Рішення

від 21.03.2025 по справі 922/142/25

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/142/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Солдатенко Олексія Євгеновича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (61003, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 10/12; код ЄДРПОУ: 14078902) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

16.01.2025 Фізична особа-підприємець Солдатенко Олексій Євгенович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" на користь Фізичноїособи підприємця Солдатенка Олексія Євгеновича 507 150,00 грн. основного боргу, 35 500,50 грн. пені, 13 136,81 грн. 3% річних за період прострочення з 27 лютого 2024 року по 07 січня 2025 року, 49 016,82 грн. інфляційних нарахувань за період прострочення до листопада 2024 року включно.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов`язання за договором на виконання робіт №8191-16-14-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Солдатенко Олексія Євгеновича до Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/142/25. Вирішено розгляд справи №922/142/25 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

21.01.2025 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення (вх.№1668 від 21.01.2025).

Відповідно до вимог статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

У поясненнях представник відповідача зазначив, що за договором на виконання робіт №8191-16-14-ФОП-ПЗАБ від 11 листопада 2022 року, укладеним між позивачем та відповідачем, позивач ФОП Солдатенко О.Є. був залучений до виконання відповідних робіт як субпідрядник. Так, протягом 45 банківських днів з дня підписання акту здачі-приймання виконаних робіт від 25 грудня 2023 року відповідні роботи не були сплачені Генеральним Замовником ВП «Атомпроектінжинірінг». Оплата за відповідні роботи від Генерального Замовника ВП «Атомпроектінжинірінг» надійшла лише 07 березня 2024 року, що підтверджується наданою платіжною інструкцією №369. Таким чином відповідач вважає, що у період часу з 27 лютого 2024 року по 07 березня 2024 року відсутнє прострочення з боку відповідача за умови відсутності фінансування з боку генерального замовника. У подальшому затримка у виконанні грошового зобов`язання мала місце внаслідок того, що відповідач є генеральним проектувальником Південно-Української та Запорізької АЕС, внаслідок тимчасової окупації у Запорізької АЕС наявна перед АТ ХІ «Енергопроект» заборгованість, що складає більше 9 млн. грн. Наразі діє норма щодо зупинення у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у провадженнях, за якими боржником є АТ НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ».

На переконання представника відповідача, оскільки кошти від генерального замовника надійшли лише 07 березня 2024 року (поза межами 45-денного строку), строк виконання грошового зобов`язання перед позивачем настав лише 08 березня 2024 року (наступний день після отримання фінансування від генерального замовника).

З огляду на зазначене, суд приймає вказані пояснення відповідача до розгляду та долучає їх до матеріалів справи.

06.02.2025 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх.№3397 від 06.02.2025). Суд приймає вказане клопотання до розгляду та долучає його до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

11.11.2022 між Акціонерним товариством "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (замовник) та Фізичною особою підприємцем Солдатенко Олексієм Євгеновичем (виконавець) було укладено договір на виконання робіт №8191-16- 14-ФОП-ПЗАБ (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору виконавець зобов`язується виконати роботи згідно наданих замовником вихідних даних, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити виконані роботи на тему: «ВП «Южно-Українська АЕС». Енергоблок №3. Система контролю газо-аерозольних викидів в венттрубу. Розробка попереднього звіту з аналізу безпеки».

Згідно з п.1.2. договору роботи виконуються згідно Технічного завдання №09-1 12/04 (Додаток №1 до договору) в обсязі календарного плану (Додаток №2 до договору), та дотримуючись наступних умов:

- ПЗАБ повинен бути розроблений відповідно з НП 306.2.106-2005; НП 306.2.162-2010 та з урахуванням вимог НП 306.2.202-2015, ГНД 306.7.02/2.041-2000; МТ.0.0039.0029.

- ПЗАБ повинен бути розроблений з обґрунтуванням ТУ на технічні вимоги та результатів заводських випробувань, розрахункових обґрунтувань та ПКД;

- У звіті необхідно відобразити, що дана модифікація виконується на об`єкті, котрий відноситься до класу наслідків ССЗ згідно Додатку А ДБН В. 1.2-14:2018 «Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель І споруд» та ДСТУ 8855:2019 «Будівлі та споруди. Визначення класу наслідків (відповідальності)»;

- У звіті повинна бути виконана оцінка впливу модифікації на безпеку енергоблоку АЕС при НУЕ, ННУЕ та аваріях, в тому числі безпосередній на значення ЧПАЗ і ЧПАВ.

Відповідно до п.1.3. Договору код згідно Державного класифікатору продукції та послуг, ДК 016:2010: 71.12.

Вартість робіт за цим Договором визначається відповідно до протоколу погодження договірної ціни (Додаток №3 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, та складає: 507150 грн. без ПДВ (виконавець не є платником ПДВ) (п.2.1.Договору).

