Ухвала від 24.03.2025 по справі 904/1138/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

24.03.2025м. ДніпроСправа № 904/1138/25

Суддя Євстигнеєва Н.М., розглянувши матеріали

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд-Девелопмент", м. Житомир

відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Дніпро

відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-2000", м. Дніпро

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-центр "Альфа", м. Дніпро

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі майна; відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на об`єкт нерухомого майна; стягнення заборгованості у розмірі 1 067 505,18грн

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд, серія та номер: 7535, виданий 13.09.2017, видавник: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Райська Т.М. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа групп плюс" (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю "Вуд-Девелопмент") та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним акт № 01 приймання передачі майна від 08.02.2018, згідно якого ОСОБА_1 передав в якості майнового внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-2000" адміністративно - торговельні будівлі, загальною площею 741,50 кв.м., які складалися з: літ.А-1, а-1, а{1}, а{2} - будівля загальною площею 545,3 кв.м; літ. Б-1 будівля виставкової зали, загальною площею 196,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Запорізьке шосе, буд. 31;

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Вуд-Девелопмент" на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 352503412101; опис об`єкта: адміністративно-торгівельні будівлі загальною площею 742,40 кв.м., які складаються з: літ.А-1 адміністративно-торгівельна будівля, а-1 прибудова, а{1}, а{2}, а{3} ґанки з козирком; а{4} пандус, - загальною площею 548,0 кв.м; А{1}, А{2} навіси; Б-1 будівля виставкової зали, загальною площею 194,4 кв.м; В навіс; №4, 8-15 споруди; І-ІІІ замощення; адреса об`єкта: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, будинок 31; номер об`єкта в РПВН: 12143153);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд-Девелопмент" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованість, яка виникла за кредитним договором № DNVKLOF05382 від 26.03.2014 в розмірі 1 067 505,18грн заборгованості за тілом кредиту.

Позовна заява мотивована наступним:

- 26.03.2014 АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Сервіс-центр "Альфа" укладено Кредитний договір №DNVKLOF05382. Шляхом виділу з ТОВ "Сервіс-центр "Альфа" було створено ТОВ "Альфа Групп Плюс" (нова назва ТОВ "Вуд-Девелопмент") та передано на підставі розподільчого балансу до новоствореної особи право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, будинок 31, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 352503412101 (далі - об`єкт нерухомого майна). Особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (ч.3 ст. 109 ЦК України);

- 16.01.2018 Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/9189/17 прийнято рішення про часткове задоволення позову, яким стягнуто з ТОВ "Сервіс Центр "Альфа" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 1 889 393,17грн, з яких: - 1 084 000,00грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), - 579 869,04грн - загальний залишок заборгованості за процентами, - 196 358,41грн - пені та 29 165,72грн витрати по сплаті судового збору;

- уникаючи виконання зобов`язань за кредитним договором, ТОВ "Альфа Групп Плюс" на підставі договору купівлі продажу від 13.09.2017 відчужило об`єкт нерухомого майна до ОСОБА_1 , який згідно акту приймання - передачі від 08.02.2018 передав це майно в якості майнового внеску до статутного капіталу ТОВ "Нова-2000";

- вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель та споруд серія та номер 7535 від 13.09.2017, в свою чергу, є похідною та залежить від задоволення вимоги про визнання недійсним акту приймання передачі майна від 08.02.2018 до статутного капіталу ТОВ "Нова-2000", оскільки в разі неоскарження акту приймання передачі майна, визнання недійсним договору купівлі-продажу не буде вважатись ефективним способом захисту;

- задоволення похідної вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності до ТОВ "Вуд-Девелопмент" на об`єкт нерухомого майна з метою погашення заборгованості за кредитним договором залежить одночасно від задоволення двох основних вимог, а саме визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна (договору купівлі-продажу будівель та споруд серія та номер 7535 від 13.09.2017 та акту приймання передачі майна від 08.02.2018 до статутного капіталу ТОВ "Нова-2000");

- позивач має намір повернути право власності на спірне нерухоме майно боржнику, для подальшого звернення стягнення на нього з метою погашення заборгованості за кредитним договором.

Отже, від вирішення першої вимоги (визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, стороною якого є фізична особа), заявленої АТ КБ "Приватбанк", залежить вирішення інших його вимог: визнання недійсним Акта №01 приймання передачі нерухомого майна від 08.02.2018 та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вимога позивача про стягнення з ТОВ "Вуд-Девелопмент" на користь АТ КБ "Приватбанк" обґрунтована невиконанням умов кредитного договору № DNVKLOF05382 від 26.03.2014 в розмірі 1067505,18грн (заборгованість за тілом кредиту).

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2025 справу №904/1138/24 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою суду від 17.03.2025 зобов`язано Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надати до суду інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання відкриття провадження у справі, господарський суд дійшов висновку про повернення позовної заяви і доданих до неї документів у зв`язку з порушенням АТ "Приватбанк" правил об`єднання позовних вимог, які встановлені статтею 173 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частина перша статті 3 Господарського процесуального кодексу України визначає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України. Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Розгляд справи судом відповідної юрисдикції (зокрема, предметної та суб`єктної) є обов`язковим з огляду на необхідність дотримання положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо права кожного на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Водночас, суд звертає увагу на те, що підсудність (підвідомчість) справи визначається на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі. Подальші заяви не можуть змінити підсудності (підвідомчості) справи, крім випадків прямо передбачених процесуальним законодавством.

