Постанова від 12.03.2025 по справі 205/8731/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/404/25 Справа № 205/8731/22 Суддя у 1-й інстанції - Костромітіна О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Гвоздєві М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційними скаргами Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2024 року у складі судді Костромітіної О.О.

у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа: Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Новокодацького району про визнання квартири житлом, визнання права користування квартирою та за зустрічним позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, встановлення порядку виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 2016 року придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 . В установленому законодавством порядку зареєструвалась за цією адресою, в`їхала до нової оселі і мешкає там по теперішній час.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в неї народився син, який також зареєстрований і постійно мешкає у вказаній квартирі разом з нею з моменту свого народження і по теперішній час.

Зазначає, що їй стало відомо про те, що прокурором в інтересах громади було подано позов про витребування квартири у зв`язку з тим, що у 2015 році вона була незаконно приватизовано на підставі підроблених документів, в подальшому дана квартира неодноразово перепродавалася, про що вона не була обізнана.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року у справі №205/3243/17 було витребувано від ОСОБА_1 , з підстав визначених ст.388 ЦК України, на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначає, що при розгляді цієї справи, жодна з трьох інстанцій не досліджувала та не давала оцінку фактичним обставинам справи, а саме, про наявність достатнього та триваючого зв`язку із конкретним місцем проживання у спірній квартирі та про відсутність у неї з сином іншого місця проживання.

05 березня 2021 року її представник отримав постанову державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 11 лютого 2021 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №205/3243/17, виданого 01 жовтня 2018 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська про витребування у неї спірної квартири на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпровської міської ради. З того часу, виконавча служба та представники відповідача неодноразово намагались виселити її з неповнолітнім сином з вищевказаного житлового приміщення, посилаючись на виконавчий лист, в якому немає жодного слова саме про виселення.

Враховуючи, що вищезазначена квартира є єдиним її житлом, а відповідачами вчиняються дії спрямовані на її виселення та виселення її сина з зазначеної нерухомості без надання іншого житла, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та просити суд визнати зазначену вище квартиру житлом та одночасно визнати за нею та її сином право користування вказаною квартирою.

У лютому 2023 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 , після ініціювання низки судових проваджень, була повернута до законного власника, а саме територіальної громади міста після її вибуття з володіння останньої поза її волею.

Зазначає, що оскільки у ОСОБА_1 відсутнє право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що унеможливлює перебування вказаної нерухомості у користуванні останньої та членів її сім`ї, що порушує права законного власника на вільне володіння належним йому майном, вимушені звернутися до суду за захистом прав територіальної громади та ставити питання про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення осіб без надання іншого жилого приміщення та встановлення порядку виконання рішення суду.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Дніпровської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 незважаючи на те, що квартира тривалий час знаходилась у володінні позивача та її сина, однак вибула з володіння законного власника поза волею останнього, оскільки ОСОБА_1 не зверталася до виконавчого комітету Дніпровської міської ради з питанням щодо укладання договору найму спірного житлового приміщення, на квартирному обліку, як особа, яка потребує поліпшення житлових умов, не перебуває, тому підстави для визнання за останньою права користування квартирою при встановлених судом обставинах, відсутні. Суд вважав, що задоволення позову фактично наділить позивача та її сина безстроковим правом користування вказаною нерухомістю і унеможливить реалізацію законним власником його прав й за таких обставин інші вимоги позову задоволенню не підлягають, оскільки є похідними.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову Дніпровської міської ради, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки вирішуючи питання про баланс інтересів сторін та пропорційність між виселенням відповідача та її сина, захистом права власності позивача, дотримуючись балансу між захистом права власності і права особи на житло, суд враховував наявність тривалих та достатніх зв`язків відповідача та її сина з квартирою, відсутність доказів щодо наявності в останніх іншого житла, а також непередбачену нормами Цивільного кодексу України та Житлового кодексу України можливість виселення осіб без надання іншого жилого приміщення.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні її позову та постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність у неї та її неповнолітнього сина іншого житла придатного для проживання, факт їх тривалого проживання у спірній квартирі, що є достатньою підставою для того, щоб вважати спірну квартиру їх житлом в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окрім того, вказує, що факт їх проживання не порушує право володіння територіальної громади квартирою і не порушує житлових прав будь-яких інших осіб, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду, Дніпровська міська рада звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не перевірив доводи позивача про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, та належним чином не дослідив, чи дотримано баланс між захистом права власності позивача та припиненням права відповідача на проживання у квартирі. Окрім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за відсутності права власності на квартиру у відповідача та її сина, у останніх відсутнє право користування цим майном, заявлені вимоги про виселення відповідачів із спірної квартири з метою усунення перешкод у користуванні власником своєю власністю шляхом виселення, є належним способом захисту порушеного права.

У відзиві на апеляційну скаргу Дніпровська міська рада просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення в частині позову ОСОБА_1 залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Судом встановлено, що згідно копії довідки №6430 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні /будинку осіб від 14 грудня 2022 року, за адресою: АДРЕСА_3 , рахуються зареєстрованими 2 особи: ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 .

Відповідно до постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року та постанови Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі №205/3243/17, квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 10 травня 2016 року, перебувала у власності ОСОБА_1 . З огляду на те, що вищезазначена квартира у 2015 році вибула з володіння територіальної громади Дніпровської міської ради поза волею останньої, судами, з підстав визначених положеннями ст.388 ЦК України, було прийнято рішення при витребування від ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартири АДРЕСА_1 .

