Рішення від 12.03.2025 по справі 914/2740/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2025 Справа № 914/2740/24

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ Н.РОЗДІЛ»

про: визнання припиненими трудових відносин,

представники:

позивача: Ратич Т.М.,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ

06.11.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ Н.РОЗДІЛ» про визнання припиненими трудових відносин.

11.11.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 04.12.2024р.; викликати представників сторін у підготовче засідання.

Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

20.01.2025р. позивачем на електронну адресу суду подано заяву про розгляд справи без участі представника та закриття підготовчого провадження (вх.№1512/25).

Протокольною ухвалою від 22.01.2025р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 19.02.2025р.

19.02.2025р. позивачем на електронну адресу суду подано заяву про розгляд справи без участі представника, в якій зазначено про те, що позов підтримує у повному обсязі, додаткові пояснення відсутні. (вх.№1512/25).

Позиція позивача:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що скликані позивачем, як директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ Н.РОЗДІЛ», загальні збори учасників 04.10.2024 року не відбулись, в зв`язку з чим, питання звільнення позивача на підставі поданої ним заяви не вирішено.

Позиція відповідача:

Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.

За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив наступне:

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.02.2013р. проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ Н.РОЗДІЛ», як юридичної особи, керівником товариства (відповідача) з 20.06.2013р. є ОСОБА_1 (позивач); засновниками товариства є: ОСОБА_2 (громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_1 , Розмір частки засновника (учасника): 10000,00 ) та ОСОБА_3 (громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_2 , Розмір частки засновника (учасника): 10000,00 ).

Як стверджує позивач, трудовий договір (контракт) з ним не укладався, на даний час відповідач господарської діяльності не здійснює, засновники відповідача на зв`язок не виходять.

Так, згідно з п.18.1 Статуту Товариства, загальні збори учасників є вищим органом Товариства, до повноважень яких належить обрання та відкликання виконавчого органу Товариства (підпункт в) п.18.4 Статуту).

Відповідно до приписів п.19.1 Статуту Товариства, виконавчим органом Товариства є директор.

До компетенції директора, зокрема, належить: прийняття рішення про дату скликання та порядок денний загальних зборів учасників (підпункт в) п.19.2 Статуту).

З матеріалів справи слідує те, що позивачем 29.08.2024р. було підписано заяву про звільнення з роботи, адресовану Товариству та засновникам, відповідно до якої позивач просив звільнити його із займаної посади директора за власним бажанням. В даній заяві позивач посилався на приписи ч. 1 ст. 38 КЗпП України, як на правову підставу для звільнення.

Зазначена заява та повідомлення про скликання загальних зборів на 04.10.2024р. були 01.09.2024р. направлені на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ Н.РОЗДІЛ» та його засновників, які вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується описами вкладення.

Разом з тим, 04.10.2024р. учасники Товариства не прибули для участі у загальних зборах Товариства, про що позивачем складено протокол №1 від 04.10.2024р., а відтак - питання, що були включені до порядку денного зборів (звільнення із займаної посади (припинення повноважень) директора, призначення нового директора, внесення змін до відомостей про керівника Товариства) розглянуті та вирішені не були, внаслідок чого, як вважає позивач, були порушені його законні права та інтереси.

За вказаних обставин, ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про визнання припиненими його повноважень, як директора Товариства з внесенням змін до відомостей про керівника, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом, на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач просить визнати припиненими його повноваження, як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ Н.РОЗДІЛ».

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010р. у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме: частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п`яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому, Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10.04.2019р. у справі №510/456/17, від 10.09.2019р. у справі №921/36/18, від 30.01.2019р. у справі №145/1885/15-ц, від 08.11.2019р. у справі №667/1/16, від 04.02.2020р. у справі №915/540/16, від 19.02.2020р. у справі №145/166/18, від 12.01.2021р. у справі №127/21764/17, від 14.06.2023р. у справі №448/362/22, від 06.09.2023р. у справі №127/27466/20.

Судом враховується, що управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України).

Частинами 1-4 ст.99 ЦК України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Органами товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (ст.28 Закону України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю»; Закон в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Загальні збори учасників є вищим органом товариства (ч.1 ст.29 Закону), до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них) (п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону).

Відповідні положення містяться і у Статуті відповідача, яким передбачено, що вищим органом Товариства є загальні збори учасників. До компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема: обрання та відкликання членів виконавчого органу товариства (п. п. 18.1, 18.4 Статуту).

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023р. у справі №127/27466/20, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (ч. 12 ст. 39 Закону) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

Разом з тим, будь-які докази укладення з позивачем трудового договору в порядку, передбаченому ч.12 ст. 39 Закону, у матеріалах справи відсутні.

Оскільки Товариство не укладало з позивачем трудового договору (контракту), суд доходить висновку про те, що між сторонами не виник спір стосовно припинення такого правочину. Натомість, беручи до уваги обрання позивача, як одноосібного виконавчого органу товариства, тобто існування відносин з управління товариством без укладення трудового договору, саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та позивачем.

Такого висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023р. у справі №127/27466/20.

Крім того, у вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами. Відповідно, заявлені позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов`язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023р. у справі №448/362/22).

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України).

Статтею 31 Закону передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).

Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону, частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.

Відповідно до п.18.8 Статуту Товариства передбачено такий вид загальних зборів, як позачергові.

Вказаним пунктом Статуту Товариства встановлено, що позачергові загальні збори скликаються, зокрема, з ініціативи виконавчого органу Товариства, яким у відповідності до п.19.1 Статуту є директор.

Так, виконавчий орган Товариства зобов`язаний скликати позачергові збори учасників для вирішення питання про припинення з директором трудових відносин (підпункт г) частини 2 п.18.8 Статуту).

Порядок скликання загальних зборів визначено п.18.9 Статуту Товариства.

Так, за змістом п.18.9 Статуту Товариства, виконавчий орган Товариства скликає загальні збори шляхом надсилання повідомлення рекомендованим листом або вручення учаснику Товариства особисто.

Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів.

У повідомленні про скликання загальних зборів зазначаються час, місце проведення, порядок денний, а також, учасник Товариства має право ознайомитись з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, виконавчий орган Товариства зобов`язаний надати такі документи на вимогу учасника.

З огляду на наведене, директор для припинення своїх повноважень, як одноосібного виконавчого органу, за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону, підпункт в) п.18.4 Статуту).

При цьому, директор повинен дотриматись вимог статті 32 Закону та п.18.9 Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: повідомити учасників товариства не менше, ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників. Повідомлення надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час та місце проведення, порядок денний.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023р. у справі №127/27466/20.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивачем, як директором Товариства, дотримано порядок скликання загальних зборів учасників відповідача та належним чином повідомлено про час, дату, місце та мету (порядок денний) таких зборів.

Надані позивачем докази направлення засновникам (учасникам) Товариства повідомлення про скликання загальних зборів суд визнає належними та допустимими, що свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством.

В той же час, як встановлено судом, скликані позивачем на 04.10.2024р. загальні збори учасників Товариства не відбулися, питання звільнення позивача не вирішено, а доказів зворотнього суду не надано.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що в порядку вимог ст. ст. 31, 32 Закону, п.п.18.8,19.2 Статуту Товариства позивачем, як одноосібним виконавчим органом товариства за своєю ініціативою скликано загальні збори учасників товариства із включенням до порядку денного питання про звільнення його з посади директора та обрання нового директора шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомлення іншим учасникам Товариства про скликання таких зборів із зазначенням порядку денного, дати, часу і місця їх проведення.

Доказів про ненадання можливості учасникам ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, та незабезпечення належних умов для ознайомлення з такими документами та інформацією, суду не подано.

Дотримання позивачем визначеного законодавством та Статутом Товариства порядку скликання загальних зборів учасників з власної ініціативи дає підстави для висновку про те, що права позивача були порушені внаслідок позбавлення його можливості припинити свої повноваження, як директора Товариства, з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007р. № 8-рп/2007 та від 29.01.2008р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає, як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає, як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023р. у справі №448/362/22, у випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Отже, з урахуванням позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14.06.2023р. у справі №448/362/22, від 06.09.2023р. у справі №127/27466/20, вищенаведених обставин справи щодо вчинення позивачем дій, спрямованих на скликання загальних зборів учасників Товариства для вирішення питання про припинення його повноважень, як директора з дотриманням порядку, передбаченого законодавством та Статутом Товариства, в результаті яких загальні збори з незалежних від позивача обставин не вирішили питання щодо припинення його повноважень, як директора, що, у свою чергу, призводить до порушення прав позивача, суд доходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги в частині про визнання трудових відносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ Н.РОЗДІЛ» припиненими на підставі рішення суду з дати набрання останнім законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Господарський суд зазначає, що трудові відносини між сторонами припиняються з дати набрання судовим рішенням законної сили, оскільки створення/зміна або припинення правовідносин сторін на підставі судового рішення саме з дня набрання ним законної сили узгоджується з такими ознаками судового рішення, яке набрало законної сили, як виконуваність та обов`язковість. При цьому, суд зазначає, що констатація ретроспективного припинення трудових відносин у господарських спорах не передбачена законом.

Так, у прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати припиненими трудові відносини з внесенням змін до відомостей про керівника в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, суд зазначає, що включення вказаних відомостей має здійснюватись відповідно до вимог чинного законодавства на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, у зв`язку з чим, правові підстави для зазначення у рішенні суду зазначеної інформації відсутні.

Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною квитанцією №1JZT4154М від 05.11.2024р. на суму 3 028,00 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у повному обсязі покладаються на відповідача відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ Н.РОЗДІЛ» (адреса: Україна, 81652, Львівська обл., місто Новий Розділ(пн), Грушевського, будинок 37; ідентифікаційний код: 38246506) з моменту набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ-ЕКОСВІТ Н.РОЗДІЛ» (адреса: Україна, 81652, Львівська обл., місто Новий Розділ(пн), Грушевського, будинок 37; ідентифікаційний код: 38246506) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 3 028,00 грн.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 24.03.2025 р.

СуддяКороль М.Р.