Відповідно до положень ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є:

- по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства;

- по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Отже, у порядку цивільного судочинства, зазвичай, можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 року у справі №686/20282/21, від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, від 01.02.2022 у справі №910/5179/20, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 та постанова Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі №910/13049/22).

Конституційний Суд України у рішенні №2-рп/2007 від 12.06.2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України гарантується право на звернення до господарського суду саме в установленому цим Кодексом порядку. За приписами ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у ст. 2 та ч. 11 ст. 3 Господарського кодексу України, відповідно до яких, господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

При цьому, предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

До позовної заяви долучено:

- копію договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.2017, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа групп плюс" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вуд-Девелопмент") та ОСОБА_1 (фізична особа);

- копію акта № 01 приймання передачі майна від 08.02.2018, згідно якого ОСОБА_1 передав придбаний у ТОВ "Альфа групп плюс" об`єкт нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-2000".

Відповідно до ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення не суб`єктний склад сторін спору, а суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу не є господарським договором, а виник із цивільних правовідносин, а тому вимога позивача про визнання цього договору недійсним не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Обгрунтовуючи підвідомчість спору, позивач вказує на те, що вимога про визнання Акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу товариства відноситься до корпоративних спорів, які розглядаються господарським судом.

Корпоративний спір це спір, що виникає щодо матеріальних правовідносин між юридично рівними учасниками корпоративних відносин стосовно набуття, здійснення та припинення їхніх корпоративних прав й інтересів.

Кінцевою метою корпоративного спору є не просто його врегулювання, а саме встановлення законності суджень учасника про певний стан прав й обов`язків у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 Господарського кодексу України та статті 167 Господарського кодексу України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.

Для визначення спору як корпоративного суду необхідно враховувати предмет спору та характер спірних правовідносин та суб`єктний склад правовідносин:

- суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, який визначається через зміст та юридичну природу обставин, що склалися (постанови ВП ВС у справах №904/3657/18, №695/2665/16-ц, №676/9009/13-ц, 161/17549/17);

- корпоративними є спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи (постанови ВП ВС у справах №921/36/18, №910/8132/19, №804/14471/15, №260/91/19);

- особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи та має право на участь в управлінні останньою й інші правомочності, передбачені законом і статутом (постанови ВП ВС у справах № 750/3192/14, №509/577/18, № 910/7554/18, № 146/616/15-ц);

- якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою та має ознаки корпоративного.

Звертаючись до суду з позовом, АТ "Приватбанк" не зазначає про порушення його корпоративних прав як учасника товариства, а вказує про фраудаторність як договору купівлі-продажу нерухомого майна, так і акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу відповідача ТОВ "Нова-2000". Метою цього позову не є відновлення корпоративного права АТ "Приватбанк", а належне виконання зобов`язань за кредитним договором за рахунок нерухомого майна, яке вибуло з володіння боржника на підставі договору купівлі-продажу. Вимога позивача про визнання недійсним Акта приймання - передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Нова-2000" є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Зі змісту наведеного убачається, що позивачем заявлено вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства (цивільного та господарського).

Порядок об`єднання позовів унормовано положеннями статті 173 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України).

Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (ч. 5 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України).

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (ч.6 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України).

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача.

Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

У цьому висновку суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, неодноразово викладеної в постановах від 24.04.2023 у cправі № 916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі № 911/1757/21, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18.

За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги:

(1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними);

(2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім цього, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті (об`єднанні вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об`єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).

За спеціальним правилом, викладеним у пункті 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України, суддя повертає заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 ГПК України).

Отже, підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України є встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, наведених саме в частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК України.

З огляду на те, що позивачем заявлено вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства (цивільного та господарського), суд вбачає підстави для повернення позовної заяви з доданими до неї документами в порядку пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України.

Водночас, 21 березня 2025 року Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" подана заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить:

- зупинити дію рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 04.03.2025 № 10-4/3 "Про надання дозволу ТОВ "Нова - 2000" на проєктування та реконструкцію будівель під адміністративно-торговельну будівлю по шосе Запорізькому, 31 (Соборний район)";

- заборонити ТОВ "Нова - 2000" вчиняти дії щодо реконструкції нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, будинок 31, а саме: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 352503412101; тип об`єкта: будівлі та споруди, об`єкт житлової нерухомості: ні; Опис об`єкта: адміністративно-торгівельні будівлі загальною площею 742,40 кв.м., які складаються з: літ.А-1 адміністративно-торгівельна будівля, а-1 прибудова, а{1}, а{2}, а{3} ґанки з козирком; а{4} пандус, - загальною площею 548,0 кв.м; А{1}, А{2} навіси; Б-1 будівля виставкової зали, загальною площею 194,4 кв.м; В навіс; №4, 8-15 споруди; І-ІІІ замощення; Адреса об`єкта: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, будинок 31; номер об`єкта в РПВН:12143153.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною першою статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Оскільки суд дійшов висновку про повернення позовної заяви Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк", відповідно відсутні підстави для розгляду судом заяви про забезпечення вказаного позову. Відтак заява про забезпечення позову, яка надійшла до суду 21.03.2025, підлягає поверненню заявнику.

При цьому, суд звертає увагу заявника, що оскільки позовна заява та заява про забезпечення позову були подані з використанням підсистеми "Електронний суд", заявнику буде надіслана лише дана ухвала суду.

Керуючись статтями 140, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву з доданими до неї документами (вх. №1100/25 від 14.03.2025) повернути Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк".

Заяву про забезпечення позову з доданими до неї документами (вх. № 12133/25 від 21.03.2025) повернути Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк".

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Ухвала набирає законної сили - 24.03.2025 та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.М. Євстигнеєва