Рішення

від 20.03.2025 по справі 515/1030/24

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1030/24

Провадження № 2-о/513/7/25

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2025 року Саратський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді В.С. Миргород,

при секретарі судового засідання І.О. Аркуші,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, заінтересована особа: Татарбунарська міська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, суд -

В С Т А Н О В И В:

26 червня 2024 року заявник ОСОБА_1 через свого представника адвоката Давиденка К.В. звернулася до суду зі заявою про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Татарбунарська міська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, яку обґрунтував таким.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Трапівка Татарбунарського району Одеської області у віці 93 років померла її матір ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 3,78 га, в межах території Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами с. Глибоке). Заявник звернулася до державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері та їй було відмовлено, у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини та ненадання доказів на підтвердження факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Заявник зазначає, що матір постійно без реєстрації проживала на час відкриття спадщини разом із нею у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини можуть підтвердити у судовому засіданні і свідки. Метою звернення до суду з даною заявою, заявник визначила встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини для подальшого оформлення прав на спадкове майно в нотаріальному порядку.

Розпорядженням в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області О.А. Дем`янової від 26 червня 2024 року вказану цивільну справу передано для розгляду Саратському районному суду Одеської області.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 26 серпня 2024 року провадження у справі було відкрито в порядку окремого провадження та призначено судове засідання.

Заявник та її представник до суду не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлені шляхом направлення судового повідомлення на електронну адресу, направив заяву щодо розгляду справи без його участі та участі позивача (№ ЕП-629/25-Вх від 20.03.2025 року).

Представник заінтересованої особи до суду не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення судового повідомлення на електронну адресу, направив заяву щодо розгляду справи без участі позивачки та участі, проти задоволення заявлених вимог заперечень не мав (№ ЕП-545/25-Вх від 13.03.2025 року).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності нез?явившогося учасника справи, належним чином повідомленого про день, місце та час розгляду справи, на підставі наявних у справі доказів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п.п. 3,4 ст. 5 ст. 12 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

Відносно надання суду будь-яких інших доказів сторони до суду заяв та клопотань не надавали.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «[…] у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» за № 7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 760/5425/17 (провадження № 61-18392св19) вказано, що «справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 12 червня 2020 року Татарбунарським районним судом відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Трапівка Татарбунарського району Одеської області у віці 93 років померла ОСОБА_2 , актовий запис про смерть № 224.

Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме: земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 3,78 га, в межах території Глибоківської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, що належала спадкодавцю на підставі Державного акту серії ІІІ-ОД № 036399, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області на підставі розпорядження № 285/А від 06 серпня 2002 року.

Заявник є донькою спадкодавця та спадкоємцем першої черги. Факт родинних відносин, як між донькою та матір`ю, підтверджено: копією свідоцтва про народження заявника серії НОМЕР_2 , виданого 24 листопада 1956 року на підставі актового запису № 40, вчиненого Глибоківською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, згідно з яким ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Глибоке Татарбунарського району Одеської області народилася « ОСОБА_3 », відомості про батьків: « ОСОБА_4 , ОСОБА_5 » (мовою оригіналу документа); копією свідоцтва про шлюб з гр. ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 , виданого Відділом ЗАГСу м. Татарбунари Одеської області 30 січня 1980 року на підставі актового запису № 11, на підтвердження зміни прізвища з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 .

05 червня 2024 року заявник звернулася до державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Колісника Д.Ю. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та нотаріусом заведена спадкова справа № 169/2024.

Як вбачається з копії спадкової справи №169/2024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , інші спадкоємці відсутні. Батько заявника ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить копія свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_4 , виданого 07 вересня 2010 року на підставі актового запису № 12 Виконавчим комітетом Глибоківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

14 червня 2024 року державним нотаріусом Саратської державної нотаріальної контори Колісником Д.Ю. заявнику відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини, встановленого ст.1270 ЦК України, та ненадання документів, які б підтверджували факт спільного проживання із спадкодавцем на час смерті.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом норм статей 1268-1269 ЦК України факт прийняття спадщини тісно пов`язується з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, проте окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини чинним законодавством не передбачено. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-844/2008 (провадження № 61-1424св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 145/1480/14-ц (провадження № 61-4170св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 127/1149/17-ц (провадження № 61-21375св18) та від 05 червня 2019 року у справі № 554/3192/16-ц (провадження № 61-10720вс18).

Згідно із ч. 1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст.1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. При цьому місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до п. 210 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністра Юстиції України №20/5 від 03 березня 2004 року (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини) видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013).

Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17.

Статтею 3 цього Закону визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав разом із спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем. (Правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17).

У разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію свого місця проживання (якщо спадкоємець знявся з реєстрації за попереднім місцем проживання та не звернувся до органу реєстрації після прибуття до нового місця проживання) доказом постійного проживання із спадкодавцем є довідка ЖЕО (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 185/8005/16-ц).

З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що законодавець не пов`язує місце відкриття спадщини з місцем реєстрації спадкодавця, а відповідно до статті 1221 ЦК України ототожнює його з останнім місцем проживання останнього, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п.п.2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах спадкування» №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до п.211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.

Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Як вбачається з довідки Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 24 червня 2024 року вих. №146, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , з 2016 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З показів в судовому засіданні свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_1 з 2016 року проживала разом зі своєю матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , до часу смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 , доглядала за нею та проводила поховання.

Наведене вище підтверджує той факт, що заявник проживала зі своєю матір`ю ОСОБА_2 на момент її смерті, за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 , однак, факт такого проживання може бути встановлений виключно у судовому порядку.

Обставини проживання заявника разом із спадкодавцем підтверджуються вищенаведеними належними та допустимими доказам, а саме показаннями свідків та письмовими доказами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявник постійно проживала зі спадкодавцем на момент її смерті за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювала за нею догляд та у подальшому поховання.

Оскільки заявник, як спадкоємець за законом проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини в одному помешканні та протягом шести місяців із часу відкриття спадщини не заявила про свою відмову від спадщини, то вона вважається такою, що прийняла спадщину.

Встановлення зазначеного факту має для заявника юридичне значення, оскільки його встановлення необхідно для прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті матері ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи обґрунтування заявлених вимог знайшли своє об`єктивне підтвердження, суд вважає, що заява є такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Татарбунарська міська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки с. Глибоке Татарбунарського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_5 , на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 24 березня 2025 року.

Суддя В. С. Миргород