Рішення

від 19.03.2025 по справі 902/80/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" березня 2025 р.Cправа № 902/80/25

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.

за участю представників сторін:

позивача Маліченко М.А., ордер серія ВІ №1274941 від 22.01.2025;

відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТ ОЙЛ" (вул. Чумацький шлях, буд. 64, м. Полтава, 36034)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Немирів Нафтобаза" (вул. Польова, 3, м. Немирів, Вінницька обл., 22800)

про стягнення 1 539 111,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТТ ОЙЛ" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Немирів Нафтобаза" про стягнення 1 539 111,52 грн заборгованості, з якої 1 298 880,00 грн - основного боргу, 159 762,24 грн - пені, 13 103,14 грн - 3% річних та 67 366,14 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 29.01.2025 відкрито провадження у справі № 902/80/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.03.2025.

03.03.2025 до суду від представник позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та його представника.

На визначену судом дату в судове засідання 03.03.2025 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в справі доказами.

Ухвалою суду від 03.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 19 березня 2025.

05.03.2025 на адресу суду надійшла заява представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТ ОЙЛ" №б/н від 05.03.2025 про участь у судовому засіданні та в подальших судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 07.03.2025 задоволено заяву представника позивача про його участь в судових засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

19.03.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

На визначену судом дату в судове засідання 19.03.2025 з`явився представник позивача, якій приймав участь у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Відповідач правом участі свого представника в судовому засіданні не скористався, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та довідкою про доставку ухвали суду від 03.03.2025 до електронного кабінету зареєстрованого останнім в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд».

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відзиву, будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи (19.03.2025) від відповідача до суду не надходило. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 42 ГПК України, зокрема, стосовно виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.

В судовому засіданні 19.03.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

26.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТТ ОЙЛ" (позивач, в договорі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Немирів Нафтобаза" (відповідач, в договорі Покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів №42 (далі Договір), згідно із п. 1.1. якого Постачальник, в порядку та на умовах визначених в даному Договорі, зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець, в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали, а саме: бензин А-92, А-95, дизельне паливо, абсорбент газоконденсатний, газовий конденсат, конденсат газовий стабільний, масла та мастила, надалі - Товар.

Асортимент та кількість Товару за даним договором вказується у товарних накладних та рахунках-фактурах (п. 2.1. Договору).

Поставка Товару здійснюється партіями протягом терміну дії цього Договору. Терміни поставки конкретних партій Товару узгоджуються сторонами додатково. Товар повинен бути поставлений Покупцю на протязі 4-х календарних днів з моменту отримання Постачальником заявки Покупця на умовах зазначених у заявці або в інших додаткових угодах, додатках та ін., до даного Договору. Перехід права власності па Товар та ризиків відбувається в момент передачі. Моментом передачі Товару за кількістю та якістю вважається дата підписання видаткових накладних про його отримання Покупцем (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).

Ціна Товару за даним договором вказується Постачальником у накладних та рахунках- фактурах. Загальна сума Договору визначається як вартість Товару, поставка якого Постачальником здійснюється відповідно до видаткових накладних Постачальника (п. 4.1. та п. 4.2. Договору).

Розрахунки між Покупцем та Постачальником здійснюється на умовах та порядку визначених Договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Оплата товару Покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості конкретної партії товару (згідно з видатковою накладною) не пізніше дати поставки конкретної партії Товару. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 5.1.-5.3. Договору).

В разі затримки платежу від дати що зазначена в договорі. Постачальник має право нарахувати, а Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0.1 % від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання (п. 6.2. Договору).

Зміни умов даного Договору відбуваються на підставі додаткової угоди, яка узгоджується Сторонами шляхом її підписання. Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2024 р., а в частині взаєморозрахунків - до їх повного і належного виконання. Якщо за 30 днів до закінчення терміну дії, жодна із сторін не заявить про припинення дії дійсного Договору, його дія вважається продовженою на кожний наступний календарний рік (п. 8.1. 8.3. Договору).

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 298 880,00 грн, що підтверджується рахунком на оплату №77 від 26.09.2024 року, видатковою накладною №78 від 26.09.2024 року та Товарно-транспортною накладною №Р78 від 26.09.2024 року.