Оплата виконаних робіт здійснюється на підставі підписаного обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт протягом 45-ти банківських днів з дати підписання обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт за умови отримання замовником відповідних грошових коштів від генерального замовника - ВП «Атомпроектінжинірінг»(п.2.2.Договору).

Документація згідно цього договору розробляється виконавцем українською мовою, з урахуванням розробки, структури та составу ПЗАБ та повинні задовольняти умовам документу МТ.0.0039.0029 «Методика разработки отчетов по анализу безопасности при проведений модификации ядерной установки», і направляється замовнику на паперовому носії в 1-му примірнику, а також в електронному вигляді в форматі PDF, Word (п.3.1.Договору).

Виконавець забезпечує виконання робіт в терміни, визначені календарним планом (Додаток №2 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору (п.3.2.Договору).

Приймання та оцінка виконаних робіт здійснюються у відповідності до наданих вихідних даних від замовника (п.3.3.Договору).

Після виконання робіт за етапом календарного плану (Додаток №2 до договору) виконавець протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту завершення виконання робіт надає замовнику документацію, оформлену відповідно до п. 3.1 даного Договору, яка супроводжується листом (п.3.4.Договору).

Замовник зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати отримання документації розглянути її та у випадку наявності зауважень направити виконавцю перелік необхідних доробок і терміни їх усунення (п.3.5.Договору).

Виконавець забезпечує розгляд та усунення зауважень у встановлені замовником терміни. У разі неможливості усунення зауважень у встановлені замовником терміни, виконавець повинен погодити із замовником нові терміни усунення зауважень (п.3.6.Договору).

Повторний розгляд виправленої документації замовник повинен здійснити протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання документації. Строк підписання акта здачі-приймання виконаних робіт переноситься на час усунення зауважень (п.3.7.Договору).

Виконавець надає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт кількості 2-х примірників (п.3.8.Договору).

Замовник протягом 10 календарних днів від дня одержання акта здачі-приймання виконаних робіт направляє виконавцю підписаний акт здачі-приймання виконаних робіт або мотивовану відмову від прийняття робіт (п.3.9.Договору).

Належним виконанням робіт за Договором є підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (п.3.10.Договору).

У разі прийняття замовником рішення про припинення виконання робіт за цим договором або його розірвання, рішення доводиться до відома виконавця в письмовій формі, при цьому замовник сплачує виконавцеві вартість фактично виконаних робіт на момент прийняття рішення (п.3.11.Договору).

Виконавець вправі достроково надати, а замовник вправі достроково прийняти і оплатити виконані роботи (п.3.12.Договору).

Відповідно до п.4.2. Договору за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 7% від вартості простроченого платежу.

Всі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово, шляхом оформлення додаткової угоди, підписаної уповноваженими особами та скріпленої печаткою з обох сторін (п.5.3.Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і скріплення печатками представниками сторін і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за Договором.

Відповідно до Додатку №2 до Договору №8191-16-14-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022 строк виконання етапу №1 робіт «Розробка попереднього звіту з аналізу безпеки» - через 1 місяць після надання вихідних даних у повному обсязі.

Відповідно до Додатку №3 до договору №8191-16-14-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022 розмір договірної ціни складає 507 150,00 грн.

25.12.2023 між сторонами підписано Акт №1 на суму 507 150,00 грн., відповідно до змісту якого виконана робота задовольняє умовам договору та належним чином оформлена.

Як стверджує позивач, останній день виконання грошового зобов`язання для замовника 26.02.2024. Однак замовник в порушення умов договору виконані роботи не оплатив, внаслідок чого станом на дату подання цієї позовної заяви у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за Актом №1 від 25.12.2023 на загальну суму 507 150, 00 грн., що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч.1 ст.193 ГК України).

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як було встановлено судом, 11.11.2022 між Акціонерним товариством "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (замовник) та Фізичною особою підприємцем Солдатенко Олексієм Євгеновичем (виконавець) було укладено договір на виконання робіт №8191-16- 14-ФОП-ПЗАБ, відповідно до п.1.1. якого виконавець зобов`язується виконати роботи згідно наданих замовником вихідних даних, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити виконані роботи на тему: «ВП «Южно-Українська АЕС». Енергоблок №3. Система контролю газо-аерозольних викидів в венттрубу. Розробка попереднього звіту з аналізу безпеки».

За своєю правовою природою договір на виконання робіт №8191-16- 14-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022 є договором підряду.

Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч.1 ст.843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Статтею 846 Цивільного кодексу України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з п.3.2. Договору, виконавець забезпечує виконання робіт в терміни, визначені календарним планом (Додаток №2 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до Додатку №2 до Договору №8191-16-14-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022 строк виконання етапу №1 робіт «Розробка попереднього звіту з аналізу безпеки» - через 1 місяць після надання вихідних даних у повному обсязі.

