Ухвала

від 20.03.2025 по справі 140/2778/25

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

20 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2778/25

Суддя Волинського окружного адміністративного суду Дмитрук В.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування вимог абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2016 року та з 01 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року та нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 31 травня 2016 року та з 01 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року у сумі 184,80 грн;

2) зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2016 року та з 01 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у сумі 69890,18 грн;

3) визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування рішення Волинського окружного адміністративного суду №140/1066/22 від 28.02.2023 в частині: Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2016 року, без врахування січня 2008 року як базового місяця. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2016 року (із встановленням січня 2008 року як базового місяця);

4) зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2016 року з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Згідно з пунктами 4, 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Як вбачається з матеріалів, доданих до позову, 28.02.2023 Волинським окружним адміністративним судом постановлено рішення у справі №140/1066/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яким адміністративний позов задоволено, вирішено:

1. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2016 року, без врахування січня 2008 року як базового місяця.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2016 року (із встановленням січня 2008 року як базового місяця).

3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01січня 2016 року по 31 травня 2016 року та з 01 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01січня 2016 року по 31 травня 2016 року та з 01 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №140/1066/22 не було оскаржено та набрало законної сили 31.03.2023.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач вважає, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №140/1066/22 фактично не було виконане відповідачем, а тому, вважаючи протиправним такі дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спір у справі, що розглядається, є тотожним спору у справі №140/1066/22, оскільки він виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.

При цьому суд наголошує, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів зазначає, що процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтею 382 та статтею 383 КАС України.

Так, відповідно до статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Суд звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (статті 382, 383), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є фактичне спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення у справі №140/1066/22 порушувались його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатись до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.

Суд звертає увагу на те, що захист порушеного права особи на отримання безумовного виконання судового рішення, яке гарантується державою відповідно до статті 129-1 Конституції України, через звернення до суду у порядку судового контролю, порівняно з ініціюванням вирішення судом нового публічно-правового спору, має низку переваг для такої особи, зумовлених положеннями, зокрема, статей 383 та 249 КАС України, а саме, відсутність обов`язку сплачувати судовий збір, оперативність розгляду та ефективність виконання (за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє окрему ухвалу і направляє її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону).

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення у справі №140/1066/22, в окремому судовому провадженні не повинні розглядатися.

Таким чином, суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об`єкту порушеного права. При розгляді позовних вимог позивача стосовно фактичного невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі №295/13613/16-а, від 26 травня 2020 року у справах №522/5265/17, №522/1828/17.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для відкриття провадження в адміністративній справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 248, 256, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Дмитрук