Рішення

від 25.03.2025 по справі 904/5373/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2025м. ДніпроСправа № 904/5373/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІН Грін Плюс", м. Дніпро

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Райффайзен Банк", м. Київ

про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 30 000 000 грн 00 коп.

Представники:

від позивача: Вагін А.В., ордер, адвокат;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Кунинець Н.Й., довіреність, адвокат.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІН Грін Плюс" безпідставно набутих коштів у сумі 30 000 000 грн 00 коп.

Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" мало намір здійснити переказ грошових коштів у розмірі 30 000 000 грн 00 коп. на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Плюс" на підставі договору від 01.11.2024 №05_24_01112024, з метою надання безвідсоткової фінансової допомоги, але помилково здійснив переказ на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ІН Грін Плюс".

Такими чином, посилаючись на норми статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що відповідачем безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 30 000 000 грн 00 коп.

30.12.2024 позивачем до суду подані додаткові пояснення щодо підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" на стороні відповідача.

Ухвалою господарського суду від 16.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 21.01.2025, з його проведенням в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

Ухвалою суду від 21.01.2025 підготовче засідання відкладено на 13.02.2025, з його проведенням в режимі відеоконференції; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк".

05.02.2025 третьою особою до суду надані письмові пояснення щодо позову, в яких остання вказує на те, що дійсно 12.11.2024 Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" на рахунок НОМЕР_1 , відкритий на ім`я Товариство з обмеженою відповідальністю «Брок-С», зараховано кошти у сумі 30 000 000, 00 грн, згідно платіжної інструкції № 17761 від 12.11.2024. Платником коштів згідно платіжної інструкції є Товариство з обмеженою відповідальністю «Еколь Логістікс», отримувач коштів Товариство з обмеженою відповідальністю «Брок-С» (код ЄДРПОУ 37963235).

Переказ коштів на рахунок Товариство з обмеженою відповідальністю «Брок-С» здійснено з банку АТ «Креді Агріколь Банк».

Враховуючи, що номер рахунку отримувача та код отримувача, зазначений в платіжній інструкції № 17761, відповідають наявній у банку інформації про отримувача, вказані кошти в цей же день 12.11.2024 були зараховані на рахунок отримувача.

Крім того, третя особа зазначає про те, що у банку відсутні законні підстави для повернення помилково перерахованих коштів на підставі заяви позивача .

Ухвалою суду від 13.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.03.2025, з його проведенням в режимі відеоконференції.

У підготовче засідання 13.03.2025 відповідач явку повноважного представника не забезпечив.

У судовому засіданні 13.03.2025 судом завершено стадію з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, а також надано можливість представникам сторін на стадії судових дебатів висловити перед судом свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками.

Згідно зі ст. 219 ГПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Відповідно до ч.6 ст.233 ГПК України, зокрема, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

В судовому засіданні 13.03.2025, після судових дебатів, судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви та проголошення судового рішення, яке відбудеться 25.03.2025, про що постановлено ухвалу суду від 13.03.2025.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи № 904/5373/24 господарський суд зазначає таке.

Ухвали суду від 16.12.2024, 08.01.2025, 21.01.2025, 06.02.2025, 13.02.2025, 13.03.2025 надсилалися відповідачу на його поштову адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На адресу суду повернулися конверти з ухвалами від 16.12.2024, 08.01.2025, 21.01.2025, 06.02.2025, 13.02.2025, що надсилалися на поштову адресу відповідача, з відміткою відділення поштового зв`язку: "адресат відсутній за вказаною адресою".

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Господарський суд наголошує на тому, що відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов.

У судове засідання, що відбулося 25.03.2025 представник відповідача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 25.03.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є факт отримання коштів відповідачем, встановлення наявності/відсутності правових підстав для повернення коштів позивачу.

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує на те, що 12.11.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" помилково здійснив переказ грошових коштів на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОК-С", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ІН Грін Плюс", у розмірі 30 000 000 грн 00 коп., з призначенням платежу: «Надання БФД згідно Договір №05_24_01112024 від 01.11.2024, без ПДВ».

Так, до 12.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "БРОК-С" було дочірнім підприємством Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс".

Після продажу Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" « 12.07.2023 своєї частки у статутному капіталі Товариству з обмеженою відповідальністю "БРОК-С" у розмірі 310 000 грн 00 коп., що становить 100% статутного капіталу, і до теперішнього часу позивач не знаходився та не знаходиться з відповідачем в договірних відносинах та зобов`язаннях.

