та у порівняльному зразку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особовій картці Державної міграційної служби України на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зображена одна й та ж сама особа (том 1 а.с.221-233).

Із інформації вих.№54/13-02 від 20.03.2023 року, наданої Приазовським національним природним парком, судом встановлено, що ОСОБА_3 , за періоди роботи в Парку з 01.06.2010 року по 28.05.2012 року та з 19.11.2012 року по 31.08.2020 року обіймав посади начальника природоохоронного науково-дослідного відділення та інспектора з охорони природно-заповідного фонду І категорії Атманайського природоохоронного науково-дослідного відділення, з якої звільнений за угодою сторін (том 1 а.с.186-188).

Із інформації вих.№71/17-532/2-86177 від 24.07.2023 року, наданої Міністерством закордонних справ України, судом встановлено, що станом на 21.07.2023 року відсутня інформація про звернення з клопотанням про вихід з громадянства України, або оформлення подання про втрату громадянства України ОСОБА_3 (том 1 а.с.215).

Із інформації вих.№45-01/772 від 25.07.2023 року, наданої Офісом Президента України, судом встановлено, що станом на 21.07.2023 року відсутня інформація про звернення з клопотанням про припинення громадянства України ОСОБА_3 , або втрата ним громадянства України.

Із протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20.07.2023 року, проведеного старшим слідчим, судом встановлено, що свідок ОСОБА_14 впізнав особу, зображену у фототаблиці на фото під №Д-2 як ОСОБА_3 . Свідок повідомив, що з ОСОБА_3 він познайомився в кінці травня 2010 році при їх одночасному влаштуванні на роботу в Приазовський національний природний парк. Під час окупації Запорізької області ОСОБА_3 добровільно працевлаштувався в незаконно створений орган - Мелітопольське територіальне управління з нагляду за рибальством, створеному на тимчасово окупованій території м. Мелітополь Мелітопольського району Запорізької області, на посаду «Інспектора відділу охорони навколишнього середовища та екології» (том 2 а.с.4-13).

До протоколу додаються диск типу DVD-R, який досліджено у судовому засіданні і встановлено, що інформація, яка на ньому міститься, відповідає змісту протоколу від 20.07.2023 року (том 2 а.с.12).

Із протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.04.2023 року, проведеного слідчим, судом встановлено, що свідок ОСОБА_8 впізнав особу, зображену на фото №3 як ОСОБА_3 , який працював у Приазовському національному природному парку в смт.Кирилівка та після початку окупації збройним формуванням рф почав співпрацювати з окупаційною владою. Свідок особисто знайомий з особою, тому впевнено впізнає його за загальними ознаками, зокрема, короткою зачіскою, волоссям темного кольору, обличчям, квадратної форми, очима темного кольору (том 2 а.с.14-15).

Із протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.04.2023 року, проведеного слідчим, судом встановлено, що свідок ОСОБА_9 впізнала особу, зображену на фото №3 як ОСОБА_3 , який працював у Приазовському національному природному парку в смт.Кирилівка. Свідок особисто знайома з особою, тому впевнено впізнає його за загальними рисами обличчя, волоссям темного кольору, очима темного кольору і тонкими губами (том 2 а.с.26-27).

Із протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.04.2023 року, проведеного слідчим, судом встановлено, що свідок ОСОБА_7 впізнав особу, зображену на фото №3 як ОСОБА_3 інспектора Приазовського національного природного парку в смт.Кирилівка. Свідок особисто знайомий з особою, тому впевнено впізнає його за загальними ознаками, короткою зачіскою, волоссям темного кольору, широким обличчям, очима темного кольору і поглядом (том 2 а.с.36-37).

Із протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.04.2023 року, проведеного слідчим, судом встановлено, що свідок ОСОБА_10 впізнав особу, зображену на фото №3 як ОСОБА_3 колишнього співробітника Приазовського національного природного парку в смт.Кирилівка. Свідок особисто знайомий з особою, тому впевнено впізнає його за загальними рисами обличчя, волоссям темного кольору, великим обличчям, очима темного кольору і загальним виразом обличчя (том 2 а.с.46-47).

У судовому засіданні також досліджені документи, що характеризують особу ОСОБА_3 .

Крім того, під час судового слідства було досліджено докази щодо руху кримінального провадження, зокрема, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань в кримінальному провадженні №22022000000000102 від 19.03.2022 року (том 1 а.с.117-119, 120-122), постанова від 14.06.2023 року про виділення матеріалів досудового розслідування (том 1 а.с.106-116), ухвалу суду про дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування від 07.07.2023 року (том 1 а.с.64-65). Також були досліджені докази направлення обвинуваченому відповідних повідомлень і викликів через засоби масової інформації, сайт офісу Генерального прокурора України.

Зміст даних документів не містить доказів винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України. Однак, інформація, яка визначена у документах, свідчить про дотримання норм кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню.

У ході судового слідства суд дослідив всі докази, надані сторонами обвинувачення і захисту, із дотриманням принципу змагальності і свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведені перед судом їх переконливості.

5. Висновок суду щодо винуватості обвинуваченого.

Аналізуючи досліджені по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що вина ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенню в межах висунутого обвинувачення за викладених у вироку обставинах повністю підтверджена дослідженими в ході судового слідства доказами.