За поставлений товар відповідач у визначений договором строк оплату не здійснив, на підставі цього між сторонами підписано та скріплено печатками сторін Акт звірки розрахунків за період з 15.08.2024 по 24.12.2024 в якому відповідачем визнано заборгованість перед позивачем в розмірі 1 298 880,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію щодо погашення заборгованості №17/-01 від 17.01.2025, в якій вимагав сплатити суму боргу в розмірі 1 298 880,00 грн. протягом 5 днів з дня отримання даної претензії. Дана претензія залишена відповідачем без належного реагування.

Несплата відповідачем вартості поставленого Товару слугувала підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача 1 539 111,52 грн заборгованості, з якої 1 298 880,00 грн - основного боргу, 159 762,24 грн - пені, 13 103,14 грн - 3% річних та 67 366,14 грн - інфляційних втрат.

Як зазначалось судом раніше відповідач не надав суду відзиву чи заперечень щодо заявлених позовних вимог.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України (ЦК України), враховуючи укладений між сторонами Договір поставки нафтопродуктів №42 від 26.09.2024.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів №42 від 26.09.2024, не було здійснено оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 1 298 880,00 грн.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТ ОЙЛ" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Немирів Нафтобаза" основної заборгованості у розмірі 1 298 880,00 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 159 762,24 грн - пені, 13 103,14 грн - 3% річних та 67 366,14 грн - інфляційних втрат за період прострочення з 27.09.2024 по 27.01.2025.

Щодо заявленої до стягнення суми пені суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до п. 6.2. Договору, в разі затримки платежу від дати що зазначена в договорі. Постачальник має право нарахувати, а Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0.1 % від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Позивачем здійснено нарахування пені за період з 27.09.2024 по 27.01.2025, у розмірі визначеному в договорі (0,1% від несвоєчасно оплаченої суми).

Разом з тим, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, сторони у договорі за взаємною згодою мають право самостійно встановити розмір пені за прострочку платежу, однак погоджений сторонами розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 21.03.2023 у справі № 922/17/22.

Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені в системі «Ліга Закон» за період визначений позивачем на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, зазначає, що арифметично вірний розмір пені становить 115 480,34 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 159 762,24 грн пені, підлягає частковому задоволенню у розмірі визначеному судом.

Щодо заявлених 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши в системі «Ліга Закон» здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що вони обраховані арифметично вірно, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 13 103,14 грн - 3% річних та 67 366,14 грн - інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному обсязі.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч. 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Натомість відповідачем не надано суду належних доказів на спростовування заявлених позовних вимог, в тому числі щодо здійснення оплати за поставлений товар.

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, де зазначено 23 086,67 грн. судового збору та 8 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

В подальшому до судових дебатів представником позивача подано до суду заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, до якої додано Договір про надання правових послуг №06/01П від 06.01.2025, акт прийому передачі наданих послуг №1 від 18.03.2025 на суму 8 000,00 грн, Детальний опис наданих послуг від 18.03.2025, платіжну інструкцію №18 від 08.01.2025 на суму 8 000,00 грн. та докази направлення даної заяви з додатками відповідачу.

Також в матеріалах справи наявний ордер серія ВІ №1274941 від 22.01.2025 на ім`я адвоката Маліченко М.А.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зазначає, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. Даний висновок викладений у постанові Верховного суду по справі №640/18402/19 від 28.12.2020 р.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Дослідивши докази, надані представником позивача в підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу судом встановлено, що заявлені витрати підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, відповідачами не подано клопотання про зменшення розміру витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката.

У п.3 ч. 4 ст. 129 ГПК України вказано, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачами в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не доведено неспівмірність заявлених витрат, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Немирів Нафтобаза" (вул. Польова, 3, м. Немирів, Вінницька обл., 22800, код ЄДРПОУ 24898750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТ ОЙЛ" (вул. Чумацький шлях, буд. 64, м. Полтава, 36034, код ЄДРПОУ 45497060) 1 298 880,00 грн - основного боргу, 115 480,34 грн - пені, 13 103,14 грн - 3% річних, 67 366,14 грн - інфляційні втрати, 22 422,44 грн - відшкодування витрат на сплату судового збору та 7 769,83 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

3. В позові в частині стягнення 44 281,90 грн пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник рішення надіслати сторонам в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 24 березня 2025 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи