Ухвала

від 20.03.2025 по справі 403/180/24

УСТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №403/180/24 провадження № 2-з/403/2/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2025 року с-ще Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Атаманової С.Ю., розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову у цивільній справі за позовом керівника Знамянської окружної прокуратури Кіровоградської області, подану в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Кіровоградської обласної державної адміністрації, до Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовною заявою до Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області та ОСОБА_1 про: 1) визнання недійсним рішення Жовтневої сільської ради №374 від 18 червня 2020 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у приватну власність громадянину ОСОБА_1 »; 2) скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 1,2 га з кадастровим номером: 3525884700:02:000:5527, вчинену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 червня 2020 року, номер відомостей про речове право: 37145320; 3) скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером: 3525884700:02:000:5527, проведеної 26 березня 2020 року. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства у порядку визначеному Лісовим кодексом України, та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, а тому прийняте органом місцевого самоврядування рішення, за яким було сформовано земельну ділянку та передано її у власність відповідача ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, порушує порядок зміни цільового призначення землі, визначений Земельним кодексом України. За вказаних обставин існуюча реєстрація земельної ділянки у якості земель сільськогосподарського призначення та перебування її у приватній власності створює перешкоди власнику державі в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації у розпорядженні та користуванні своїм майном.

Одночасно з предявленням позову до суду прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій він прохає суд вжити передбачені п.п.1 та 2 ч.1 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3525884700:02:000:5527 площею 1,2 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства та 2) заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.

На обгрунтування необхідності забезпечення позову прокурором зазначено про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку, що належить відповідачу, може призвести до неефективного захисту порушених інтересів держави та унеможливить їх відновлення. Крім того, беручи до уваги, що спір виник щодо земельної ділянки, подальше її відчуження (продаж) може унеможливити виконання судового рішення у справі, а відновлення порушених інтересів держави потребуватиме затрат значних ресурсів, зокрема, пред`явлення нових позовів.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №308/8567/20 від 14 червня 2021 року, у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обовязку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову.

Відповідно до положень ч.1 ст.153 Цивільного процесуального кодексу України (далі-ЦПК України), п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі-Постанови від 22 грудня 2006 року №9) заява прокурора про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

При вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або законних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належать відповідачеві, та забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії».

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).

Відповідно до розяснень п.4 Постанови від 22 грудня 2006 року №9 суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно з розясненнями, викладеними в п.20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Як вбачається з матеріалів справи, до предмета позову входить матеріально-правова вимога про припинення права власності відповідача ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,2 га, кадастровий номер: 3525884700:02:000:5527 шляхом скасування державної реєстрації його права власності на зазначений обєкт нерухомого майна.

Одночасно з цим вказана земельна ділянка є також і предметом спору, як матеріально-правовий обєкт, з приводу якого між позивачем та відповідачами виникли спірні правовідносини.

За вказаних обставин судом встановлено, що між сторонами по справі дійсно існує спір щодо правомірності набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, яка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства та наявності у звязку з цим підстав для скасування належного відповідачу речового права на неї.

За змістом ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власники земельних ділянок мають право продавати або іншим чином відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність (п.«а» ч.1 ст.90 ЗК України).

Відповідно до п.п.1, 2 та 4 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: право власності на нерухоме майно, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, а також обтяження речових прав на нерухоме майно, до яких належить арешт.

З огляду на викладене, відповідач ОСОБА_1 , як власник спірної земельної ділянки не обмежений у праві здійснити її відчуження, що матиме наслідком проведення щодо цієї земельної ділянки відповідних реєстраційних дій та зміну правовідношення, за яким виник спір у даній справі.

Вказана обставина обумовлює існування достатньо обгрунтованого припущення, що невжиття передбаченого п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України заходу забезпечення позову може унеможливити виконання майбутнього рішення суду (у разі задоволення позову), а також істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав держави в особі уповноваженого органу, в тому числі і шляхом необхідності звернення до суду в межах іншого позовного провадження (зокрема, щодо визнання правочину по відчуженню земельної ділянки недійсним).