В мотивувальній частині постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області зазначено, що встановлені на підставі наявних доказів обставини свідчать, що квартира АДРЕСА_1 перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Дніпро, рішень щодо передачу її у приватну власність у порядку приватизації у передбаченому законом порядку компетентними органами не приймалося та свідоцтва про право власності на неї не видавалося. З 23 вересня 1982 року єдиним наймачем квартири до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 була лише ОСОБА_4 . За таких обставин видане ОСОБА_5 від імені виконавчого комітету міської ради народних депутатів від 11 травня 1996 року свідоцтво про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі якого відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_5 , відповідно до вимог ч.1,3 ст. 203, ст. 215 ЦК України, є недійсним. У зв`язку з цим, на підставі вимог ч.1,3 ст. 203, 215 ЦК України є недійсним укладений та нотаріально посвідчений 16 червня 2015 року від імені ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 по відчуженню ОСОБА_6 . Оскільки ОСОБА_5 не мав права відчужувати квартиру АДРЕСА_1 і з комунальної власності територіальної громади вона вибула поза волею останньої, квартира на підставі положень ст. 388 ЦК України підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до наявної Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 19 квітня 2023 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за територіальною громадою Дніпровської міської ради.

Положеннями ст. 4, 5 ЖК Української РСР передбачено, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд, а державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до ст. 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Статтею 61 ЖК Української РСР встановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ч.1 ст. 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч.2 ст. 65 ЖК Української РСР).

Статтею 106 ЖК Української РСР визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

23 квітня 2019 року Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради ухвалено рішення № 389 «Про затвердження Порядку надання виконавчим комітетом Дніпровської міської ради дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення».

Порядок регламентує питання надання Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради дозволу наймодавцю - житлово-експлуатаційній організації, на балансі якої перебуває житловий фонд комунальної власності територіальної громади міста, на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення, шляхом прийняття відповідного рішення.

Проте, ОСОБА_1 не зверталася до виконавчого комітету Дніпровської міської ради з питанням щодо укладання договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , як і не зверталася з питанням про постановляння на квартирний облік, як особи, яка потребує поліпшення житлових умов.

Враховуючи, що спірна квартира фактично знаходилась у володінні позивача та її сина, однак вибула з володіння законного власника поза волею останнього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що задоволення первісного позову ОСОБА_1 призведе до порушення прав відповідача ДМР як законного власника майна та унеможливить реалізацію законним власником своїх прав, встановлених положеннями ст.319 ЦК України, та відмовив у задоволенні позову.

Судом встановлено, що відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження, винесеної 11 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м.Дніпро) Пономаренко О.О., відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №205/3243/17 в частині витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .

У розумінні положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

У статті 8 Конвенції закріплено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися, зокрема, з урахуванням обставин щодо наявності чи відсутності іншого житла, а також із дослідженням питання дотримання балансу між захистом права власності позивача як власника житла та захистом права відповідача на користування житлом.

Оцінюючи можливість виселення зі спірного майна ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_2 , який страждає на хронічне захворювання та потребує лікування, останні не мають іншого житла, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у разі задоволення зустрічного позову Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення осіб не буде дотриманий справедливий баланс, оскільки добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, їй не буде надано належного відшкодування, у зв`язку з її виселенням без надання іншого житлового приміщення, відмовив у задоволенні зустрічного позову та у задоволенні супутніх вимог про встановлення порядку виконання рішення суду, які нерозривно пов`язані з вирішенням основних вимог зустрічного позову.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для первісного та зустрічного позовів по суті, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивачів та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення як первісного позову та зустрічного позову, оскільки заявлені позови не доведені належними та допустимими доказами у справі.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставин справи, не звернув належної уваги на відсутність у неї та її неповнолітнього сина іншого житла придатного для проживання, факт їх тривалого проживання у спірній квартирі, що є достатньою підставою для того, щоб вважати спірну квартиру їх житлом в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом було надано на ці доводи вичерпну відповідь, вказані доводи суперечать наявним в матеріалах справи доказам, а судом в свою чергу було в повному обсязі з`ясовано всі обставин, необхідні для вирішення спору у даній справі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що факт їх проживання не порушує право володіння територіальної громади квартирою і не порушує житлових прав будь-яких інших осіб, а тому наявні підстави для задоволення її позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки.

Доводи апеляційної скарги Дніпровської міської ради про те, що в матеріалах справи наявні допустимі та достатні докази на підтвердження можливості виселення відповідача та її неповнолітнього сина зі спірного майна, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на вищезазначені вимоги закону та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання Дніпровської міської ради в апеляційній скарзі як на підставу для виселення вказаних осіб, наявність рішення суду у справі №205/3243/17 яким витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради спірну квартиру, а тому виселення ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина з квартири буде відповідатиме справедливому балансу в розумінні Конвенції про захист прав людини, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки таке виселення буде суперечить висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, у розумінні яких, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним, проте, скаржником не надано, а матеріали справи таких не містять.

Доводи апеляційних скарг про безпідставну відмову у задоволенні позовів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржників, що мають за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 12 березня 2025 року

Повний текст судового рішення складено 24 березня 2025 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна