Рішення

від 24.03.2025 по справі 145/165/25

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 145/165/25 Провадження № 2/145/387/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2025 с-ще Тиврів Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Ратушняка І.О.

при секретарі Крикливій М.С.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Обґрунтовуючи подану заяву, посилалася на те, що з ОСОБА_4 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 16.09.2017. Рішенням Тиврівського районного суду від 17.09.2024 шлюб було розірвано.

Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З кінця 2023 року через різні погляди на життя та виховання дитини у них почали виникати конфлікти.

З відповідачем ОСОБА_3 проживала за адресою: АДРЕСА_1 , але ще до розірвання шлюбу вона переїхала проживати в с.Павлівка Хмільницького (колишнього Калинівського) району Вінницької області.

Враховуючи те, що дитина залишилась на утриманні батька, він самостійно займається її доглядом і вихованням, а позивачка виїхала на заробітки за кордон, постала необхідність юридичного встановлення цього факту, оскільки в подальшому можуть виникнути різні перешкоди для реалізації різних соціальних потреб дитини.

Відповідачу ОСОБА_4 необхідно мати можливість оперативно звертатись до різних державних, медичних, освітніх та інших закладів і установ від імені та в інтересах дитини, в тому числі мати право на одержання державної соціальної допомоги, але у нього виникають і в подальшому будуть виникати питання щодо прав дитини без документального оформлення такої згоди матері.

Подаючи позов про розірвання шлюбу та погоджуючись на те, щоб дитина проживала з батьком, позивачка повідомляла, що має намір, як і багато інших українських жінок, виїхати на заробітки за кордон, там працевлаштуватися та проживати. Для цього ОСОБА_3 заздалегідь звільнилася з роботи.

На даний час відповідач постійно опікується дитиною, а на час його відсутності донькою ОСОБА_5 опікуються його батьки. Оскільки мати доньки виїхала, то дитина хоче щоб відповідач, як батько, постійно приділяв їй увагу.

За спеціальністю відповідач еколог тому в подальшому, для матеріального забезпечення утримання дитини, має змогу працювати за спеціальністю.

Відповідачем створені для доньки належні умови для проживання та побуту.

Крім того, він має у власності 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 , в якій вони проживали і в якій створені належні побутові умови для навчання та розвитку. Позивачка не має власного житла.

Таким чином, рішення суду про встановлення факту виховання дитини позивачці, як і відповідачу, необхідно лише для реалізації та забезпечення прав дитини, яка залишається без опіки та піклування матері.

Просить встановити факт самостійного виховання спільної дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_4 .

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 17.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов визнав.

Представник Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області на розгляд справи до суду не з`явився. Від Гніванської міської ради надійшла заява, відповідно до просить справу розглянути у відсутності її представника.

Свідок ОСОБА_7 показала суду, що знає особисто ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Їхня донька ОСОБА_5 , 2018 р.н., проживає в м.Гнівань з батьком, який займається її вихованням. Мати з ними не проживає.

Свідок ОСОБА_10 дав показання, згідно яких він добре знає ОСОБА_9 , який проживає в м.Гнівань з малолітньою дочкою, займається її вихованням, водить в садочок, гуляє у вихідні дні. Матір дівчинки він не бачив приблизно півтора року.

Свідок ОСОБА_11 показала, що дійсно малолітня ОСОБА_5 проживає разом з батьком ОСОБА_12 , який займається її вихованням.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 12.03.2025 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проживає зі своїм батьком ОСОБА_4 , дідусем ОСОБА_13 та бабусею ОСОБА_14 по АДРЕСА_3 , де наявні всі умови для комфортного проживання та виховання дитини.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників судового розгляду, вважає за необхідне позов задоволити з наступних підстав.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції Українита законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Аналіз норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Велика Палата ВС сформувала правовий висновок у Постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні підлягає розгляду в порядкупозовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі, не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.09.2017. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 17.09.2024 шлюб було розірвано (а.с.10-12).

Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження (а.с.17).

З квітня 2024 року відповідач ОСОБА_4 з дитиною проживає у своїх батьків в м. Гнівань Вінницького району, зареєстрований по АДРЕСА_3 (а.с.15).

Враховуючи те, що дитина залишилась на утриманні батька, він самостійно займається її доглядом і вихованням, а позивачка виїхала на заробітки за кордон, постала необхідність юридичного встановлення цього факту, оскільки можуть виникнути різні перешкоди для реалізації різних соціальних потреб дитини.

Крім того, відповідачу ОСОБА_4 необхідно мати можливість оперативно звертатись до різних державних, медичних, освітніх та інших закладів і установ від імені та в інтересах дитини, без документального оформлення згоди матері, яка проживає за кордоном.

Суд вважає, що відповідачем ОСОБА_4 створені для доньки належні умови для проживання, навчання та розвитку, що стверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 12.03.2025, та в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 самостійно виховує дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується матеріалами справи, показаннями свідків та визнанням позовних вимог відповідачем, а тому задовільняє позов.

Керуючись ст.ст. 263-268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задоволити.

Встановити факт самостійного виховання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_4 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі, тобто з 24 березня 2025 року.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено в день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу на рішення буде подано протягом 30 днів з дня отримання повної копії судового рішення.

Суддя Ратушняк І. О.