Таким чином, метою вжиття передбаченого п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України заходу забезпечення поданого прокурором позову є забезпечення знаходження спірного нерухомого майна у володінні відповідача ОСОБА_1 на час судового розгляду та необхідність збереження у незмінному виді належної йому на праві власності земельної ділянки.

Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі №504/3408/22, арешт майна (земельної ділянки), як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже, накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 17 червня 2022 року у справі №908/2382/21).

З огляду на викладене, судом при вирішенні заяви про забезпечення позову враховується, що визначений прокурором вид забезпечення позову: накладення арешту на спірну земельну ділянку є співмірними із предявленими до відповідачів позовними вимогами, оскільки такий захід: 1) має тимчасовий характер; 2) не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача ОСОБА_1 , як власника майна, оскільки має наслідком обмеження права розпорядження належною йому земельною ділянкою без заборони володіти та користуватися нею; 3) спрямований виключно на збереження існуючих правовідносин сторін до розгляду судом справи по суті; 4) не має наслідком фактичного вирішення спору по суті.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для застосування зазначеного прокурором виду забезпечення позову - накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3525884700:02:000:5527 площею 1,2 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, як такого, що забезпечить збалансованість інтересів сторін під час вирішення спору.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами прокурора щодо необхідності заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо зазначеної вище земельної ділянки, з огляду на наступне.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, обєкт незавершеного будівництва, майбутній обєкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.

Отже, за наявності накладеного на земельну ділянку арешту, як передбаченого законом обтяження речового права (права власності), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо цієї земельної ділянки, спрямованих на зміну її правового статусу (зокрема, належності відповідачу ОСОБА_1 ) буде неможливим в силу наведених вище приписів Закону. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі №567/459/23, арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, обєктів незавершеного будівництва, майбутніх обєктів нерухомості (п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Отже, арешт, якзаборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково заборонятидержавним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів.

Відповідно до правового висновку, викладеного в п.24 постанови Верховного Суду у справі №640/31850/20 від 28 липня 2022 року, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, враховуючи задоволення судом заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на спірну земельну ділянку, подальша заборона органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки не є співмірною з предметом позову і прокурором не було належним чином обгрунтовано підстави для використання механізму забезпечення позову, передбаченого п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України.

З огляду на викладене, враховуючи зміст заявлених прокурором позовних вимог, які стосуються скасування державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,2 га з кадастровим номером: 3525884700:02:000:5527, та скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначену земельну ділянку.

Підстав для обовязкового застосування зустрічного забезпечення позову, передбачених ч.3 ст.154 ЦПК України, судом не встановлено.

Керуючись ст.ст.149, 150, 153, 157, 158, 258, 260, 353 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Заяву прокурора про забезпечення позову задоволити частково.

Забезпечити позов керівника Знамянської окружної прокуратури Кіровоградської області, поданий в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Кіровоградської обласної державної адміністрації, до Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом: накладення арешту на земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,2 га з кадастровим номером: 3525884700:02:000:5527.

В задоволенні заяви прокурора в частині заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки-відмовити.

На виконання вимог ч.1 ст.157 ЦПК України та ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» суд зазначає найменування сторін:

позивач (особа, на користь якої постановлена ухвала): Кіровоградська обласна державна адміністрація, місцезнаходження: площа Героїв Майдану, буд.№1 м.Кропивницький, поштовий індекс 25006, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00022543;

прокурор, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (Кіровоградської обласної державної адміністрації) та який має процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої він діє (позивача): керівник Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області, адреса місцезнаходження: вул.Братів Лисенків, буд.№5 м.Знам`янка Кіровоградської області, поштовий індекс 27400;

відповідач:Устинівська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області, місцезнаходження: вул.Ювілейна, буд.№4 с-ще Устинівка Кропивницького району Кіровоградської області, поштовий індекс 28600, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04364549;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання протягом трьох років.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення) апеляційної скарги.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому даної ухвали суду.

Суддя С.Ю.Атаманова