Згідно з п.3.10. Договору належним виконанням робіт за Договором є підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.

Вартість робіт за цим Договором визначається відповідно до протоколу погодження договірної ціни (Додаток №3 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, та складає: 507 150 грн. без ПДВ (виконавець не є платником ПДВ) (п.2.1.Договору).

Відповідно до Додатку №3 до договору №8191-16-14-ФОП-ПЗАБ від 11.11.2022 розмір договірної ціни складає 507 150,00 грн.

25.12.2023 між сторонами підписано Акт №1 на суму 507 150,00 грн., відповідно до змісту якого виконана робота задовольняє умовам договору та належним чином оформлена.

Стаття 854 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.2.2. Договору сторони погодили, що оплата виконаних робіт здійснюється на підставі підписаного обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт протягом 45-ти банківських днів з дати підписання обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт за умови отримання замовником відповідних грошових коштів від генерального замовника - ВП «Атомпроектінжинірінг».

Так, останній день виконання відповідачем грошового зобов`язання, з урахуванням передбачених п.2.2. Договору 45 банківських днів з дати, наступної за днем підписання Акту здачі приймання виконаних робіт №1 від 25.12.2023, є 26.02.2024.

Водночас, сторони у п.2.2. Договору погодили, що така оплата здійснюється за умови отримання замовником відповідних грошових коштів від генерального замовника - ВП «Атомпроектінжинірінг».

Відповідач, стверджуючи, що протягом передбаченого Договором строку (45 банківських днів з дня підписання Акту) останнім не було отримано грошових коштів від генерального замовника і таке фінансування надійшло лише 07.03.2024, надає копію платіжної інструкції №369 від 07.03.2024, згідно якої філія ВП «Атомпроектінжинірінг» перерахувала на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 869 400,00 грн. з призначенням платежу "оплата за роботи (послуги, товари) згідно договору №2-123-08-16-02595 від 05.07.2016 та акту №2 від 27.12.2022".

Із зазначеної платіжної інструкції №369 від 07.03.2024 не вбачається, що кошти перераховані філією ВП «Атомпроектінжинірінг» на рахунок відповідача є оплатою виконаних робіт, передбаченою п.2.2. спірного Договору.

В свою чергу, сторони добровільно, на власний розсуд пунктом 2.2. Договору погодили оплату виконаних робіт протягом 45-ти банківських днів з дати підписання обома сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт саме за умови отримання замовником відповідних грошових коштів від генерального замовника - ВП «Атомпроектінжинірінг».

Суд зазначає, що як позивач, так і відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором усвідомлювали визначені п.2.2. Договору строки здійснення оплати виконаних робіт.

Доказів отримання замовником відповідних грошових коштів від генерального замовника в інший строк позивач не надав.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ГПК України унормовано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15-8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що більш вірогідними є обставини отримання відповідачем відповідних грошових коштів від генерального замовника - ВП «Атомпроектінжинірінг» саме 07.03.2024 згідно платіжної інструкції №369 від 07.03.2024.

В свою чергу відповідач, отримавши 07.03.2024 відповідні кошти від ВП «Атомпроектінжинірінг», з позивачем не розрахувався. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Наявність заборгованості у сумі 507 150,00 грн. відповідач не спростовує.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати виконаних робіт у сумі 507 150,00 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 507 150,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 13 136,81 грн. за період прострочення з 27.02.2024 по 07.01.2025 та інфляційних нарахувань у розмірі 49 016,82 грн. за період прострочення до листопада 2024 року включно.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

З урахуванням вищевикладеного, суд частково погоджується з відповідачем та зазначає, що оскільки кошти від генерального замовника надійшли лише 07.03.2024 (поза межами 45-денного строку), прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем починається з наступного дня після отримання фінансування від генерального замовника, тобто з 08.03.2024.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено арифметично не вірно, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме: інфляційні втрати у розмірі 49 016,82 грн. та 3% річних у розмірі 12 721,12 грн.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 35 500,50 грн. за період з 27.02.2024 до 27.08.2024.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 4.2. Договору.

Так, сторони погодили, що за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 7% від вартості простроченого платежу.

Разом з цим, в силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пені.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично вірно, а відтак позовній вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному розмірі.

В свою чергу представник відповідача просить суд зменшити розмір присуджених до стягнення з відповідача 3% річних та пені на 50 відсотків, а саме зменшити розмір пені до суми 17750, 25 грн., зменшити розмір 3 % річних до суми 6360, 55 грн.