В призначенні платежу платіжної інструкції позивача за №17761 від 12.11.2024 вказаний «Договір №05_24_01112024 від 01.11.2024», проте вказаний договір був укладений 01.11.2024 між позивачем та іншим підприємством - ТОВ «ТС Плюс».

Як зазначає позивач, відповідно до умов цього договору останній мав намір здійснити переказ грошових коштів у розмірі 30 000 000 грн 00 коп. на поточний рахунок саме ТОВ «ТС Плюс», з метою надання безвідсоткової фінансової допомоги, але здійснив помилковий переказ на поточний рахунок відповідача.

Враховуючи, що це був помилковий переказ вказаних грошових коштів, позивачем на адресу Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" - одержувачу цих грошових коштів 14.11.2024 була направлена заява за №4 про помилковий переказ та повернення грошових коштів, але банк не повернув ці грошові кошти позивачу.

В подальшому, 18.11.2024 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (Претензія за №18/11 від 18.11.2024) щодо повернення безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 30 000 000 грн 00 коп., проте надіслана вимога-претензія після закінчення строку зберігання поштового відправлення, була повернута Укрпоштою позивачу, без відповіді відповідача.

Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "ІН Грін Плюс" не повернуто на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" спірну суму грошових коштів, останнє звернулося з даним позовом до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна,

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи,

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інших правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз вищезазначених положень дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18, від 09.07.2019 у справі №918/926/17, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Отже, однією із підстав виникнення господарського зобов`язання є юридично значимі дії суб`єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов`язків сторін.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Як встановлено судом та не спростовується сторонами, позивач 12.11.2024 перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 30 000 000 грн 00 коп., згідно платіжної інструкції №17761 від 12.11.2024 з призначенням платежу: "Надання БФД згідно Договір №05_24_01112024 від 01.11.2024, без ПДВ".

Проте, як стверджує позивач, вказаний договір у платіжній інструкції був укладений між позивачем та ТОВ «ТС Плюс» (код ЄДРПОУ 3626680), а спірні кошти були помилково перераховані позивачем на розрахунковий рахунок відповідача.

Крім того, позивач зазначає про те, що між ним та відповідачем не існує жодних господарських зобов`язань, на виконання яких могло б відбутися списання спірних грошових коштів.

Господарський суд зазначає про те, що з матеріалів справи вбачається, що договір №05_24_01112024 від 01.11.2024 був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" та Товариством з обмеженою відповідальністю " ТС Плюс ", таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІН Грін Плюс" не є стороною даного договору, жодного доказу, який би підтвердив укладання між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІН Грін Плюс" такого договору, відповідач не надав.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими та іншими доказами, крім показів свідків (частина перша статті 218 ЦК України)

Таким чином, при вирішенні спору значення має факт вчинення правочину. Однак позивач заперечує проти такого факту.

Так, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із цим, указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, такі обставини можуть підтверджуватися також іншими доказами.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Проте матеріали справи не містять жодного доказу, який підтверджував би беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій.

Господарський суд також зазначає, що відповідач несе повну відповідальність за фіксування факту здійснення ним господарських операцій.

Відтак, позивач факту укладання договору №05_24_01112024 від 01.11.2024 з Товариством з обмеженою відповідальністю "ІН Грін Плюс", про який зазначено в платіжній інструкції №17761 від 12.11.2024, не визнає, а відповідач не надав суду належних чи допустимих доказів, які б підтверджували факт укладання вказаного договору.

Доказів повернення відповідачем вказаних коштів позивачу матеріали справи також не містять.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність у діях останнього порушення прав позивача, а позивачем, в свою чергу, належним чином доведено факт користування відповідачем грошовими коштами позивача у сумі 30 000 000 грн 00 коп. без достатніх на те правових підстав.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Загальні питання повернення сплачених сум судового збору врегульовано статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір"); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивачем даний позов подано до суду через систему Електронний суд.

Згідно платіжної інструкції № 19550 від 06.12.2024 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 450 000 грн 00 коп., в той час, як відповідно до зазначеного сума судового збору повинна складати 360 000 грн 00 коп.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, сплачений судовий збір підлягає поверненню із державного бюджету у розмірі 90 000 грн 00 коп., за його клопотанням.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІН Грін Плюс" (49031, м. Дніпро, просп. Поля Олександра, буд. 59, код ЄДРПОУ 37963235) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" (03115, м. Київ, вул. Кирила Розумовського Гетьмана, буд. 27, код ЄДРПОУ 31280577) безпідставно отриманих коштів у розмірі 30 000 000 грн 00 коп., 360 000 грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 25.03.2025.

Суддя І.А. Рудь