Так, зі змісту досліджених судом письмових доказів, документів отриманих під час здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, показів свідків встановлено, що обвинувачений, будучи громадянином України, який в установленому законом порядку не припинив громадянство України, маючи умисел на зайняття добровільне посади у правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій російською федерацією території України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх діянь та бажаючи настання негативних наслідків, прийняв пропозицію і добровільно зайняв посаду «Інспектора відділу охорони навколишнього середовища та екології» у незаконному правоохоронному органі - Мелітопольському територіальному управлінні з нагляду за рибальством, створеному на тимчасово окупованій території м. Мелітополь Мелітопольського району Запорізької області, отримав службове посвідчення «МТУНР №15», дозвіл на зберігання та носіння вогнепальної зброї і спецзасобів, що передбачає отримання ним заробітної платні і свідчить, в свою чергу, про наявність корисливого мотиву, і у подальшому, та приступив до виконання покладених на нього обов`язків в інтересах окупаційної влади на займаній посаді.

З показів свідків і досліджених письмових доказів встановлено, що при виконанні своїх обов`язків в незаконному правоохоронному органі ОСОБА_3 будь-якого примусу психологічного чи фізичного характеру з боку інших осіб не зазнавав.

За таких обставин, суд вважає доведеним пред`явлене ОСОБА_3 обвинувачення, який є громадянином України, і кваліфікує дії останнього за ч.7 ст.111-1 КК України, як добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.

6. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

7. Мотиви призначення судом покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, об`єктом якого стали суспільні відносини, пов`язані зі збройною агресією росії та національною безпекою України, особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Приймаючи доуваги характер,ступінь тяжкостіта суспільнунебезпеку скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення,особу обвинуваченого,відсутність обставин,що пом`якшуютьчи обтяжуютьпокарання,конкретні обставинисправи,враховуючи також,що обвинуваченийвчинив данийзлочин умисно,усвідомлюючи своїдії,які поляглиу колабораційнійдіяльності,тобто удобровільному зайнятігромадянином Українипосади внезаконному правоохоронномуоргані,створеному натимчасово окупованійтериторії,суд вважає,що обвинуваченомунеобхідно призначитипокарання увиді позбавленняволі здодатковим покаранняму виді позбавлення праваобіймати будь-якіпосади ворганах державноївлади, місцевого самоврядування, правоохоронних органах та в органах, що надають публічні послуги на певний строк.

Призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і, що згідно з ч.2 ст.52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

При цьому, визначаючи розмір призначеного покарання, суд враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 як громадянин України вчинив злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинила цей злочин умисно з прямим умислом, а тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без реального відбування покарання.

Також з огляду на вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_3 , не вбачає підстав для застосування положень ст.ст.69, 75 КК України.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Таким чином, з урахуванням матеріалів справи та особи обвинуваченого, суд, враховуючи обставин справи, які не лише характеризують особу винного і вчинений ним злочин, а й дають змогу суду переконатися, що ОСОБА_3 як особа, відповідно до своїх моральних якостей і втраченого почуття обов`язку перед державою та суспільством не заслуговує на довіру та не може виправитися без застосування до нього саме покарання у виді позбавлення волі на певний строк, так як серед суспільства є тим індивідом, який несе особливу небезпеку для оточуючих, а також для інтересів держави, а тому суд вважає, що необхідним та достатнім покаранням для його виправлення буде покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органах та в органах, що надають публічні послуги з конфіскацією майна всього належного йому майна. Саме таке покарання буде сприяти виправленню ОСОБА_3 .

Призначення вказаного покарання, також буде відповідати загальним засадам кримінального провадження, тяжкості скоєного, обставинам кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, а також не тільки меті покарання передбаченого ст.50 КК України, а й меті правосуддя, невід`ємною частиною якого є справедливість та верховенство права.

8. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Вирішуючи питанняпро запобіжнийзахід щодообвинуваченого ОСОБА_3 ,суд,вважає занеобхідне обранийслідчим суддеюЖовтневого районногосуду м.Запоріжжявід 31.05.2023року запобіжнийзахід обвинуваченомуу виглядітримання підвартою безвизначення розмірузастави,залишити до набрання вироком законної сили.

По справі цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.

Керуючись ст.ст.349, 368, 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_15 визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, на підставі якої призначити йому покарання у виді 13 (тринадцяти)років позбавленняволі зпозбавленням праваобіймати будь-якіпосади ворганах державноївлади,місцевого самоврядування,правоохоронних органахта ворганах,що надаютьпублічні послуги,строком на 14 (чотирнадцять) років, з конфіскацією всього належного йому майна.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного його затримання.

Запобіжний захід донабрання вирокомзаконної сили ОСОБА_3 залишити без змін у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 10 липня 2023 року на майно ОСОБА_3 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 2320355400:01:003:0031; будинок за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «ВАЗ», модель «2121», VIN НОМЕР_2 , 1989 рік випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль марки «ВАЗ», модель «2121», VIN НОМЕР_4 , 1990 рік випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 , з огляду на призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна, слід залишити незмінним до приведення вироку до виконання в частині конфіскації всього належного йому майна на користь держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику і прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суду м.Запоріжжя шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя ОСОБА_1