Ухвала

від 24.03.2025 по справі 160/8523/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

24 березня 2025 р.Справа №152зп-25/160/8523/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів №88-М, №36 від 19.02.2025р., №38 від 21.02.2025р., -

УСТАНОВИВ:

20.03.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №88-М від 19 лютого 2025 року, щодо призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, ОСОБА_1 , солдата, відповідно до поіменного списку;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини № НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 36 від 19 лютого 2025 року в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення та призначення ОСОБА_1 на посаду водія 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної);

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.02.2025 №38 (по стройовій частині) про виключення ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення, як такого, що самовільно залишив місце служби.

Одночасно із позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 88-М від 19.02.2025, наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.02.2025 №36 (по стройовій частині) та наказу командира військової частини №38 від 21.02.2025 про виключення позивача з усіх видів забезпечення як такого, що самовільно залишив місце служби, до прийняття рішення по суті спору в даній справі.

Вказану заяву позивач обґрунтовує тим, що станом на 19.02.2025р. він здобуває першу вищу освіту на денній формі навчання і відповідно до частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ відноситься до категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, проте, 19.02.2025р. працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 не взяли до уваги наведене та застосовуючи до позивача психологічний вплив, заборонили йому виходити з кабінету відділу мобілізаційного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 ; оскаржувані накази фактично роблять позивача особою, яка самовільно залишила військову частину (при цьому позивач до ВЧ НОМЕР_1 не прибував/ не доставлявся), що підпадає під ознаки вчинення позивачем кримінального правопорушення, тому компетентні правоохоронні органи, під час розгляду даної адміністративної справи, можуть притягнути позивача до кримінальної відповідальності за ст. 407 Кримінального кодексу України. За викладеного, позивач вважає, що вжиття заходів забезпечення позову, а саме зупинення дії оскаржуваних наказів до набрання законної сили рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у цій справі є вкрай необхідним, так як навіть коли він буде виправданий за вироком суду, його права будуть назавжди залишатися порушеними, адже позивач не залишав жодну військову частину та, як виявилось, відповідно до оскаржуваних наказів, був мобілізований всупереч прямої норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому заявник просить застосувати заходи забезпечення позову на підставі ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши вищевказану заяву заявника про забезпечення позову, вивчивши надані докази на підтвердження поданої заяви, суд не находить обґрунтованих підстав для задоволення даної заяви, виходячи з наступного.

Суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову згідно до ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи з таких підстав, а саме:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом якого він звернувся або має намір звернутися до суду;

- очевидними є ознаки протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю ч.1, ч.2 ст. 150 вказаного наведеного Кодексу.

За приписами п.2 ч.1 ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

У відповідності до вимог ч.1, ч.5 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

При цьому, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008р. Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ, в ухвалі про забезпечення позову, суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, заява заявника про забезпечення позову, а також і додані до даної заяви докази не містять посилань на конкретні обставини, що свідчать про наявність обставин, що можуть ускладнити в майбутньому поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів позивача, за захистом яких він звертається до суду.

При цьому, позивачем не надано суду жодних доказів у підтвердження існування обставин вжиття заходів, спрямованих на притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ст. 407 Кримінального кодексу України, а доводи заявника щодо настання негативних наслідків ґрунтуються на ймовірності їх настання у майбутньому, тобто є припущеннями.

Слід зазначити, що сама «можливість» настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом необхідності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18 та є обов`язковою для врахування адміністративним судом згідно до положень ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

В даному випадку, слід врахувати і те, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року по справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Окрім того, слід зазначити і про те, що зі змісту адміністративного позову та заяви про забезпечення позову вбачається, що підставою для звернення позивача до суду є, зокрема, прийняття відповідачами протиправних, на думку позивача, наказів, що підлягають скасуванню.

В адміністративних справах з приводу оскарження правового акта індивідуальної дії, в даному випадку, наказів №88-М, №36 від 19.02.2025р., №38 від 21.02.2025р., забезпечуючи такий позов шляхом зупинення їх дії, судом фактично ухвалюється рішення в цій частині без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та є неприпустимим.

Що стосується аргументів позивача, викладених у заяві про забезпечення позову з приводу утримання його працівників ІНФОРМАЦІЯ_4 у приміщенні, застосування до нього психологічного впливу, то суд зазначає, що наведені обставини є підставами для звернення до відповідних правоохоронних органів, і не можуть бути обґрунтованими підставами для забезпечення позову при розгляді адміністративного справи про оскарження уже прийнятих щодо позивача актів індивідуальної дії (оспорюваних наказів).

Отже, заявником не доведено обґрунтованими доказами існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення по адміністративній справі, або, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності у даній адміністративній справі хоча б однієї з вичерпного переліку підстав, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України та не надано відповідних доказів на підтвердження існування небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі для постановлення судом ухвали про забезпечення позову.

За таких обставин, у Дніпропетровського окружного адміністративного суду відсутні підстави для задоволення заяви заявника ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/8523/25 відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва