Постанова

від 12.03.2025 по справі 914/855/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2025 р. Справа №914/855/24

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства Львівський Хімічний Завод б/н від 18.09.2024,

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2024 суддя Березяк Н.Є., м. Львів, повний текст рішення складено 29.08.2024,

та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2024 суддя: Березяк Н.Є., м. Львів, повний текст рішення складено 10.09.2024,

у справі №914/855/24

за позовом акціонерного товариства Львівський Хімічний Завод, м. Львів,

до відповідача приватного підприємства НТА-Незалежне Телевізійне Агентство, м. Львів,

про спростування недостовірної інформації

явка учасників справи:

від позивача: Шнир О.Б. ;

від відповідача: Кравчук П.І., Струк Н.А.;

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

02.04.2024 на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Акціонерного товариства Львівський Хімічний Завод до Приватного підприємства НТА-Незалежне Телевізійне Агентство про спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.05.2023 відповідач опублікував на сторінці YouTube за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share відео під назвою Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? |ЗМОВИ, тривалістю 17 хв. 05 секунд, чим, на думку позивача, поширив недостовірну інформацію про позивача, яку просить спростувати у спосіб, викладений в позовній заяві.

В обгрунтування своїх дроводів позивач посилається на те, що опублікована інформація не відповідає дійсності, завдає шкоди діловій репутації позивача і просить іі спростувати з підстав, викладених в позовній заяві.

Свої вимоги обгрунтовує ст. 32, 34, 68 Конституції України, ст. 91, 94, 200, 201 ЦК України, ЗУ «Про інформацію».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.08.2024 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 05.09.2024 заяву приватного підприємства НТА-Незалежне Телевізійне Агентство про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з акціонерного товариства Львівський хімічний завод на користь приватного підприємства НТА-Незалежне Телевізійне Агентство 15 000,00 грн. витрат на правову (правничу) допомогу. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що твердження, викладені відповідачем у спірній статті, не можуть бути підставою для захисту права на недоторканність ділової репутації, оскільки спірна інформація була здобута відповідачем на підставі аналізу відкритих даних, мала вигляд оціночних суджень про позивача, його господарську діяльність, його керівників та пов`язаних з ними осіб, а також відсутні докази того, що саме опублікована відповідачем стаття зумовила зниження його ділової активності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

19.09.2024 до Західного апеляційного господарського суду через систему Електронний суд надійшла апеляційна скарга акціонерного товариства Львівський Хімічний Завод б/н від 18.09.2024 на рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2024 у справі №914/855/24.

19.09.2024 до Західного апеляційного господарського суду через систему Електронний суд надійшла апеляційна скарга акціонерного товариства Львівський Хімічний Завод б/н від 18.09.2024 на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2024 у справі №914/855/24.

Апелянт зазначає:

-суд не звернув увагу, що відповідач у відео наводить неповну та перекручну інформацію;

-суд не дослідив відеозапис (не врахував його контекст);

-суд не врахував, що фраза «за нашою інформацію» не свідчить про оціночні судження;

-висловлювання експертів не є оціночними судженнями;

-суд не врахував подані позивачем докази, які спростовують вірогідність доказів відповідача;

-суд неправомірно задоволив заяву про відшкодування правових витрат, оскільки не врахував, що відповідач зменшив суму правових витрат на 25% в порівнянні з тою, яка була заявлена в попередньому розрахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи апелянта. Зазначив, що матеріалами справи та доводами викладеними в рішенні суду спростовуються усі заперечення апелянта.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін. При цьому наводив доводи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник позивача просив задоволити апеляційну скаргу, скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги, а в задоволені заяви про повернення витрат на правову допомогу відмовити.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

Колегією суддів було досліджено матеріали справи, твердження сторін та заперечення наведені в апеляційній скарзі.

В засіданні, яке відбулось 12.03.2025 року, колегією суддів, разом з представниками сторін, було переглянуто повне відео, в якому на думку позивача було наведено недостовірну інформацію.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною першою статті 94 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

За змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Аналогічне визначення міститься і в ст. 1 Закону України Про інформацію.

Статтею 4 Закону України Про інформацію передбачено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про інформацію кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України Про інформацію право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації, повинен забезпечуватись баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Отже, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 Цивільного кодексу України).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

За доводами позивача, відповідач Приватне підприємство НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО (ідентифікаційний код юридичної особи 30053161, місцезнаходження 79008, м.Львів, вул.Винниченка, 6) 14.05.2024 на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі Телеканал НТА за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share опублікувало недостовірну інформацію, яка порочить ділову репутацію підприємства.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, не заперечує, що саме йому належить на YouTube-канал, на якому опубліковано відео, про спростування поширеної в якому інформації просить позивач, тобто вказана обставина визнається сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

В рамках даної справи позивачем заявлені вимоги про визнання такими, що не відповідають дійсності, є негативними та недостовірними і порочать ділову репутацію Акціонерного товариства Львівський хімічний завод відомості, поширені 14.05.2023 Приватним підприємством НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО (ідентифікаційний код юридичної особи 30053161, місцезнаходження 79008, м.Львів, вул.Винниченка, 6) на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі Телеканал НТА за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share, у відео під назвою Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? |ЗМОВИ, тривалістю 17 хв. 05 секунд, а саме інформацію щодо Акціонерного товариства Львівський хімічний завод про те, що:

1) До слова у 2017-му підприємство потрапило до чорного списку антимонопольного комітету. Львівський хімічний завод та фірма Львівкисень, що також перебувала у власності Крістіни Бобришової, регулярно змагалися між собою в тендерах на закупівлю різних газів для львівських медзакладів. За змову на торгах їх оштрафували і позбавили можливості брати участь у держзакупівлях на три роки. Однак у 2020-му через суд сім`я оскаржила це рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2019 Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення АМК України було прийнято рішення №63/13-р/к, яким встановлено, що АТ Львівський хімічний завод та ТзОВ Фірма Львівкисень - учасників процедури закупівлі гази промисловості (кисень, закис азоту), дата оприлюднення: 12.02.2014, номер оголошення: 055798, ВДЗ №12/4 (858/4), замовник Львівська обласна клінічна лікарня, вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів торгів (тендеру).

За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що вказане у пункті 1 резолютивної частини рішення, накладено на ПАТ Львівський хімічний завод штраф у розмірі 68 000,00 грн.

За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що вказане у пункті 1 резолютивної частини рішення, накладено на ТзОВ Фірма Львівкисень штраф у розмірі 68 000,00 грн.

Було встановлено, що учасники закупівлі АТ Львівський хімічний завод та ТзОВ Фірма Львівкисень узгоджували свою поведінку під час участі у тендері, що підтверджується, зокрема: синхронністю у часі під час подачі своїх пропозицій; формальному підході до підготовки і подачі документів; синхронністю у часі під час отримання довідок, а саме про те, що посадових осіб учасників, уповноважених представляти його інтереси під час проведення процедури закупівлі не було притягнуто згідно з законом до відповідальності за вчинення у сфері державних закупівель корупційного правопорушення тощо.

Крім того, АМКУ в оспорюваному рішенні вказав також на інші виявлені ним факти, що підтверджують, на його думку, антиконкурентні узгоджені дії позивача по справі з ТОВ Фірма Львівкисень. Так, дочка генерального директора позивача по справі, яка в свою чергу є членом наглядової ради АТ Львівський хімічний завод, до 2013року була однією із засновників ТОВ Фірма Львівкисень. Крім того, остання, протягом 2012-2014 р.р. отримувала дохід від фінансово-господарської діяльності ТОВ Фірми Львівкисень, а також дивіденди від акцій, якими вона володіє у товариства позивача.

На думку АМК, ще одним прикладом узгоджених антиконкурентних дій було те, що учасниками тендеру посвідчувалися статути товариств в одного і того ж нотаріуса.

Також, колегія АМК встановила, що при поданні своїх конкурсних пропозицій сторони діяли узгоджено, оскільки подавали свої пропозиції, які за технічними параметрами не могли між собою конкурувати, оскільки завідомо до оголошення результату тендеру було зрозуміло, що ТОВ Фірма Львівкисень отримає беззаперечну перевагу над АТ Львівський хімічний завод, так як на території Львівської обласної клінічної лікарні (замовника торгів) ТОВ Фірма Львівкисень має киснегазифікаційну станцію та обладнання, що в свою чергу значно здешевлює вартість виготовленого газу для замовника. Таким чином, позивач по справі надав інформацію про те, що виробництво кисню не буде здійснюватися на території замовника, а буде доставлятися в балонах.

