Рішення від 24.03.2025 по справі 915/1528/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 року Справа № 915/1528/24

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами, справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича, АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1

електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ", вул. Мала Морська, 108/7, м. Миколаїв, 54002, код ЄДРПОУ 42484588

про: стягнення 115 487,48 грн.

Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовної заявою від 03/12/2024 (вх. №15524/24 від 09.12.2024) до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ" про стягнення грошових коштів у розмірі 115 487,48 грн., з яких: 30 718,56, 00 грн. сума основного боргу, 11 550,18 грн. інфляційних втрат, 37 084,46 грн. 3% на місяць (36% річних), 33 062,43 грн. пені та 3 071,85 грн. штраф.

В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №3157БП від 24.05.2021 в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 172, 509, 526, 610, 663, 692ЦК України, ст.173, 193, 216, 230, 232, 264 ГК України та умовами договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами. Ухвалено провести розгляд справи №915/1528/24 поза межами встановленого ГПК України строк у розумний строк. Встановлено сторонам строк для надання заяв по суті справи.

Вказана ухвала була направлена в електронний кабінет відповідача системи «Електронний суд» та отримана останнім 16.12.2024, про що свідчить довідка про доставку документа в кабінет електронного суду.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду справи із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглядалась судом у розумний строк.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

24 травня 2021 року між Фізичною особою-підприємцем Василевським Віктором Яковичем (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ" (далі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №3157БП (далі - Договір), у відповідності до умов якого постачальник на підставі заявки покупця, зобов`язується передати у власність покупця продукцію будівельного призначення, асортимент, кількість та ціна яких визначена в видаткових накладних, що надані постачальником та являють собою невід`ємну частину цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього Договору. Загальні асортимент, кількість та ціна товару, поставку якого постачальник здійснює за цим Договором, визначається у видаткових накладних або погодженій сторонами Специфікації (Специфікаціях), які підписані уповноваженими представниками постачальника та покупця, скріплені печатками сторін та становлять невід`ємну частину цього Договору (п.1.1 Договору).

У відповідності до п.3.1 Договору, загальна сума Договору складається з сум, вказаних у всіх видаткових накладних або Специфікаціях на товар, який поставлений покупцю протягом строку дії цього Договору.

Відповідно до п.3.4 Договору, покупець здійснює оплату за товар на наступних умовах: - за кожну партію товару - 100% вартості товару покупець зобов`язаний сплатити у термін 12 календарний день з моменту передачі товару від постачальника покупцю, згідно дати у видатковій накладній. Оплата здійснюється покупцем на підставі цього Договору. При здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього Договору, рахунок-фактури, номер та дату видаткової накладної на товар.

Згідно п.3.17 Договору, сторони домовились про наступний порядок зарахування платежів: з платежу, що надійшов від покупця на рахунок постачальника, незалежно від його признання, постачальник має право у першу чергу зараховувати сплачену суму в рахунок погашення простроченої заборгованості, а решту суми в такому випадку зараховувати в якості поточної оплати.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що товар повинен бути наданий покупцеві протягом 7 робочих днів з дати узгодження заявки постачальником. Датою поставки вважається дата прийому товару покупцем, що зазначається у відповідній видатковій накладній. Якщо протягом вказаного строку покупець не отримав товар (при умовах само вивозу), то постачальник не вважається таким, що прострочив поставку товару.

У відповідності до п.6.1 Договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту передачі товару та підписання безпосередньо покупцем або повноважним представником покупця видаткової накладної: - по кількості - відповідно до видаткової накладної; - по якості - відповідно до вимог заводу - виробника товару та умов цього Договору. Датою відвантаження товарів (партії товарів) покупцеві вважається дата відповідної видаткової накладної на дані товари.

Відповідно до п.6.8 Договору, підпис уповноваженої особи покупця або печатка (штамп) покупця на відповідній належним чином оформленій видатковій накладній свідчать про приймання зазначеного в ній товару та про згоду з тим, що товар у накладній відповідає найменуванню та кількості зазначеним у заявці покупця. Право власності на поставлений товар переходить до покупця з моменту його отримання.

Згідно п.7.1 Договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, а в частині зобов`язань по оплаті товарів - до повного їх виконання.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що якщо за 1 місяць до закінчення строку дії цього Договору жодна сторона не надасть письмового повідомлення про його розірвання, то кожного разу строк дії цього Договору автоматично продовжується на додаткові однорічні строки.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

На виконання умов договору позивачем (постачальником) поставлено відповідачу (покупцю) товар на загальну суму 30 718,56 грн., що підтверджується:

- видатковою накладною №Дк0001062 від 07.12.2021 на суму 22 228,56 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною №Дк0001063 від 07.12.2021 на суму 8 490,00 грн. з ПДВ, які підписана сторонами без зауважень.

Для оплати поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунок - фактуру №100432 від 07.12.2021 на суму 22 228,56 грн. з ПДВ та рахунок - фактуру №100546 від 07.12.2021 на суму 8 490,00 грн. з ПДВ.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 30 718,56 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст.712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар (Товари), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 30 718,56 грн. за поставлений товар є обґрунтованими відповідно до вимог Закону та Договору та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені та штрафу суд зазначає наступне.

