Рішення

від 21.03.2025 по справі 761/4376/25

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/4376/25

Провадження № 2/761/5065/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Притула Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2025 року до Шевченківського районного суду м.Києва надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить: визнати виконавчий напис №116476 вчинений 29.12.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. таким, що не підлягає виконанню.

Вимоги обґрунтовані тим, що вчиняючи спірний виконавчий напис, нотаріусом було порушено вимоги Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, не передбачено вчинення виконавчого напису на договорі, який не є нотаріально посвідченим; не перевірено безспірність заборгованості.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2025 року відкрито спрощене провадження у даній справі без виклику сторін.

18 лютого 2025 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Як зазначено у відзиві, твердження позивача про те, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм законодавства не відповідає дійсності, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права і обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів, тому оскаржуваний виконавчий напис було вчинено з дотриманням законодавства України.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Частина 1 статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено в судовому засіданні, 06.06.2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 був укладений Договір №2490539 про надання споживчого кредиту.

Вказаний договір, як вбачається, вчинений в простій письмовій формі, він не є нотаріально посвідченим.

В той же час, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. 29.12.2020 року вчинив виконавчий напис за яким запропонував стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Авентус Україна» заборгованість за кредитним договором №2490539 від 06.06.2020 року, який укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 в загальній сумі 17 200,00 грн.

Як вбачається, заборгованість стягнуто за період з 06.07.2020 року по 09.10.2020 року.

Виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №116476.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Р.В. 14.01.2021 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №116476 виданого 29.12.2020 року.

Відповідно ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 частини 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

У відповідності до ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Главою 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.

Згідно п. 1.1 даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Згідно п. 1.2 Інструкції, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися:

дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

найменування та адреса стягувача;

найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

строк, за який провадиться стягнення;

суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

номер, за яким виконавчий напис зареєстровано;

дата набрання юридичної сили;

строк пред`явлення виконавчого напису до виконання.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Пунктом 3.1 Інструкції визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи:

якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Крім того, пункт 3.3 Інструкції передбачає, що якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку.

Пунктом 3.5 Інструкції передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Як передбачено ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Приватний нотаріус не надав матеріалів на підставі яких він вчинив виконавчий напис, а тому суд позбавлений можливості встановити, що нотаріусу для вчинення виконавчого напису було надано виписку по рахунку позивача та він міг встановити безспірність заборгованості.

Надана виписка з особового рахунку за Кредитним договром №2490539 не є належним доказом видачі кредиту позивачу, не містить порядку нарахування процентів, не відображає надходження/ненадходження коштів на повернення отриманого кредиту.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Крім того, вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Суду не було надано доказів що для вчинення виконавчого напису надавались первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15 (ЄДРСР № 71825964).

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Крім того, Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Оскаржений виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом 29.12.2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.

Як вбачається з матеріалів справи, договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису не був посвідчений нотаріально, а тому суд вважає, що з врахуванням встановлених в судовому засіданні обставин наявні правові підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису та подання стягувачем неналежних документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Зазначена позиція підтверджується зокрема Постановою ВС КЦС від 15.04.2020 р. по справі № 158/2157/17.

Згідно ст.12 та ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 5 500,00 грн. необхідно зазначити наступне.

У відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Також, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 р. в справі № 648/1102/19 вказано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.11.2022 року, справа № 922/1964/21.

На підтвердження вимог про стягнення судових витрат понесених ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом в суді цієї справи, було надано до суду: копію Договору №б/н/25 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 20.01.2025 року; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 30.01.2025 року; копію платіжної інструкції №697409751 від 21.01.2025 року на суму 5 500,00 грн.

18.02.2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача, також, просить відмовити позивачу у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн, а у разі задоволення заявленої вимоги зменшити розмір судових витрат до 2 000,00 грн, оскільки заявлені витрати є необґрунтованими та документально не підтверджені, не відповідають критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності, реальності та співмірності з урахуванням складності та суми позовних вимог.

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

За умовами ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/19098/21 від 01 лютого 2023 року).

Враховуючи викладене, а також з урахуванням заперечень сторони відповідача щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок ТОВ «Авентус Україна», є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому суд приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, який підлягає відшкодуванню в сумі 4 000,00 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 816,80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (код ЄДРПОУ 41078230, юридична адреса: м. Київ, просп. Берестейський, 90-а), третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем 29.12.2020 року та зареєстрований в реєстрі за №116476.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на користь держави судовий збір в сумі 1 816,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г. Притула