Таким чином, судами встановлено, що достовірним є той факт, що антимонопольний комітет дійсно проводив розслідування ділової активності за участю ТОВ Фірма Львівкисень і АТ Львівський хімічний завод, які дійсно брали участь у одному тендері, як і накладення штрафу, за наслідком цього розслідування.

Як вбачається з матеріалів справи, вказане рішення АМК України було оскаржено до суду, та рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2019 у справі №914/831/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Поставною Західного апеляційного господарського суду вказане рішення антимонопольного комітету було визнано недійсним, проте, це не змінює факту існування таких подій як: участь ТОВ Фірма Львівкисень і АТ Львівський хімічний завод в одному тендері - розслідування АМК накладення штрафу судове оскарження.

Отже, обставини, щодо змагання у тендері Львівський хімічний завод та фірми Львівкисень, викладені у першому абзаці спірних публікацій знаходять своє підтвердження матеріалами справи. При цьому, як зазначає відповідач, вжите у публікації формулювання потрапило до чорного списку антимонопольного комітету є метафорою. Адже в Законі України Про захист економічної конкуренції, в Законі України Про Антимонопольний комітет України звісно ж не передбачено ніяких чорних списків, що унеможливлює перевірку обставини включення чи не включення позивача у чорний список.

Що стосується інформації, яку просить спростувати апелянт, а саме:

2) Крім того, у розпал пандемії коронавірусу, коли медичний кисень рятував життя тисячам українців, завод Бобришових реалізовував свою продукцію за найвищими в Україні цінами.

У цьому фрагменті публікації вжито формулювання завод Бобришових без деталізації конкретної юридичної особи, як от ТОВ Фірма Львівкисень, АТ Львівський хімічний завод або будь-якої іншої юридичної особи, учасником якої є хтось із родини Бобришових.

Більше того, йдеться про прізвище Бобришових у множині, без прив`язки до будь-якої фізичної особи.

За ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивачем по справі є юридична особа АТ Львівський хімічний завод, який вправі звертатись до суду за захистом лише своїх власних, а не сторонніх, прав та інтересів.

Саме позивач юридична особа АТ Львівський хімічний завод звернувся до суду із позовом про спростування інформації, яку він вважає недостовірною.

Ст. 25 і ст. 91 ЦК України чітко розмежовують поняття цивільної правоздатності фізичної і юридичної особи.

Відповідно до ст. 44 ГПК України усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність). Фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи здатні особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (процесуальна дієздатність).

Тобто, позивач юридична особа АТ Львівський хімічний завод не може звертатись до суду за захистом прав її керівника або засновника, навіть якщо вважає їх порушеними. Дані доводи спростовують твердження апелянта.

Що стосується оприлюдненої інформації:

3) А головне, що допоки український бізнес відмовлявся від торгово-економічних зв`язків з росією та бойкотував ворожі товари, власники Львівського хімічного заводу продовжували співпрацю з агресором, то слід зазначити, що вона також стосується власників Львівського хімічного заводу, а не конкретно позивача юридичної особи АТ Львівський хімічний завод.

Серед акціонерів (власників акцій) АТ Львівський хімічний завод частка ОСОБА_1 складає 33,37%, а частка ОСОБА_2 складає 49,61 % (разом 82,98%), що вказує на певну кількість й інших осіб власників (акціонерів) Львівського хімічного заводу.

Саме про якихось фізичних осіб, керівників і власників, а не про позивача юридичну особу АТ Львівський хімічний завод, чітко і недвозначно йдеться у декількох спірних абзацах.

Що стосується оприлюдненої інформації :

4) За нашою інформацією, з 2020-го і до початку повномасштабної війни, хімічну продукцію підприємство постачало також до Білорусі.

На початку речення Відповідачем вжито словосполучення За нашою інформацією, що вказує на те, що подальший текст може бути не точним, не категоричним, не очевидним тощо.

Знову ж таки, Відповідач вжив іменник підприємство без вказівки на будь-яку власну назву, тобто без деталізації конкретної юридичної особи, як от ТОВ Фірма Львівкисень, АТ Львівський хімічний завод або будь-якої іншої юридичної особи, яка може мати до цього відношення.

Позивач жодним чином не обгрунтував, як інформація про те, що підприємство постачало продукцію до Білорусії до початку повномасштабної війни завдає шкоди репутації АТ "Львівський хімічний завод".

