Рішення

від 12.03.2025 по справі 714/582/24

ГЕРЦАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/714/26/25

ЄУН: 714/582/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2025 р. м.Герца

Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі :

головуючого-судді Єфтемій С.М.за участю: секретаря судових засідань Постевка Г.П. представниці позивачаБогдан Н.О.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Чернівецької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», Острицької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Морар В. звернувся до суду з позовом до Чернівецької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», Острицької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивовано тим, щорішенням Великобудської сільської ради народних депутатів від 03 січня 1997 року ОСОБА_4 було передано безоплатно в приватизаційну діяльність земельну ділянку загальною площею 0, 47 га. Після смерті ОСОБА_4 спірною земельною ділянкою користується позивач. При виготовленні технічної документації на вказану земельну ділянку виявлено, що площа вказаної земельної ділянки є значно меншою та становить 0, 38 га, з якої 0,1834 га це земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,2074 га - земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства. Вважає, що зменшення площі земельної ділянки ОСОБА_4 відбулося внаслідок її часткового захвату суміжними землекористувачами третіми особами, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зареєстрували право власності на земельні ділянки, кадастрові номери відповідно 7320780800:01:001:0092 та 7320780800:01:001:0091.

Вважає, що через такі порушення, позивач не може оформити свої спадкові права на спірну земельну ділянку. З посиланням на норми ЗК України, Закону України «Про державний земельний кадастр», просить визнати :

протиправними дії Чернівецького регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» щодо державної реєстрації: земельної ділянки з кадастровими номерами 7320780800:01:001:0091 та 7320780800:01:001:0092;

зобов`язати Чернівецьку регіональну філію Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» внести зміни до Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 7320780800:01:001:0091 та 7320780800:01:001:0092;

зобов`язати Острицьку сільську раду Чернівецького району Чернівецької області внести зміни до Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 7320780800:01:001:0091 та 7320780800:01:001:0092.

За ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2024 року було відкрито провадження по справі яку призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

В судові засідання позивач не з`явився, проте надав суду заяву за якою просив розглянути справу у його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судовому засіданні представниця позивача, ОСОБА_5 позов підтримала з підстав наведених у позовній заяві. У поясненні послалася на обставини викладені у позовній заяві.

Вжитими судом заходами повідомити Чернівецьку регіональну філію Державне підприємство «Центр Державного земельного кадастру» не представилося можливим.

Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 12 березня 2025 року представниці позивача Богдан Н.О. було відмовлено у задоволенні клопотання про залучення (заміну) належного відповідача Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру».

Острицька сільська рада Чернівецького району Чернівецької області в судове засідання свого представника не направила, проте подала суду письмову заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися.

ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву за яким просив відмовити у позові з підстав його безпідставності. Належна йому на праві власності земельні ділянки з кадастровими номерами 7320780800:01:001:0091 та 7320780800:01:001:0092 отримав у спадок після смерті батька ОСОБА_6 які належали йому згідно Державних актів на право власності на земельну ділянку.

Вислухавши пояснення представниці позивача та дослідивши письмові докази, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Великобудської сільської ради народних депутатів від 03 січня 1997 року було передано безоплатно в приватизаційну діяльність ОСОБА_4 земельну ділянку, загальною площею 0, 47 га.

Відповідно до даних Острицької сільської ради Чернівецького району, за даними погосподарської книги особовий рахунок НОМЕР_1 , за померлою ОСОБА_4 рахується житловий будинок та земельна ділянка загальною площею 0,46 га, з низ : 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,21 для ведення особистого селянського господарства. Вказаною земельною ділянкою користується позивач.

За заявою позивача від 12 квітня 2018 року приватним нотаріусом Опришко С.І. було заведено спадкову справу щодо померлої ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципах змагальності та диспозитивності (п. 4, п. 5 ч. 3ст. 2 ЦПК України).

Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст.81 ЦПК України).

Тож, слід зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

Позивач звертаючись до суду із вказаним позовом послався на порушення його прав (інтересу), а саме, неможливості оформлення спадкових прав на земельну ділянку яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 через захоплення її частину третіми особами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року справа № 143/591/20 (провадження № 14-72 цс 21), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Згідно зіст. 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Склад спадщини визначенийстаттею 1218 ЦК України. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За приписами ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Нормами ЗК України не було передбачено передачу земельної ділянки у постійне користування громадянам.

Пунктом 6 Перехідних положеньЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, є такими що перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність.

Згідно з частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст.407ЦК України та ч.2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частинами третіми цих статей.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 квітня 2020 року у справі № 525/1385/16-ц (провадження № 61-27443св18) звернув увагу на те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 як користувач земельної ділянки не укладав із державою, як власником спірної земельної ділянки договір, що передбачав би можливість передання у порядку спадкування права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітезвис).

За вказаних обставин, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові(постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).

Слід також зазначити, що виходячи із положень, передбачених ст. ст.51,175 ЦПК України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеномуЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Разом з тим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучастіє підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

На вказане також зазначено у висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем в якості відповідачів зазначено Чернівецьку регіональну філію Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» та Острицьку сільську раду Чернівецького району Чернівецької області, проте не залучено до участі у справі власників земельних ділянок - третіх осіб, які на переконання позивача їх земельні ділянки з кадастровими номерами 7320780800:01:001:0091 та 7320780800:01:001:0092 були збільшені за рахунок спірної ділянки якою користувалася ОСОБА_4 .

Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відрізняється за обсягом прав та обов`язків.

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

З огляду на викладене, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до участі у справі як співвідповідачі не були залученні, а заяв чи клопотань щодо їх залучення представниця позивача не заявляла, то зазначене також є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що суд відмовляє у задоволенні позову, судовий збір покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом 30-и днів з дня його проголошення, а у разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено «21» березня 2025 року.

Суддя :