У відповідності до п.8.4 Договору в разі прострочення виконання покупцем зобов`язання оплатити поставлені (передані) йому товари за цим Договором і (або) в разі не повного виконання покупцем даного зобов`язання, покупець зобов`язаний виплачувати постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення покупцем виконання грошового зобов`язання за весь період прострочення та штрафну неустойку у розмірі 10% від вартості неоплачених в строк товарів.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором", яке містить частина шоста статті 232 ГК України, потрібно розуміти так, що допускається існування іншого припису в законі, яке регулює відповідні відносини, або іншої умови договору, що регулює конкретні відносини сторін, які виконують функцію спеціальної норми стосовно загальної норми частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду із застосування частини шостої статті 232 ГК України у подібних правовідносинах, цим приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 №910/17317/17, від 20.08.2021 у справі №910/13575/20.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, позивач згідно розрахунку позовних вимог нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню нараховану за період з 20.12.2021 по 30.11.2024 на суму заборгованості 30 718,56 грн. в розмірі 33 062,43 грн.

Судом встановлено, що урахуванням п.3.4 Договору датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 07.12.2021 (дата видаткових накладних), а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 20.12.2021 (07.12.2021 + 12 календарних днів = 19.12.2021 (неділя) вихідний день), переноситься на наступний робочий) включно.

Таким чином з 21.12.2021 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання на суму основного боргу 30 718,56 грн.

Судом за допомогою програми "IpLех" здійснено перерахунок пені з дотриманням вимог ч.6 ст.232 ЦК України, у відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" №543/96-ВР від 22.11.1996 (із змінами та доповненнями) та вірного визначення періоду нарахування, а саме з 21.12.2021 по 21.06.2022. та визначено, що розмір пені який підлягає стягненню з відповідача становить 3 507,81 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 29 554,62 грн. (33 062,43 грн. - 3 507,81 грн.) задоволенню не підлягають.

Також, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 10% штрафу від неоплачено в строк товару у розмірі 3 071,85 грн. (30 718,56 грн. Х 10%), розмір якого є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% на місяць (36% річних), слід зазначити наступне.

Відповідно ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до п.8.5 Договору, покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% на місяць від простроченої суми.

З огляду на зазначений пункт Договору, сторони при укладанні Договору погодили та встановили інший розмір відсотків, ніж передбачений ст.625 Цивільного кодексу України, який підлягає сплаті у разі порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором у розмірі 3% на місяць від простроченої суми.

Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2021 року по жовтень 2024 року нараховані на суму заборгованості 30 718,56 грн. в розмірі 11 550,18 грн.

Судом встановлено, що з урахуванням п.3.4 Договору датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 07.12.2021 (дата видаткових накладних), а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 20.12.2021 (07.12.2021 + 12 календарних днів = 19.12.2021 (неділя) вихідний день), переноситься на наступний робочий) включно.

Таким чином з 21.12.2021 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання на суму основного боргу 30 718,56 грн.

Судом за допомогою програми "IpLех" перевірений розрахунок інфляційних з урахуванням вірного визначення періоду нарахуванні, а саме з січня 2022 року по жовтень 2024 року та визначено що розмір інфляційних становить 13 571,94 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягають інфляційні у розмірі 11 550,18 грн., які заявлені позивачем в позовній заяві.

Також, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% на місяць (36% річних) у розмірі 37 084,46 грн. нараховані за період з 25.07.2021 по 30.11.2024 на суму боргу 30 718,56 грн.

Судом за допомогою програми "IpLех" здійснено перерахунок 3% на місяць (36% річних) з урахуванням вірного визначення періоду нарахуванням, а саме з 21.12.2021 по 30.11.2024 та визначено, що розмір 3% на місяць (36% річних) становить 32 572,66 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% на місяць (36% річних) в розмірі 4 511,80 грн. (37 084,46 грн. - 32 572,66 грн.) задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.3 ст.509 Цивільного Кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості

Відповідно до ч.6 ст.3 Цивільного Кодексу України основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч.2 ст.216 Господарського кодексу України , застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами 1 та 2 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених обставин справи, за змістом пункту 8.5 укладеного сторонами Договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума річних у визначеному розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Згідно матеріалів справи, станом на момент звернення з позовом сума заборгованості за Договором становить 30 718,56 грн., на яку позивач нарахував 11 550,18 грн. інфляційних витрат, 37 084,46 грн. 3% на місяць, 33 062,43 грн. пені та 3 071,85 грн. штрафу.

Як зазначено вище, судом задоволено позовну заяву щодо стягнення основного боргу у розмірі 30 718,56 грн., 11 550,18 грн. інфляційних витрат, 3 071,85 грн. штрафу - у повному обсязі, а також частково задоволено вимогу щодо стягнення пені у розмірі 3 507,81 грн.

Отже загальний розмір господарських санкцій становить 18 129,84 грн., що дорівнює 59,02% від суми основного боргу.

Як зазначалось судом раніше, відповідачем правомірно нараховано 32 572,66 грн. 36% річних що, у разі задоволення позовних вимог в цій частині, призведе до покладання на відповідача відповідальності на суму 50 702,50 грн, що дорівнює 165,05% від суми основного боргу.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми процентів на місяць, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, взявши до уваги компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям обмежити розмір до стягнення суми 3% на місяць (36% річних) 32 572,66 грн. - до 3% річних та стягнути з відповідача 2 714,39 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1, 2 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Будь - яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання, відповідач у порушення приписів ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові основної заборгованості.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того що, згідно ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ" (вул. Мала Морська, 108/7, м. Миколаїв, 54002, код ЄДРПОУ 42484588) на користь Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 30 718,56 грн., інфляційних втрат у розмірі 11 550,18 грн., річних у розмірі 2 714,39 грн., пені у 3 507,81 грн., штраф у розмірі 3 071,85 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ" (вул. Мала Морська, 108/7, м. Миколаїв, 54002, код ЄДРПОУ 42484588) в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Н.О. Семенчук