Що стосується інформації, яку просить спростувати позивач, а саме:

5) Експерти припускають, що саме через прокладку Ліндегаз Україна Львівський хімзавод мав можливість вести бізнес з Росією, слід зазначити наступне.

В даному випадку Відповідач чітко, прямо і недвозначно вжив дієслово припускають, яке очевидно вказує на припущення, а не фактичне твердження.

Більше того, Відповідач здійснив відсилання до авторів такого припущення експертів, а не видавав це формулювання, як власне фактичне твердження.

Що стосується інформації:

6) Зрештою в 2018 році, коли Садовий відзначив Бобришова за вклад у розвиток Львова, журналісти зафіксували вантажівку Львівського хімічного заводу у черзі на українсько-російському кордоні, на митному пункті Гоптівка, траси Харків-Бєлгород, Цитата із facebook.com/Анна Бабінець: Пара кілометрів - і львівська хімічна продукція у росії. На сайті ЛХЗ - жодних згадок про торгівлю з росією. Як і в інтернеті загалом, слід зазначити наступне.

Відповідач у цьому абзаці публікації вказав, що журналісти зафіксували вантажівку. Зазначимо, що до сьогоднішнього дня відповідна публікація із заголовком Вантажівку львівського хімзаводу помітили на кордоні з росією. Фото міститься на ресурсі https://tvoemisto.tv/news/vantazhivku_lvivskogo_himzavodu_pobachyly_na_kordoni_z_rosiieyu_foto_94514.html

Вказана публікація містить відсилання до сторінки в соціальній мережі Фейсбук журналістки Анни Бабінець, керівника видатного українського ресурсу журналістів- розслідувачів Слідство.Інфо.

Аналогічного змісту публікація про те, що вантажівка АТ Львівський хімічний завод стоїть у черзі на українсько-російському кордоні міститься і на інших новинних ресурсах, зокрема https://vgolos.ua/news/pidpryyemets-yakogo-sadovyj-nagorodyv-za-viddanist-ukrayini- aktyvno-torguye-z-rosiyeyu-foto_325002.html.

Тобто факт того, що дійсно журналісти зафіксували вантажівку Львівського хімічного заводу у черзі на українсько-російському кордоні підтверджується матеріалами справи.

Сама по собі відсутність номерних знаків позивача на цьому автомобілі нічого не змінює, з огляду на фірмове брендування цього автомобіля із зазначенням повного найменування юридичної особи АТ Львівський хімічний завод, адреси веб-сайту, зображення зареєстрованої торговельної марки позивача на цьому автомобілі (Заявка: m200721431 від 03.12.2007, Свідоцтво: 105573 від 10.04.2009; Заявка: m201714434 від 03.07.2017, Свідоцтво: 256258від 25.03.2019).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/13849/21).

При цьому згідно зі статтею 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються Законами України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, Про телебачення і радіомовлення, Про інформаційні агентства та інші.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі Лінгенс проти Австрії від 08.07.1986).

Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі Бразільє проти Франції від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ Патурель проти Франції від 22.12.2005, ТОВ Інститут економічних реформ проти України від 02.06.2016).

Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі Де Хаес і Гійселс проти Бельгії від 24.02.1997).

Отже, за змістом наведених положень чинного законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов`язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі Інтернет з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 918/132/20).

Виходячи з аналізу тверджень, викладених відповідачем у спірному відео в цілому, суд дійшов висновку, що розповсюджена інформація в більшій своїй мірі стосується власників,засновників, акціонерів ( фізичних осіб), невизначених підприємств, а не юридичної особи АТ "Львівський хімічний завод".

Крім того, позивачем не було надано суду беззаперечних доказів, які би свідчили, що така інформація є недостовірною.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, твердження, викладені відповідачем у спірній статті, не можуть бути підставою для захисту права на недоторканність ділової репутації, оскільки спірна інформація була здобута відповідачем на підставі аналізу відкритих даних, мала вигляд оціночних суджень про позивача, його господарську діяльність, його керівників та пов`язаних з ними осіб, а також відсутні докази того, що саме опублікована відповідачем стаття зумовила зниження його ділової активності.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 914/1377/22.

Вищенаведені доводи колегії суддів апеляційної інстанції спростовують твердження викладені в апеляційній скарзі.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Відповідно, коли висловлювання стосуються питання суспільного інтересу, свободі вираження думок зазвичай надаватиметься високий рівень захисту, а органи влади, таким чином, матимуть вузькі межі дискреційних повноважень. (INSTYTUT EKONOMICHNYKH REFORM, TOV v. UKRAINE, № 61561/08, § 44, ЄСПЛ, 02 червня 2016 року).