В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначив, що позивачем і так буде отримана компенсація внаслідок знецінення його грошових коштів у вигляді нарахованих інфляційних втрат, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки, тощо) через прострочення відповідачем оплати робіт, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, відповідач звертається до суду із клопотанням про зменшення розміру присуджених до стягнення з відповідача 3% річних та пені на 50 відсотків. Зменшення 3% річних та пені не матиме негативних наслідків для позивача, оскільки зворотного матеріали справи не містять.

Також представник відповідача зазначив, що відповідач є генеральним проектувальником Запорізької АЕС. Захоплення Запорізької АЕС окупаційними військами призвело до того, що з вересня 2022 припинено відпуск електроенергії в мережу. На сьогодні, АТ «НАЕК «Енергоатом» (головне підприємство) не виконує грошових зобов`язань за філію, що перебуває у тимчасовій окупації. У Запорізької АЕС наявна перед АТ ХІ «Енергопроект» заборгованість, що складає більше 9 млн. грн., акт звірки взаєморозрахунків додається. Втрата одного із головних замовників, та невиконання останнім своїх грошових зобов`язань вплинуло на фінансовий стан відповідача. До того ж відповідач, АТ "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (код ЄДРПОУ 14078902) входить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 р. №83). АТ "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (код ЄДРПОУ 14078902) є акціонерним товариством, акціонером якого є Держава в особі Міністерства енергетики України, яка є власником 1 009 401 шт. простих іменних акцій Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», що становить 50,000049 відсотків у статутному капіталі Товариства. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2022 року №1125-р «Деякі питання управління акціонерним товариством "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" припинена приватизація державного пакета акцій АТ ХІ "Енергопроект"; передано Міністерству енергетики повноваження з управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі АТ ХІ "Енергопроект". Крім того, відповідач залучений до виконання робіт, пов`язаних із збереженням нормального режиму роботи системи атомних електростанцій, що є гарантією забезпечення економіки та забезпечення населення держави електроенергією в умовах втрат, завданих країною-агресором.

Так, згідно з ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №924/414/19.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

У постанові від 23.03.2021 у справі № 921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, за своєю правовою природою пеня, як один із видів штрафних санкцій, виконує стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Суд зазначає, що в силу положень ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таким чином відповідач, уклавши 11.11.2022 договір на виконання робіт №8191-16-14-ФОП-ПЗАБ, на відповідних умовах Договору зобов`язаний нести всі ризики, пов`язані з порушенням власних зобов`язань, та в т.ч. сплачувати передбачені договором штрафні санкції за допущені прострочення.

Розглянувши зазначені доводи відповідача, суд констатує, що в даному випадку останнім всупереч вимогам ст.ст.73-74 ГПК не надано суду належних, вірогідних чи допустимих доказів наявність обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Наявність заборгованості ВП ЗАЕС перед АТ "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", на підтвердження чого відповідач надав відповідний акт звірки взаємних розрахунків, не є достатнім доказом скрутного становища відповідача.

Суд також констатує, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем всіх можливих заходів з метою своєчасного виконання зобов`язань перед позивачем та недопущення виникнення їх прострочення.

При цьому, з враховуючи перерахування 07.03.2024 генеральним замовником грошових коштів відповідачу, що передбачено п.2.2. Договору, відповідач станом на день прийняття цього рішення заборгованість позивачу так і не сплатив.

Так само матеріали справи не містять і доказів неможливості сплати відповідачем штрафних санкцій в заявленому позивачем розмірі, а також доказів того, що сплата цих санкцій може істотно вплинути на можливість функціонування підприємства відповідача.

Відповідно до ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов`язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за виконані роботи.

Водночас проценти, встановлені статтями 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

При цьому, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин, оскільки відповідачем добровільно на власний розсуд було взято на себе відповідальність передбачену умовами Договору, в тому числі за прострочення грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору, з урахуванням коефіцієнта 0,8, підлягають стягненню з відповідача у розмірі 7 252,66 грн., а в іншій частині покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні клопотання (вх.№3397 від 06.02.2025)Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" про зменшення штрафних санкцій - відмовити.

Позов Фізичної особи-підприємця Солдатенко Олексія Євгеновича до Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (61003, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 10/12; код ЄДРПОУ: 14078902) на користь Фізичної особи-підприємця Солдатенко Олексія Євгеновича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 507 150 (п`ятсот сім тисяч сто п`ятдесят) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 12 721 (дванадцять тисяч сімсот двадцять одна) грн. 12 коп., інфляційні нарахування у розмірі 49 016 (сорок дев`ять тисяч шістнадцять) грн. 82 коп. та пеню у розмірі 35 500 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот) грн. 50 коп., а також суму судового збору у розмірі 7 252 (сім тисяч двісті п`ятдесят дві) грн. 66 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "21" березня 2025 р.

СуддяТ.О. Пономаренко