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 753/21759/16-ц, від 22.05.2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 05.06.2019 року у справі № 758/6022/14-ц та ін.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги позивача про визнання такими, що не відповідають дійсності, є негативними та недостовірними і порочать ділову репутацію АТ Львівський хімічний завод відомості, поширені 14.05.2023 ПП НТА Незалежне телевізійне агентство.

Щодо заявленої вимоги про публікацію тексту спростування зі словосполученням Приносимо вибачення, то Відповідач не може бути зобов`язаний вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України. (Рішення ЄСПЛ від 05.05.2011 (заява № 33014/05) у справі Редакція газети Правоє дєло та Штекель проти України; постанова Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі №757/8834/16).

Такого способу спростування інформації як її видалення із сайту законом не передбачено і по суті є цензурою діяльності певної юридичної особи (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №757/14418/20, провадження № 61-4424св21). Рішення ЄСПЛ від 16.07.2013 року, заява № 33846/07 у справі Вегржиновський і Смолчевський проти Польщі вказує: судове рішення про видалення статті із сайту прирівнювалося би до цензури...така вимога була надмірною....

Щодо додаткового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідача: приватне підприємство НТА-Незалежне Телевізійне Агентство представляв адвокат Кравчук Петро Іванович.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 200 000,00 грн, які відповідач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Як зазначено в ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До правової (правничої) допомоги належать надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ст. 30 Закон України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Судом встановлено, що на підтвердження факту надання правничої допомоги та понесення витрат відповідачем на професійну правову допомогу адвоката в сумі 150 000,00 грн представником надано: Договір про надання правової (правничої) допомоги від 30.04.2024; Рахунок на оплату від 26.08.2024; Акт виконаних робіт від 22.08.2024; Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1276401 від 30.04.2024 та Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Кравчука П.І. №582 від 20.04.2011.

Згідно із п.3.1. Договору про надання правової (правничої) допомоги правова допомога, передбачена предметом цього договору, оплачується клієнтом (ПП НТА-Незалежне Телевізійне Агентство) Виконавцю (АО Мицик, Кравчук і Партнери) фіксованим гонораром у розмірі 150 000,00 грн.

Відповідно до Акту виконаних робіт від 22.08.2024 Виконавцем в інтересах Клієнта виконано зобов`язання, а саме:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, визначених предметом Договору про надання правової допомоги;

- моніторинг рішень у Єдиному держаному реєстрі судових рішень та вивчення правових позицій Верховного Суду у подібних категоріях справ;

- узгодження правової позиції з Клієнтом;

- збирання доказів;

- складання відзиву на позовну заяву;

- складання заперечень;

- правовий аналіз поданих позивачем та іншими особами документів;

- безпосередня присутність адвоката в суді у дні призначених засідань, участь в підготовчих і судових засіданнях.

Вартість правової допомоги за Актом становить 150 000,00 грн.

Виходячи із конкретних обставин справи, адвокат вправі самостійно визначатися зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Але суд вважає неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг.

З урахуванням наведеного, приймає до уваги ті обставини, що у справі №914/855/24 відсутні складні арифметичні розрахунки під час підготування позову, справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, однак по своїй суті не є складною, підставою позову є спростування недостовірної інформації.

А тому, апеляційний суд погоджується з висновком уду першої інстанції, що заявлена відповідачем загальна сума витрат на професійну правничу допомогу виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність, розумність; принципів співмірності та розумності судових витрат, складності справи №914/855/24, яка розглядалась за правилами загального позовного провадження, витраченого адвокатом відповідача часу на надання послуг у даній справі.

Незважаючи на предмет спору: спростування недостовірної інформації, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.

На підставі приписів ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2023 у справі №910/7032/17 акцентує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується, що розумним, співмірним і справедливим є відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат у розмірі 15 000,00 грн. Доводи апелянта, про зменшення суми попередніх витрат на 25% не можуть бути підставою для відмови в задоволені стягнення правових витрат повністю.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення та додаткове рішення господарського суду Львівської області прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства Львівський Хімічний Завод - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2024 у справі №914/855/24 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2024 у справі №914/855/24 залишити без змін

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.03.2025

Головуючий -суддяБойко С. М.

Судді:Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.